1.Ти – вічний біль ,Афганістан,
Ти – наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокішій
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –
Не всі вернулися сини із тих ночей…
Вже багато літ, як прийшли назад додому,
Та до цих пір чує душа війни оскому,
Та до цих пір ще стогнуть ночі, ниють рани,
А у снах – «духи» налітають, мов шайтани.
В. Сьогодні ми зібралися тут, щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг на афганській землі. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, свято вірячи….ю що виконують свій інтернаціональний обов’язок.
В. Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але , слава Богу, вже без участі наших солдатів. А тоді, йдучи у те пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.
- 2. Стежка все крутіше
- Забирає в небо,
- Важчає помітно
- Речовий мішок…
- Стати б відпочити,
- Але знаю – треба.
- І, стиснувши зуби,
- Йду , за кроком крок.
- Там за перевалом,
- Бій клекоче з ночі,
- Гинуть наші хлопці…
- Знаю лиш одне:
- Якщо смерть захоче
- зазирнути в очі -
- за спиною друга
- Не знайде мене…
- 3. Відомо нам, навіщо втрати, кров…
- Так, ми пройшли не марно крізь спекоту.
- Відкиньте словоблудство про любов
- І про свою святенницьку турботу,
- Бо ми пізнали вогнедишний плин,
- На вражі дула в гори йшли свідомо,
- Один за всіх – всі, як один!..
- Не всі вернулися додому…
- Тривожна юність лине в наші сни,
- Прорвуться з болю невигойні рани,
- І пам’ять заболить: ми ветерани
- Неоголошеної війни…
В. Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто вертає усіх назад, коли наші недолугі керівники взялися наводити лад на чужих територіях, віддавали абсурдні накази .
В. 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії Афганістану. Спочатку радянські війська розташовувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану.
- 4. Вся вулиця на службу проводжала
- Улюбленця свойого – Василя,
- А парубчак потрапив до Афгану.
- А там уже не служба. Там війна !
- А там стріляють, звісно ж, із-за рогу.
- А там ані фронтів, ані тилів.
- А там уже покладено, їй-богу,
- Багато наших Василів !
- В країні досить виплавлено цинку –
- Всім Василям убитим по труні.
- Хто зможе дати правильну оцінку
- Оцій такій неправильній війні?
- Чи той, хто із найближчої трибуни
- Одягнутий в кольчугу орденів
- Послав на смерть довірливих і юних
- В патріотизмі зрощених синів?
- Чи той, хто у районнім виконкомі
- Від імені народу засіда
- І відмовляє батькові в прийомі,
- коли у домі - цинкова біда?
- Нам не прикрити рани орденами
- І квітами жахливої труни,
- Гріхом найтяжчим нависа над нами
- Свинцева тайна «хитрої» війни.
В. Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.
В. Восени1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю.
- 5. Минають дні, ідуть роки.
- Життя листки перегортає.
- А біль Афгану – навіки,
- В душі чомусь не замовкає.
- Я повернувся з тих завій,
- Але тривожать сни, як рани,
- Що ми ведемо смертний бій,
- І що товариш все ще з нами.
- Гірський суворий перевал,
- Розщелина…Важке каміння…
- Товариш мій від кулі впав,
- І смерть нагадує про тління.
- Живу. Валерія - нема.
- Немає сина, брата, друга.
- І тиша скрикує німа,
- І не стихає в серці туга.
- Я там, ще й досі на війні,
- Обличчя вгадую знайомі
- І з другом бачуся у сні.
- І кличу все його додому…
В. Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.
В. Вона лишила страшні наслідки для України. Не повернулися додому з війни 3360 воїнів; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон.
В. Нині в Кагарлицькому районі проживає колишніх учасників бойових дій в Афганістані. повернулись з війни інвалідами, у сімей прилетіла чорна звістка про загибель сина, брата , батька. Долучіть до цих цифр материнські сльози, передчасну сивину, пройміться горем сиріт, дружин та родичів – перед вами постане жахлива трагедія.
В. В цих мертвих Афганських горах знайшов свою передчасну смерть
Наш земляк, колишній випускник нашої школи Віктор Зеленський. Не дочекалася його мати. На згадку про сина залишились ще шкільні поруділі фото та вулиця, яка носить його ім’я.
- 6. Знову цвітуть білим цвітом
- Пишно-зелені сади.
- Жаль, що краси неземної
- Вже не побачать вони,
- Смерть їх безжально забрала,
- В землі сховала сирій
- Голови низько схиляєм
- Пам’яті їхній святій.
