Діяльність, активність і спілкування як чинники розвитку особистості

Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розви­ток особистості здійснюється в діяльності.

Діяльність — спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійс­ність зміни.

Основними компонентами діяльності є:

• суб'єкт з його потребами;
• мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність;
• засіб реалізації мети;
• результат діяльності.

У роки навчання школяр бере участь в ігровій, на­вчальній, трудовій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток.

«Тіль­ки та діяльність дає щастя душі, — писав українсько-російський педагог Костянтин Ушинський (1824—1870), — зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже, ді­яльність улюблена, діяльність вільна; а тому, наскільки потрібно виховувати в душі прагнення до діяльності, нас­тільки ж потрібно виховувати і прагнення до самостійнос­ті або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед».

Важливою умовою ефективності розвитку особистості є її активність, здатність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетво­рення навколишнього середовища й себе. Активність ви­являється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на себе. Цілеспрямова­ну активність, направлену на вдосконалення себе, назива­ють самовихованням.

Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання і праця.

Гру вважають провідним видом діяльності для ма­ленької дитини, хоча важливою вона є й для школярів, не­рідко граються і дорослі.

Навчання характерне для школя­ра, але навчаються також дорослі люди. Праця є видом ді­яльності, яку здійснюють дорослі, але працювати можуть і школярі. Тому поділ видів діяльності за принципом, що маленькі діти граються, школярі — навчаються, а дорос­лі — працюють, певною мірою відносний. Можна погоди­тися лише з твердженням, що на кожному віковому етапі переважає  певний вид діяльності. Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному роз­витку дитини. Тому змалку слід підтримувати дитячу ці­кавість, відповідати на запитання дитини, розвивати в неї інтерес до знань.

Український педагог Василь Сухомлинський (1918—1970) з цього приводу писав: «Лінощі, недба­льство, слабовілля, розпущеність у навчанні означають, що ти закладаєш корінь свого паразитичного існування».

Активність особистості в трудовій діяльності сприяє її фізичному й інтелектуальному розвитку, готує до майбут­нього професійного самовизначення. Активність дитини у спілкуванні дає їй змогу набути морального досвіду пове­дінки, визначити своє місце в колективі, вчить її підкоря­тися і керувати іншими.

Рушійною силою будь-якої діяльності, вияву в ній ак­тивності є потреби. Педагог покликаний відкрити вихо­ванцям багатоманіття корисних для їх розвитку видів ді­яльності та спонукати до корисних справ, стримуючи від шкідливих.