Організація праці в шкільній навчальній майстерні.

Тема. Організація праці в шкільній навчальній майстерні.

Мета: сформувати уявлення учнів про технологію як перетворюючу діяльність, організацію праці, правила внутрішнього розпоряд­ку та безпеку праці в шкільній навчальній майстерні, зацікавити учнів вивченням предмета;

розвивати Інтерес до техніки та тех­нологій, прищеплювати працелюбність та творче ставлення до праці; виховувати організованість у роботі та відповідальність за свої дії.

Ключові поняття: об'єкт праці, техніка, технологія, технологічна діяльність, безпе­ка праці, виробнича санітарія.

Об'єкти практичної діяльності учнів: обладнання шкільних майстерень, 

Обладнання: зразки учнівських виробів, плакати з правилами внутрішнього розпорядку та безпеки праці в шкільних навчальних майстернях.

 

Хід уроку

I. Організаційний етап

II. Мотивація навчальної діяльності учнів

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів

IV.    Вивчення нового навчального матеріалу

1.Поняття про техніку і технології.

2.Ознайомлення учнів з устаткуванням шкільної навчальної майстерні.

3.Ознайомлення учнів з правилами внутрішнього розпорядку.

4.Вступний інструктаж з техніки безпеки у шкільній навчальній майстерні.

V.     Контроль та самоконтроль засвоєння учнями правил внутрішнього розпорядку та безпеки праці в шкільній навчальній майстерні.

IV. Домашнє завдання. За конспектом.

 

1. Перед тим як почати виготовляти будь-який виріб, необхідно зна­ти, як це зробити, яким чином краще та вигідніше виготовити деталі та їх зібрати. Відповіді на ці запитання дає технологія.

Слово технологія походить від давньогрецького — techno — «май­стерність, уміння» і латинського logos — «учіння, наука». Отже, до­слівно: це наука про майстерність.

Основою будь-якої технології є перетворююча діяльність, унаслі­док якої змінюються сировина, матеріали, окремі вироби, споруди, інформація. Наприклад, технологія обробки металів різанням вивчає та розробляє способи обробки металів на металорізальних вер­статах (токарних, фрезерних, свердлильних тощо). На цих верстатах шматкам металу надають заданих форм, і вони перетворюються на необхідні нам деталі. Технологія ливарного виробництва розробляє способи виливання деталей із розплавленого металу. Технологія тер­мічної обробки займається питаннями обробки металів шляхом нагрівання та охолодження (загартування, випалювання), унаслідок чого змінюються фізичні властивості матеріалу (міцність, твердість, пружність), а не форма виробу.

Із технологією ми стикаємось не лише на виробництві, а й удома: під час приготування їжі, прання, прибирання, ремонту тощо. Сьогодні застосування технології неможливе без використання знарядь праці (учитель може запропонувати учням назвати види побутової технологічної діяльності та знаряддя праці, які в них застосо­вуються; для допомоги можна продемонструвати сюжетні малюнки).

У сучасному значенні технологія — наука про послідовну змі­ну стану, властивостей, форми або розмірів сировини, матеріалу чи напівфабрикату. Ця зміна здійснюється у процесі виробництва для отримання готової продукції. Технологією також називають певну послідовність виробничих операцій або дій, що забезпечують виготовлення продукції необхідної якості. Знайомству із цією наукою і присвячений предмет «Трудове навчання».

 

2. Закріпити за кожним учнем робоче місце та продемонструвати, як підготувати та упорядкувати це місце до занять з трудового навчання (рис. 1).

 

 

3. Опрацьовують учні за підручником с. 6-7 «Загальні правила внутрішнього розпорядку в шкільних майстернях» з коментарями вчителя та самих учнів.

 

4.Проведення вступного інструктажу  «Інструкція  безпеки життєдіяльності № _ при виконанні столярних робіт».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема. Об'єкти технологічної діяльності. методи проектування. Художнє конструювання. Прорізне різьблення. Пірографія.

