I. Сигнал: „Слухайте всі!”
II. 1 ведучий - „Світлій пам'яті померлих і живих присвячується!”
2 ведучий - „Слухайте! - Дивіться!
- Запам'ятовуйте! Шануйте!
- Пам'ятайте завжди!”
III. 1. Звучить перший куплет пісні „Пам'ять, пам'ять”
2. Демонстрація документального фільму „Будемо пам'ятати!” фрагменти, документи, хроніки.
„Доля з автографом війни”
IV. Тихо звучить фонограма пісні „Журавлі”
На фоні пісні:
Пролог:
1.
У день голубого квітучого маю
До тебе, людино, звертаюсь, волаю:
Залиш на хвилину щоденні турботи,
І з нами побудь у великій скорботі.
2.
Згадай чоловіка, товариша, брата,
Дружину, сестру чи посивілу матір.
Усіх, хто кував перемогу й загинув
За тебе, за мене, за всю Україну.
Згадай їх усіх, замордованих, вбитих,
І гідно живи їх життям недожитим.
3.
У пам'яті світлій, у квіті сердець,
У сплесках вечірніх ясних озерець -
Вічні, як вітер, як зело, як спів,
Вічні, як сонце навіки віків,
Вічні, бо кривду збороли страшну
У сорок п'яту священну весну;
Вічні, бо правдою стверджені в грім,
Воїни житимуть в серці моїм!
Ведучий.
Вічним вогнем біля Обеліску Слави говорять солдати: „Слухайте! Думайте люди! У шумі весняних вітрів, у травневому квітуванні в пречистому сяйві беріз, біля пам'ятників - чуєте? - До нас - живих, говорять солдати: „Слухайте! Дивіться! Запам'ятовуйте! Уважні будьте! Поряд з вами ветерани Великої Вітчизняної. Сивина лягла на їх скроні. Зморшки, як дороги болю на обличчях. Вдивляйтесь в них, вдивляйтесь! Вслухайтесь в їхні голоси! Вище підіймайте стяг Перемоги, щоб ніхто у світі не зміг зробити вигляду, ніби він забув. Забув, як втрачав найдорожчих людей, забув, як чекали першого дня без війни. Забув, як війна залишала за собою страшні сліди. 1418 днів і ночей йшли відважні воїни дорогами війни, не озираючись назад. А за плечима залишались перетворені у руїни 714 міст і 28 тисяч сіл на рідній Україні. Йшли не шкодуючи себе, щоб перемогти.
Дорожіть своїм мирним сьогоденням. Думайте про майбутнє і вічно пам'ятайте те страшне лихоліття 1941-1945.
- Згадаймо, як все починалось.
V. Виходить дівчина-солдат.
- «Это было недавно, это было давно….»
(тихо звучить мелодія пісні у виконанні ансамблю)
1.
Звучить вальс. Радісні й щасливі вибігають на сцену випускники. Декілька пар танцюють вальс. Раптом чути вибух бомби, вий сирени, гул моторів, свист снарядів. Танок обривається. Танцюючі завмирають у різних позах. (спеціальні світлоефекти)
Ведучий.
Так, на світанку 22-го червня 1941 року всі по справжньому збагнули значення чорного слова „війна!”
В сорок першому пам'ятному році
Із гнізда фашистського Берліну
Всій землі, всім людям на біду
Ринулась фашистська лавина.
На мирні оселі впали перші фашистські бомби. Чорні крила війни закрили голубе небо. Котилася війна рідною землею, залишаючи попелища.
Звучить пісня „Священна війна”, яка поступово набирає гучності. Стрій солдат проходить маршем по сцені на війну. Пісня поступово стихає.
1.
Звучить сьома симфонія Д. Шостаковича „Нашестя”. Хореографічна група виконує „Танок вогню”.
2. Ведучий.
Перемогу не гукали в гості -
Брали, виривали із землі,
Аж тріщали од напруги кості
І серця фугасами в золі
Вибухали.
