Мужай прекрасна наша мово,
живи народу віще слово,
цвіти над нами веселково,
як мир, як щастя, як любов!
(М.Рильський)
Святково прибраний актовий зал школи. На фронтальній стіні – портрет Тараса Шевченка у вишитому рушнику, у високих вазах саморобні квіти, на стінах плакати.
(Звучить лірична мелодія)
Ведучий І Україно… Мила моя Україно! Тихії води і яснії зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки… Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі…
Ведучий ІІ Земле Шевченкова, земле Франкова,
Ниво засіяна щастям-добром,
Вічна твоя соловейкова мова,
Вічна розмова Дністра із Дніпром.
(На фоні мелодії пісні «Боже Великий, єдиний»)
Виходить дівчина в українському вбранні і читає:
– Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народна.
Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
Мово! Величальна молитва наша у своїй нерозділеній трійці, що єси ти і Бог Любов, Бог Віра, і Бог Надія!
Мово наша! Звонково кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела десь б’ють від Магми, тому й вогненна така. А вночі, купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава ти.
Ведучий І Тож станем перед Богом на коліна,
схилимо в шані голови свої,
Щоб наша мова рідна солов’їна,
Цвіла, як весняні гаї.
(Звучить пісня Т.Петриненка «Україна»)
Ведучий ІІ Мово рідна! Ти співуча душа мого народу! Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню!Співуча і неповторна, ти увібрала в себе шум зелених дібров, золотий гомін полів і морів, ніжний запах луків і трав. Сила слова безмежна. У ньому неосяжна душа народу, його щирість, радості й печалі, солоний піт і солодкий духмяний коровай. Мова – неоціненне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління мужність і славу, культуру і традиції
Мова – є Вічність, Правда, Добро, Краса нашого народу.
Ведучий І О рідна мово!
В тобі лани широкополі,
благословення мамине і хліб.
Без тебе я страждав би, як без долі,
і вже давно, приречений, осліп.
Життя мого майбутнього основа,
нехай же родить щедро твій город
Коли щеза чиясь у світі мова,
Щезає разом з нею і народ.
(Звучить пісня «Виростеш ти сину»)
Ведучий І Віками народ витворював цю мову, витворив її, одну з найбагатших мов слов’янства, триста тисяч пісень склала Україна цією мовою, в тім числі явивши пісенні шедеври незрівнянної краси, дала світові Україна геніальних поетів, зажило українське слово шати й визнання серед народів близьких і далеких.
Читець І Мово, українська, мово моя мила!
Ти уся із співу, весняних дібров.
Ясна – як усмішка, чиста – як сльозинка.
Ти моє найбільше щастя і любов.
Читець ІІ Я до тебе мово, так горнуся щиро
У слова вслухаюсь різні і прості.
Мово моя, мово – найдивніше диво
Ти моя молитва в радості й журбі.
Читець І Я тебе, кохана, в душу увібрала
Разом з материнським щедрим молоком,
А іще з піснями, що їх так співала
Матінка, схилившись над моїм чолом.
Ти уся із співу, весняних дібров.
Читець ІІ Мово, моя мово – мовонько шовкова,
У вінку біленькім – світла і легка.
Ти для мене завжди бажана й святкова.
І мене без тебе на землі нема.
(Звучить пісня «Краю мій коханий»)
Ведучий І Слово – найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою і живою водою, що повертає віру в добро… Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу і одухотворити, викликати посмішку і сльозу, породити віру в людину…
Учень Якої великої ваги надавав наш народ у своїх приказках та повір’ях мові. У народі вірили колись, що певним словом, яке мало хто знає, можна й скарби в землі знаходити, й хвороби та всякі недуги лікувати, від лихої людини та звіра боронитись. «Ласкавими словами й гадюк чарують» – каже українська приказка, а друга додає «Слово не стріла, а глибше ранить», «Сказаного ц сокирою не вирубаєш», «Що вимовиш язиком, того не витягнеш волом», – запевняє народна мудрість.
Читець І Ти постаєш в ясній обнові,
Як пісня линеш, рідне слово,
Ти наше диво калинове,
Кохана материнська мово!
Читець ІІ Несеш барінь, гарячу яру
В небесну синь пташиним граєм
і, спивши там від сонця жару,
зеленим дихаєш розмаєм.
Читець І Плекаймо в серці кожне гроно
Прозоре диво калинове,
Хай квітне, пломенить червоно
В сім’ї великій, вольній, новій.
(Звучить пісня «Святкова»)
Ведучий І Мова наша, мова –
Мова кольорова,
В ній гроза травнева
Й тиша вечорова.
Мова наша, мова –
Літ минулих повість.
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість.
Я без тебе, мово,
Без зерна полова,
Соняшник без Сонця,
Без птахів діброва,
Як вогонь у серці,
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.
Учень Буква до букви – слово вродилось,
Заусміхалось, заколосилось;
Серце зраділо слову, як брату,
Слово – це щастя, слово – це свято.
Учениця Слово – до слова думка вродилась,
З уст, ніби пісня, щиро полилась.
Ніжна, красива, мудра, крилата,
Думка – це радість, думка – це свято.
Учень Вчімося, друзі, слово любити.
Слово до слова й думка сповита.
Люди без думки – птиці безкрилі
З думкою люди мудрі й щасливі.
(Звучить пісня «Святкова»)
…Чуєш, пісня лунає, ти мимохіть тягнешся вслід за нею – вона старіша від тебе на тисячоліття і та тисячоліття молодша. Слово в пісні, як вода в річці.
… Це ти несеш слово в серці, як наполохану пташку. Слово довірилося тобі і повірило в тебе! Не сполохай рідного слова, а захисти його, до серця притули, життям своїм переповни.
Ведучий ІІ Роде наш красний, роде наш прекрасний,
Іншого в світі, не шукаєм ми;
Дух український, вольний незгасний
Не подолати силам зла і пітьми;
Ери нової вже гримлять громи.
Ведучий І Слово погідне, слово наше рідне,
Любим тебе ми, будем вік любить,
Обрій відкрився, всім світом ти видне,
Видне як сонце, як ясна блакить;
О рідне слово, хай тобі щастить!
(У виконанні ансамблю звучить пісня «Роде наш красний»)