Завдання школи - навчити жити. Ми повинні виховати людину, здатну створити своє особисте життя.
П.Блонський.
Кількість дітей з відхиленнями у розвитку, на жаль, збільшується. Так, заданими Європейської академії дитячої інвалідності, у будь-якій країні світу 2-3% усіх дітей - це діти-інваліди, ще 10-20% - діти, які не мають ознак інвалідності, але підлягають постійному медико-педагогічному супроводу. Державна статистика Міністерства охорони здоров'я України констатує, що у нас дітей-інвалідів - 160 тисяч, зокрема з патологією нервової системи, до яких належать і діти з ДЦП, - близько 100 тисяч [2]. Постає запитання — хто і яким чином навчатиме таких дітей? Перед батьками хворого малюка стоїть непростий вибір: школа-інтернат чи навчання вдома? Це "вибір без вибору", адже необхідно визначити подальший шлях розпитку, режим і життєвий уклад своєї дитини та сім'ї. Адже від того, де знаходитиметься дитина більшу частину часу (вдома з мамою чи в школі інтернатного типу в оточенні таких само дітей), залежить рівень її подальшого розвитку. Саме тому, виходячи з інтересів цих родин, 1 жовтня 2010 року Міністерством освіти і науки України було затверджено Концепцію розвитку інклюзивної освіти.
Що ж таке інклюзивна освіта? У Концепції визначено, що інклюзивне навчання - це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей [1].
Але тепер постала проблема перед учителями, до яких у класи прийшли незвичні школярі. Адже дитина з особливими освітніми потребами — це не просто учень, який не встигає у навчальній діяльності за відносно здоровими однолітками. Кожен із них - це окремий незвичний, ще не зовсім пізнаний світ. Саме таких дітей ми і навчаємо у спеціалізованій загальноосвітній школі І—III ступеня № 8 м. Хмельницького. Школа розпочала свою роботу над новою, складною проблемою інклюзивної освіти ще у 2002 році. Тоді на базі початкової школи почав функціонувати Центр інклюзивної освіти "Повір у себе", який щороку розширює коло своєї діяльності. Мета роботи Центру — соціальна адаптація та інклюзія дітей з особливими освітніми потребами шляхом інклюзивного навчання в умовах загальноосвітньої початкової школи. До цільової групи. над якою тут працюють, належать діти з порушенням опорно-рухового апарату, діти з легкою затримкою психічного розвитку (без інтелектуальної недостатності), діти з хронічними захворюваннями та діти з синдромом Дауна. Цим дітям у нас надається ряд послуг:
освітні - спрямовані на здобуття освіти відповідного рівня на основі державних стандартів з урахуванням розвитку кожної дитини;
психологічні — система кваліфікованих заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій і якостей дітей з особливими потребами, Створення сприятливих умов для розвитку особистості;
соціально-педагогічні — виявлення потреб, складання індивідуалізованих планів і рекомендацій щодо шляхів задоволення потреб, сприяння розвитку соціальних навичок і компетенцій дітей цільової групи, їх різнобічних інтересів;
реабілітаційні — заходи, спрямовані на відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівнів життєдіяльності дітей з особливими потребами з метою сприяння їх інтеграції в суспільство.
У межах виконання проекту "Повір у себе" у школі сформовано мультидисциплінарну команду, до складу якої входять: вчитель-реабілітолог, асистент учителя- реабілітолога, соціальний педагог, психолог-реабілітолог, лікар-реабілітолог, логопед.
Завдяки роботі Центру інклюзивної освіти хворі діти отримали доступ до якісної освіти, можливість задоволення особливих освітніх потреб, а також спілкування з однолітками. Батьки таких дітей, у свою чергу, можуть без перешкод реалізовувати свої запити, працевлаштовуватися, що позитивно впливає на підвищення їх самооцінки та емоційного стану в сім'ї. Отож, маючи за плечима чималий досвід, перед тим, як починати працювати з такою категорією дітей, радимо прислухатися до деяких порад щодо роботи з дітьми з особливими освітніми потребами.
1. Детально ознайомтеся з діагнозом дитини, особливостями її фізичного та психічного розвитку. Знаючи можливості учня, ви зможете використовувати ширший арсенал форм та методів навчання, не зациклюючись лише на кількох основних.
2. Налагодьте співробітництво з батьками учня. Батьки дитини з особливими освітніми потребами - це ваші союзники, а не конкуренти в навчально-виховному процесі. Вони для вас - це перше і найважливіше джерело інформації про дитину, її звички, захоплення, особливості характеру. Жодна педагогічна чи психологічна література не дасть вам такої дієвої та своєчасної поради в конкретній життєвій ситуації, як батьки. Дуже часто батьки, не маючи спеціальної педагогічної освіти, але добре знаючи особливості своєї дитини, підкажуть вам ефективні шляхи вирішення певної проблеми.
3. Дитина з особливими освітніми потребами потребує особливої уваги від учителя, але вона не має стати центром уваги у класі. Не потрібно загострювати увагу на неспроможності дитини виконати те чи інше завдання, занадто допомагаючи їй у цьому або ж навпаки, відмінити її. Ви можете диференціювати навчальні завдання відповідно до можливостей класу, включивши її в одну з (слабших) груп. Крім того, слід пам'ятати, що, як правило, у таких дітей формування особистості відбувається по-своєму, не так, як у інших однолітків, а значна увага може спричинити лише піднесення їхнього "Я". Діти-інваліди не повинні бачити від вас ні жалощів, ні поблажок, особливо щодо навчальної дисципліни, а мають усвідомлювати, що вони такі ж члени учнівського колективу, як і решта учнів класу.