На півнеба хмари -
З них не дощ родючий,
А метал.
За ударом - знов тяжкі удари
Прямо в серце, в душу
Наповал.
(П. Воронько)
3.
Свою землю і хату солдат боронив.
Свого сина і матір -
Все, що любив, у що вірив до згину...
За що ж вбито невинну людину?
Хто мені скаже?
У світа питаю іменем сина,
Що батька не знає,
Іменем жінки, що овдовіла,
Іменем матері, що посивіла,
Іменем пам'яті, іменем чесним,
Священним народу.
4.
Скільки вас із доріг не вернулось до отчого дому,
Хоч затихла весною у світі вогненна гроза,
А синів матері виглядають у горі німому -
Крає серце пекуча ще й досі сльоза.
Сплять солдати в степах під волошковим небом Європи.
А розквітлому щастю, здається, немає кінця.
Біля Волги й Дніпра заросли пшеницями окопи
Тільки в хмарах солдатських зосталися їхні серця.
5.
Ти прийшла, Перемого, слідами війни,
З-під заліза й попелу - цвітом весни,
Тим навічним вогнем, що горить - не згоря,
Обеліском, який увінчала зоря.
6.
... Чуєте, ви, правовірні із націй,
Ми не дозволимо вам повторити
Ні Бухенвальду, ані Хатині.
Нас - чверть мільярда,
Ми не єдині.
(звучить „Бухенвальдський набат”)
...Низько в скорботі знамена схиляєм,
Клятві священній навік присягаєм:
Іменем сина, що батька не знає,
Іменем жінки, що овдовіла,
Іменем матері, що посивіла,
Іменем пам'яті, іменем роду,
Іменем чесним,
Безсмертним -
Народу!
Шістдесяту весну відзначаємо нині,
На скронях ветеранів - срібний іній сивини.
Ви подвигом прославили матір - Вітчизну,
Вклоніться, люди, ветеранам війни.
Зупинись, прислухайся на мить -
Кричать з вогню і мати і дитина:
„Хай буде мир, хай більше не горить
У пеклі війн твоє життя, людино!”
Ветерани! Ветерани!
Ви тепер як пісня, як весна,
Що летіла в небі журавлями,
Ви ж солдати рідної землі,
Цілий світ у битвах захищали.
Всі.
Низький уклін Вам,
Честь Вам і хвала!
(звучить фонограма пісні „Не стареют душой ветераны” )
Ведучий.
Сьогодні на урочисте вшанування героїв Перемоги запрошені дорогі кожному з нас, наша гордість і слава, люди, які кували перемогу в грізні роки Великої Вітчизняної, перед якими низько схиляємо свої голови і віддаємо без остану шану і любов своїх сердець.
Паморозь лягла на ваші скроні, роки поорали зморшками обличчя, але серця залишилися молодими і свято бережуть пам'ять про останні хвилини життя своїх побратимів, бойових друзів. Рани війни озиваються болем у Ваших серцях.
Осколком останнім атака
Під серцем Вам запекла...
Але ви сьогодні у строю. Горді і не скорені. Сріблом помережені ваші скроні. Та душею і серцем ви завжди молоді, бадьорі, усміхнені зі сльозами на очах.
(Фонограма посилюється. Ведучий представляє ветеранів, діти підносять їм квіти - данину шани, любові, пам'яті)
Чтець.
Ніхто із вас не забутий.
На попіл ніхто не згорів:
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть...
І доки є пам'ять в людей ,
І доки живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі,
Живуть!
„Пісню про солдата” виконує хор
(Полем вдоль берега крутого мимо хат
В серой шинели рядового шел солдат…)
Ведучий.
Шановні ветерани, на Вашу долю випало побувати в самих пекельних місцях: замерзати в окопах, йти на шалений ворожий вогонь. Йшли в атаку, падали скошені кулями, ховали товаришів і загоювали власні рани - і знову в атаку.
