ПРАВА ДИТИНИ. РОЗРОБКИ УРОКІВВАРІАТИВНОГО КУРСУ. 3-Й КЛАС.
ДОДАТОК (ДЛЯ КОПІЮВАННЯ)
Уяви собі, онучку, поле, залите водою. Для нас це дивно, а в Японії — звична річ. Так вирощують традиційну для цієї країни культуру — рис. Зелені рисові пагінці дуже люблять воду і, напившись досхочу, через декілька місяців дають тверді білі зерна. Рис — символ твердості і непорушності. Коли маленькому японцю виповнюється 120 днів, для нього влаштовують свято табе дзоме (їжа першого разу), на якому родичі і знайомі бажають дитині здоров'я, швидкого зростання, достатку. Для дитини накривають справжній стіл, на якому розставляють різні наїдки і кладуть палички для їжі. Цього дня малюк уперше куштує дорослу їжу — трохи подрібненого рису. Відтоді твердість, символом якої є рис, повинна стати рисою характеру малюка.
Дорогою край поля йде старий японець із дівчинкою і хлопчиком. Це старий самурай Аїдзава веде своїх онуків у храм предків. Перехожі ввічливо вклоняються старому. У його очах — і радість, і смуток. Жаль віддавати свій найдорожчий скарб в обійми дорослого життя. Цього року онучці Акірі виповнилося сім років, а онукові Катаямі — п'ять. Час ставати дорослими. На святі сіті-го-сан (сім — п'ять — три) п'ятнадцятого листопада у храмі пройде церемонія посвяти у доросле життя. Катаямі поголять голову, одягнуть шаровари і внесуть у сімейні списки. Акірі одягнуть широкий пояс для кімоно (обі), який носять тільки дорослі жінки. Для малечі почнеться справжнє навчання. Катаяма ще зовсім малий, але всі хлопчики, сини самураїв, стають чоловіками на два роки раніше, ніж інші діти, які можуть насолоджуватися безтурботним життям до семи років.
Старий щасливий, що нарешті онуки стануть дорослими, але занепокоєний їхнім подальшим навчанням. Катаяма у школі, а Акіра вдома почнуть опановувати техніку написання ієрогліфів. Діти годинами будуть виводити на папері ці значки. Вони навчаться писати їх раніше, ніж розуміти. Монотонно повторюючи, малі будуть набувати й інші знання.
Та важке навчання попереду, а зараз хлопчик весело збиває палицею придорожні бур'яни, уявляючи себе справжнім самураєм, а дівчинка посміхається братові. Діти всю дорогу весело згадують приємні події і мріють про майбутнє.
- Катаямо, а ти пригадуєш, які гарні іграшки мені подарували на свято хіна мацурі (свято ляльок)?
- Пам'ятаю, було так весело. Я теж змайстрував із мамою для тебе ляльку з паперу, і ми разом потопили її у ставку.
- Авжеж, потопили, бо на свято ляльок — свято дівчат — всі японці передають свої нещастя і хвороби паперовим лялькам і топлять їх у воді. І ми так зробили.
- Добре, що в нас залишилися ті гарні ляльки, які сиділи на піраміді. Наступного року ми знову їх побачимо.
- А знаєш, п'ятого травня знову буде свято — танго-но-секу — день хлопчиків. І знову перед будинком на бамбуковій жердині батько повісить трьох коропів. Одного — на твою честь, а інших — на честь наших менших братиків.
- Це добре. У цьому році я не переміг у змаганнях, та вже наступного року обов'язково це зроблю.
Так за розмовами діти не помітили, як дійшли до якогось селища. Дідусь підійшов до будівлі й уклонився господареві. Той запросив подорожніх зайти спочити. За чашкою чаю господар почав розповідати про життя односельців. Для них настали важкі часи, бо помер старий феодал, а його старший син дуже жорстоко поводиться з людьми. Селяни у розпачі, навіть самураям важко.
Раптом почувся стукіт копит.
Господар і старий Аїдзава вийшли у двір, бо приїхав феодал зі своїми самураями.
- Хто ти такий? — звернувся молодий феодал до старого.
- Я — Аїдзава із роду Сейсисай.
Самураї з оточення феодала з повагою вклонилися старому.
- Чого це ви вклоняєтеся? — насупив брови феодал.
- Господарю, ми знаємо багато про цього непереможного самурая і вклоняємося його досвіду й умінню.
- Це — нісенітниця,— розсміявся феодал,— цей старий уже ні на що не здатний.
То були образа й виклик. Запала тиша. Старий самурай мусив прийняти виклик, аби захистити свою честь і честь своєї родини. Він був переконаний у перемозі. Але знав: якщо навіть у чесному бою переможе феодала, то сам мусить загинути, оскільки після смерті такого суперника самурай повинен зробити собі харакірі. Що ж робити? Не можна не прийняти виклик, але треба привести онуків у храм.
Я приймаю твій виклик. З поваги до моєї старості зроби одну поступку. Давай будемо битися он на тому маленькому острівці посеред річки.
