Дитячі страхи і неврози
Важливо зупинитися на так званих складних ситуаціях, які виникають у дітей. Саме складні ситуації в їхньому житті дуже часто не сприймаються з належною уважністю і серйозністю дорослими (оскільки вони їх розглядають очима досвідченого метра, а потрібно подивитися очима дитини). Складні ситуації досить часто можуть переростати у неподоланні бар’єри, які закріплюються відповідним страхом.
Складна ситуація — явище індивідуальне, яке іноді неможливо виявити. Тому важливо запитати про них у дітей. Подібні опитування були проведені серед молодших школярів та молодших підлітків (Р.А. Аугіс, 1984; Є. Є. Даніловою, 1990). Було виявлено, що складними ситуаціями найчастіше називалися ті, які безпосередньо були пов'язані зі школою, навчанням. Ось найбільш розповсюджені серед них:
- ? перевірка знань під час контрольних та інших письмових робіт;
- ? відповідь учня перед класом (у цій ситуації найбільш важливим є думка про нього вчителя та інших учнів класу, додатковим травмуючим чинником є можливість помилки при відповіді, що може викликати критику вчителя, сміх однокласників);
- ? отримання поганої оцінки (якість оцінки є величиною суб’єктивною, поганою може бути названа не тільки двійка, а й оцінка в 3 або 4 бали); 5—6 балів (змінилися критерії оцінювання);
- ? незадоволення батьків успішністю дітей (складність цієї ситуації визначається тим, що вона є джерелом усяких заборон і покарань).
Крім означених складних ситуацій діти називають інші, зокрема:
- конфлікти з однолітками (сварки, бійки, ізольованість у групі однолітків);
- конфлікти з дорослими (основна причина яких — неслухняність дитини, порушення нею встановлених правил, внаслідок чого відбуваються виховні санкції з боку батьків або інших дорослих, які не завжди справедливі з огляду дітей);
- ситуації публічного виступу (концерти, спортивні змагання);
- випадки невдач у будь-якій діяльності (коли у дитини щось не виходить);
- ситуації фізичної травми або небезпека її отримання (падіння, удари, переломи),
Як бачимо, коло ситуацій, які діти вважають для себе складними, досить широке. Важливо відзначити, що абсолютна їх більшість — ситуації не виняткові, а повсякденні, на які дорослі найчастіше просто не звертають уваги. Між тим, кожна з них може стати для дитини серйозною проблемою, про що оточуючі часом і не підозрюють. А не помічена дитяча проблема з боку дорослого може привести до створення симптомів дитячого страху.
Тому дуже важливо, щоб діти вміли адекватно ставитися до таких неминучих труднощів, вчилися конструктивно, а отже, без шкоди для свого здоров’я справлятися з цими ситуаціями. Мудра підтримка з боку дорослих тільки підсилить їхню впевненість у свої силах, допоможе реалізувати їхні творчі здібності. Суті підтримки може полягати в таких кроках:
- 1) Насамперед спостерігайте за поведінкою дитини і різних складних для неї ситуаціях та оцініть конструктивність її поведінки.
- 2) Проаналізуйте разом з дитиною (у вільній ненав’язливій формі) можливі варіанти подолання тих чи інших складних ситуацій повсякденного життя, які часте зустрічаються або можуть зустрітись дитині. Це дозволить розширити когнітивні можливості та здібності дитини, допоможе розвинути у неї необхідні навички аналізу складних ситуацій, що є важливою умовою конструктивної поведінки (вміння керувати мисленням, почуттями та уявою як «інструментами» роботи для вирішення складних завдань).
- 3) Зверніться до власного досвіду поведінки в складних ситуаціях (тобто згадайте, як «працює» ваше мислення, почуття та уява), відрефлексуйте свої способи подолання труднощів, оцініть їх ефективність. Результатами такого аналізу можна поділитися з дитиною.
- 4) Навчіть дитину елементарних технік аутогенного тренування (їх виклад широко представлений у популярній літературі, тому наведемо загальну схему її виконання так, як пропонував це робити засновник цього методу І.Г, Шульц у своїй книжці: «Аутогенне тренування - зосереджене саморозслаблення» (1932р.):
- Вправа – виклик відчуття важкості в руках та ногах із розслабленням м’язів.
- Вправа - виклик відчуття тепла в руках і ногах.
- Вправа – регуляція ритму серцевої діяльності(частоти серцебиття).
