Зараз багато говорять про загальний занепад рівня грамотності і математичних здібностей серед школярів, і не тільки в США, де це вже стало національною проблемою, але і у нас, які гордилися високим рівнем шкільної освіти.
Я смію стверджувати, як це не парадоксально звучить, що спад рівня освіти школярів, що триває, є об’єктивним (і неминучим) наслідком прогресу інформаційних технологій і комп’ютеризації шкіл.
І чим більше розробляється шкільних комп’ютерних програм, чим витонченішими вони стають, тим гірше йде справа з рівнем елементарних завдань.
На перший погляд здається, що нічого не може бути краще, ніж ці сучасні учбові комп’ютерні програми, які розробляються найкращими фахівцями у відповідній області, яких, у свою чергу, проконсультували передові педагоги, а наймудріші дитячі психологи і лікарі ввели свої рекомендації.
Розроблені і такі розумні програми, які передбачають автоматичну адаптацію під кожного конкретного учня з урахуванням його конкретного розвитку і менталітету.
При цьому вони позбавлені емоцій вчителя, ці безпристрасні програми можуть нескінченно повторюватися в різних варіантах, змінюючи свій шлях відповідно до ступеня засвоєння даним учнем кожного виданого матеріалу. Вони легко засвоюються. Вони багатомовні. Вони є практично зі всіх навчальних предметів.
Вони барвисті і наочні. Вони...
Після такого перерахування їх досконалості уявляється, що тільки така комп’ютеризація шкіл зможе кардинально і остаточно вирішити основні проблеми з підготовкою вчителів, забезпечити високу якість навчання по всій країні, зніме «головний біль» з чиновників, що відповідають за освіту, замінить підручники, і так далі і тому подібне. Але, на жаль, виходить не так вже все чудово.
На практиці виявляється, що ця суцільна комп’ютеризація фактично перетворить школи в своєрідні заклади самонавчання дітей, позбавляючи вчителя його головної і основної функції - відповідальності за розумовий розвиток школяра. Йому залишається тільки стежити, щоб на уроці діти проходили навчальну програму, а не займалися комп’ютерними іграми чи не лазили по інших сайтах в Інтернеті. При цьому учні виховуються як просто споживачі інформації, що підноситься їм «на блюдечку».
Потяг до пізнання, до розвитку своїх творчих можливостей, замінюється навиком вишукування необхідних в даний момент чужих думок, ідей і рішень, які, звичайно, забуваються відразу ж після їх використання. Невміння множити в стовпчик чи помилки в таблиці множення, так як неграмотність з рідної мови - це не просто незнання якихось прийомів, - це неминуче позначається на загальному розвитку інтелекту і основ логічного мислення дитини, формування якого найбільш значуще саме у віці від 5 до 14 років.
Ось і виявилось, що стара добра вчителька, зовсім не збагачена тим вантажем знань і методичних премудростей, які закладені в комп’ютерні підручники, давала дітям значно більше, ніж всі ці дуже дорогі програми. Століттями вироблені методи освіти і виховання дітей, будь то в «Старій Європі», в Росії чи в Китаї, приділяли найбільшу увагу питанням загального розвитку дитини, виховання, навикам пізнання світу, а не натягування і забивання в неї як можна більшого об’єму наукових і технічних відостей.
Старі, прості, перевірені не одним поколінням школярів ази вивчення рідної мови чи математики, «генетично» засвоєні нашими вчителями, давали значно більше для розумового розвитку дітей, ніж всі новомодні методики, що нав’язуються численними дисертаціями і академіями, що умоглядно розглядають абстрактну дитину, далеку від реальних сьогоднішніх дітей, що сидять перед телеекраном або ігровою приставкою комп’ютера.
Академічні нововведення в навчальні програми ще можна якось пережити, але прогрес електронних ЗМІ і інформаційних мереж починає зводити нанівець всі зусилля школи по збереженню колишнього рівня освіти. «Першим дзвінком» цього стало поголовне розповсюдження телебачення, яке насамперед відучило людей від безпосереднього спілкування: ходіння в гості, усних розповідей, сімейного читання книг і складання довгих листів.
