У святі беруть участь ведучі, учасники фольклорно-етнографічного ансамблю, співаки, хор. На вечір запрошуються матері-героїні, багатодітні та молоді матері, вдови.

Основу сценарію /при творчій імпровізації, широкому використанні народної пісенності регіону/ можна використати як у сільському Будинку культури, так і в клубі.

Увечері в фойє Будинку культури притишено грає музика. У залі сцена прикрашена квітами - рушниками. В правому кутку її погойдується плетена з лози колиска /кріпиться до стелі/. На столі, що стоїть ліворуч, на вишиваній скатертині - хліб, кетяг калини. За столом - два стільці для ведучих. У глибині сцени вздовж задника - праворуч і ліворуч від кіноекрану - підмостки для хору. На стінах - плакати з висловлюваннями відомих людей, а також з українськими народними прислів'ями про жінку, матір. Серед них:
"Жінка - велика вихователька чоловіків" /А.Франс/.
"Хто матір забуває,
Того бог карає, Того діти цураються,
В хату не пускають".
/Т.Шевченко/
Народне прислів'я: "Нема цвіту, кращого від маківочки, нема роду, милішого від матіночки".

Починається свято. В залі гасне світло. Сцена яскраво освітлена прожекторами: звучать /у запису/ два куплети пісні "Мамо, вечір догора..." О.Білаша на слова Б.Олійника у виконанні народної артистки України Н.Матвієнко. У глибин сцени на екрані з'являється зображення картини "Мона Ліза" Леонардо да Вінчі.

На сцену виходять юнак і дівчина.

Юнак: Мені здаєшся ти такою:
назустріч мені із губ твоїх зліта ясна усмішка золота, немов з-за хмари промінь, і зігріває моє серце, яке нагадує мені маленьку землю й на якому буйно проростають колись посіяні й забуті зерна. Навстріч мені із твоїх губ зліта ясна усмішка золота, мов ластівка маленька із гнізда, притиснутого дахом, летить, простерши крила, у гонитві за комашнею, що неначе рій думок дрібненьких, крутиться на місці. Як Мона Ліза, ти здіймаєш без пощади на сміх всі наші слабості і вади.
Здаєшся ти нені такою...

На екрані з'являється зображення картини "Сікстинська мадонна" Рафаеля.

Дівчина: Мені здаєшся ти такою:
в прозорості небесних барв, з очима мрії голубої, спинилась ти із немовлям і дивишся у світлому спокої на шлях, що тоне в млі. У тебе на обличчі - терпіння і щастя - на землі супутниці усіх жінок, що у стражданні ждуть тієї миті, коли дитя прокаже їй раптово, їй першій, перше своє слово. Як гордо їй! Моє життя, зернинка, яку вона, щаслива мати-жінка, для світу народила, світиться, МОВ промінь, новий народжуючи день. А той, хто може на долоні зважити пилинку, у пісках невидну, той відчуває всю планету; і мати тая: тримаючи дитину, всю землю держить на своїх руках. І тільки через те, ми матір називаємо святою. На Рафаелевій картині ти мені знайома:
в руках - зернинка, мов земля, вагома.
Здаєшся ти мені такою.

Юнак: Материнство... Святе і прекрасне, оспіване пое-тами, увічнене художниками.

Дівчина: У всіх народів, у всі віки Жінка-мати була охоронницею, добрим ангелом домашнього вогнища, її мудрість поважали у сім'ї, в її розрадах знаходило спокій зранене й зболене синівське серце. І сьогодні, на урочистому вечорі ми вдячним словом вшануємо жінок-матерів, дорогих і шановних трудівниць нашого села. Вітаємо усіх із святом Матері. Бажаємо добра й здійснення сонячних материнських мрій і на-дій. Радості вам без меж за успіхи дітей, синівського тепла і доброти!

Разом:
Зичим радості ясної два крила, аби Вам калина довго ще цвіла... Шана Вам і земний уклін, дорогі наші матері!
/Низько вклоняються/.

Юнак:
Скільки б не судилося страждати,
Я благословлятиму завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди.

Дівчина:
День, коли мої миленькі губи
Вперше груди мамині знайшли,
День, що мене вперше приголубив
Ласкою проміння із імли.

