• засвоєння знань, формування умінь і навичок, розвиток якостей особистості у процесі навчання є не що інше, як утворення в свідомості індивіда різних систем асоціацій, починаючи від простіших і закінчуючи узагальненими;
• процес утворення асоціативних систем включає в себе чуттєве сприймання предметів і явищ, усвідомлення, доведене до розуміння їх внутрішніх зв'язків і відношень, запам'ятовування і застосування знань на практиці;
• центральним ланцюгом цього процесу є аналітико-синтетична діяльність індивіда в процесі розв'язування навчальних завдань;
• вирішальними умовами ефективності навчання є розвиток активного ставлення учнів до навчання, пред'явлення навчального матеріалу в певній послідовності і формі, які активізують їх пізнавальну діяльність (проблемність, наочність, варіювання умов задачі з метою виявлення суттєвих спільних властивостей об'єктів і їх відмінностей тощо), демонстрація і закріплення у вправах різ них прийомів розумової і практичної діяльності.
Діяльнісний підхід становить вихідну методологічну установку теорії навчання. Різні аспекти даного підходу розроблені в дослідженнях психологів і педагогів Л.С. Виготського, А.Н. Леонтьєва, С.А. Рубінштейна, В.В. Давидова, Н.Ф. Тализіної та ін. З цих досліджень випливають такі положення:
• в діяльності не лише проявляється здібність учнів, а й в ній вони і створюються;
• при організації певного виду освітньої діяльності учнів формуються відповідні цьому виду здібності і якості особистості.
Ведучою діяльністю молодшого школяра стає навчання, що суттєво змінює мотиви його поведінки, що відкривають нові джерела розвитку пізнавальних і моральних сил. Він поступово включається в трудову діяльність. Гра, хоч і продовжує займати важливе місце, тим не менше втрачає свою головну роль в розвитку школяра.
Компонентами навчальної діяльності є: навчальні задачі, навчальні дії, дії контролю, дії оцінки (за Д. Б. Ельконіним, В. В. Давидовим).
В процесі навчальної діяльності перш за все відбувається засвоєння молодшими школярами наукових понять, формування навиків і вмінь.
Конкретно-образний характер пам'яті молодших школярів проявляється особливо у співставленні, діленні тексту на частини. В процесі загального розвитку пам'ять стає більш управляючою. Пам'ять збагачується і замінюється мисленням. Розвиваються довільна пам'ять, хоч мимовільна зберігає своє значення: в залежності від умов і мотивів кожен з видів запам'ятовування може бути продуктивним.
Зараз вважається встановленим, що розумові можливості кожного школяра ширші, чим вважалось раніше: при спеціальній методичній організації навчання вони можуть засвоювати абстрактні, теоретичні матеріали.
. Системний підхід вважається одним із провідних методологічних принципів дослідження в кожній галузі знань. Методична система навчання будь-якого предмета являє собою сукупність п'яти компонентів: цілі, зміст, методи, засоби й організаційні форми навчання.
Принципи навчання — це керівні ідеї, нормативні вимоги до організації і здійснення освітнього процесу. Принципи, як правило, приводяться до системи положень, на основі яких здійснюється навчання.
Принципи навчання:
- Принцип науковості і посильної складності
- Принцип послідовності і систематичності навчання
- Принцип наочності змісту і діяльності
- Принцип активності і самостійності
- Принцип свідомості
- Принцип міцності і системності.
- Принцип індивідуалізації і колективності навчання
- Принцип зв'язку теорії з практикою
- Принцип гармонійного розвитку особистості
- Принцип виховуючого навчання
- Принципи розвивального навчання
Основною формою організації навчально-виховної роботи з учнями з інформатики в сучасній школі залишається урок, що є основою класно-урочної системи навчання, характерними ознаками якої є постійний склад навчальних груп учнів; строге визначення змісту навчання в кожному класі; певний розклад навчальних занять; поєднання індивідуальної і колективної форм роботи учнів; провідна роль вчителя; систематична перевірка і оцінювання знань учнів.
Характерні ознаки уроку такі:
• наявність певних освітніх, виховних і розвивальних завдань;
• добір конкретного навчального матеріалу і рівнів його засвоєння відповідно до поставлених завдань;
• досягнення поставлених цілей шляхом добору відповідних засобів і методів навчання;
• організація відповідної навчальної діяльності учнів. Виходячи із загальної ідеї сучасних наукових уявлень про урок, його мета носить триєдиний характер і поєднує три взаємопов'язані аспекти: пізнавальний, розвивальний і виховний.
Класифікація за метою уроку розроблена ще К.Д. Ушинським, і в ній, виходячи з цієї ознаки, виділяються такі типи уроків:
1) урок подання нових знань;
2) урок розвитку і закріплення навичок і умінь (тренувальний урок);
3) урок повторення, систематизації й узагальнення вивченого;
4) урок перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок.
У більшості випадків учитель має справу не з однією з названих дидактичних цілей, а з кількома (і навіть з усіма відразу), тому на практиці широко розповсюджений так званий комбінований урок, на якому ставляться різні цілі, поєднуються різні види навчальної роботи (робота щодо закріплення вивченого раніше, засвоєння нового навчального матеріалу, вироблення практичних навичок та ін.). Комбінований урок може мати різну структуру, а тому низку переваг: забезпечувати багаторазову зміну видів діяльності, що створює умови для швидкого застосування нових знань, забезпечує зворотний зв'язок і управління педагогічним процесом, можливість реалізації індивідуального підходу в навчанні.