4. Інші діти класу не повинні відчувати дискомфорт від того, що поруч із ними навчається учень з особливими потребами. Вчителю потрібно побудувати свою роботу таким чином, щоб усі діти класу були товаришами, а не няньками один для одного. Коли методично правильно продумана робота, здорові діти самі прагнуть допомогти своїм однокласникам у звичайних життєвих ситуаціях, таких як, наприклад, піднести портфель, подати сніданок у їдальні чи погратися разом на перерві.
5. Навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами має здійснюватися не лише вчителем-класоводом. В ідеалі з таким учнем має працювати мультидисциплінарна команда, до якої входять, крім класного керівника, який є учителем-реабілітологом, асистент учителя-реабілітолога, психолог, соціальний педагог, лікар-реабілітолог та, за необхідності, логопед. Якщо ж можливості школи не мають змоги розширити штати, то левову частку усіх цих обов'язків виконує сам учитель.
6. Чітко розплануйте свою діяльність. Щоб досягти гарних результатів, необхідно чітко визначити мету роботи з дитиною, яка має особливі освітні потреби. У цьому вам, перш за все, допоможе індивідуалізований навчальний план, складений за програмою, рекомендованою медико-психолого-педагогічною комісією саме для вашого учня. Індивідуалізований навчальний план складається фахівцями мультидисциплінарної команди. (Або ж самим учителем, якщо таких спеціалістів у школі немає). У ньому мають бути зазначені загальні відомості про учня, його батьків чи опікунів, поточний рівень розвитку дитини, пристосування та модифікації класного довкілля, довгострокова (річна) мета, короткострокові завдання, а також дата і прогрес у розвитку вашого учня відповідно до поставлених завдань. Чималу роль у відстежуванні змін у розвитку такої дитини відіграє портфоліо учня. Воно може бути оформлено у будь-якому вигляді, але, як показав досвід, найзручніша форма - це папка. У папку-портфоліо ви можете вкласти: соціальний паспорт сім'ї, в якій виховується дитина, результати обстежень психолога, фотографії, аудіо та відеозаписи, дитячі малюнки, аплікації, і, безумовно, робочі зошити школяра. Така папка буде для вас незамінним джерелом інформації та показником позитивних зрушень у розвитку вашого учня.
7. Заздалегідь обговоріть систему оцінювання навчальних досягнень дитини з особливими освітніми потребами. Оцінювання здійснюється за критеріями навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти та обсягом матеріалу, визначеним індивідуальною навчальною програмою. Але система оцінювання навчальних досягнень таких учнів може бути стимулюючою [3]. Тобто вчитель може поставити дещо завищену оцінку, мотивуючи її тим, що для виконання певного завдання учневі з особливими потребами необхідно докласти значно більших, а деколи і титанічних, зусиль порівняно зі здоровими однолітками.
8. Учні з особливими освітніми потребами мають бути активними учасниками позакласної роботи, яка проводиться з урахуванням психофізичних можливостей дитини і спрямована на всебічний розвиток особистості, формування позитивного соціально-психологічного статусу [3]. Залучайте їх до позашкільної роботи відповідно до можливостей, інтересів, нахилів, здібностей, з урахуванням їхніх побажань, віку, психофізичних особливостей та стану здоров'я. Дуже часто дитина, яка не може достатньо виявити себе у навчальній діяльності, надолужує втрачене у позакласних формах роботи. Так, наприклад, у нашій практиці були випадки, коли діти з церебральним паралічем чудово співали на дитячих ранках, а дитина з синдромом Дауна відвідувала заняття з хореографії.
Звичайно ж, універсального рецепта, як працювати з дітьми з особливими потребами, не існує. Кожен день - це нові, часто неочікувані завдання перед педагогами, саме тому маємо бути терплячими та винахідливими. Діти з серйозними відхиленнями у розвитку, часто просто не мають досвіду спілкування з людьми, які не належать до членів їхніх родин. Вони не вміють товаришувати, співпереживати, допомагати та співпрацювати з іншими, їм важко поділитися своїми емоціями та побажаннями. Виходячи з цього, перше і найголовніше завдання, яке стоїть перед учителями, котрі працюють з дітьми з особливими освітніми потребами — це спочатку соціалізувати, а потім уже чогось навчати своїх учнів.
Література
1. Концепція розвитку інклюзивної освіти. http://osvita.uа/legislation/Ser_osv/9189/
2. Мартинюк В. Про лікування та адаптацію дітей із органічним ураженням нервової системи. http://medsvit.оrg/аrtieles/1/168/volodimir-martinyuk-рrо-I-kuvаnnyа-tа-аdaptats-уu-d-ley-z-оrgan-сhnіm-urаzhеnnуаm-nегvоvо-sіstеmі/
3. Татаринцев О. Методичні рекомендації щодо організації та змісту інклюзивного навчання дітей із особливими освітніми потребами. httр://www.оsvitаjagotin.соm.uа/іndeх.рhр?орtіоn=соm_соntеnt&view=саtеgоrу&lауоut=blоg&іd=24&Itеmіd=7I
Валентина МАЛАНЧІЙ,
асистент учителя-реабілітолога спеціалізованої загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів № 8 м. Хмельницького
ПОЧАТКОВА ШКОЛА
науково-методичний журнал