Вам випало щастя дожити до Перемоги, та ніколи не згасне пам'ять про ті бурхливі роки, про тих, хто з Вами пліч-о-пліч наближав цей Великий День Перемоги.
Уже давно позаростали окопи минулої війни, а Ви, учасники війни, і зараз, як наяву, бачите вогненні роки своєї юності, згадуєте війну. А від цих спогадів защемить, заболить ваше серце, особливо в мелодійному передзвоні травневих світанків. І згадуються тоді товариші Ваші, які не дійшли лише кілька кроків до межі, що розділяла війну і мир , і впали на землю бездиханно і назавжди залишилися лежати в ній. І рука Ваша мимоволі торкнеться серця, а з очей Ваших покотиться непрохана сльоза. Ви поминаєте подумки своїх полеглих друзів. Кожного разу, підходячи до братської могили, Ви завмираєте від хвилювання.
У хвилюванні Вічного вогню вчуваєте стукіт сердець загиблих побратимів. І пам'ять Ваша відразу збентежується, пригадуючи оті страшні воєнні роки.
Називають імена загиблих, а Вам вчувається, ніби відгукується кожний, як живий, як звитяжець на посту. В клекотанні Вічного вогню клекочуть-стугонять їхні серця. Вони смертю подолали смерть.
Сьогодні все менше серед нас тих, хто пережив цю страшну війну. Низький уклін Вам, сивочолі ветерани, Ви відстояли наше життя.
1 Чтець.
На далеких пагорбах, на схилах
На межі нескінченних доріг,
У солдатських край шляху могилах
Кожен з Вас лежати досі б міг.
2 Чтець.
Ви ж бо теж солдати, щирі й вперті,
Йшли, не обминаючи біди,
Кров'ю з'єднані в житті і в смерті,
Ви братами стали назавжди.
3 Чтець.
І навіки жити Вам у дружбі -
Хліб ділити і ділить серця,
У житті, як на безстрочній службі,
Ви - солдати до кінця.
4 Чтець.
Ветерани!
Скільки горя випало на ваше покоління!
Кожен не хотів втрачати бойових товаришів,
Кожен день, лиш вдуматися страшно,
З тисяча чотириста вісімнадцяти героїчних днів.
Ведучий. Слово надається ветеранам.
(Винос прапорів, символів Перемоги і Вічної Пам'яті: факел, розірваний снаряд з гвоздикою, каска з гвоздикою.)
5 Чтець.
Одним випало щастя дожити до залпів побідних,
Одним доля сулила вернутись до любих і рідних,
Іншим небо дісталось, дороги, луги на світанні,
Іншим, іншим дітей народили дружини кохані,
Інші гладять онуків тремкими од щастя руками,
А ще інші й за сльозами далеко - вони за віками.
(Проекція на екран пам'ятників загиблим воїнам,розкиданих по всій землі. Тихо звучить фонограма із кінофільму „Овод”)
6 Чтець.
Вони не повернулися з війни,
Мені привиділось, немов солдати,
Які не повернулися з боїв,
Не полягли, а залишились жити,
Перетворившись в білих журавлів.
7 Чтець.
Не тільки зграйно журавлями
В небесній синяві летять -
Вони в гаях, поміж полями,
В степах тополями стоять.
Торкнутись силяться зеніту.
Немов з легенди, мов живі,
Вони, здається, всього світу,
Усього людства вартові.
8 Чтець.
Їх прийняла війна, лишивши списки,
Загиблих в праведнім бою,
Застигли в тузі обеліски
В гранітнім з каменю строю.
9 Чтець.
Їх імена на мраморі куто,
На граніті, металі,
Щоб кожен їх знав;
„Ніхто не забутий, ніщо не забуто!
І безвісті ніхто не пропав.”
( На фоні проекції пам'ятника виходить юнак - правнук загиблого прадідуся)
На фоні фонограми він звертається.
Я знову прийшов до тебе, дідусю... стою у глибокій скорботі біля найдорожчої для мене святині, на якій викарбуване твоє ім'я. Кожного року на переможний день злітає воно над землею, над цілим світом. Здригається серце й на мить завмирає. Твоє ім'я відлунюється в ньому невимовним болем.
