Поняття контролю. Методи і форми контролю

Обов'язковим компонентом навчально-виховного про­цесу у школі є контроль знань, умінь і навичок, тобто пере­вірка його результативності.

Головною метою контролю є забезпечення ефективності фор­мування знань, умінь, навичок учнів, використання їх на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Елементами контролю знань учнів є:

• перевірка — вияв­лення рівня знань, умінь та навичок;
• оцінювання — вимірювання рівня знань, умінь і навичок;
• облік — фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоден­нику учня, відомостях.

Контроль виконує такі функції:

а) освітню (навчаль­ну), яка є корисною для всього класу. Слухаючи змістовну відповідь товариша, учні звіряють з нею свої знання, став­лять запитання, доповнюють її, що сприяє повторенню та систематизації їхніх знань, учні слухають доповнення вчителем неповних відповідей, учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений матеріал, ви­конує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал;

б) ви­ховну, оскільки очікування перевірки спонукає учня ре­гулярно готувати уроки. Перевірка й оцінювання знань допомагають учневі самому оцінити свої знання і здібнос­ті; в) розвиваючу — в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, мовлення, пам'ять, уява, увага;

г) діагностичну — кон­троль забезпечує виявлення успіхів і недоліків, встановлення причин і шляхів їх усунення, окреслення заходів, спрямованих на поліп­шення успішності;    

ґ)    стимулюючу    —    схвалення успіхів учня сприяє розвитку в нього спонукальних моти­вів до навчання;

д) оцінювальну — об'єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню;

є) управлінську — на основі контролю визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її.

За місцем у навчальному процесі розрізняють поперед­ній, поточний, періодичний, підсумковий види контролю.

Попередній контроль – перед вивченням нової теми або на початку уроку, семестру для з'ясування загального рівня підготов­ки учнів з предмета, щоб намітити організацію їх навчаль­но-пізнавальної діяльності. Поточний контроль – спостере­ження вчителя за навчальною діяльністю учнів на уроці. Метою його є отримання оперативних даних про рівень знань учнів і якість навчальної роботи на уроці, оптимізація управління навчальним процесом. Періодичний (тематичний) контроль – ви­явлення й оцінювання засвоєних на кількох попередніх уроках знань, умінь учнів з метою визначення, наскільки успішно вони володіють системою знань, чи відповідають ці знання програмі. Різновидом періодичного є тематич­ний контроль, що полягає у перевірці та оцінюванні знань учнів з кожної теми і спрямований на те, щоб усі належно засвоїли кожну тему. Така система дає змогу усунути еле­менти випадковості при виведенні підсумкових оцінок, що трапляється, коли вчитель орієнтується лише на поточний контроль.

Підсумковий контроль здійснюється наприкінці семестру або навчального року. Підсумкову оцінку за се­местр виставляють за результатами тематичного оціню­вання, за рік — на основі семестрових оцінок.

Змістом перевірки рівня навчальних досягнень учня має бути не тільки виявлення суми засвоєних знань, умінь та навичок, а й сформованість компетенції, тобто загальної здатності, що ґрунтується на набутих завдяки навчанню знаннях, досвіді, цінностях, здібностях.

Ефективність контролю залежить від часу проведення контрольних занять, їх частоти й послідовності; характеру й форм самостійної роботи учнів (індивідуальна, групова, фронтальна); використання дидактичних і технічних засо­бів навчання; поєднання методів контролю і самоконтролю (усна, письмова, графічна, практична, тестова, програмо­вана перевірка); фіксування й оформлення даних контролю процесу навчання. Ефективність контролю забезпечується дотриманням таких вимог: а) індивідуальний характер контролю успішності. Пе­редбачає виявлення знань кожного учня, його успіхів чи невдач; б) систематичність контролю: привчання учнів систематично виконувати уроки; систематичне опитування за допомогою самостійних міні-завдань; особлива увага слабшим учням, спонукання їх до пізнавальної діяльності на всіх етапах уроку.

Відсутність системи в опитуванні учнів призводить до того, що вони вчать матеріал тільки тоді, коли відчувають, що їх можуть викликати, намагаються визначити напе­ред, коли і з якого предмета будуть опитувати.

Щоб запо­бігти цьому, учитель повинен добре продумати систему опитування, яка має передбачати:

• достатню кількість даних для оцінки: при виставленні оцінки враховуються насамперед відповіді учня на поставлені запитання, а також його доповнення відповідей інших учнів на цьому й попередніх уроках;
• дотримання об'єктивності під час оцінювання знань: оцінку виставляють тільки за знання учня, а не за те, що він «забув щоденник» чи «крутився на уроці»; на оцінку не повинні впливати суб'єктивні чинники, особисті моти­ви ставлення педагога до учня;
• кожну виставлену оцінку педагог обґрунтовує, щоб запобігти невдоволенню учнів, схильних до переоцінки своїх знань;
• єдність вимог до оцінювання знань учнів: дотриман­ня єдиних розумних норм оцінок з кожного предмета, по­долання крайнощів в оцінюванні — надмірної вимогливос­ті або поблажливості;
• оптимізація контролю успішності учнів: методика контролю, має потребувати мінімальних зусиль і часу пе­дагогів та учнів для отримання обов'язкових відомостей, запобігати переобтяження їх виконанням зайвих зав­дань;
• гласність контролю: повідомлення учневі результа­тів перевірки рівня його знань, обґрунтування виставле­ної йому оцінки, позитивного і недоліків у його відповіді;
• всебічність контролю: перевірка та оцінювання те­оретичних знань, умінь і навичок, застосування їх на практиці;
• тематична спрямованість контролю: здійснюючи опитування, даючи контрольні роботи, вчитель повинен визначити, який саме розділ програми, тема, вид знань, умінь та навичок оцінюються;
• дотримання етичних норм: віра педагога в можли­вість учнів навчатися (вміння переконати їх у тому, що вони здатні навчатися);
• розповідь про можливі труднощі пе­ред вивченням матеріалу, висловлення сподівання, що во­ни будуть подолані;
• оптимістичне ставлення до навчальних успіхів і невдач;
• педагогічний такт (доброзичливість і делі­катність у ставленні до учнів);
• відчуття міри в заохоченні й покаранні; вміння визнати свої помилки.

Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному прин­ципі, який передбачає врахування досягнень учня, а не йо­го невдач.