Психологічні ретроспекції української етнокультурної моделі. ВИСНОВКИ.

Суспільне та культурне життя залежить від того, наскільки динамічно розвивається держава, від того чи рухається вона в руслі провідних цивілізаційних тенденцій. Довгі роки стагнації відбилися застійно на усіх сферах життя, проте найбільшою мірою — у гуманітарній. Панування єдиної ідеології не припускало будь-яких світоглядних відхилень, тому цілі ланки науки й культури виявилися занедбаними. До них належать етнічна психологія, культурологія, соціологія та ін. Це унеможливило нормальний розвиток національного духовного життя. Державотворчий процес не мислиться без масового усвідомлення людьми своєї національної належності, національного самоусвідомлення як консолідуючого фактору. Сучасне суспільство має досить виразне обличчя, яке визначається традиційністю як способом буття людини. Сформована як вияв буденної свідомості традиційність владно виявляє себе у всіх сферах життя людини, часто у нечитабельних формах, що лишаються непоміченими зовні, проте істотно корегують і спрямовують психічне життя людини. Вони складають основу традиційно-побутової культури народу, у тім числі її ядра — звичаєвої культури спілкування. Стан традиційності визначає морально-психологічну атмосферу, у якій формується поведінкова модель людини, що безпосередньо відбивається на характері міжособистісних зв'язків та й загалом соціальних комунікацій. Таким чином, традиційність, здійснюючи психічну детермінацію поведінки людини, виявляє актуальність її поглиблення й використання результатів у сучасній державотворчій практиці. Ґрунтуючись на викладеному матеріалі, можна сформулювати низку висновків.

Джерельна база української міфології, подібно до міфологічних систем інших культур, становить потужний потенціал творення ядра етнокультурної моделі. її визначальні концепти виявляють себе у колективному несвідомому, архетипах, ментальності і формують підвалинний пласт етнонаціональної свідомості — міфологічну свідомість.

Процес часової трансляції забезпечує універсальний закон суспільно-психологічної спадкоємності — традиція, яка у свою чергу формує традиційність як спосіб і форму буття людини, об'єктивовану реальність міфологічних пластів знань та свідомості.

Традиційність можна розглядати як спосіб буття людини, що визначається дією традиції — певної соціально-психологічної закономірності. Вона забезпечує формування, розвиток й міжпоколінну трансляцію сукупності основних психокультурних ознак людини. Операбельний масив традиції складає основу етносоціальних уявлень та настанов. Людина, носій і виразник традиційності, одночасно є творцем і споживачем її практичного вияву — традиційно-побутової культури як системи стійких, спадково повторюваних артефактів етнічно-ідентифікуючого спрямування. Сповідування і належність людини до традиційного способу буття закладають основи своєрідної життєвої ідеології. Традиційність передбачає не лише збереження й трансляцію, а й постійне оновлення інформаційно-психологічного середовища.

Сутність структури традиційності становить співвідношення чуттєвого і раціонального, що розкривається у психічній природі уяви, як передумови об'єктивізації наочно-образних уявлень. Продуктивна уява забезпечує поняття образом, що відрізняється від образу чуттєвого сприйняття. В історії психології розглядаються різні способи побудови посередника між чуттєвим та раціональним, оптимальним, серед яких є поняття суб'єктивованого об'єкту як основи «одуховленого світу». Чуттєва інформація розглядається як «досвідоме відображення», що з виникненням свідомості зберігається у підсвідомості. Підсвідомість продовжує брати участь у регулюванні поведінки людини, виявляючись у свідомості. Оформлюється вона як одна з особливостей саморегуляції поведінки, а також у вигляді віри як психологічної настанови, вибудованої на первинних ідеалах, зразках прихильності й захисту життя. На межі «мерехтіння сенсів» зароджуються основи ментальності й артефакти культури.

Буденні свідомість та знання, основа традиційності, розглядається як життєво-практичне, неформалізоване за канонами наукових визначень і дефініцій, у якому не простежується упорядкована концептуальність, системно-логічне оформлення, що не вимагає для свого засвоєння та поширення спеціального систематизованого навчання та підготовки й репрезентує загальні не фахові досягнення усієї спільноти. Джерелом таких знань є уявлення про реальність на чуттєвому емпіричному рівні, що формують різновид первинного знання як систему — об'єкт автентичної віри. Такі знання співіснують з науковими, і людина опиняється у стані «двоєвір'я» з відповідними детермінантами поведінки. Одним з джерел формування саме такої структури буденних знань є особливість зародження і формування логічного мислення людини як відправного моменту раціоналізації свідомості.

Стереотипи поведінки є соціальними феноменами, що відображають буденну свідомість й обумовлюють дії людини особливостями етносоціальної організації, соціокультурних механізмів. Знаково-символічний характер стереотипів виявляє себе в актах свідомості, як результати певного переживання й розуміння об'єктивної реальності. Вони корелюються з архетипічними системами, відтворюючи сферу несвідомого, виявляючись в артефактах культури. Стереотипи здійснюють нормативну й типізуючу функції, віддзеркалюють етносоціальні уявлення, є засобом етнічної самоідентифікації людини, а також концентрації вищих життєвих цінностей та ідеалів. Соціопсихічна структура стереотипів умовно поділяється на різновиди буденного та урочистого побутування.

