В умовах перебудови системи цінностей і духовних орієнтирів особливого значення набуває проблема адаптації особистості до особливостей сьогодення. Сучасний кризовий стан суспільства створює систему впливів, що перешкоджають ефективній самореалізації особистості, розкриттю її здібностей та обдарувань. Це збільшує потребу в розвитку різноманітних технологій соціально-педагогічної роботи, збагаченні методів і форм соціальної допомоги населенню.
Проблему розробки різних технологій соціально-педагогічної роботи досліджували такі вчені, як О.В.Безпалько, Р.Х.Вайнола, М.О.Галагузова, І.Г.Зайнишева, І.Д.Зверєва, А.Й.Капська, В.І.Курбатова, В.А.Нікітіна тощо.
Вирішення соціальних проблем завжди пов'язано із впливом на людину, її поведінку, діяльність, психіку, тому соціально-педагогічна терапія тісно зв'язана з психотерапією, у якій використовуються методи впливу на психіку. Ці впливи засновані на психологічних теоріях та методах і містять у собі систематичні, цілеспрямовані заходи для надання допомоги особі чи групі осіб у питаннях врегулювання почуттів, імпульсів, думок, відносин і зняття психологічних симптомів, що викликають занепокоєння, дискомфорт у людини.
Реалії життя такі, що клінічний підхід іноді має дуже обмежені можливості і не завжди враховує широкий соціальний контекст розвитку індивіда, соціально-економічні, духовно-моральні умови його життєдіяльності, - тому лікування часом не може принести помітних реальних результатів. Отже, термін «терапія» усе більше набуває широкого соціального змісту, і перевага медиків-психотерапевтів у застосуванні терапевтичних методів на даний момент має відносний характер: там, де у людини є, були чи будуть невирішені соціальні проблеми, активну роль повинні будуть відігравати фахівці соціальної сфери, особливо соціальні педагоги та соціальні працівники.
Саме соціальний педагог, опанувавши сучасну технологію терапевтичного впливу, здатний перебороти вузьке трактування причин соматичних і психічних недуг. Сприймаючи людину цілісно як індивідуальну самоцінність, з її переживаннями, проблемами і труднощами, соціальний педагог має можливість творчо використовувати кращі, апробовані методи у своїй практиці, зробити терапевтичну допомогу більш діючою і гуманною.
Актуальними також на сьогодні є дослідження особливостей впливів на особистість та результативність вирішення соціально-педагогічних проблем клієнтів різноманітних засобів соціально-педагогічної терапії, зокрема таких як мистецтво.
Саме це обумовило вибір нами теми дослідження: «Технології соціально-педагогічної терапії засобами мистецтва»
Метою нашої курсової роботи є характеристика технологій соціально-педагогічної терапії засобами мистецтва.
Мета деталізується у наступних завданнях:
1. Здійснити характеристику соціально-педагогічної терапії як провідної послуги в системі професійної діяльності соціального педагога.
2. Визначити технології соціально-педагогічної терапії.
3. Здійснити опис арт-терапії як однієї з технологій соціально-педагогічної терапії засобами мистецтва.
4. Розробити групове заняття з соціально-педагогічної терапії засобами мистецтва.
Об'єктом дослідження є технології соціально-педагогічної терапії.
Предметом дослідження є мистецтво як засіб соціально-педагогічної терапії.
Сутність та зміст поняття соціально-педагогічної терапії
Слово «терапія» у перекладі з грецького означає «турбота, догляд, лікування». Як відомо, у медицині широко застосовуються різні види терапевтичного лікування: лікарські засоби, фізіотерапія, фітотерапія, мануальна терапія і багато чого іншого. Виходячи зі змісту поняття «терапія», «соціальна терапія» означає лікування якихось соціальних явищ, відношень.
Відповідно, поняття «соціально-педагогічна терапія» трактується як цілеспрямований процес практичного впливу соціального педагога на конкретні форми проявів соціальних відносин або соціальних дій.
Ще одне визначення соціально-педагогічної терапії за І.Д.Звєрєвою: «Соціально-педагогічна терапія – це форма втручання (інтервенції) в світ клієнта чи його оточення, орієнтована на допомогу клієнту через вплив на психічні та соматичні функції його організму».