Спасибі тобі за любов. Вона освітила мені все життя. Хоча воно, моє життя, наскрізь пройняте болем втрати. Війна забрала з життя не просто близьку мені людину. Я знаю, як ти любив життя, землю, на якій жив. Скільки хороших справ зробили твої мозолясті руки. А скільки б ще зробили, якби ти жив.
Якби ти жив...
Матері чекають з фронтових доріг синів усе життя. Вони вірять своєму серцю, яке хоче одного, щоб був живим, надіються все життя на те, що раптом він озветься, подасть голос.
Ні! Він мовчить. Він навіки заснув у братській могилі.
А ти, дідусю, думаєш, що онуки вірять у смерть своїх рідних?
Я чекаю тебе, вже шість десятків літ чекає тебе моя прабабуся. А я чекатиму тебе завжди.
Похоронка прийшла помилково, весь час говорить бабуся, хтось помилково написав: ”Пропав безвісти..”
Ти живий, дідуню, здрастуй!
Я прийшов до тебе!
10 чтець.
Де гнеться під вітром висока тополя
І хвиля дніпрова встає,
Твій син, Україно, лежить серед поля,
І дивиться в небо твоє.
І ти йому тихо шепочеш: „Дитино”,-
Схиляєшся ніжно над ним,
Моя Україно,
Сумна Україно,
Вклонися ти низько над ним.
11 чтець.
Ми й донині говоримо їм: „Ви лишилися з нами!”
А вони й за сльозами далеко - вони за віками.
Невидющі, оглухлі, у смертному сні захололі,
Вони стали землею давно на привічному полі.
Де без строку незручність, без краю камінне мовчання!
Де без берега й дна безконечна пітьма безталання.
12 чтець.
Ні промов, ні пісень їм не треба,
І клятв їм не чути...
Це для себе ми все, бо для нас
То смертельно - забути,
Що без них ми, без них тут -
між трав, між людьми, між зірками,
А вони - й за сльозами далеко -
Вони за зірками.
13 чтець.
Стоїть обеліск і на нім імена,
Які вкарбувала священна війна.
Стоїть обеліск над печаллю могил,
Бійців з Подніпров'я, з українських сіл.
Стоїть обеліск, в нім скорбота німа,
Що в селах, містах України синів тих нема.
Вони тут не сіють, вони тут не жнуть,
Лиш вогники - квіти їм люди кладуть.
Лиш сльози вмивають синів імена,
Що із собою забрала війна.
Що їхні серця уже довгі літа
Земля українська в собі пригорта.
14 чтець.
Далеко чи близько на тихім узбіччі,
У селах веселих, в містах безугавних
Стоять обеліски, землі вартівничі,
Як пісня, як пам'ять про битви ті давні.
Стоять обеліски в честь воїнів славних.
Схиляємось ми шанобливо в задумі,
Тужливо шумлять осокори з боків,
І чується голос в зеленому шумі:
„Бережіть і шануйте могили батьків”.
Там сплять навічно воїни - солдати,
Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини.
Їм не судилось весен зустрічати,
Тих, що стрічаєш ти після війни.
Там сплять твої ровесники - орлята...
Тепер уже були б із них орли!
Схилися над могилами солдатів,
Що у боях за тебе полягли.
Сценка „На безіменній висоті. Послання нащадкам”.
15 чтець.
Схиляємо голови низько,
Щоб шану героям - солдатам віддать.
На вічних постах стоять обеліски,
В полях обеліски стоять.
Лиш трава там шумить,
Вічним сном воїн спить.
Спить герой у землі,
Спить солдат у імлі,
Він лиш двадцять прожив.
Він страждав і любив,
Мріяв, серце журив...
(Фонограма пісні „Степом, степом...”)
16 чтець.