- Що ж, я згоден.
Феодал, старий самурай та його онуки сіли у човен і попливли. По дорозі самурай увесь час дражнив та підбурював феодала:
- Я тебе здолаю, навіть не витягнувши меча з піхов! Та що там я, навіть мій малий онук здолає тебе!
Коли човен майже наблизився до острівця, старий передав меча у піхвах Катаямі. Феодал був такий роздратований словами старого, що ледь човен торкнувся до берега, побіг займати бойову позицію.
- Онучку,— мовив старий самурай до Катаями,— відштовхнися мечем від берега.
Хлопчик виконав наказ діда. Швидка течія легко підхопила човен.
А на острівці закляк від здивування і приниження зухвалий феодал. Його неоголеним мечем перемогла мудрість. Він, могутній феодал, нічого не зміг вдіяти.
А старий самурай думав про онуків. Він радів, що зміг показати їм, як можна знайти вихід у, здавалося б, безвихідній ситуації. Ще радів, що залишився живим і, коли Катаямі виповниться 12 років, він, дід, найстарший у родині, проведе обряд — гембуку — свідчення того, що його онук повнолітній. Хлопцеві змінять дитяче ім'я на доросле, зроблять спеціальну зачіску і подарують головний убір. Він стане справжнім самураєм. А старшу онуку віддасть заміж за самурая з гарної сім'ї. Так мріяв старий самурай, поглядаючи на своїх онуків.
- Дідуню, ви дуже цікаво розповіли мені про Японію. Раніше я вважав, що японці тільки роблять гарні магнітофони, телевізори і машини. Тепер я зрозумів, що це люди з дуже цікавими звичаями і культурою. Вони зовсім не схожі на нас, але їхні дідусі так само люблять своїх онуків, як і ви мене.
- Звичайно, онучку. Мабуть, дідусі і бабусі усіх країн не тільки дуже люблять своїх онуків, а й хочуть навчити їх усього найкращого.
- Дивіться, а в цій книжці після малюнків про Японію зображене щось дуже цікаве. Ось слон, такий, як ми бачили у зоопарку, тягне величезний стовбур. Навіщо він це робить? Будь ласка, розкажіть мені.
- Цей слон працює на будівництві моста. Могутні тварини допомагають людям переносити вантажі. Це XIX століття. Англійські колонізатори освоюють землі Індії.
- А що, в Індії до приходу англійців нічого не було?
- Та ні. Індія — це країна з дуже давньою культурою, загадковою для нас, європейців. Упродовж багатьох віків життя текло тут, не змінюючись. Сталі й непорушні закони керували життям індійців. Усе, що робили діди, мусили робити їхні діти й онуки. Коли в Індію потрапили європейці, вони побачили тихе, розмірене, стабільне життя. Європейці вирішили докорінно змінити життя індійського суспільства, так би мовити, перебудувати Індію за європейським зразком. Ось послухай, що написав один із колонізаторів про Індію: «Лише набута упродовж життя багатьох поколінь, передана від батька до сина самобутня вправність надає індійцю віртуозності. При всій його жорсткій структурованості, яка зазвичай призводить до застою, індійське суспільство виявилося досить гнучким, аби, немов сипучі піски, поглинати будь-які зміни».
- Ой, я не все зрозумів. Що це таке — жорстка структурованість суспільства?
- Люди в індійському суспільстві були поділені на касти. Представник кожної касти знав свої права й обов'язки і не міг та й не хотів потрапити в іншу касту. Дитина змалку знала, ким буде, коли виросте, і що буде робити. Індієць від народження був позбавлений права вибору життєвого шляху. Будь-які спроби логічно розмірковувати про сенс життя, будь-яка ініціатива не схвалювалися суспільством. Але кожен індієць був певен, що він виконує саме ту соціальну роль, яку пропонує йому суспільство. Тобто діє так, як схвалює і вимагає суспільство.
Усе життя індійця підкорене духовним правилам і забобонам. У кожному своєму кроці індієць убачає волю одного з численних богів, а себе усвідомлює як частку великого Всесвіту. Найбільшими чеснотами особистості індійці вважають духовну дисципліну, самовдосконалення, скромність, шляхетність, законослухняність, шанобливе ставлення до дорослих, повагу до праці та піклування про молодших. Для того щоб наблизитися до такого ідеалу, індійці повинні беззаперечно і чітко виконувати зафіксовані у священних книгах накази.
Наступного разу я розповім тобі цікавий випадок із життя індійського хлопчика.
Навчальне видання «Права дитини. Розробки уроків
варіативного курсу. 3-й клас» - Х. : Вид. група «Основа»,
2014. – 158,[2] с. – (Б-ка журн. «Початкове навчання
та виховання»; Вип. 4 (124)).
варіативного курсу. 3-й клас» - Х. : Вид. група «Основа»,
2014. – 158,[2] с. – (Б-ка журн. «Початкове навчання
та виховання»; Вип. 4 (124)).