Соціально-педагогічна терапія ? це систематичні цілеспрямовані заходи з надання допомоги особі або групі осіб в питанні врегулювання відчуттів, імпульсів, думок, звертань і зняття психологічних симптомів, що викликають тривожність, дискомфорт у пацієнтів.
Відомі чотири основні моделі психотерапії: психотерапія як метод лікування, тобто вплив на соматичний або психічний стан клієнта (медична модель психотерапії); психотерапія як метод маніпулювання, який служить меті суспільного контролю (соціологічна модель); психотерапія як метод, який приводить в дію процес навчання особи (психологічна модель); психотерапія як комплекс явищ, що виникають під час взаємодії між людьми (філософська модель).
Основною метою соціально-педагогічної терапії є оптимізація відносин в системах «людина-людина», «людина - група», «людина - світ». Технології соціально-педагогічної терапії грунтуютьс на досягненнях психології, психіатрії, психотерапії та соціальної педагогіки. Кожен із методів, що використовується в соціально-педагогічній терапії включає два елементи:
- інтелектуальний, пов'язаний із інформаційним впливом слова4
- емоційний, який зумовлюється використанням міміки, жестів та особливостей характеру соціального педагога.
В основі терапевтичного впливу лежить процедура соціальної допомоги, надання клієнту підтримки з боку оточення, ліквідація негативних наслідків взаємин. «Соціально-педагогічна терапія» допускає і пряме втручання з метою усунення перешкод, що заважають повноцінному соціальному розвитку індивіда, соціальної групи. Соціально-педагогічна терапія як визначена форма втручання (інтервенції) у світ клієнта може бути розглянута як метод «лікування», що впливає на психічні і соматичні функції організму; як метод впливу, по-в'язаний з навчанням і професійною орієнтацією; як інструмент соціального контролю; як засіб комунікації. Об'єктом соціально-педагогічної терапії може бути не тільки сам клієнт з його особистими проблемами та взаєминами із найближчими людьми, але і робота, житло, сусіди, друзі, знайомі, тощо.
Взаємозв'язок соціально-педагогічної терапії і соціально-педагогічної роботи випливає зі спільної кінцевої мети – допомогти людині впоратись з повсякденними життєвими труднощами, спираючись на виявлення і діагностування проблем, структурування, перетворення повсякденних поведінкових і діяльнісних моделей і - в разі необхідності - їх корекцію.
На відміну від безпосередньої допомоги (нагодувати, одягти), соціально-педагогічна терапія - це «допомога з метою самодопомоги». Необхідно навчити особистість самій допомагати собі, розв'язуючи численні проблеми. В межах соціально-педагогічної терапії здійснюються такі види діяльності:
-соціально-психологічна допомога (консультування);
-допомога клієнтам у конфліктних і психотравмуючих ситуаціях;
-розширення у клієнта діапазону соціально і особистісно прийнятних засобів для самостійного вирішення проблем і подолання труднощів;
-допомога в актуалізації їх творчих, інтелектуальних, особистісних, духовних і фізичних ресурсів для виходу з кризового стану;
-стимулювання самоповаги клієнтів і їх впевненості в собі. Наразі, визначені види діяльності значно розширюють можливості надання допомоги клієнтам саме у соціально-педагогічній сфері.
Аналіз технологій соціально-педагогічної терапії в роботі соціального педагога дозволяє виділити такі типи взаємодії його з клієнтами:
1. Вирішення соціальних завдань - орієнтація на певні норми і критерії поведінки. Спроба клієнта усвідомити і прийняти нові соціальні цінності приводить до дискомфорту і навіть до психосоматичних захворювань. У цьому випадкові вимагається змінити і ввести нові критерії, оцінки, які допоможуть клієнту побачити свою мету в іншому світі, розширити перспективи, дозволять відійти від шаблонної поведінки і переживань.
2. Вирішення моральних завдань - необхідність орієнтації на критерії добра чи зла, які вимагають морального вибору того чи іншого вчинку. Тут важливо показати обмеженість критеріїв добра і зла, якими користується індивід.