В результаті відмирання цих звичок, люди втратили здатність грамотно і образно висловлювати свої думки. Що в свою чергу привело, як свідчать учені, до спрощення самого мислення.
Скоро можна чекати, що лексикон «Еллочки-людоїдки» з 30 слів стане загальною нормою, якщо не рахувати ще засмічення мови наших дітей спотвореними англіцизмами, ненормативною лексикою, якою все більше грішать і телебачення, і новомодні «з дозволу сказати» письменники. У правоті цих слів легко переконатися, якщо попросити вашого школяра описати по свіжих слідах його враження, припустимо, тільки що проглянутого фільму або розповіді, що прослуховується.
Вряд чи можна буде почути щось окрім численних «от», «ну», «кльово», «значить», «нормально», «коротше»... Я вже залишаю осторонь той теперішній потік бруду, криміналу і збитковості, який щодня вдень і вночі зливають на наші голови телепередачі. Але це не якась «зловмисна» особливість нашого телебачення - це властивість так званої «демократії» і природи ринкової економіки, коли найбільший прибуток вибудовується на найнижчих помислах масового глядача . Ось ця вседозволеність і створює найсерйозніші проблеми для етичного виховання наших дітей і не менш істотно впливає на рівень шкільної освіти.
Якщо телебачення тепер все більше і більше впливає на моральність і на убогість мови (і, відповідно, на широту мислення), то розвиток всесвітньої інформаційної мережі значною мірою негативно впливає на загальну освіту.
Яскравим прикладом цього є рівень освіти випускників середніх шкіл США. За статистикою, що наводиться в американській пресі, більше половини американців, що закінчили середню школу, не вміє грамотно писати і виконувати елементарні арифметичні обчислення.
І було б грішно звинувачувати власті США в поганій увазі до освіти своїх дітей.
Ні, на освіту вони витрачають величезні засоби - в два рази більше, ніж на оборону!
По рівню фінансування, що виділяється на освіту в США, вони перевершували нас майже в 30 разів (sic!). І, не дивлячись на це - такий сумний результат.
Можна упевнено стверджувати (до чого приходять і багато фахівців в США), що це безпосередньо пов’язано з впровадженням комп’ютеризації в побуті і в школі, а ще велике зниження рівня освіти пов’язується із загальним впровадженням Інтернету. Що і підтверджують останні статистичні дослідження! І не стільки винні самі комп’ютери і Інтернет, скільки методисти Департаменту освіти США, які зробили основну ставку на комп’ютерні освітні програми і на вивчення арифметики за допомогою калькулятора, які нібито можуть розвивати творче мислення дитини.
Ця помилкова парадигма привела до появи декількох поколінь малоосвічених американців, що не читають книг, не вміють множити в стовпчик, роблять жахливі помилки в написаних від руки словах рідної мови, плутаються в історії власної країни, не кажучи вже про історію чи географію інших країн. Отже, слова президента Дж.Буша, що назвав Африку країною та інші його «вислови», що склали невелику брошуру, просто характеризують рівень освіти середнього американця.
Людина поступово від homo sapience переходить в розряд homo consumptive - людину, що споживає будь-яку інформацію.
Навіщо знати грамоту - комп’ютер сам розставить всі розділові знаки і виправить помилки в словах, навіщо вміти множити, коли під рукою завжди є калькулятор.
А за цим наступає «мозкова лінь» - досить володіти мінімумом, який необхідний для виконання певного роду роботи, вибраного даним індивідумом, а все останнє, якщо і буде потрібно колись, можна знайти в Інтернеті.
Та і навіщо знати щось зайве, якщо це не приносить ніякої матеріальної вигоди.
На жаль, наші чиновники від освіти, активно впроваджуючи комп’ютери і Інтернет в школах, не враховують повчальний в цьому напрямку досвід США. Чи можна уникнути цього, або, принаймні, як-небудь знизити цей згубний вплив на рівень шкільної освіти?