В. Поставте скибку хліба на стакан
І голови схиліть в скорботі вічній,
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив…
Схилімо ж голови перед світлою пам'яттю тих, хто залишився вічно молодим :
Віктор Зеленський - Кагарлик
Тарас Шевченко - Кагарлик
Андрій Мулявко - Ржищів
Володимир Васильчук ( похоронено в с.Барселовка Калачовського району, Волгоградської області )
Метроном відлічує хвилину мовчання
- 7. Пливе, наче вічність, здобута в бою,
- Хвилина мовчання.
- Натягнуті нерви, немов тятива,
- Пронизує пам’ять скорбота прощання.
- І сумно згасає, і тяжко сплива
- Хвилина мовчання.
- І подвиги мужні, і дружне плече,
- І роки надії, перемог, сподівань…
- І серце сльозою нараз опече
- Хвилина мовчання.
- Встають побратими, відважні бійці…
- Знов закипає та битва остання…
- Вона, як сивини, вона, як рубці,
- Хвилина мовчання.
В. Не повернувся чийсь батько, не повернувся чийсь син, але рідні продовжують чекати звістки. Особливо чекає мама. І пише сину листи.
- 8. Посміхнувся поштар винувато,
- Що сказати мені – він не знає.
- Не приніс знов листа від солдата,
- Адже знає, що я так чекаю.
- Ти пиши мені, синку, частіше
- Хай дорослий – мені ти дитина,
- Повертайся додому скоріше,
- Дорогенький, хороший мій сину.
- Мені часто ти снишся ночами,
- А прокинусь – тебе вже не бачу.
- Подивлюсь на портрет твій і часто,
- Щоб ніхто не помітив, я плачу.
- Знаєш сину, мені 38,
- Я бадьора, зовсім не хворію,
- Все гаразд у нас дома, та тільки
- Я чомусь, мій хороший, сивію.
- Я думками, синочку, з тобою,
- Ти пиши, щоб душа не боліла.
- Щоб діждалась тебе молодою
- І чорнява була, а не біла…
В. І невже можна забути оту згорьовану неньку, оту ранню сивину, оті виплакані сльози над «цинковими» хлопчиками, яких у Союз привозив «чорний тюльпан». Так називали літак, який щодоби вивозив гроби загиблих до Союзу…
/ «Чорний тюльпан» О.Розенбаум/
В. Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починається життя.
- 9. Іменем жінки, що овдовіла,
- Іменем матері, що з печалі сивіла,
- Іменем сина, що батька не знав.
- Іменем батька, що в січі смертельній упав,
- Я проклинаю війну жорстоку, -
- Вона відібрала у людства спокій.
- Іменем тих, хто в колисці сьогодні,
- Іменем тих, хто над краєм безодні,
- Іменем ще не народжених,
- Сном немовлят не стривожених.
- Кличу з війною стати на бій,
- Мир відстояти Землі голубій.
В. Боляче , коли у мирний час помирають колишні воїни, які пережили страхіття війни. Вижили там, а зараз життя до них немилосердне. І як ми з вами можемо спокійно існувати, коли неспокійно на світі, коли йдуть війни, коли гинуть діти?
В. І поки на Землі існують гарячі точки, і поки порушується біблійна заповідь «Не убий», ми не повинні заспокоюватися. Там, де пролилася кров, виростає ненависть. Де виростає ненависть – сіється смерть.
- 10. Нехай поетів родить не війна,
- Нехай черпають фарби тільки з миру.
- Кохання, барви квітів і весна
- Натхненням напувають їхню ліру.
- Та світом править, мабуть, сатана,
- І викликає гнів, і мутить розум,
- І на планеті ще жива війна,
- І юне покоління люто косить.
- Хтось нові приміряє ордени,
- А інший набива в кишені гроші,
- І знову мати віщі бачить сни,
- І знов - відправа в серці за усопших.
- І вчиться необстріляний солдат
- Ремеслам різним на війні відразу:
- В людину направляти автомат
- І одягати в рими свої фрази.
В. Воїни-афганці… Ми тепер їх називаємо по-різному: інтернаціоналісти, окупанти. Ми називаємо цю війну помилковою. 60 років тому було покладено край фашизму. Прадіди наші думали, що та війна - остання. Вони не знали, що їхніх онуків також називатимуть ветеранами.
- 11. Хай буде все, що має бути:
- І тихі радощі життя,
- І слів чужих важке каміння…
- Мені не треба співчуття,
- Мені потрібне розуміння.
В. Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати ветеранів, виявлятимемо до них розуміння. Вони пройшли крізь війну і для них вона триває й досі. У спогадах, снах, у думках. Вони цього заслуговують