3. Вирішення власне психологічних завдань - допомога клієнту в усвідомленні і зміні системи переживань, у розумінні проблем, оцінок, які сприяють розвиткові інших переживань і цілей діяльності.
Технологія вирішення психологічних завдань передбачає:
• розуміння психологічних особливостей і закономірностей формування основних психологічних станів людини;
• розуміння психологічних механізмів корекції і самокорекції психологічних станів з метою усунення негативних станів (в т.ч. стресових) та цілеспрямованого формування позитивних, продуктивних станів;
• оволодіння прийомами самоуправління життєвим тонусом, рівнем працездатності і творчим потенціалом;
• вироблення необхідних навичок психогігієни особистості;
• розуміння прямого впливу морального стану на стійкість нервово-психічної сфери і стан здоров'я людини;
• знання психологічних прийомів і методів, які безпосередньо застосовуються на практиці.
1.2 Характеристика технологій соціально-педагогічної терапії
У змістовному аспекті соціальний педагог, що використовує терапевтичні методи, спирається на досягнення психології, психіатрії, психотерапії. Цей міждисциплінарний характер методів впливу на клієнтів обумовлює складність технології соціально-педагогічної терапії.
Будь який з методів терапевтичного впливу включає два компоненти: інтелектуальний, пов'язаний з інформаційним впливом слова, і емоційний - вираз обличчя, тембр і інтонації голосу, характер і особливості жестів соціального педагога.
Головне в роботі терапевта не виготовлення для клієнта шаблону як треба жити і діяти, а прагнення розкрити перед ним резервні можливості. Наразі для цього необхідно дотримуватись певних вимог:
- вибір терапевтичних методів базується на правильному діагнозі та відповідній оцінці проблеми чи захворювання;
- відсутність «гарних» та «поганих» методів соціально-педагогічної терапії, вони можуть взаємодоповнювати один одного або використовуватись у комбінації;
- соціально-педагогічна терапія неефективна, а іноді і шкідлива, без зворотного зв'язку з клієнтом;
-навіть у групових варіантах терапія має бути індивідуалізованою.
Терапевтичний вплив соціального педагога — це сприяння покращенню стану клієнта, що може бути безпосереднім (через бесіду з клієнтом); особистісно-опосередкованим (через оточення); предметно-опосередкованим (через книгу чи друковане слово). Зміни стану клієнта стимулюють процеси формування нових позицій у ставленні до себе, оточуючих та середовища, а також зміну поведінки стосовно різних сфер життя.
В цілому методи терапії ґрунтуються на двох формах роботи - індивідуальній і груповій, кожна з який характеризується визначеною технологією побудови взаємодії між фахівцем і клієнтом. Метою такої взаємодії може бути нпрішення будь-яких емоційних проблем, обмін інформацією, розвиток соціальних навичок, зміна ціннісних орієнтацій, спрямування соціальних орієнтацій у конструктивному напрямку.
Індивідуальна терапія заснована на особистому контакті і клієнтом. У результаті терапевтичного впливу дитина вчиться розуміти і приймати себе, піклуватись про себе та будувати стосунки зі світом на основі вільного вибору. Перевагою індивідуальної терапії є те, що окремому учаснику .іриділяється більше уваги, разом з тим вона більш ефективна при вирішення проблем, що вимагають конфіденційності (зґвалтування, сексуальне життя, сімейні конфлікти тощо).
Групова терапія заснована на знанні законів міжособистісного впливу в малій групі. Терапевт пояснює членам групи сутність їх проблем, прогнозує можливість і терміни корекції, організовує тренінг спілкування. Переваги групової терапії полягають у можливості отримання за законами зворотного зв'язку емоційної підтримки від учасників групи, що мають такі ж проблеми і цілі. В такому випадку людина не тільки просить допомоги, але й надає її іншим. Це полегшує процес вирішення міжособистісних конфліктів, бо у людини є можливість спробувати різні стилі поведінки на заняттях у групі.
