Теоретико-методологічні проблеми застосування виховних технологій з погляду прикладної психології

На основі теоретичного аналізу визначено специфіку та принципові розбіжності між методом, методикою і технологією. Основною особливістю соціальної технології є те, що вона має чіткий, наперед визначений результат, конкретні шляхи та етапи його досягнення, опис процедур та ресурсів, що можуть бути використані в процесі досягнення основної мети. Застосування проектно-технологічного підходу дає змогу визначити ефективність і результативність реалізації технології.

Обґрунтовано ефективність застосування проектної методології для розв'язання проблем методичного забезпечення виховного процесу в школі на основі методології прикладної психології.

 

А к т у а л ь н і с т ь. Практика виховної роботи залишається помітною проблемою в ході перманентного реформування освіти, що відбувається протягом останніх 30 років. За цей час докорінно змінилися суспільні цінності та ідеали, зміст таких, здавалося б, фундаментальних понять, як «вихованість», «виховний ідеал», мета і завдання виховання памолоді тощо. На окрему особистість, соціальні групи і суспільство загалом потужно впливають глобалізація й запровадження інформаційних технологій у всі сфери життєдіяльності суспільства. Постають проблеми соціальної, національної та особистісної ідентичності людини [1], пришвидшується сам темп життя. Суспільство вимагає суттєвого підвищення ефективності й результативності виховання молоді, що, своєю чергою, актуалізує потребу теоретичного осмислення засадничих підвалин теорії виховання і методологічних підходів до його здійснення, особливо в царині практичної психології.

 

М е т а   с т а т т і — розглянути теоретико-методологічні аспекти застосування виховних технологій на основі теоретико-методологічних підходів, застосовуваних у прикладній психології, в практиці роботи психологічної служби системи освіти.

 

О с н о в н і   з а в д а н н я: 1)на основі теоретичного аналізу стану і експериментальних даних визначити основні проблеми цільових аудиторій та методологічні умови застосування виховних технологій з погляду їхньої ефективності 2) здійснити теоретичний аналіз і визначити сутність, структуру та взаємодія: елементів психологічної технології як основної методичної одиниці в практичній психології; 3) обґрунтувати можливість застосування проектно-технологічного підходу до розв'язання методичних проблем у методології й практиці виховної роботи; 4) теоретично обґрунтувати можливість розроблення і застосування у практиці мультидисциплінарних, синтетичних технологій виховної роботи, точніше, формування педагогічно доцільних рис і якостей особистості вихованця.

 

О с н о в н а   ч а с т и н а. Нині існують глибокі суперечності між сучасними вимогами до знань, умінь, навичок, життєвих компетенцій учнів та методами формування цих структурних складників собистості.
Сучасна школа потребує впровадження нової методології — методології соціального (педагогічного) проектування (остання навіть може бути до певної міри протиставлена методології функціоналізму, заходів, методів, що нині переважають у практичній педагогіці). Особливо продуктивне застосування методів соціального проектування до розв'язання виховних проблем, проблем соціального розвитку особистості вихованця, учня, студента в закладі освіти.
Останніми роками в прикладній психології активно розробляють методологію соціального проектування та її застосування в розв'язуванні конкретних соціально-педагогічних проблем [3; 4]. В основі названої методології лежать поняття «проект» і «технологія». З цього погляду, всяку діяльність педагога або психолога, спрямовану на учня, можна розглядати як деякий проект, що має власну, визначену в часі, конкретну мету, завдання, умови реалізації та індикатори успішності. Вважаємо, що проектно-технологічний підхід має свої переваги перед «методичним», функціональним, підходом. Для з'ясування різниці зупинімося детальніше на їх порівнянні.
Передусім зазначимо, що проблемам методології і методів наукового дослідження присвячено доволі багато праць філософів і методологів науки. У науковій психології цьому питанню надавали й надають великої ваги Б. Г. Ананьєв, Г. О. Балл, Л. Ф. Бурлачук, О. Ф. Бондаренко, П. П. Блонський, Л. С. Виготський, В. В. Давидов, О. В. Киричук, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, С. Д. Максименко, Ж. Піаже, В. А. Роменець, С. Л. Рубінштейн, В. О. Татенко. О. М. Ткаченко, Т. С. Яценко та ін.