Мета: сформувати уявлення про об'єкти технологічної діяльності, закріпити та розширити знання учнів про виробничі технології, сформувати уявлення про процес створення виробу, процес проектування та його основні етапи, із художнім конструюванням як складовою процесу проектування; розвивати фантазію та технічне мислення учнів; виховувати ор­ганізованість та самостійність у роботі.

Об'єкти практичної діяльності учнів:  друковані джерела інформації, обраний учнями об'єкт технологічної діяльності. ескіз обраного учнями об'єкта праці.

Обладнання: лінійка, кутник, олівець, зразки ви­робів учнів, джерела інформації, плакат «Метод фокальних об'єктів».

 

Хід уроку

1. I.Організаційний етап

II. Мотивація навчальної діяльності учнів. Актуалізація опорних знань учнів

III.Оголошення, подавання теми та очікуваних навчальних результатів

IV.Вивчення нового навчального матеріалу

1. Визначення поняття «об'єкт технологічної діяльності» та залежності його вибору від потреб людини.

2. Ознайомлення з видами інформаційних джерел. Загальні відомості про види виробів з фанери та вимоги до них. Вибір об'єкта подальшої технологічної діяльності учнів.

3. Метод фокальних об'єктів.

4. Етапи конструювання

5. Оздоблення виробів з фанери

V.    Практична робота

Створення учнями власного форми та конструкції вибраного виробу.

VI.Підбиття підсумків, оцінювання результатів роботи

VII.Домашнє завдання. §6, §7, §8.

1. Нас оточує безліч потрібних речей. Усі вони не виникають самі по собі або за помахом чарівної палички, їх виготовили з певних матеріалів люди.

Презентація вчителем яскравих, конкретних, предмет­них цілей їх діяльності на уроках трудового навчання: виставка кращих творчих робіт їх одноліт­ків минулих років.

Для виготовлення виробів необхідні знаряддя праці, які допомагають по­легшити працю людини, зробити її продуктивною.

Отже, об'єкт технологічної діяльності учня – це виріб (предмет), який  учень ставить за мету виготовити і виготовляє його.

2. Показ папок з банком ідей та ілюстрацій, журналів, ілюстрацій з Інтернету із зображеннями різноманітних виробів з фанери.

На прикладі серветниці демонструю різноманіття форм, конструкцій та матеріалів.

Вироби з фанери мають свою специфіку. В шкільних майстернях немає умов та пристосувань для виготовлення гнутих деталей, тому деталі повинні бути плоскими. З цих деталей збираємо об’ємну конструкцію виробу. Фанера має тонкі стінки, тому з'єднувати деталі необхідно переважно за допомогою шипів та клею. Виготовлення шипів та вушок потребує точного розмічання та пильної уваги під час їх виготовлення. При цьому шипи краще робити трішки більшими – їх потім підпилюють безпосередньо під час складання. Така технологія дає міцні з’єднання деталей. Фанера має багатошарову будову і шарі можуть роз'єднуватися, тому між отворами має залишатися фанера не менше 3-5 мм.

За допомогою папок та періодичних видань пропоную учням декілька виробів. Коротко про них розповідаю. Учні вибирають собі об'єкт технологічної діяльності.

3. Метод фокальних об’єктів є одним з методів, який допомагає створювати нові  та цікаві ідеї.  Цей метод був запропонований в 1953році американцем Чарльзом Вайтингом. Він запозичений з технічної творчості, однак на практиці його можна використати і в художньому конструюванні. Перевагою методу є нетрадиційний напрямок творчого пошуку (нівелюється залежність від психологічної інерції), недоліком є випадковість знаходження результату. Однак він є простим у застосуванні й сприяє розвитку творчих здібностей.