Зрозуміло, що заборонити телебачення чи користування комп’ютером або Інтернетом, неможливо, незважаючи ні на які заклики, декрети і розпорядження. Тим більше в країні, яка все більше вписується в загальносвітову інформаційну систему. Зараз збереженню певною мірою нашого національного багатства культури і освіти сприяють деякі приватні школи, православні учбові заклади і кадетські корпуси. Але це лише маленькі острівці надії в океані шкіл. Та все ж, на мою думку, є реальний і такий, що цілком відповідає сучасному стануекономіки і умовам ринкових стосунків шлях відродження колишньої якості нашої школи. Цей шлях полягає в кардинальному підйомі престижу професії вчителя.
Як це було в дореволюційній Росії і як це ще залишалося в радянські часи до 60-х років минулого століття.
Це можна зробити грішми, що цілком відповідає реаліям сьогоднішнього світу. І починати треба з вчителів майбутніх вчителів - зробити так, щоб педагогічні учбові інститути (університети) і училища перетворилися б з другорозрядних закладів в нові елітні інститути, куди б почали прагнути вступити кращі з кращих.
А для цього треба так їх фінансувати, щоб ці інститути могли підбирати собі якнайкращий викладацький склад (закликаючи його, можливо, навіть зі всіх країн світу), надаючи їм гідну зарплату і умови викладання. Кращі професорські кадри, окрім їх прямого значення, можуть стати маркою престижності, а до того ж безкоштовне навчання, хороша стипендія для студентів і обов’язкове піврічне або річне відрядження в одну із закритих елітних шкіл «Старого світу» дуже швидко змінять ставлення суспільства до професії вчителя школи.
І, по-друге, треба гарантувати від держави майбутнім вчителям школи хорошу зарплату, пристойні житлові умови і підкреслену увагу. Так, щоб кожен вчитель став би не тільки дорожити своєю роботою в школі, але і гордитися своїм званням Вчителя. Вчителі не за професією, а за покликанням. Вчителі з великої букви.
Ця пошана до вчителя в суспільстві неминуче передасться школярам, а значить, слова їх вчителів будуть набагато вагоміші за все лушпиння телепрограм і Інтернету. А розробити методичні і навчальні програми з урахуванням сьогоднішніх реалій, зокрема, з урахуванням комп’ютеризації навчання (і повернутися до колишніх, століттями перевірених прийомів гуманітарного виховання дітей) для хороших вчителів (що отримали, тим більше, відмінну підготовку в інституті) не складе великих проблем.
Звичайно, це є не стільки популістськи ефективний, і звичайно, не такий швидкий шлях, як загальна комп’ютеризація шкіл, але мені здається, що цей шлях, зрештою, не вимагає від держави вже дуже непомірних витрат бюджету. Швидше за все, щорічні витрати на нього не будуть істотно вище виділених зараз сум на придбання комп’ютерів, повного програмного (легального! = дорогого! ) забезпечення, побудови інформаційних мереж і експлуатаційних витрат на Інтернет.
Це зовсім не означає, що не слід проводити цю національну програму комп’ютеризації шкіл, що вже набрала обороти, зовсім ні. Просто треба достатньо тверезо судити про те, що без хороших вчителів ця дійсно потрібна програма не буде приносити тих результатів, на які розраховують чиновники Міністерства освіти.
Зрозуміло, що пропонований шлях підвищення престижності і якості життя вчителя школи зажадає тривалішого часу і, можливо, значнішого, ніж прийняте тепер фінансування шкіл і педагогічних інститутів. Але з погляду національного багатства, високого зростання економіки і, зрештою, отримання гордості за державу, за передову роль великої країни, - ці великі витрати держави на вчителів окупляться багато разів.
Хай не відразу - навіть через п’ять або десять, але, в тому, що вони окупляться на благо нашої країни, в мене немає ні найменших сумнівів.