Загальні відомості про науку

В своїй діяльності і спілкуванні ми дуже часто вживаємо слова "наука", "науковий". Причому вкладаємо в них різний зміст. Наприклад: "батьківська наука", "шкільна наука", "наука спілкування", "біологія, як наука", "наука виживання", "наукове дослідження" тощо. На рівні побутового розуміння ми можемо уявити, що всі ці вирази мають щось спільне, а саме, якісь знання. Тобто певний комплекс знань обов’язково входить у будь-яку науку.

Визначень науки є декілька. У загальному розумінні наука – сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення систематизованих знань про об’єктивну реальність. 

Наука – форма суспільної свідомості, основу якої являє система знань про об’єктивну реальність.

Наукова діяльність – це процес пізнання закономірностей об’єктивного світу, процес виробництва знань та їх використання.

Термін "наука" вживають також для позначення окремих галузей наукового знання. В цьому розумінні наука – сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення систематизованих знань про певну частину об'єктивної реальності, що складає її об'єкт і предмет. Наприклад: наука соціологія, наука психологія.

Безпосередня мета науки – вивчення, пояснення і передбачення процесів і явищ дійсності, які являють собою предмет її дослідження. Наука вивчає різні рівні системи організації й форми руху матерії з погляду пізнання істотних властивостей явищ, встановлення їхніх законів, різних причинних залежностей і взаємодій з метою управління природними й соціальними процесами, передбачення характеру і напряму їхнього перебігу, створення нових технологій і розвитку виробництва.

Завданнями науки є:

1. Відкриття, накопичення фактів.

2. Систематизація фактів і знаходження закономірностей.

3. Пояснення фактів. 

4. Передбачення нових фактів і явищ.

Але є ще одна характеристика науки, яка вказує на істинність чи хибність наукових знань – це практика.

Наведемо приклади кількох наук і прокласифікуємо їх за ознаками (табл.1).

Таблиця 1 

Характеристика істинності наук.

Взаємозв’язок пізнання і практики різноманітний і зумовлюється такими факторами:

· у практичній діяльності народжуються пізнавальні стосунки, що є основою практики і забезпечують її розвиток;

· практика є основою кожного пізнавального акту, розкриття законів та закономірностей природи і суспільства;

· практика виступає рушійною силою пізнання, що дає необхідний фактичний матеріал, який підлягає узагальненню і теоретичній обробці;

· потреби, завдання, поставлені практикою, служать стимулом розвитку науки;

· практика є сферою застосування знань, і у тому розумінні вона - кінцева мета пізнання;

· суспільна практика (матеріальне виробництво, громадська діяльність, науковий експеримент) виступає єдиним критерієм істини. Практика перетворює в собі об’єктивний світ і природу, що їх перетворює людська діяльність.

Кожна наука має свій об'єкт і предмет дослідження.

Об'єкт – це частина об'єктивної реальності, яка вивчається наукою. 

Предмет – це частина, сторона об'єкта або "кут зору", під яким вивчається об'єкт. 

Для того, щоб уяснити різницю між об’єктом та предметом дослідження співставимо науки, які мають один об’єкт але різні предмети. 

Наприклад: географія, геологія і геофізика. Об’єктом всіх цих наук є Земля – астрономічне тіло. Але предмети різні. Предмет географії – поверхня Землі, її рельєф. Предмет геології – внутрішня будова Землі, надра. Предмет геофізики – фізичні процеси, що відбуваються в надрах, на поверхні Землі та в атмосфері.

Психологія, фізіологія, анатомія людини. Об’єкт спільний – людина. Предмет психології – психічні процеси. Предмет фізіології – фізіологічні процеси. Предмет анатомії – будова тіла.

Формами існування наукових знань про навколишню дійсність є основні елементи людського мислення: факти, поняття, аксіоми, гіпотези, закономірності, закони, теорії, концепції.

Факт – це фіксація певного стану об’єкта чи процесу. Факти стають складовою частиною наукових знань, коли їх систематизовано та узагальнено. 

Поняття – форма мислення в якій відображені найбільш суттєві властивості і зв’язки об’єктів, процесів та явищ.

Найбільш широкі поняття, які є базовими для певної науки називають категоріями. Наприклад, категоріями педагогіки як науки є "виховання", "навчання", "розвиток", "освіта".

Під принципом розуміють основне, вихідне положення якої-небудь теорії, вчення, галузі науки.

Аксіома являє собою відправне (вихідне) положення чи твердження якої-небудь теорії, що лежить в основі доведення інших положень цієї теорії, у межах якої воно приймається без доведення. Тобто аксіому слід розуміти як беззаперечну істину, що не потребує доведення.

Найважливішою складовою ланкою у системі наукових знань є наукові закони, що відображають найбільш суттєві, стійкі, такі що повторюються об’єктивні внутрішні зв’язки у природі, суспільстві та мисленні. Звичайно закони виступають у формі певного співвідношення понять, категорій.

Найвищою формою узагальнення і систематизації знань є теорія – вчення або сукупність узагальнених положень, які дають можливість пізнати існуючі процеси і явища, проаналізувати дію на них різних факторів і запропонувати рекомендації по застосуванню їх у практичній діяльності людей. Теорія виростає з практики, узагальнює її, обґрунтовується нею. Більше того, її істинність перевіряється практикою. 

Концепція – система поглядів, які певним чином пояснюють процеси та явища.

Доктрина – вчення, наукова теорія, керівний теоретичний принцип.

Коли дослідник ще не має у своєму розпорядженні достатніх фактичних матеріалів, то за засіб досягнення наукових результатів він обирає гіпотезу. Гіпотеза – це науково обгрунтоване припущення, що висувається для пояснення якого-небудь процесу, яке після перевірки може виявитись дійсним або хибним. Тобто гіпотеза являє собою ймовірну відповідь на питання, що виникають у ході дослідження, це одне з можливих рішень проблеми. Після дослідної перевірки гіпотеза або стає науковою теорією, або видозмінюється, або відкидається, коли перевірка дає незадовільний результат. Гіпотеза виступає часто як початкове формулювання, чорновий варіант законів, що відкриваються. Більшість наукових законів було сформульовано саме на основі раніше висунутих гіпотез.

Система наук умовно поділяється на три групи: суспільні, природничі й технічні. Кожна з цих груп має власні предмети і методи дослідження.

Суспільні науки – сукупність наук, предметом дослідження яких є соціально-економічні, політичні та ідеологічні закономірності розвитку суспільства і суспільних відносин, а також духовна культура. 

Природничі науки – сукупність наук, предметом дослідження яких є різні види матерії та форми їхнього руху, що виявляються в природі, їхні зв’язки й закономірності. 

Технічні науки – науки, що вивчають та визначають закономірності розвитку техніки, способи найефективнішого її використання. 

На межі між технічними, природничими та суспільними науками розвиваються нові суміжні галузі науки.

В суміжних галузях наукові дисципліни виражають великі і перспективні проблеми наукового пошуку, що нині зумовлює широке розгортання міждисциплінарних і комплексних досліджень. Яскравим прикладом цього є проблема охорони природи, що перебуває на стику наук про землю, біології, математики, медицини, економіки та ін. Для розв’язання подібних наукових проблем у сучасній науці широко застосовується програмно-цільовий метод організації досліджень.

Формою здійснення і розвитку науки виступає наукове дослідження - вид діяльності, спрямований на здобування нових знань.