Суть методу полягає в наступному. Об’єкт, який маємо конструювати (наприклад свічник) ставимо у фокусі (центрі) схеми. До речі, від слова фокус і походить назва методу. Вибираємо декілька будь-яких понять чи виробів вибраних випадково. Наприклад, перші два-три предмети, що стоять у кімнаті. Розписуємо їх властивості. Далі відбувається поєднання властивостей з фокальним об’єктом або частиною об'єкта. Звичайно можуть бути непоєднувані варіанти, можуть бути нісенітницею поєднання на перший погляд, тому зовсім відмовлятися від  таких варіантів не слід. Бажано знайти використання  більшості ознак чи властивостей.

Використовуючи плакат пояснюю на прикладі свічника метод фокальних об'єктів.

1. 6.

Другий етап — конструкторський — містить такі стадії: скла­дання ескізу, розробка конструкторсько-технологічної документа­ції, добір матеріалів, вибір інструментів та обладнання, вибір тех­нології обробки деталей виробу, їх з'єднання, обробка, організація робочого місця, економічне та екологічне обґрунтування,

Третій етап — технологічний — передбачає такі стадії, як вико­нання технологічних операцій, передбачених технологічним проце­сом, самоконтроль діяльності, дотримання технологічної та трудової дисципліни, культури праці, оцінка якості варіантів конструкцій.

На четвертому етапі — заключному — здійснюється кінцевий контроль, порівняння і випробування проекту, порівняння виготов­леної конструкції із запланованою, усунення знайдених недоліків та неполадок, аналіз проведеної роботи, встановлення, чи досягнута ме­та, здійснення оцінки спроектованого виробу.

7. Вироби з деревини та фанери, зокрема, можна оздобити за допомогою різноманітних технік.

     Різьблення поділяється на плоске, рельєфне, ажурне й об'ємне. Найпоширенішим є плоске різьблення, його роблять одним ножем або кількома різцями (долотами).

 Для виробів з фанери найчастіше використовують ажурне або прорізне різьблення за допомогою лобзика та випалювання  (пірографія) за допомогою випалювача. Хоча можна використовувати більш складні техніки, такі як контурне або яворівське різьблення.

Випалювання застосовується для декорування дитячих іграшок і елементів народної дерев'яної архітектури. Розрізняють два спосо­би випалювання — розжареними металевими штампиками, із відбитків яких складають різноманітні орнаменти, і електрописаком, що дає чіткий контурний малюнок.

Розпис на дереві — зручна й оригінальна техніка орнаментування виробів. Технічно вона мало чим відрізняється від розпису на інших матеріалах. Орнамент наносять пензлями на поверхню виробу гуашшю, аквареллю. Розписаний виріб покривають ла­ком, що оберігає його від забруднення.

 

 

 

 

Тема. Технічне конструювання. Лінії креслення

Мета: дати поняття про технічний рисунок, кресленик і документ, ознайомити з основними правилами оформлення графічних документів (типами ліній, застосуванням умовних позначень і масштабу, призначенням та застосуванням креслярського ін­струменту); розвивати вміння виконувати технічний рисунок, навички нанесення креслярських ліній; виховувати акуратність у виконанні графічних робіт.

Об'єкти практичної діяльності учнів: технічний рисунок виробів, які мають площинну форму.

Обладнання: креслярський інструмент, листи паперу креслярського формату, набір зразків виробів, дерев'яний розсувний метр, відрізок шпа­гату, поділений на 12 рівних частин; кресленики, технічні рисун­ки різних виробів.

 

Хід уроку

 

І. Організаційний етап

II.Мотивація навчальної діяльності учнів. Актуалізація опорних знань учнів

III.Оголошення, подавання теми та очікуваних навчальних результатів

IV.Вивчення нового навчального матеріалу

1.Стислі відомості з історії виникнення креслення.

2.Графічні зображення в кресленні.

3.Типи ліній.

4. Оформлення кресленика.
V. Практична робота.

Виконання креслярських вправ.

VI.Підбиття підсумків, оцінювання результатів роботи

VII.Домашнє завдання. §4, §5. оформити один аркуш формату А4.