Групова терапія поділяється на сімейну та ігрову. Сімейна терапія, що передбачає вилив одночасно на дітей, батьків та найближчих родичів, є провідною у роботі з дітьми з девіантною поведінкою. Ігрова терапія ефективна у подоланні емоційних та комунікативних проблем дітей і підлітків.
У наш час існує багато методичних прийомів (технік і технологій) терапії. Соціальні педагоги в своїй практичній діяльності використовують ігрову терапію, арттерапію, бібліотерапію, казкотерапію, логотерапію, лялькотерапію, музичну терапію, танцювальну терапію, психогімнастику, епістолярну терапію тощо.
Ігротерапія - використання різноманітних ігор. Гра виступає дійовим терапевтичним засобом, тому, що вона сприяє звільненню від напруги, психологічних "затисків", стереотипів, стимулює розвиток енергійності, життєвого оптимізму, створює умови для особистісного росту дитини, зміни ставлення до свого «Я», підвищення рівня само-сприйняття. Для організації ігор можна використовувати неструктурований ігровий матеріал (воду, пісок, глину, пластилін), який сприяє розвитку сублімації.
При роботі з дітьми доречно використовувати структурований матеріал, який провокує дітей проявляти свої бажання і оволодівати соціальними навичками. Наприклад, фігурки людей, постільна білизна викликають бажання піклуватись про когось, зброя - проявляти агресію, телефон, машина - сприяють розвитку комунікативних дій.
Арттерапія - терапія засобами мистецтва. Арттерапія дає вихід внутрішнім конфліктам і сильним емоціям, сприяє підвищенню самооцінки клієнтів та їх здатності усвідомлювати свої відчуття.
Існує декілька варіантів цього методу:
-використання вже існуючих творів мистецтва через їхній аналіз і інтерпретацію клієнтами;
-спонукання клієнтів до самостійної творчості;
- використання творів мистецтва і самостійна творчість клієнтів;
-творчість самого фахівця - ліплення, малювання й ін., спрямоване на взаємодію з клієнтом.
Бібліотерапія - вплив на клієнта за допомогою читання спеціально підібраної літератури з метою нормалізації чи оптимізації його психічного стану. Терапевтичний вплив читання проявляється в тому, що ті чи ті образи і почуття, думки, бажання, що засвоюються за допомогою книжок, компенсують брак власних уявлень, замінюють тривожні думки і почуття, спрямовуючи їх до нових цілей. У процесі читання книги клієнт веде записи, аналіз яких допомагає об'єктивно оцінити його стан. Список книг психотерапевт підбирає відповідно до проблеми клієнта.
Казкотерапія є одним із найцікавіших терапевтичних методів. Казка з її багатим виховним потенціалом та емоційною забарвленістю дозволяє вирішити безліч психолого-медагогічних завдань.
В казкотерапії переважно використовуються такі форми роботи:
- аналіз відомих дитячих казок; створення казки «по слову від кожного»; експромтне інсценування казки;
- вигадування кінця казки чи початку нової казки;
- створення авторської казки кожним членом, де в завуальованій формі він розповідає про власні проблеми, переживання та очікування.
Аналіз таких казок дозволяє терапевту більш яскраво побачити причини життєвої кризи дитини чи підлітка, оцінити рівень позитивних зрушень, що відбулись (чи не відбулись) у клієнта.
Логотерапія - метод розмовної терапії - передбачає розмову з дитиною, спрямований на вербалізацію (словесний опис емоційних переживань пацієнтів терапевтом) емоційних станів, словесний опис емоційних переживань. У процесі логотерапії в особистості клієнта повинна відбутися перебудова, щоб він зміг самостійно виявляти конструктивні зміни в самому собі. Це приносить задоволення, підвищує ступінь самоповаги, сприяє становленню зрілої особистості.
Лялькотерапія - використання лялькової драматизації. Терапевт розігрує ляльковий спектакль, в якому бачить конфліктні і значимі для дитини ситуації, пропонуючи їй їх оцінити як сторонньому спостерігачу. До лялькотерапії, в якій всі дійові особи - звірі, варто залучати дітей, що проявляють тривогу, страх, піддавалися стресу, різноманітним травмам. Можна рекомендувати обмін ролей із дорослими або іншими дітьми.
