Концепція особистісно-розвивального навчання. В останні роки популярними стають концепції, спрямовані на розвиток особистості учня. При цьому висловлюються пропозиції докорінно змінити зміст навчання на основі його гуманітаризації і диференціації, профілювати всі школи та ін.
Одна з концепцій особистісно-розвивального навчання запропонована Л.Фрідманом. Автор пропонує насамперед змінити організацію навчального процесу, під якою розуміється система і характер взаємодій учителя з учнями та учнів між собою, а також спосіб структурування навчального процесу та навчального матеріалу.
При цьому вчитель здебільшого лише організовує і керує самостійною творчою діяльністю учнів стосовно засвоєння навчального матеріалу. Учні сприймають цілі навчання як свої власні, беруть активну участь у плануванні роботи, самостійно вивчають матеріал, здійснюють контроль, оцінку і корекцію своєї навчальної діяльності.
Важливою передумовою реалізації запропонованої концепції є диференціація навчання, яка, на думку автора концепції, має здійснюватись двома шляхами:
- • міжшкільна диференціація у вигляді спеціалізації шкіл;
- • внутрішкільна диференціація: створення спеціалізованих класів різного профілю.
На думку Л.Фрідмана, ізоляція слабких дітей від більш сильних не сприяє мобілізації у перших компенсаторних механізмів для подолання затримки розвитку. А різке зниження складності навчального матеріалу і темпу його вивчення, багаторазове «розжовування» матеріалу гальмує цих дітей розвиток продуктивного мислення, затримує їх загально інтелектуальний розвиток.
Концепція є теоретичною моделлю організації особистісно-розвивального навчання і потребує широкої експериментальної перевірки і встановлення можливостей її функціонування в масовій школі.
Концепція особистісно-оркнтованого навчання розглядає навчання як процес, у якому особистість учня є центром уваги вчителя, і доцільність навчання та пізнавальна діяльність, а не викладання, є ведучою в тандемі вчитель—учень, щоб традиційна парадигма освіти вчитель— підручник—учень була замінена новою: учень—підручник—вчитель.
В умовах особистісно-орієнтованого навчання вчитель виконує іншу роль і функції в навчальному процесі. Якщо при традиційній системі освіти вчитель разом з підручником були основними і найбільш компетентними джерелами знань, то при новій парадигмі освіти він виступає більше в ролі організатора самостійної активної пізнавальної діяльності учнів, компетентного консультанта і помічника. Його професійні вміння повинні бути спрямовані не просто на контроль знань і вмінь школярів, а на діагностику їх діяльності. Особистісно-орієнтоване навчання передбачає диференційований підхід до навчання з урахуванням рівня інтелектуального розвитку учня, а також його підготовки з предмета, здібностей і задатків. В основі реального застосування згаданоїпарадигми навчання лежать нові педагогічні технології, серед яких найбільш адекватними до поставлених цілей є:
- - навчання в співробітництві;
- - метод проектів;
- - різнорівневе навчання;
- - індивідуальний і диференційований підхід до навчання, можливості рефлексії, які реалізуються в усіх наведених вище технологіях.
Для виховання вільної моральної особистості необхідно, насамперед, прагнути формувати і розвивати інтелектуальні уміння критичного і творчого мислення. Коротко критичне мислення можна означити так: «послідовне, аргументоване, цілеспрямоване міркування». Критичне мислення характеризується деякими факторами:
- - прагнення до планування розумової і будь-якої іншої діяльності;
- - гнучкість;
- - наполегливість, послідовність у досягненні мети;
- - готовність до самокорекції.
Критичне мислення дозволяє людині аналізувати інформацію, відбирати потрібні факти, логічно їх осмислювати, робити висновки й узагальнення, дозволяє не вірити сліпо авторитетам, а формувати власну точку зору на різні соціальні, культурні, політичні, інші явища життя.
Критичне мислення:
- - аналітичне мислення (аналіз інформації, добір необхідних фактів, порівняння, зіставлення фактів, явищ);
- - асоціативне мислення (встановлення асоціацій з раніше вивченими, знайомими фактами, явищами, встановлення асоціацій з новими якостями предмета, явища тощо);
- - самостійність мислення;
- - логічне мислення (уміння вибудовувати логіку доказовості прийнятого рішення, внутрішню логіку розв'язуваної проблеми, логіку послідовності дій для вирішення проблеми, ін.);
- - системність мислення (уміння розглядати досліджуваний об'єкт, проблему в цілісності їх зв'язків і характеристик).
Творче мислення дозволяє людині прогнозувати розвиток тих чи інших явищ, подій, генерувати власні ідеї, шукати аргументи для підтвердження своєї позиції, екстраполювати здобуті знання на нові ситуації, явища, будувати уявні експерименти.
Творче мислення:
- - уміння уявного експериментування, просторової уяви;
- - уміння самостійного перенесення знань для вирішення нового завдання, проблеми, пошуку нових рішень;
- - комбінаторні уміння (уміння комбінувати раніше відомі методи, способи розв'язання задачі, проблеми в новий комбінований, комплексний спосіб);
- - прогностичні здібності (уміння передбачати можливі наслідки прийнятих рішень, уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки);
- - евристичність мислення, інтуїтивне осяяння, інсайт.
До зазначених умінь необхідно додати специфічні уміння роботи з інформацією, що характеризуються вмінням:
- - відбирати потрібну (для визначених цілей) інформацію з різних джерел;
- - аналізувати здобуту інформацію;
- - систематизувати й узагальнювати одержані дані відповідно до поставленої пізнавальної задачі;
- - виявляти проблеми в різних галузях знання, у навколишній дійсності;
- - висувати обґрунтовані гіпотези їх розв'язання;
- - ставити експерименти (не лише уявні, а й і природні);
- - робити аргументовані висновки, вибудовувати систему доказів;
- - статистично обробляти одержані дані теоретичної й експериментальної перевірок;
- - генерувати нові ідеї, можливі шляхи пошуку рішень, оформлення результатів;
- - працювати в колективі, вирішуючи пізнавальні, творчі завдання в співробітництві, виконуючи при цьому різні соціальні ролі;
- - володіти мистецтвом і культурою комунікації.
Усі ці вміння, що становлять суть інтелектуального і морального розвитку особистості, забезпечують реалізацію ідей і цілей розвивального навчання.
Розглянуті основні концепції організації й управління навчально-пізнавальною діяльністю по-різному розкривають і обґрунтовують різні сторони цього процесу, причому кожна з них, маючи і слабкі, і сильні сторони, краще за інші розкриває певні складові навчального процесу. Тому було б неправильно говорити про абсолютні переваги якоїсь з них перед іншими, а доцільно використовувати в організації навчально-пізнавальної діяльності учнів сильні сторони кожної з них.