Одним зі способів вирішення даного завдання може виступати реалізація концепції неперервної освіти, яка покликана забезпечити гармонійний розвиток кожної особистості, виховати в кожній людині усвідомлену потребу в підвищенні рівня знань. Особистості, що навчається, повинні бути створені певні умови для одержання потрібних їй знань.
Реалізація концепції неперервності освіти обґрунтовується такими міркуваннями:
• зростаюча інтелектуалізація і динамізм праці.
• зростання значимості „людського фактора" як в економічному, так і в соціальному розвитку сучасного суспільства.
• поширення ідей демократизації суспільного життя та освіти.
• демографічні зміни, пов'язані з подовженням тривалості життя людей (у середньому до 75-78 років).
• поява і широке розповсюдження нових інформаційних технологій (те¬лебачення, відеотехніка, персональні комп'ютери, інтерактивні систе¬ми тощо), що дають принципово нові можливості для дистанційного та індивідуального навчання.
Поняття „неперервна освіта" – це філософсько-педагогічна категорія. Відповідно до цього освіта розглядається як:
• процес, що охоплює все життя людини;
• аспект освітньої практики, що представляє її як цілеспрямоване засвоєння людиною соціокультурного досвіду, який не призупиняється з використанням усіх ланок наявної освітньої системи;
• принцип організації освітньої політики.
Провідними тенденціями розвитку неперервної освіти в Україні є:
• орієнтація на особистість (у розумінні діяча суспільного розвитку, свідомого індивіда, який посідає певне становище у суспільстві та виконує певну громадську роль);
• відкритість та доступність цієї системи не тільки кожній людині, але й на зрізі кожного ступеня освіти;
• гнучкість освітньої системи у виборі стилю, типу набуття людиною знань, умінь і навичок (наявність таких форм, як заочна, вечірня тощо);
• створення цілісного „освітнього простору" (через мережу засобів масової інформації, бібліотек і т. і.)
Зокрема, у проблематиці неперервної освіти умовно виокремлюють два основні аспекти:
- соціально-освітній, що безпосередньо пов'язаний із побудовою системи неперервної освіти як частини соціальної практики;
- психолого-педагогічний пов'язаний із процесом освоєння людиною життєвого, соціального, професійного досвіду.
Реалізація неперервної освіти в освітній системі спирається на такі два чинники:
• „вертикальну інтеграцію" – наступність ступенів формальної освіти – дошкільної, початкової, середньої, після середньої (вищої, післядипломної), - за якої кожен рівень освіти припускає можливість переходу на наступний;
• „горизонтальну інтеграцію" – співвіднесеність освіти, отримуваної поза формальною освітньою системою (неформальна освіта), з освітною у межах навчальних закладів і спеціально організованих програмах (формальна освіта).
До функцій неперервної освіти умовно відносять:
• компенсуючі – заповнення прогалин у базовій освіті;
• адаптивні – оперативна підготовка й перепідготовка в умовах мінливої виробничої і соціальної ситуації;
• розвивальні (акмеологічні) – задоволення духовних запитів особистості, потреб творчого зростання.
Особлива увага приділяється нетрадиційним сферам неперервної освіти: освіті інвалідів; освіті жінок, які працюють у виробничій сфері; дозвіллєвій освіті за інтересами пенсіонерів.
Канали реалізації неперервної освіти охоплюють державну освітню систему, приватні навчальні заклади, очне і вечірнє, а також заочне навчання. Широко використовується дистанційна освіта.
Принципи неперервної освіти – це система базових ідей, які необхідно реалізувати в процесі конструювання системи освітніх установ, що супроводжують людину в різні періоди її життя. Принцами такої освіти є:
• гуманістичний характер (орієнтація освітньої системи на людину, її неповторну індивідуаль¬ність, на базові потреби, серед яких найважливіше місце належить потребі в неперервному самовдосконаленні та самореалізації);
• широкий демократизм (спадкоємність усіх ступенів освітньої системи, доступність і відкритість будь-якого з них для кожного індивіда неза¬лежно від статі, соціального стану, національності, раси);
• всезагальність (задіяність усього населення в різних структурах і рівнях освіти);
• інтеграція (формальних і неформальних освітніх структур традиційного і нового типу);
• гнучкість навчальних планів і програм, альтернативність способів організації навчального матеріалу;
• релевантність (зв'язок із життям індивіда, професійною і соціальною діяльністю).
Отже, головна ідея неперервності системи освіти полягає у створенні для кожної людини можливостей отриман¬ня і поповнення знань, розвитку, удосконалення, самореалізації протягом усього життя.
З цією метою у багатьох країніх діють регіональні, національні й міжнародні центри, що розробляють проблематику і координаційні програми та забезпечують інформаційний обмін із питань неперервної освіти. Наприклад:
- Європейський центр із питань освіти і дозвілля;
- Європейська асоціація з освіти дорослих;
- Африканська асоціація з грамотності та освіти дорослих та ін.
Найбільшим національним центром є Американська асоціація з освіти дорослих неперервної освіти. Із 1973 р. діє Міжнародна рада з освіти дорослих.