Музична терапія - один з найстарших методів впливу на психіку людини, що може застосовуватися в соціальній терапії. Даний метод активно використовується в корекції емоційних проблем, страхів, рухових і мовних розладів, відхилень у поведінці, при комунікативних проблемах. Групові, індивідуальні музико терапевтичні заняття містять у собі, з урахуванням актуальної ситуації в групі, музичну тему, що викликає в слухачів переживання, пов'язані з їхнім минулим, сьогоденням і майбутнім. При роботі з дітьми і підлітками цей метод найбільш ефективний, якщо музичний твір виконує сам терапевт, тому що це сприяє виникненню обстановки спонтанної взаємодії, більшої автентичності, довірливості. Разом з тим, можливі тут і негативні моменти, - у клієнтів виникає підвищена тривожність, втомлюваність, дратівливість тощо. Складання музичної програми вимагає визначеної режисури, знання потреб, рівня культури клієнтів, що беруть участь у даній терапевтичній дії. Для деяких клієнтів метод музичної терапії є важкою формою, особливо якщо дитина відчуває недостатність музичної освіти чи не має музичного слуху.
Танцювальна терапія - метод, що застосовується при роботі з дітьми і підлітками з порушеннями спілкування та міжособистісної взаємодії. Танцювальні рухи в поєднанні з фізичними контактами і інтенсивною міжособистісною взаємодією можуть стимулювати глибокі і сильні почуття.
Мета танцювальної терапії - розвиток усвідомлення власного тіла, створення позитивного образу тіла, розвиток навичок спілкування, дослідження почуттів і накопичення групового досвіду. Основним завданням груп танцювальної терапії є здійснення спонтанних рухів. Танцювальна терапія розвиває рухливість і укріплює сили як на фізичному, так і на психічному рівні. Тіло і розум розглядаються в ній як єдине ціле.
Психогімнастика - одна з форм терапії, при якій взаємодія ґрунтується на руховій експресії, міміці, пантоміміці. Нправи спрямовані на зменшення напруги і скорочення емоційної дистанції учасників групи, а також на вироблення уміння виражати почуття, бажання - свої й іншої людини. Наприклад, вправи по зняттю напруги складаються з найпростіших рухів: я йду по воді, по гарячому піску, поспішаю на навчання, повертаюся з навчання та ін. По єднання міміки, жестів, рухів і дотиків створює більш повну можливість вираження і передачі своїх відчуттів і намірів без слів. Для дітей і підлітків це є необхідним переживанням і пізнанням того, що своїм тілом можна передати думку іноді більш переконливо, ніж словом.
Епістолярна терапія - написання листа. Цей метод терапії дозволяє досягнути реставрації міжособистісних стосунків у випадку, коли мовний контакт порушено чи він взагалі не існує. Те, що написане, переконує та навіює сильніше, ніж сказане. Крім того, лист до дитини (чи до батьків) можна використати як допоміжний засіб корекції стосунків. Такий лист повинен починатись словами любові та поваги. Лист має бути лаконічним, яскравим і обов'язково приємним. Бажано, щоб лист містив конструктивні пропозиції щодо покращення порушених міжособистісних стосунків. В епістолярній терапії переважно використовуються такі форми роботи:
-лист до реального (уявного) друга;
- лист самому собі (до своїх) кращого Я, до свого поганого Я);
- лист до улюбленого героя (літературного, історичного, політичного тощо);
-лист у майбутнє та ін.
У технології соціальної роботи не рекомендується віддавати перевагу якому-небудь одному терапевтичному методу, вважаючи його панацеєю. Вплив найбільш ефективний, якщо застосовується комплекс методів з урахуванням умов і ситуації, набутого досвіду, факторів, що підсилюють мотивацію клієнта.
В даний час система спеціальної підготовки кадрів у галузі соціально-педагогічної терапії ще не склалася, хоча потреба у фахівцях даного профілю постійно зростає. Тому кожному соціальному педагогу слід опанувати знаннями і технологічними навичками терапевтичної роботи з клієнтами.