Метод на загат визначають як спосіб, інструмент, засіб наукового пізнання або практичної діяльності людини. Він передбачає застосування стандартних прийомів, процедур, дій, що забезпечують одержання результату. Скажімо, «Философский энциклопедический словарь» визначає метод як шлях дослідження, пізнання: «Метод є способом побудови і обґрунтування певного знання. Сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності» [8], а методологію, своєю чергою, — як «систему принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної дійсності, а також вчення про цю систему» [Там само].

Розглядаючи співвідношення між теорією й методом у науці загалом і у психології зокрема, С. Д. Максименко підтримує трактування методології «як системи методів, які застосовуються в процесі пізнання в межах тієї чи іншої науки» [1, 63], як сукупності «основних філософських положень, які відбивають первинні гносеологічні концепції формування й аналізу наукового знання» [Там само].

На думку С. Д. Бушуєва, Н. В. Чепелєвої, Т. Титаренко, Ю. П. Сурміна, інших учених та нашу, науковий метод є сукупністю пізнавальних процедур, що визначають умови й способи пізнання з погляду одержання об'єктивного результату, а не процедури конструювання останнього [4; 6; 7]. Науковий метод не передбачає отримання наперед заданого результату. Результат у науці має статистичні, ймовірнісні властивості.

Розглядаючи методи практичної виховної діяльності, передусім потрібно зазначити, що метод тут — це сукупність певних прийомів, дій, методик, застосовуваних у конкретних соціальних умовах та в конкретній сфері соціальної практики (педагогіка, політика, психологія, соціальна робота, медицина, правоохоронна діяльність тощо). Специфіка ж методу тут полягає в застосуванні певних, усталених дій до конкретних умов практичної діяльності. Метод застосовують, у першу чергу, для реалізації окремих дій (операцій), для здобуття відповідної інформації або внесення певних змін у соціальну дійсність.

Метод у практиці застосовують для пошуку відповіді на запитання «як?», «у який спосіб?», тому й назви багатьох методів формулюють термінами: формування, дослідження, коригування, прищеплення, розвиток тощо. Іншими словами, метод насамперед — це процес, а технологія — це сукупність процесів, підпорядкованих конкретній меті, одержанню конкретного, наперед визначеного результату (продукту).

Проілюструємо переваги й вади методичного підходу на прикладі педагогічної практики.

Відомо, що головна мета навчально-виховної діяльності закладу освіти, яку формулюють у річному плані роботи, — «формування всебічно й гармонійно розвинутої особистості громадянина незалежної української держави». Якщо вдуматися в це визначення, то стає зрозумілим, що школа бере на себе зобов'язання щось робити в цьому напрямку, фактично — намагається, прагне. З погляду методики, більшого годі й вимагати від педагогічного колективу. Якщо ж підійти до визначення мети з технологічного погляду, то цілком слушно запитати: «Скільки "всебічно розвинених громадян" підготувала школа за минулий навчальний рік?»; «Наскільки в конкретного учня було сформовано риси і якості "всебічно розвиненого громадянина"?»; «Чому один заклад освіти вважають ліпшим за інші?».

Така невизначеність кінцевої мети породжує й відповідні критерії оцінювання ефективності навчально-виховної роботи. З одного боку, за основний критерій беруть навчальну успішність учнів; з іншого — такі неконкретні, суб'єктивні критерії, як «слухняність», «чемність», «порядність» тощо, а також те, що не було зареєстровано правопорушень і порушень внутрішнього розпорядку. Очевидно, що з «гармонійно розвиненою особистістю» такі критерії мають доволі мало спільного, радше вони є показниками соціального конформізму вихованців.

Технологові, наприклад, важко пояснити, чому в конкретному класі треба саме зараз проводити екскурсію в зоопарк, а в іншому — лижні змагання, чому загальношкільний конкурс пісні вважають важливішим для досягнення кінцевої мети виховання конкретного учня, ніж рольову гру, яку проводить психолог з учнями.

Таких прикладів з практики виховної роботи школи можна навести доволі багато. Зокрема, в цьому році співробітники нашого центру підготували книжку «Невідоме покоління. Автопортрет» [2]. У ній на основі соціологічних і соціально-психологічних досліджень показано суперечності між уявленнями дорослих (батьків, учителів, вихователів) про основну, цільову аудиторію виховної діяльності і реальним станом цієї цільової аудиторії. Наші діти, як виявилося, інші, ніж ми про них думаємо; їхній рівень розвитку, їхні запити, сподівання, нахили, інтереси суттєво відрізняються від тих, що були, скажімо, ще 20 років тому.