- Вправа – регуляція ритму дихання.
- Вправа – виклик відчуття теплоти в ямці під грудьми(сонячне мплетіння).
Тобто, загальна формула аутогенного тренування буде такою: «Я спокійний... мої руки важкі та теплі... моє серце б'ється сильно, спокійно і ритмічно... я дихаю спокійно глибоко і рівномірно... сонячне сплетіння тепле, воно випромінює тепло... моє чоло прохолодне».
На тренування кожної вправи потрібно від 10 до 15 днів 2—3 рази на день, по 1—3 хвилини, кожну фразу вправи треба повторюється по 5-6 разів. Таким чином оволодіти всіма названими вправами можна за 3 місяці.
Найбільш доступною позою в будь-якій ситуації є так звана «поза фурмана» (кучере). Щоб її прийняти, необхідно сісти на стілець прямо, розправивши спину а потім розслабити всі м’язи. Голова схилена на груди, очі заплющені, ноги ледь розставлені й зігнуті під тупим кутом, руки лежать на колінах, не торкаючись одна одну лікті трішки округлені — поза, характерна для фурмана, який дрімає в очікуванні їздця. Запропонована загальна формула аутогенного тренування дає змогу самостійно створювати інші.
Отже, уникаючи страхів, дитина буде здатна розкрити свої потенційні можливості у своєму мисленні, почуттях та уяві.
Між тим не одні страхи блокують талант дитини. Дослідження в школах свідчать, що майже 28% дітей мають неврівноважену психіку і потребують спеціальної психологічної допомоги вчителя, який є першою особою, котрий має першим допомогти своєму учневі. Ця допомога може мати пропедевтичний характер через просвітницьку роботу вчителя з батьками.
У педагогічній практиці таких учнів зараховують до категорії «важких», занедбаних або не пристосованих до школи дітей. Прояв них труднощів та їх причини занадто широкі, що не дає змоги виділити чіткі критерії, які визначають межі відхилення поведінки школярів. Тому в сучасній літературі ці явища кваліфікуються по-різному Найчастіше зустрічається термін «психогенна шкільна дезадаптація» (це психогенні реакції, психогенні захворювання та психогенне формування особистості дитини, яке порушує її суб'єктивний та об'єктивний статус у школі та вдома).
Крім цього поняття в літературі зустрічаються терміни «шкільна фобія», «шкільний невроз», «дидакто - генний невроз».
З такими крайніми випадками проявів агресивності або страху, тривоги, невпевненості в собі ми зустрічаємося в шкільній практиці відносно рідко. Частіше спостерігаються стани шкільної тривожності, яка виражається у хвилюванні — підвищеній занепокоєності в навчальних ситуаціях у класі, очікуванні поганого ставлення до себе, негативної оцінки з боку вчителів та однолітків.
Термінологічні розбіжності базуються на розбіжності у розумінні причин дезадаптивної поведінки. Так, говорячи про дидактогенії, дидактогенні неврози, найчастіше підкреслюють, що психотравмуючою є передусім сама система навчання.
У сучасній школі зазвичай діяльність учителя та діяльність учня мають дуже мало точок дотику, в той час як саме спільна діяльність вчителя та учня є найбільш ефективним способом передачі досвіду і знань, культурних здобутків, моральних принципів тощо.
Мета вчителя і мета учня з самого початку не збігаються: учитель має навчати, учень — вчитися, тобто сприймати, слухати, запам’ятовувати тощо. Незважаючи на те, що всі вчителі знають про необхідність активної позиції учня в процесі навчання, на практиці цю тезу опускають або розуміють занадто обмежено
(наприклад, на уроці вчитель дає змогу учням висловити свою думку щодо вивченого матеріалу, вступити в конструктивну дискусію).
Більшість новацій, які популярні в сучасній школі не мають успіху, мабуть, тому, що вони не змінюють самої позиції, ролі вчителя в процесі учіння. Вчитель залишається на позиції «над» учнями і, часто не усвідомлюючи цього, притлумлює ініціативу учнів, їхню пізнавальну активність, яка дуже необхідна в навчальній діяльності.
Джерело – часопис « Розкажіть онуку»(17-18 вересня 2009) Автор – О.В.Кочерга – завідувач кафедри дошкільної і початкової освіти, декан факультету підвищення кваліфікацій Київського міського педагогічного університету ім.Б.Грінченка.