Вийшла в степ широкий мати посивіла,
Виплакала очі від журби вона,
Біля квітів маку стала, заніміла
І згадалась знову матері війна...
І почула голос сина над житами -
То зітхала мати, що вогонь палав:
„Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо.
Я своєю смертю смерті потоптав.
На моїй могилі нині квітів море,
Ти в думках до мене линеш з далини,
І твоє невтішне материнське горе -
То прокляття вічне паліям війни!”
Вірш „Живі обеліски”
Йдуть роки...сивіє мати...
Не всі живі прийшли солдати...
Не повернулися з війни
Її три соколи - сини.
І донька спить у могилі
Аж десь у самому Берліні.
І посадила коло хати
Дубочки три старенька мати,
Перед порогом полива,
Щоранку з ними розмовля:
„Ростіть і розпускайте віти -
Хай згинуть війни всі на світі!”
І притулилась до берізки:
„Живі мої ви обеліски!”
(Фонограма пісні „Про Дніпро”, проекція обеліску Слави)
17 чтець.
Я часто йду до пам'ятника Слави,
Що завжди в світлі Вічного вогню;
Над Києвом піднявсь в височину
Він стрункістю і гордістю постави.
Удень і уночі з гранітних плит
Зорять безсмертні прізвища у світ,
І кожне ятрить незагойну рану.
І тисячі людей мовчазно йдуть
Понад старим Дніпром у скорбну путь
Віддати їм свою любов і шану.
(Фонограма знімається. Хор виконує пісню „У седого Днепра”)
Пісня „У седого Днепра”
У седого Днепра, где раскинулся парк
Люди молча сняв шапки стоят.
Там пылает огонь, и в земле рядом спит
Вечным сном Неизвестный солдат.
Ты за нас воевал,
Ты за нас жизнь отдал.
Чей-то сын, иль отец, или брат.
Помним мы о тебе, о тебе говорим,
И поем, Неизвестный солдат.
Мы приходим к тебе
И приносим цветы. -
Скромный дар от счастливых ребят.
Мы клянемся тебе:
Край родной так любить,
Как любил Неизвестный солдат.
18 чтец.
Алея героїв у нашому місті.
Сьогодні ми пройдем по ній урочисто -
І честь віддамо генералу й солдату,
Які не прийшли на сьогоднішнє свято.
Схилились над ними в зажурі берізки,
І пам'ять про них бережуть обеліски,
Та стели гранітні, та сиві кургани,
Та в серці своєму старі ветерани.
Вірш „Біля братської могили”
Я бачила не раз, як плакав ветеран -
Не від ран, не від ран, незагоєних ран.
Плакав тихо, без слів - мов його в тім вина,
Що могил стільки братських лишила війна.
Може, очі сльозить гірких спогадів дим?
Може, в братській могилі його побратим?
Бо у день лихоліття піднявся на бій
І фашисту сказав: „Геть, поганцю, - не смій!”
Ким він був, цей солдат? Чий він син? Чий він брат?
Українець, грузин, білорус чи литвин?
Хто чекає його, не втрачаючи сил?
Не від ран, що на тілі - від пам'яті ран
Біля братських могил втре сльозу ветеран.
(До обеліску Слави йде мати у зажурі і траурі з квітами або свічкою. Звучить фонограма „Пісні про мальви...” )
Сповідь матері
Автор
Старенька мати йде до свого...
Гранітні плити плачуть під ногами,
Стукоче серце в грудях, ниє спина.
Мати
Синочку, рідний, йди в обійми мами.
Я пригорну до тебе свої руки,
Зцілую рідні - рідні оченята...
Як важко було у часи розлуки
Без тебе жити і без твого тата.
Автор
Тече сльоза і падає на плити.
Із стели очі дивляться хлоп'ячі.
Їм тільки жити, жити і творити.
Вони ж навік залишаться дитячі.
Стоїть старенька й плаче, ні ридає..
Перед очима в неї похоронка
І бій, що котрий день вже не згасає,
І у землі пекуча та воронка.
