Українська світлиця. Попід стінами – лави, застелені ряднами. На видному місці стіл, покритий вишитою скатертиною. На лавах сидять дівчата – вишивають, шиють, в’яжуть і співають пісню “В кінці греблі шумлять верби” (Народні думи, пісні, балади.-К., 1970.-С.206)
В кінці греблі шумлять верби,
Що я насадила...
Нема того козаченька,
Що я полюбила.
Ой немає козаченька –
Поїхав за Десну;
Рости, рости, дівчинонько,
На другую весну!
Росла, росла, дівчинонька
Та на порі стала.
Ждала, ждала козаченька
Та й плакати стала.
Ой не плачте, карі очі,-
Така ваша доля:
Полюбила козаченька,
При місяці стоя!
Зелененькі огірочки,
Жовтенькі цвіточки...
Нема мого миленького,
Плачуть карі очки!
1д.: Чомусь хлопці затримуються.
2д.: Не хвилюйся! З’являться.
(На передньому плані появляється Галя, яка поспішає на вечорниці. (Старицький М. Твори.- т.2.-К., 1984.-С.102-103))
Галя (йде, потім зупиняється): Он хтось стоїть, чи не Степан?
Голохвастов (уздрівши її): А, на ловця і звір біжить, ціп-ціп, куріпочко!
(Галя хоче його обійти, а Голохвастов заступа їй дорогу)
Голохвастов: Господи! Це ж та сама красунечка, що я вже бачив. От ціпонька! Не тремтить-бо: чого лякатись, моя зозулечко,- хіба з’їм?
Галя: От, їй-богу, коли не пустите, то калавур закричу.
Голохвастов: Вигадайте! Тільки крикніть, то я такого наговорю, що зараз і в часть вас посадять.
Галя: За що? Що ви гвалтуєте серед ночі, тоя маю сидіти?
Голохвастов: Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочка красна. Як повидів я вас, то з того часу і пропадаю, - просто вхопили моє серце щипцями, гвоздиком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!
Галя: Чого переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!
Голохвастов: Да коли улюбльон, да так улюбльон, що хоч візміть в руки піштолета і простреліть тут грудь мою!
Галя: Так і повірили. Шукайте собі панночок!
Голохвастов: Да ви луччі за самих найкраших панночок; ви просто така ціпонька, що аж слина котиться, - вірте!
Галя: Хороша пороша, та не для вас!
Голохвастов: Чого ж не для мене? Яка ти строга, нелюб’язна! Да у мене, голубонько, всякого добра. Да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ...
Галя: Обсипайте кого іншого, а мені вашого золота не треба.
Голохвастов: Да хіба я разві поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон...
Галя: Та що – що гарні!
Голохвастов (бере її за руки): Серденько, пуколько моя! Улюбись у мене, бо, єй-богу, застрелюсь отут зараз перед тобою, щоб тобі напасть зробить!
Галя: Ой, що ви кажете?
Голохвастов: Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов стримить... Куріпочко моя! (Обніма)
Галя: Пустіть-бо! Пустіть, бо кричатиму!
Голохвастов: (притискує її до себе) У-ух! Пропав я! Пожар!
(Галя виривається і тікає, а Голохвастий прямує до виходу)
1д.: Галю, то Голохвастий до тебе женихається?
Галя: Причепився як реп’ях, ледве втекла!
2д.: Я оце сиджу на вечорницях, вишиваю і думаю, що поки ми дівуємо, поки і горя не знаємо. А як тільки вийдемо заміж і почнуться клопоти та негаразди. Свекруха буде гризти, діти спати не дадуть... Непорозуміння та колотнеча в сім’ї. Особливо коли під однією стріхою збереться декілька невісток. Як ото в “Кайдашевій сім’ї” (І. Нечуй- Левицкий Микола Джеря. –К.,1988.-С.220-221)
(У буденному одязі на сцену виходить Мелашка і замітає. Змела сміття в купку)
Мелашка: Оце вимела хату, половину сіней, обмела коло призьби і змела в купку. Піду по ряднину та винесу його.
(виходить, а в цей час вибігає Мотря з хати)
Мотря (дивиться на сміття): Доки я буду терпіти од тієї іродової Мелашки!
(хапає віника і розмітає його по двору. Виходить Мелашка з рядниною).
Мелашка: Хто це порозкидав сміття?
Мотря: Я розкидала: не мети свого сміття під мою призьбу, бо я тебе ним колись нагодую!
Мелашка: А зась! Не діждеш ти мене сміттям годувати. Нагодуй свого Карпа (почала змітати сміття до порога).
Мотря: Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити!
Мелашка: Авжеж, велика пані. Покалякаєш, княгине, золоті підківки.
Мотря: Не мети до порга, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила.
Мелашка: А, ти, поскудо! То ти смієш мені таке говорити? Хіба ти моя свекруха? Ти думаєш, що я тобі мовчатиму? Ось тобі, ось тобі!