 

1. Під час археологічних розкопок були виявлені перші зображен­ня, що їх виконувала людина на камені. Пізніше, коли людина на­вчилась будувати житло, необхідним стало планування його побу­дови. Для цього слід було, насамперед, відобразити житло графічно. Так з'явилися перші кресленики. На них не було розмірів окремих елементів та виробу або споруди в цілому. Проте, у більшості ви­падків люди намагались дотримуватись на зображенні пропорцій. Виконувались зображення у зменшеному вигляді і, як правило, це був малюнок того чи іншого об'єкта. Людина зображала його таким, яким спостерігала або мріяла виготовити. Проте, за таким зображен­ням не завжди можна було виготовити виріб або змайструвати пев­ний пристрій. Тому й виникла необхідність у визначенні та дотри­манні певних правил.

Одним з таких правил є вимірювання і розмічання. Сьогодні ві­домо, що першим інструментом, який використовувала людина, був довгий шкіряний або лляний шнур, поділений на 12 частин. Його використовували для розмічання на землі майбутніх будівельних споруд прямокутної форми.

 

2. Кресленик — графічний конструкторський документ, що зобра­жує виріб, визначає його конструкцію та містить дані, згідно з який і ми розробляють, виготовляють, контролюють, монтують, експлуатують та ремонтують цей виріб. За допомогою кресленика конструктор передає свій задум робітникові, а спеціаліст вивчає будову складних машин. Ось чому креслення називають мовою техніки.

Ескізний конструкторський документ, ескіз, — кресленик, і виконаний без дотримання масштабу і призначений для разового використання.

Якщо ви подивитеся на кресленик, то побачите, що він складається з ліній різної товщини, кожна з яких має своє призначення, і Застосування різноманітних ліній робить кресленик більш виразним і зрозумілим для користувачів.

3.Лінії креслення.

 

Назва	Начертання	Призначення	Товщина
Суцільна товста основна		Лінії видимого контуру	s= 0,5 до 1,4мм
Штрихова		Лінії невидимого контуру	s/2 – s/3
Суцільна тонка		Розмірні, виносні, штрихові, побудови	s/2 – s/3
Штрих пунктирна тонка		Осьові та центрові лінії	s/2 – s/3
Штрих пунктирна з двома точками		Лінії згину на розгортках	s/2 – s/3
Суцільна хвиляста		Лінії обриву	s/2 – s/3

 

Товщина ліній одного типу повинна бути на кресленні однаковою. Наприклад, якщо суцільна товста основна має товщину 0,5мм, то решта ліній повинні мати товщину приблизно 0,25мм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зображення центрових та осьових  ліній.

 

 

 

 

 

 

 

 

5.Оформлення кресленика.

Кресленик оформлюють за певними правилами. Для виконання робіт беруть спеціальний папір для креслення. Найменший його розмір 210х297 мм позначають А4, наступний А3 (420х297 – подвоюється менша сторона) найбільший розмір А0.

Розглядаємо мал. 13 та 14 у підручнику як оформлюють аркуш та розглядаємо основний напис.

Тема. Технічне конструювання. Розміри.

Мета: дати поняття про масштаб, ознайомити з основними правилами нанесення розмірів; розвивати вміння виконувати технічний рисунок, навички нанесення розмірів; виховувати акуратність у виконанні графічних робіт.

Об'єкти практичної діяльності учнів: технічний рисунок виробів, які мають площинну форму.

Обладнання: креслярський інструмент, листи паперу креслярського формату, набір зразків виробів, кресленики, технічні рисун­ки різних виробів.

Хід уроку

1. Організаційний етап
2. Мотивація навчальної діяльності учнів. Актуалізація опорних знань учнів
3. III.Оголошення, подавання теми та очікуваних навчальних результатів
4. IV.Вивчення нового навчального матеріалу
   1. 1.Основні правила нанесення розмірів.
   2. 2.Поняття про масштаб.
   3. Практична робота.

Виконання креслярських вправ або технічного рисунка виробу

VIII.Підбиття підсумків, оцінювання результатів роботи

IX.Домашнє завдання. Виготовити креслення за ескізом.

