Стаття 1 Конституції визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу.
Суверенність і незалежність нашої держави полягає у тому, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які відбуваються в межах її кордонів. Суверенність свідчить про незалежність і рівноправність України у стосунках з іншими державами. Такі характеристики здатні забезпечити державі повноту законодав¬чої, виконавчої і судової влади на її території, а також її непідлеглість і не підзвітність іноземним державам в міжнародних відносинах. Таким чином, суверенітет і незалежність забезпечують державі можливість завжди діяти лише відповідно до своїх потреб і інтересів, самостійно вирішувати всі свої внутрішні і міжнародні справи. Відсутність або хоча б обмеженість суверенітету і незалежності фактично перетворює державу на колонію або навіть на провінцію іншої держави.
Демократизм української держави полягає в тому, що вона проголошує за мету турботу про сприятливі умови для широкої і реальної участі своїх громадян в управлінні справами держави і суспільства, забезпеченні плюралізму в політичному і культурному житті, неприпустимості офіційного панування якої-небудь партії, ідеологи і тд.
Характеристика України як соціальної держави свідчить про її орієнтацію на здійснення широкої і ефективної соціальної політики: реальне гарантування прав людини, створення систем освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, підтримка малозабезпечених верств населення і т.п.
Правовою є така держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів і посадовців здійснюється на основі і в межах, визначених правом, де не лише особа відповідає за свої дії перед державою, але і держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність і її результати.
Стаття 2 Конституції визначає Україну унітарною державою, тобто єдиною державою, у межах якої немає інших утворень, наділених ознаками суверенітету, правом самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також правом виходу зі складу України.
Тому на всій території України будь-яке питання може і повинне бути цілком і остаточно вирішене її відповідними державними органами. Спроби як внутрішніх, так і зовнішніх сил вивести яку-небудь частину її території з-під суверенітету України належить розцінювати як замах на її цілісність і недоторканність, а, отже, є злочином.
В Україні конституційно (стаття 5) встановлюється республіканська форма правління. Тому єдиним носієм суверенітету, джерелом влади виступає народ. Цю владу на практиці він може здійснювати по-різному:
а) безпосередньо, коли він сам виражає свою волю в передбачених Конституцією і законами процесуальних формах-на загальнодержавному рівні це може здійснюватися у формі виборів або референдумів, на місцях-через участь наприклад, в зборах, на яких формуються правила поведінки, обов'язкові для їх учасників {зборів мешканців будинку, членів громадського об'єднання і т. д.);
б) через своїх представників, яких народ обирає до органів державної влади і органів місцевого самоврядування.
Важливою гарантією повновладдя народу є конституційне закріплення за ним права визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Тобто лише по волі Українського народу, виявленій в ході всеукраїнського референдуму, допустима зміна орієнтирів суспільного розвитку, напряму, загальних принципів організації та функціонування механізму держави тощо. Будь-які спроби держави, її органів або посадовців вирішувати такі питання, не базуючись на ясно і в передбаченій законом формі вираженій волі народу або всупереч ній, визначаються Конституцією як абсолютно неприпустима узурпація державної влади, тобто протизаконне привласнення невід'ємного права народу самому вирішувати свою долю і обирати шляхи розвитку своєї держави.
Вступ Конституції у силу ще не вирішує проблеми втілення в життя всього, що вона проголошує і закріплює, але вона розглядається як Основний Закон держави, відповідно до якого повинна формуватися і функціонувати правова система країни.
Норми Конституції України є нормами прямої дії, тобто вони для фактичного дотримання їх будь-якими суб'єктами не вимагають дублювання і конкретизації іншими нормативними актами. Вони можуть безпосередньо використовуватися всіма, а держава гарантує можли¬вість звернення в суд за захистом конституційних прав і свобод люди¬ни й громадянина безпосередньо на основі Конституції.