Юнак:
Як мені даровано багато,
Скільки в мене щастя, чорт візьми! -
На землі сміятись і страждати,
Жити і любить поміж людьми! /В.Симоненко/

Дівчина: Перші поняття про щастя, добро й ласку не-розривно пов'язані у нас з образом найдорожчої людини - матері. А мамина колискова звучить найніжнішою музикою і тоді, коли посрібляться наші скроні.

Юнак: З колискової пісні починається світ людини до добротворчості й снаги...

Ведучі сідають за стіл. Виходить співачка, сідає біля колиски і виконує колискову пісню. "Ой ну люлі, люлі". Співачка залишає сцену. Виходить юнак, Він читає вірш О.Білаша "Я - син. Я - мамине крило..." На екрані - знову зображення "Сікстинської мадонни".

Дівчина: Скільки ніжності в очах матері, скільки радості й тривоги за майбутнє малюка... Ореолом святості і вічної таємниці оповите її чоло. У нашому залі сьогодні чимало молодих мам, які з лю-бов'ю пестять своїх первістків. Хай ця радість ніколи не затьмарюється бідою і лихоліттям. Нехай множиться наш славний рід!

Юнак: Великий пролетарський письменник М.Горький писав:  "Усе прекрасне в людині - від проміння сонця і від молока матері..." Ми звеличуємо святу і безкорисливу материнську любов, натруджені мамині руки, які гладили нас по голівці, пригорта-ли у холод і голод, знімали жар з чола пораненого бійця, випікали духмяний хліб. О, святі материнські руки! В неоплатному боргу ми перед ними!

Виходять учасники хору і виконують пісню "Хата моя, біла хата" А.Пашкевича на слова Д.Луценка.

Дівчина: Мати... Материнське серце здатне перейматися болем дитини на відстані, журитися долею своїх дітей усе життя. Якби могла, сонечко прихилила б...

Хор виконує українську народну пісню "Болить моя головонь-ка, нічим зав'язати". Хор залишає сцену.

Юнак: Говоріть своїм ненькам ласкаві слова щоднини й що-години, бо хто ж боронить нас від усіх бід та й від самих себе? Недарма в народі кажуть: "Болить у дитини пальчик, у матері - серце..."

Дівчина:
Мати впадає - не спить біля сина,
Мліє душею, бо хвора дитина.
Плаче маленький: - Голівка болить... -
Просить маленький! - Мамочко, пить... -
Ручки гарячі до нас простягав,
Мов захистити від болю благає.
Весь, ніби свічка тоненька горить,
Знову і знову: - Мамочко, пить...-.
Любий синочку! Тобі все віддати .
З радістю можуть твій батько і мати:
Думу і серце, силу і кров,
Тільки б ти хворість чорну зборов.
Тільки б піднявся ти знову із ліжка,
Став би на жваві, пружинисті ніжки,
Знову побіг би веселий в садок,
Крихітко рідна, любий синок!
Землю піднімемо, серце дістанем, -
Тільки б ти, сину, отак не зів'янув, .
Тільки б ти, сину, очей не закрив,
Тільки б ти жив! Тільки б ти жив! /М.Гірник/

Юнак: Мати і земля... Земля і мати... Це їх роботящі руки, твоєї і моєї матері, з попелу війни підняли до життя нашу землю, вмили гіркою сльозою, засіяли молодим життям. Заквітла перед хатою мамина вишня, зацвіла в саду матіола, заще-бетав соловейко, усміхнулася мати...

Соліст виконує пісню "Чорнобривці" В.Верменича на слова М.Сингаївського.

Дівчина: Квітень 1986-го... Пахла весною зорана земля. Гралися на сонечку діти. Мати виглядала сина на вихідні, щоб садити картоплю... А він на вахті горів, як свіча. Друзі-пожежники кинулися гасити і заслонити собою планету. Матері Чорнобиля, хто накликав на вас біду?!

Юнак:
Вона дивиться, дивиться у душу.
Вона палить очима до дна.
А я все це дотерпіти мушу,
Бо в душі не душа, а вина.

Дівчина:
Вона йде вже, прямує до тебе,
Одчинила вже двері - й тобі
Нахиляє це атомне небо
У своїй потойбічній журбі,
Над тобою схилилась, політик,
Чи впізнав ти цю матір - вдову?
Із мільярдом поганьблених діток
Вона долю несе світову.