1. Розміри на креслениках позначають розмірними числами на роз­мірних лініях.

Межі вимірювання розміру вказують виносними лініями, які про­водять перпендикулярно до відрізка контуру зображення, розмір якого позначають. Розмірні лінії проводять паралельно до тих від­різків, розміри яких визначають.

Розмірну лінію з обох боків обмежують стрілками. У межах крес­леника стрілки повинні бути приблизно однаковими, незалежно від довжини розмірної лінії. Взаємне розміщення виносних і розмірних ліній має бути таким, щоб вони разом з відрізком, що вимірюється, утворювали прямокут­ник.

Розмірне число наносять над розмірною лінією ближче до її се­редини, якщо лінія розташована горизонтально або похило, і ліво­руч від середини, якщо лінія розташована вертикально. Лінійні роз­міри, які позначають величини прямолінійних елементів предмета (довжину, ширину, товщину), подають у міліметрах, але позначення одиниці вимірювання не вказують.

Кутові розміри (розміри кутів) указують умовними позначен­нями на креслениках у градусах. Виносні лінії кутового розміру є продовженням сторін вимірюваного кута, а розмірну лінію прово­дять у вигляді дуги кола із центром у вершині кута.

Про розміри округлих частин предметів (круглі отвори) свідчать їх діаметри. Для позначення діаметра перед розмірним числом нано­сять умовний знак ?. Розмір діаметра пишуть над розмірною лінією усередині кола або за його межами.

Заокруглені частини предметів позначають радіусами. Для позна­чення радіуса перед розмірним числом наносять умовний знак у вигля­ді літери К, висота якої повинна дорівнювати висоті розмірного числа.

2.  На кресленику предмет зображують таким чином, щоб якнай­краще передати його будову. Перевагу завжди слід віддавати зобра­женням у натуральну величину. Але не всі предмети можна так на­креслити. Тому при виконанні креслеників зображення предметів умовно зменшують або збільшують. Відношення розмірів зображен­ня предмета на кресленику до його дійсних розмірів називають масш­табом кресленика. Масштаб кресленика показує, у скільки разів зо­браження предмета зменшені або збільшені порівняно із ним самим.

Наприклад, масштаб 1:2 означає, що розміри зображення на кресленику вдвічі менші від розмірів самого предмета. Масштаб 5 :1 по­казує, що розміри зображення на кресленику в 5 разів більші від дій­сних розмірів предмета.

Тема. Виконання кресленика.

Мета: закріпити знання учнів про технічний рисунок, кресленик, основ­ні правила оформлення графічних документів, увести понят­тя про макет і модель;

розвивати вміння виконувати побудову кресленика виробу із дотриманням масштабу та в натуральну величину, виготовляти моделі нескладних виробів; виховувати акуратність при виконанні графічних робіт.

Об'єкти практичної діяльності учнів: технічний рисунок виробів, які мають площинну форму,

Обладнання: креслярський інструмент, листи паперу креслярського форма­ту, кресленики, технічні рисунки, моделі різних виробів, макети об'ємних геометричних фігур.

Хід уроку

I. Організаційний етап

II.Мотивація навчальної діяльності учнів. Актуалізація опорних знань учнів

III.Оголошення, подавання теми та очікуваних навчальних результатів

IV.Вивчення нового навчального матеріалу

    Призначення моделей, особливості їх конструювання.

V.    Практична робота

   Виконання учнями кресленика.

VI.Підбиття підсумків, оцінювання результатів роботи

VII.Домашнє завдання. Виконання креслення за ескізом.

1. Створення будь-якого виробу розпочинається із розв'язання пев­ної проблеми або наперед визначених завдань. Для їх вирішення не­обхідно уявити собі майбутню конструкцію. Варіантів може бути кілька. Конструктор відображає їх на папері у вигляді ескізів, ана­лізує кожен з них, визначає найкращий варіант, який найбільше відповідає поставленим завданням, і береться до детальної розробки кресленика виробу, що слугує графічним документом. Згідно з крес­леником робітник-макетник створює макет у натуральному, змен­шеному або збільшеному вигляді, а робітник-модельник — модель.