Застосування методології соціального проектування по-новому поставило питання про ефективність і доцільність педагогічних інновацій.

Останнім часом у педагогіці все частіше застосовують поняття «технологія», втім часто некоректно, заміняючи ним нібито застаріле поняття «методика». Ті ж інтелектуальні продукти, що їх запропоновано в низці публікацій як «технології», залишаються, по суті, методиками, а не технологіями.

Інтенсифікація й розширення сфери професійної діяльності в гуманітарних науках, зростання попиту на практичне впровадження, потреба досягнути конкретного соціального результату зумовлюють розвиток проектно-технологічної методології, тому важливо визначити сутність соціальної технології, її природу та можливості застосування у виховній роботі.

«Технологія (грецьк. — майстерність, уміння), - за визначенням «Большой советской энциклопедии» — це сукупність прийомів і способів одержання, обробки й переробки сировини, матеріалів, інформації, що здійснюються у різних галузях виробництва. Також — наукова дисципліна, що розробляє іі удосконалює такі прийоми і способи» [5].

Технологія завжди передбачає отримання конкретного, наперед заданого результату, а технологічні процедури будують так, щоб якнайточніше, найефективніше реалізувати проектні вимоги в конкретному продукті (результаті). Технологія, як бачимо, є змістом і засобом реалізації проекту. Зупинімося детальніше на понятті «проект».

Відомий дослідник у галузі проектування С. Д. Бушуєв так визначає проект: іде одноразова сукупність дій і завдань, що мають такі ознаки: чітку мету, яку слід досягнути з одночасним додержанням низки технічних, економічних та інших вимог; внутрішні й зовнішні взаємозв'язки операцій, завдань і ресурсів, що вимагають координації в процесі виконання проекту; конкретні терміни початку й завершення проекту; обмежені ресурси; певний ступінь унікальності мети проекту, умов його реалізації; неминучість різного роду конфліктів [6, 15].

На нашу ж думку, проект — це детальний опис кінцевого продукту (результату), як правило, з описом наближень (допустимих меж) і конкретних процедур (методів, методик, прийомів), застосування яких і забезпечує цей результат.

Проектування нині розглядають як окремий вид професійної діяльності, що ґрунтується саме на застосуванні різних технологій. Майстерність реалізації проектів якраз і полягає в оптимальному виборі технологій і технологічних процедур. Часто виконання проекту потребує своєї технології.

Неодмінними поняттями й водночас елементами будь-якого соціального проекту є мета, завдання, цільова група (аудиторія), умови його виконання, наявні ресурси (можливості), терміни й етапи, проміжні й кінцеві результати, показники ефективності виконання, система й показники моніторингу. Ці елементи становлять єдину систему проектно-технологічного процесу і взаємозумовлюють один одного [3].

Конструюють або вибирають технологію (технології) відповідно до технічного завдання, яке визначає основні проектні вимоги до процесу й результату. Таким чином, технологія постає як засіб реалізації соціального проекту.

У технології метод виконує другорядну, підпорядковану роль. Можна сказати, що технологія — це сукупність методів, застосовуваних у певній логічній послідовності. Для досягнення результату можна застосовувати різні методи й методичні прийоми.

Отже, соціальна технологія — це система взаємопов'язаних і взаємозумовлених методів, методик та процедур, спрямованих на внесення змін, перетворення предмета, досягнення конкретного кінцевого результату. Вона містить діагностичні, формуючі та оцінні складники й спрямована на розв'язання певного типу соціальних проблем.

Основні ознаки соціальної технології, гадаємо, такі:

• соціальна технологія завжди спрямована на зміну поведінки людини, її настроїв, ставлень, мотивів, цінностей;
• орієнтація на розв'язання конкретної проблеми людини або групи людей;
• аналіз та врахування конкретного соціального й природного контексту, в якому перебуває клієнт (об'єкт впливу);
• наявність конкретної мети, деталізованого образу кінцевого результату;
• наявність мети, що зумовлює планування й змістове наповнення етапів діяльності;
• структурність і системність (взаємозв'язок і взаємозумовленість складників);
• мультидисциплінарність (залучення знань, методів, прийомів із різних галузей науки і практики);
• наявність функціонуючого зворотного зв'язку та оцінювання ходу й результату діяльності;
• відповідність прийомів і методик сутності соціальних явищ і проблем, на розв'язання яких спрямовано технологію;
• взаємозв'язок та взаємозумовленість діагностичних, формуючих (коригуючих) і оцінних складників;
• гнучкість прийомів і методів.