(Почала розкидати віником сміття)
Мотря (з подиву аж рот розкрила): То це ти так! То це та, що од свекрухи втікала?
Мелашка: Ти мені не свекруха, а я тобі не невістка. Я тобі мовчать не буду!
(Мотря замахнулась на Мелашку диркачем. Та схопила його і закричала:)
Мелашка: Гвалт! Гвалт! Якого ти дідька чіпляєшся до мене, сатано?!
(З хати вибіг Карпо і почав забирати у жінок диркача. Потім вибіг Лаврін і допоміг брату розборонити жінок).
Мотря (з дверей): Одривай хату! Не буду я з ними жити через сіни, хоч би мала отут пропасти! Бери, Карпе, сокиру, та зараз одривай хату!
Карпо: Чи ви показились, чи знавісніли? (Зайшов до хати)
1д.: Невже таке буває?
2д.: Буває ще й не таке!
(чути здалеку троїсті музики і пісню “Розпрягайте, хлопці, коні” (Народні думи, пісні, балади.-К.1970.-С.211), що співають парубки)
Хл.: Добрий вечір, дівчата! Без нас сумували, признавайтесь?!
1д.: Ніхто і не збирався сумувати!
2д.: Ось без троїстих музик було трохи не так... Грайте, музики, бо танцювати хочеться!
(Грають музики. Всі танцюють, сміються. Всім стало весело.)
1 хл.: - А мені пари не вистачило. Потанцюю з кочергою. (Бере кочергу і пішов у присядку навколо неї)
(Натанцювавшись, дівчата сідають на лави, беруть вишивання і в’язання до рук, а хлопці до них женихаються, заважають їм працювати)
2 хл.: Мені сю ніч приснився дивний сон:
1 хл.: Сон рябої кобили? (Всі сміються). Ти краще дай відповідь на таке питання: чому жінка створена з ребра Адама?
2 хл.: Так це ж єдина кісточка у людини, що не має мозку.
Д.: Та не будемо сваритись! А ми вам краще піснею відповімо. Тільки уважно нас слухайте. (Дівчата відкладають вишивання і в’язання, стають напівколом і пританцьовуючи співають:)
Іде, іде, іде дощ
На білу березу,
А я свому миленькому
Сорочку мережу.
Сестра дала ниточок,
Мати – полотенце,
А я сіла й вишиваю
Від щирого серця.
Мати моя, мати моя,
Мати моя мила,
Не дай мене за рудого,
Бо я чорнобрива.
Мати жалю завдала,
За рудого віддала
Та ще й мені наказала,
Щоб я його шанувала.
А я його шаную,
Як собаку рудую.
Під лавою припинаю,
Помиями напуваю.
Прив’язала до стола,
А він зуби вискаля.
Скаль, скаль, вражий сину,
Поки знайду хворостину.
Хворостину знайшла,
Та й відсердилася.
Я на свого миленького
Змилосердилася.
3 хл.: Спасибі й за це, високошановні дівчата!
(в цей час заходять 2 хлопці, одягнені в дівчаче вбрання, нарум’янені. Низько кланяються всім і співають:)
- Я на свого миленького змилосердилася (повторюють одну фразу разів 5, пританцьовуючи кумедно)
1д.: Ти бач! Їм не сподобалась наша пісня... (до троїстих музик) Грайте, музики! В мене нові черевики!
(Лине українська танцювальна музика. Всі танцюють).
2д.: А тепер всіх прошу сісти. Вареники будем їсти!
3д.: Спочатку скуштують дівчата вареників чарівних, з загадками і передбаченнями. (Бере перша вареник з макітри, надкушує його). Вареник із сиром! Буду з чоловіком жити в злагоді і в мирі.
(Підходить друга дівчина, бере вареник, кусає його) А мій вареник із сіллю. Що це означає?
1д.: Будеш жити в достатку. Не будеш на солене хлебати.
5д.: (бере і надкушує вареник): А мій з соломою!
1д.: Будеш солом’яною вдовою.
6д.: А мій вареник з монетою!
1д.: Багатою будеш!
7д.: А мій вареник з обручкою.
1д.: Заміж скоро вийдеш.
2д.: Досить ворожити, бо мій милий вареничків хоче. Виносьте, дівчата, вареники для всіх.
(Дівчата виносять велику макітру вареників, хлопці ставлять поряд на стіл куманець чи баранець)
1хл.: Кличте нашу господарку вечорниць, ми їй подякуємо за все.
2хл.: Ой гарні ж вареники, гарні! Оце будуть господарочки! А ну, хлопці, давайте дівчатам в дяку хвилинку-веселинку подаруємо. Хто знає кращий анекдот, а чи дотепну смішинку, байку, веселу бувальщину?
(Розпочинається конкурс, в якому можуть взяти участь і глядачі. Закінчуються вечорниці визначенням та нагордженням переможців конкурсу.)