Психологічна природа традиційності може бути вивчена лише через призму етнопсихогенези і насамперед сутності уявлень про Першопочаток. Сучасні міждисциплінарні підходи щодо пошуків обґрунтування концепцій природи психічного наблизилися до створення моделі, яка може зняти антагоністичні протиріччя між науковим і теологічним розумінням проблеми. Застосування різновидів діалектичної логіки (антиномічної, екзистенційної, парадоксальної і особливо імагінативної) дає можливість припускати тотожність «логіки міфу» та сучасної наукової логіки. Формалізована модель психічного уможливлює наведення містка між світом неусвідомленого та реальною соціопсихічною матрицею.

Уявлення про Першопочаток значною мірою корелюються сучасними науковими моделями, і порівняльний аналіз може бути продуктивним для пояснення способу буття людини (традиційності). Космогонічні сенсоформи оформлення ідей знаходять своє втілення у «посередниках» — суб'єктивованих об'єктах, якими виступають сакральні предмети, зоо- та антропоморфні образи. Світотворчі ідеї утворюють міфологічну та фольклорну концепцію започаткування світу, організовуючи у цільну систему світ людини і природи. Космоцентричні міфологеми трансформуються в теоцентричні уявлення й закладають підвалини релігійно-світоглядної системи, що ґрунтується на засадах природовідповідності.

Аксіологічна структурованість простору у міфологічній свідомості відбиває природовідповідні умоглядні побудови й сприяє гармонізації космогонічних і соціальних уявлень. Формуючись на геліоцентричних засадах, знакова система традиційної культури акумулює їх у архаїчних сенсограмах. Метасимволи набувають нових контекстів, переносяться у нове культурософське тло, що служить їхнім дешифратором у практичному вжитку. Образна система картини світу, ґрунтуючись на міфологемах, утворених метасимволами, у культуротворчій практиці опредмечується і стає об'єктом художньо-фантазійного осмислення. Імперативи архаїчної символіки безпосередньо співвідносяться з основами словотвору, народно-мистецької образної системи, що знаходять своє вираження у звичаєвості й, насамперед, в обрядових побудовах. Однією з визначальних ознак процесу опредмечення сенсоформ є втілення їх у зооантропоморфних термінах, ототожнення мікро- і макрокосмосу. Неперервність етнопсихогенези втілена в етноорнаментиці, засадах архітектурних вирішень, вбрання, дворового і хатнього начиння, організації довколишнього простору та в інших етнопсихічних конструктах.

Розвиток традиційності відбувається на засадах психосемантичної диференціації і трансформації світоглядних уявлень через їхню стереотипізацію до сучасних буттєвих форм. У такий спосіб утримується у свідомості людини зв'язок сучасного з уявленнями про Першопочаток. Диференціація метасимволів здійснюється за визначеними закономірностями й поширюється на всі сфери психічної діяльності людини. Поліфункціональність диференційованого уявлення виявляється в організації способу буття, оформленні світоглядної картини світу, означенні сакральних явищ, забезпеченні формування естетичних та етичних зразків тощо.

Традиція здійснює визначальний вплив на формування річного циклу часового психологічного простору, організовує поведінку відповідно до ціннісно-подієвих регламентацій, виражених, насамперед, у звичаєвості календарних свят. Сформована на засадах геоцентричності система свят акумулює автентичні світоглядні зразки, що виявляють себе у складних сценарно-композиційних побудовах, драматичних дійствах, синкретичності мистецьких жанрів. Людина успадковує святочне ставлення до календарних свят, як засобу активного долучення себе до нескінченності життєвотворчого процесу.
Традиційна система соціально-психічної спадкоємності знаходить свій вияв у комунікативній діяльності людини. Вона здійснюється у структурованому просторі, який має центр і визначені межі. У ньо¬му проявляються доцентрові, консолідуючі тенденції, що реалізуються у системі поведінкових стереотипів спілкування. Узвичаєні поведінкові нормативи і приписи жорстко регламентують і регулюють поведінку людини, здійснюючи оберегову та регламентуючу дії. Порушення вимог традиційності може призводити до глибоких психічних потрясінь, обнубіляції, включаючи нервові розлади та інші психосоматичні порушення. У неперервно традиціоналізованих соціумах звичаєві системи становлять основи ідеологоформуючих доктрин на рівні державних релігій. У середовищі традиційності людина зазнає вагомих етноформуючих та соціалізуючих впливів.

Психологічна природа міфологічних джерел і загалом традиційності, їхня визначальна роль у формуванні поведінки людини з урахуванням принципового положення про належність людини до етнічного кореня, ядра культури, дають підстави до такого теоретичного висновку: оскільки традиційність є органічним виявом будь-якої людини, то необхідно переглянути усталені теорії психічної структури особистості, передбачивши її неодмінним чинником традиційність. Загалом, здобуті у нашому дослідженні результати можуть сприяти поглибленню розуміння поведінки людини в сучасних умовах і сприяти гармонізації міжособистісних міжгрупових зв'язків, етнічній ідентифікації та самореалізації людини, утвердженню державотворчого потенціалу.