В основу іншої поширеної класифікації типів уроків покладено способи їх проведення. При цьому виділяють: уроки повторення, уроки-бесіди, контрольні роботи, лабораторні роботи, комбіновані уроки.
У методиці навчання інформатики використовують обидві класифікації уроків, до кожної з яких додають ще й уроки за способами використання комп'ютера:
1) демонстрація;
2) фронтальна практична робота;
3) лабораторна робота;
4) практикум;
5) навчально-дослідницька робота (робота над проектом);
6) коні рольна або самостійна робота;
7) екскурсія.
Інформатика відноситься до одного із тих предметів у яких диференціація навчання реалізується найбільш природним чином. Цьому сприяє сам характер інформатики як науки і сукупності інформаційних технологій. На уроках інформатики можна використовувати індивідуальну і групову диференційовані форми навчальної діяльності. Індивідуальна робота школярів на уроках інформатики може організовуватися на всіх етапах навчання, починаючи з етапу пояснення і закінчуючи етапами систематизації, узагальнення і контролю знань. Групову форму організації навчального процесу також доцільно використовувати на різних етапах уроку, зокрема на етапах повторення і узагальнення знань з кількох тем курсу, а також на етапі контролю та оцінювання знань. При цьому робота в групах може певним чином перебудовуватися і видозмінюватися залежно від класу і дидактичних завдань. Розрізняють такі види групової діяльності
• кооперативна — різні групи виконують окремі частини спільного завдання,
• індивідуалізована — кожний учень виконує ту частину завдання, до якої має найбільшу схильність,
• диференційована — склад групи визначається близькими пізнавальними можливостями учнів.
Під час організації індивідуальною підходу до навчання вчителем враховуються такі особливості учнів
• рівень засвоєння необхідних знань і вмінь,
• здібності й інтерес до вивчення інформатики,
• когнітивний стиль навчання.
Добір завдань для групового й індивідуального виконання вчитель повинен здійснювати з урахуванням:
• обов'язкових результатів навчання;
• міжпредметних зв'язків;
• практичної спрямованості навчання.
0б'єкпюм оцінювання навчальних досягнень учнів з інформатики є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-ціннісною ставлення до навколишньої дійсності.
3 метою забезпечення якомога об'єктивнішого оцінювання рівня навчальних досягнень учнів Міністерством освіти і науки України введена 12-ти бальна шкала оцінювання, побудована за принципом урахування особистих досягнень учня.
При визначенні навчальних досягнень учнів аналізові підлягають:
• характеристики відповіді учня: елементарна, фрагментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча;
• якість знань, правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність;
• ступінь сформованості загальнонавчальних та предметних умінь і навичок;
• рівень оволодіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо;
• ступінь самостійності учнів у навчальній діяльності;
• досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми, формулювати гіпотези, розв'язувати проблеми);
• самостійність оціночних суджень.
Вказані орієнтири покладено в основу виділених чотирьох рівнів навчальних досягнень учнів: початкового, середнього, достатнього, високого.
У загальнодидактичному плані рівні визначаються за такими характеристиками:
І рівень — початковий. Відповіді учня при відтворенні навчального матеріалу елементарні, фрагментарні, зумовлюються нечіткими, розрізненими уявленнями про предмет вивчення; вміння не сформовані, рівень самостійності навчальної діяльності низький.
ІІ рівень — середній. Знання неповні, поверхові. Учень відтворює основний навчальний матеріал, але недостатньо осмислено, не вміє самостійно аналізувати, робити висновки. Здатний розв'язувати завдання за зразком. Володіє елементарними вміннями навчальної діяльності.
ІІІ рівень — достатній — характеризується знаннями істотних ознак понять, явищ, закономірностей, зв'язків між ними. Учень самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, синтезом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована, проте без елементів власних суджень. Він здатний самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності.
ІV рівень — високий — характеризується глибокими, міцними, узагальненими, системними знаннями учня з предмета, вміннями застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію.
Визначеним рівням відповідають розроблені критерії оцінювання навчальних досягнень учнів за 12-бальною шкалою
При навчанні інформатики застосовуються такі види оцінювання: попереднє, поточне, повторне, періодичне, тематичне, підсумкове.
Попереднє оцінювання має діагностичні задачі і здійснюється на початку вивчення курсу. Мета попереднього оцінювання — зафіксувати початковий рівень підготовки учня, його фактичні знання, вміння і навички, які пов'язані з майбутньою навчальною діяльністю. Попередня діагностика потрібна для визначення прирощення навченості учня за певний період часу.
Поточне оцінювання — це систематична перевірка і оцінювання освітніх результатів учня з конкретних тем та на окремих заняттях. До поточного оцінювання належать: опитування; використання тестів; розв'язування задач; робота з комп'ютерною програмою; взаємоконтроль учнів в парах або групах; самоконтроль учня.
Повторне оцінювання передбачає перевірку знань паралельно з вивченням нового матеріалу, що сприяє міцності і системності знань учнів.
Періодичне оцінювання здійснюється щодо цілого розділу або модуля. Мета — діагностування якості засвоєння учнем структурних основ і взаємозв'язків розділу, його особистих освітніх прирощень. Завдання періодичного оцінювання — навчаюче, оскільки учні навчаються систематизації, узагальненню, цілісному баченню крупного блоку навчальної інформації і пов'язаної з нею діяльності.
Підсумкове оцінювання проводиться в кінці вивчення навчального курсу. Воно може мати форму: контрольної роботи, заліку, екзамену, захисту творчої роботи. Даний тип контролю передбачає комплексну перевірку освітніх результатів з усіх ключових цілей і напрямів.