Мати
- Синочку, рідний, чуєш, як курличуть
У синім небі сумно журавлі?
Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,
А ти лежиш в холодній цій землі.
Син
- Я чую, мамо, чую, як співають
Мені над Україною пісні,
Ти не журись, я крила розпростаю
І прилечу до тебе уві сні.
Знайомим рушником зітру сльозу
І поцілую в сивеє чоло.
Мати
- О синку рідний, мій єдиний сину,
як хороше б тоді мені було!..
Автор
Стоїть старенька мати на могилі,
І навіть квіти плачуть мовчазні...
Від сина погляд відвести не в силі,
А син довічно житиме у сні.
(Фонограма пісні „А льон цвіте..”)
Мати
Сниться мені, що я вийшла у широкий степ, стала посеред нього та й питаю:
- Скажи, сивочолий, де мені синочка шукати? Забарився з війни, не можу дочекатися його. Може, знаєш, де могила його?
А степ мовив високими полинами:
„Що тобі сказати, сива мати, багато славних лицарів лежить у моїй землі.
Вічним сном сплять старі й молоді, що склали тут буйні голови давно колись.
Та найбільше полягло в останню страшну війну. Був тут запеклий бій, крові пролилося чимало. Й зараз тяжко мені від неї. Ти йди далі, там стоїть курган, а на ньому орел гніздиться, може, він знає, де твій син.”
Прийшла я до кургану, а на ньому й справді орел сидить. Я його й питаю:
- Скажи, сивий орле, чи не бачив ти мого синочка, Михайлом звуть.
Розпростер орел широкі крила, підняв гордо голову, подивився у степ та й каже:
„Іди, мати, на край степу, там в одинокій могилі лежить солдат, син твій”.
Його убито. А листи йому все йдуть...
Дружина пише, що тільки ним горить і дише..
А він - у царстві темноти...
І йдуть, і йдуть, і йдуть листи..
Холодне срібло з висоти з-за хмари лине на могилу...
А в ній - солдатське біле тіло.
На ній під місяцем вінки.
І йдуть, і йдуть, і йдуть листи..
Шумить, хвилюється трава,
Мов загляда у мертве ложе.
А в небі зорі, як слова листів,
Що він читать не може...
Не б'ється серце молоде...
Але приходить ось година
І на могилу ту кладе
Листи печалі Україна.
(Мати кладе квіти, схиляє голову і виходить)
( „Дзвони пам'яті” муз. Рахманінова. Повільно рухається колона зі свічками)
19 чтець.
Могили! Могили!
Безіменних? О ні! Кожна має своє ім'я.
Обеліски в безсмертя підносить земля.
А над ними вогонь вічним сяйвом горить
І його не згасить, не згасить, не згасить!
В ньому біль наш, і пам'ять, і вічна любов,
України коханої нашої кров.
20 чтець.
В святому мовчанні над вічним вогнем
Схиляється Мати - Вітчизна.
Нашу пам'ять обпалює Вічний вогонь,
Де граніти і зелені повінь...
До священного чистого світла його
В день весни ми приходим на сповідь.
(Хор виконує пісню „Ми у тихий парк ходили”)
Пісня „Ми у тихий парк ходили”
Ми у тихий парк ходили,
До солдатської могили,
Вічно тут вогонь горить,
Тут солдат загиблий спить.
Ми йому вклонились низько
Край підніжжя Обеліска.
І поклали свій вінок
З польових живих квіток.
Віддали життя солдати,
Щоб у мирі нам зростати.
Їх ми будем пам'ятать
Світлу пам'ять шанувать!
21 чтець.
„Ви жертвою пали” - подзвіння звучить
Над полум'ям Вічним, братове,
Україна мовчить. Росія мовчить.
Мовчать Білорусь і Молдова.
У День Перемоги - Хвилина мовчання.
22 чтець.
І знов біля братської тихо стою,
І спогад приходить, мов тихе зітхання.
Пливе, наче вічність, здобута в бою,
Хвилина мовчання.