 

 

 

Як бачимо з таблиці, існують суттєві розбіжності між методом, методикою і технологією. Однією з особливостей останньої є те, що вона охоплює методи й прийоми з різних наук або сфер професійної діяльності. Педагогічні технології, з цього погляду, нічим не відрізняються від інших. Для прикладу: для побудови ефективної роботи з профілактики, скажімо, наркоманії серед підлітків конкретної школи слід провести: соціологічне дослідження, аналіз документів, інтерв'ю з педагогами й батьками, спостереження, тестування учнів, визначити «проблемні місця» в роботі педагогів та виховній роботі батьків, визначити «групи ризику» серед учнів і тільки тоді планувати профілактичну чи корекційно-розвивальну роботу з ними. Лише за такого порядку дій стають зрозумілими і обґрунтованими ті чи інші дії педагогічного колективу, стає очевидним те, що неможливо за рік повністю здолати таке явище в учнівському середовищі, що реальним є прогноз зменшення його поширення, скажімо, на 20 %.

Перехід від традиційних методів і методик до гнучких технологій у соціальній сфері визначає, на наш погляд, найближчі перспективи розвитку не тільки суспільних наук, а й суспільної практики. Проектно-технологічна методологія вже довела свої переваги в галузі соціальної й психологічної допомоги та реабілітації, в окремих галузях державного управління та інших сферах (наприклад, [3; 4; 7]).

Раніше ми вже порушували проблеми оцінювання ефективності «методичного» підходу в практиці виховання. Маємо констатувати, що за такого підходу надзвичайно важко виокремити об'єктивні критерії оцінювання. Коли кінцевий результат представлено як побажання або він просто збігається з деякими ідеологічними настановами, ми стикаємося з суб'єктивізмом в оцінюванні. Інша річ — оцінювання соціальних проектів. Останнє можна описувати двома основними поняттями: «результативність» і «ефективність».

Результативність — це відповідність одержаних результатів очікуваним, які заявляли на початку виконання проекту. За наявності чітко відпрацьованої системи критеріїв результативність можна навіть виразити в кількісному вигляді (наприклад — у відсотках). Ефективність проекту полягає у відповідності застосованих у ході його реалізації методів, методик і витрат ресурсів, тому оцінювання ефективності спирається в основному на теоретичні уявлення про природу процесів, на які впливає проектна активність.

У оцінюванні ефективності й результативності проекту можна умовно виділити кілька етапів.

Таким чином, освітні інновації в сучасних умовах вважаємо найбільш ефективними тоді, коли їх побудовано на основі проектно-технологічного підходу. Названий підхід дає змогу об'єктивно і адекватно оцінити соціальні зміни, які відбуваються в галузі освіти.

 

1. Аналіз практики виховної роботи й даних соціальних і соціально-психологічних досліджень свідчить про невисокий рівень ефективності виховних технологій і методів, застосовуваних у навчальних закладах, головно, на наш погляд, через невідповідність змісту, форм і методів виховної роботи індивідуальним і віковим особливостям вихованців. Іншими словами, виховні методи й технології методисти й науковці конструюють з розрахунку на середньостатистичного учня та передбачають в основному фронтальні чи масові форми роботи.

2. На основі теоретичного аналізу робіт вітчизняних і зарубіжних науковців, а також на основі аналізу практики застосування методології соціального проектування визначено, що соціальна технологія — це система взаємопов'язаних і взаємозумовлених методів, методик та процедур, спрямованих на зміну й перетворення предмета, досягнення конкретного кінцевого результату. Соціальна технологія містить діагностичні, формуючі та оцінні складники і спрямована на розв'язання певного кола соціальних проблем.

3. Обґрунтовано застосування проектно-технологічного підходу до розв'язання виховних проблем у сучасній школі, що доволі ефективно доповнює традиційні методи й програми реалізації виховних завдань, не суперечить методичному підходу. Його перевагами є те, що він передбачає чітке визначення: кінцевого результату проекту, який можна описати в конкретних показниках; основних цільових аудиторій (контингенту, на який спрямовано виховну технологію); ефективності й результативності виховних зусиль педагогічного колективу загалом, вихователів, соціальних педагогів і практичних психологів закладу освіти зокрема.