Моделі потрібні для того, щоб уточнити особливості конструкції майбутнього виробу та врахувати їх під час виготовлення дослідно­го зразка, який обов'язково буде проходити випробування. У разі по­треби до конструкції вносяться зміни та доповнення, до тих пір, по­ки не буде досягнуто повної відповідності задуму або поставленому завданню.

У школі також використовують різні моделі. Слугують вони для того, щоб учні могли більш чітко зрозуміти будову та принцип дії певних пристроїв.

Починаючи виготовлення моделі, необхідно розуміти будову май­бутнього виробу, його призначення та принцип дії, а також з'ясува­ти взаємне розташування окремих елементів та способи їх з'єднання між собою. За необхідності виконується ескіз чи розгортка виробу, проставляються розміри тощо.

Після цього складається робочий проект, розробляється конструк­ція у деталях: визначаються розміри моделі в цілому та її окремих елементів, матеріали для виготовлення, умови складання, зберіган­ня та використання, необхідні інструменти. Далі визначають масш­таб, і лише після цього починають виготовлення дослідного зразка.

На моделях інженери-конструктори досліджують та випробовують параметри великих об'єктів, наприклад міцність телевізійних веж, висотних будинків, мостів тощо. Тільки після цього інженери про­ектують різні споруди, визначають їхні розміри, матеріали, із яких ' вони будуть виготовлятись, умови, у яких будуть експлуатуватись.

 

 

 

Тема. Конструкційні матеріали. Види деревинних матеріалів та їх застосування.

Мета: ознайомити учнів з різними видами конструкційних матеріалів, видами та породами дерев, особливостями їх будови, характер­ними ознаками, способами заготівлі та одержання пиломате­ріалів, значенням деревини як конструкційного матеріалу для народного господарства країни; розвивати вміння визначати та враховувати меха­нічні та технологічні властивості конструкційних матеріалів при виготовленні корисних речей; виховувати почуття відповідаль­ності та бережливого ставлення до навколишнього середовища.

Об'єкти практичної діяльності учнів: зразки різних порід деревини та інших конструкційних матеріалів.

Обладнання: стенд або комплекс зразків різних порід деревини, шпон, фа­нери, деревоволокнистих плит, інших конструкційних матеріалів (гума, метал, органічне скло, текстильні матеріали тощо); зразки учнівських і промислових виробів з деревини; кольорові табли­ці з малюнками порід деревини та її текстури, лупи, інструкційні картки до лабораторних робіт.

Хід уроку

I.    Організаційний етап

II.    Мотивація навчальної діяльності учнів. Актуалізація опорних знань учнів
ІІІ. Оголошення, подавання теми та очікуваних навчальних результатів

ІV. Вивчення нового навчального матеріалу

1.Ознайомлення учнів з деревиною як конструкційним матеріалом.

2.Ознайомлення учнів з властивостями деревини.

V. Лабораторно-практична робота «Розпізнавання конструкційних матеріалів за зовнішніми ознаками»

1.Інструктаж щодо проведення лабораторно-практичної роботи.

2.Виконання учнями лабораторно-практичної роботи.

3.Підбиття підсумків роботи.

VI.    Лабораторно-практична робота «Визначення породи деревини за зовнішніми ознаками»

1.Інструктаж щодо проведення лабораторно-практичної роботи.

2.Виконання учнями лабораторно-практичної роботи.

3.Підбиття підсумків роботи.

VII.   Підбиття підсумків, оцінювання результатів роботи
VIII. Домашнє завдання. §9, §10. Підготуватися до  тематичної атестації.

1. Конструкційний матеріал — матеріал або сировина (деревина, метал, тканина, шкіра, скло, пластмаса, гума, неткані матеріали то­що), із яких виготовляють вироби.