Натягнуті нерви, немов тятива,
Пронизує пам'ять скорбота прощання,
І сумно згасає і тяжко сплива
Хвилина мовчання.
І подвиги мужні, і дружнє плече,
І роки надій, перемог, сподівання.
І серце сльозою нараз опече
Хвилина мовчання.
23 чтець.
У братських могил батьки і брати,
Вам чути цю траурну тишу.
Нам ваші окопи, дороги, фронти
Вогненними лавами дишуть.
У битвах полеглі,
Вас пам'ять розбудить.
Ніщо не забуто. Ніхто не забутий.
Пошани й жалоби хвилина настала.
Метроном відбиває хвилину мовчання. Звучить фонограма муз. Шумана „Грезы” .)
Колона дітей з квітами покладає квіти до Обеліску Слави
24 чтець.
Стоїть обеліск, в нім скорбота німа,
Що в селах, містах синів вже нема.
Лиш вогники - квіти їм люди кладуть,
Лиш сльози вмивають синів імена,
Що їх за собою забрала війна,
Що їхні серця уже довгі літа
Земля українська в собі пригорта.
25 чтець.
Мати довіку буде сина свого виглядать...
Тихо, вітри і люди,
Тихо, вітри і люди,
Син її - той солдат.
Тихо, вітри і люди,
Тихо, вітри і люди,
Спить вічним сном її син - Солдат.
(Фонограма „Грезы” знімається, виконується „Аве Марія”)
(Фонограма „Повторю молитву”. На сцену виходить мати з малям, піднімає своє маля.)
26 чтець.
Шістдесят років щасливої тиші,
Та вривається голос в ефір -
Захистіть, збережіть, люди, мир!
Кожен день, кожен час пам'ятайте!
Збережіть для нащадків життя!
Мати.
Ні, їм повік не буде вороття!
Як вічну правду, підніму дитину:
Мир людям всім! - цю заповідь єдину
Несе вам Мати, що дала нове життя.
27 чтець.
Усі ми в боргу перед ними лишились.
В боргу, який оплатить не змогли.
Перед тими, від кого на світ появились.
Перед тими, які нам життя зберегли.
28 чтець.
Якщо тебе мужність покине крилата,
Байдужість підступить, душа обміліє,
Знайди безіменну могилу солдата
І вічний вогонь, що над ним пломеніє.
Вклонися, вклонися! Зігрій свою душу,
Сльозами земельку скропи,
Ромашок букетик візьми й поклади.
(Фонограма пісні „Поклонимся великим тем годам”)
29 чтець.
Хоча вже давно гул пекельний затих,
Забути - не вистачить змоги...
Зі сплаву геройства і мертвих й живих
Писалось ім'я Перемоги.
30 чтець.
Пройшли солдати немалі дорогі
Через бої та хуртовини злі.
І засвітили сонце Перемоги
Усій землі, всім людям на землі.
31 чтець.
Бійці Вітчизну врятували,
Ішли за неї в смертний бій,
Щоб ми у щасті виростали
В країні зоряній своїй.
32 чтець.
І завжди при слові - Перемога
Спиняйте смуток й щастя не таїть.
Цей світ, напевне, знаєш, нам від Бога.
Дух Перемоги - в тім, що є цей світ.
33 чтець.
Пливе земля на хвилях солов'їв,
Тече Дніпро у веснянім огромі,
А у солдата - бій, за нашу пам'ять бій,
Щоб не було ніколи невідомих,
Останній бій за нашу світлу Перемогу.
(Виходять всі ведучі)
Всі.
Перемога!
В ім'я Вітчизни - Перемога!
В ім'я життя - Перемога!
В ім'я нащадків - Перемога!
В ім'я миру на землі - Перемога!
(Фонограма пісні „Перемога”. Виносяться стяги, факел, каска, розірваний снаряд.)
Розробка сценарію свята
Вчителя сш № 173 Солом'янського району м.Києва
Баклан Л.Ф.