Юнак:
Хто ж там, сину, посміє займати?
Сіль пізнання - це плід каяття...
Несе сива, чорнобильська мати
Цю планету... Це хворе дитя?.. /І.Драч/

Дівчина:
Прогорнімо стежки до джерел у старім спориші,
Голубині листи розішлімо із доброю вістю,
Не стидаймося грати на чистій сопілці душі
Мамину пісню. /М.Тимчак/.

Дует виконує пісню "Два кольори" О.Білаша на слова Д.Павличка.

Юнак: Жінка-мати... Її нелегка доля з особливою ніжністю оспівана в народній творчості. Матері бережуть і передають нам у спадок безцінну скарбницю народної пісенності, традиції українського хорового співу. Послухаймо ж у виконанні фольклорно-етнографічного ансамблю українську народну пісню "Тече вода..."

Дівчина: Незвичайне, величне у нас сьогодні свято. Ми добре слово мовимо про материнську лагідність, доброту і вдячну синівську любов. Однак не можемо не сказати і про самотність матерів. Бо то живий біль матерів-сиріт при живих, здорових дітях.

Юнак: Бур'ян-зілля родило і родить ще на людському городі. Та тільки кривдити матір є найважчим злочином, і кривдника не мине кара...

Дівчина: Трапляється, що забувають стежку до рідної домівки деякі сини й дочки. Мамина біла хата, мамина вишня оспівані у піснях... Та незабутній наш поет-гуморист Степан Олійник розповів і про інші почуття до маминої хати.

Юнак:
Сива мати сорок літ прожила, в тій хаті,
Де за ганком - вишень цвіт, яблуні крислаті!..
Доглядала спій садок, мальви буйнорослі...
Але ось - прибув синок до мамаші в гості:
На машині "Жигулі", стрижений по моді... -
Годі жить вам у селі, порпатись в городі!
Вже давно пора до нас перебратись, мамо:
Телевізор, ванна, газ - шик, сказати прямо!
Не ходить ні до гусей, ні по воду вранці,
Кожен вечір то хокей, то спортивні танці!
- Не вагайтесь! - говорив. І, знайти щоб "свата",
В райгазеті об'явив: "Продається хата!"
Налетіли покупці - і нема вже хати!..
Втерши сльози на лиці, в путь збиралась мати:
Походила по двору, щоб одвести душу,
В сад зайшла і, мов сестру, обіймала грущу.
Щебетали в синь небес птахи на світанні...
І повіз її експрес до синочка Вані!
...Був давно готовий план, як зустріти неньку:
Одвели старій диван, тумбочку гарненьку.
Вечорами внук Артур грав їй на баяні.
Потім з бази гарнітур притаскали Вані.
Інші меблі - інший план! І невістка строга
Пересунула диван ближче до порога.
Згодом десь припер синок дзеркало у рамі
Та в "передню" у куток - розкладушку мамі.
Повалило в Ваньків дім більше друзів, звісно...
Рік минув, і в домі всім стало "дуже тісно"!
Про повернення в село не могла й гадати:
Вже в старої не було ні грошей, ні хати!
Сварки, чвари почались... А за тиждень Ванька
Розліпив об'яви скрізь: "Є хороша нянька".
В мамин сад іде весна, знов цвісти він буде...
Де живе тепер вона - знають добрі люди! /С.Олійник/

На сцені дует. Звучить пісня "Мамині очі" Д.Немченка на слова М.Багрія.

Дівчина: "Берегти матір - значить піклуватися про чи-стоту джерела, з якого ти пив з першого свого подиху й питимеш до останньої миті свого життя; ти живеш людиною і дивишся в очі інших людей як людина лиш остільки, оскільки ти назавжди залишаєшся сином своєї матері", - писав видатний педагог В.Сухомлинський.

Юнак: Мати для нас завжди була і є символом рідного дому. рідної землі, Батьківщини...

У виконанні хору звучать фрагменти пісні "Батьківщині" О.Білаша на слова В.Симоненка. До них приєднуються всі присутні. Діти вибігають у зал, до них приєднуються школярі з-за куліс і вручають усім жінкам в залі букетики квітів.


Збірка методичних рекомендацій та театралізованих сценаріїв.
Вип. 2 /Одеський обласний державний Будинок народної творчост.-Одеса, 1999.