Спільними для всіх конструкційних матеріалів є механічні влас­тивості, тобто здатність чинити опір проникненню в ці матеріали ін­ших тіл. До таких властивостей належать міцність, твердість, плас­тичність.

Конструкційні матеріали характеризуються також технологічни­ми властивостями. До них, наприклад, належать опірність розколю­ванню або згинанню, здатність проводити звук, тепло Й електричний струм. Механічні та технологічні властивості конструкційних мате­ріалів взаємопов'язані.

Дерево складається з трьох основних частин — коріння, стовбура та крони.

Найцінніша частина дерева — стовбур (рис. 13). Якщо розпиляти його поперек волокон, тобто зробити поперечний розріз, буде добре видно шарову будову деревини — багато кілець. Щороку на стовбурі утворюється одне річне кільце, тому, полічивши їх, можна визначи­ти вік дерева.

Найбільше зовнішнє кільце — коро, її зовнішній корковий шар оберігає дерево від ушкоджень і несприятливих погодних умов,

При поздовжньому, розпилюванні стовбура точно посередині — радіальному розрізі — річні кільця мають вигляд смуг. Якщо ж роз­пиляти стовбур убік від серцевини — зробити тангентальний роз­різ — то отримаємо гарний малюнок, утворений річними кільцями. Він називається текстурою деревини.

2. Кожна порода деревини має свій колір, запах і текстуру. За тек­стурою досить легко визначити породу дерева. Наприклад, у хвойних порід річні кільця на поперечному розрізі помітніші, ніж у листяних.

Породи деревини також різняться за механічними та техноло­гічними властивостями. Однією з головних властивостей деревини є її міцність. Технологічні й механічні властивості деревини також пов'язані між собою. Наприклад, тверді породи деревини важче під­даються різанню, ніж м'які, волога-деревина може проводити елек­тричний струм, а суха ні, тверді породи деревини краще проводять звук, ніж м'які, тощо. Механічні й технологічні властивості дереви­ни обов'язково враховуються при виготовленні виробів. Наприклад, для виготовлення меблів застосовують деревину, яка має красивіший природний рисунок на розрізі й водночас високу міцність; музичні інструменти виготовляють із твердих порід деревини, яка добре про­водить звук: скриньки, столове приладдя, різні прикраси краще ви­готовляти з м'яких порід деревини із красивим природним рисунком.

Міцність деревини при стисканні вздовж її волокон більша, ніж упоперек них, а розколюваність навпаки: краща вздовж волокон, ніж упоперек них. Цю властивість враховують при улаштуванні сто­яків, кроквин та інших елементів будівель.

3. Шпон — це тонкий (до 5 мм) лист деревини, який використову­ють для виготовлення фанери, оздоблення виробів, виготовлення су­венірів тощо.

Струганий шпон отримують шляхом стругання деревини, а лущений — зрізування ножем з колоди, що обертається.

Фанера — шаруватий деревинний матеріал, одержуваний шля­хом склеювання шарів лущеного шпону.

Деревоволокнисті плити (ДВП) — плити, відлиті з деревної ма­си із наступним гарячим пресуванням або сушінням. Деревна маса — волокниста маса, одержувана шляхом стирання деревини.

Деревостружкові плити (ДСП) — плити, виготовлені шляхом гарячого пресування деревної стружки, змішаної із синтетичними смолами (рис. 16).

ДВП та ДСП застосовують у будівництві, меблевій промисловос­ті тощо.

Лабораторно-практична робота

Послідовність виконання роботи

1. 1.Ознайомитися із запропонованими зразками матеріалів.
   1. 2.Визначити властивості кожного зразка і заповнити другий стовпчик таблиці.
   2. 3.Визначити назву матеріалу і заповнити третій стовпчик таблиці.
      1. 4.З'ясувати сферу застосування наданих конструктивних мате­
         ріалів і заповнити четвертий стовпчик таблиці.
      2. 5.Сформулювати висновок: обґрунтувати вибір конструкційного матеріалу для виготовлення майбутнього виробу.

Таблиця «Конструкційні матеріали»