Питання музейної педагогіки надзвичайно актуальні, оскільки практичне застосування новітніх методів і форм роботи у форматі «школа - музей» дає відчутні результати в процесі формування знань та вмінь школярів, у їхньому патріотичному та естетичному вихованні.
Термін "музейна педагогіка" вперше з'явився в Німеччині у 1934 році, і на сьогодні музейна педагогіка - це комплексна наукова дисципліна, яка формується на поєднанні музеєзнавства, педагогіки та психології.
Вона вивчає освітні аспекти музейної комунікації. Її теоретична база ще окреслюється, а практичною необхідністю і сьогодні залишається об'єктивне пізнання закономірностей її розвитку, міждисциплінарних зв'язків, формування наукового апарату.
Початком створення цього напрямку музейної діяльності стало створення спеціального відомства з музейної педагогіки в Нюрнберзі, Центрів музейної педагогіки в Мюнхені. За ініціативою Йохіма Аве при ІКОМі (Міжнародна рада музеїв, створена в 1946 року, об'єднує музеї понад 70 країн) була організована спеціальна секція. Пізніше, у 1969 році, американська асоціація музеїв у "Доповіді Бельмонта" заснувала свою музейну програму за цією темою. Після цього було затверджено Державну програму "Музей і освіта", яка розвиває ідею американських музеологів щодо комунікативної моделі музею.
Англійська школа знана іменами та ідеями Ч.Гіббса-Смітта, А.Вітліна, Г.Осборна. В її основу покладено необхідність естетичного виховання дітей у музеях (т.зв."галерейна освіта").
У Радянському Союзі питання про необхідність розробки музейної педагогіки вперше було поставлено на науковому семінарі "Роль художніх музеїв в естетичному вихованні школярів", що відбувся 1973 року в Москві.
Утвердженню терміна "музейна педагогіка" в сучасному російському музеєзнавстві сприяла ситуація, пов'язана з новими реаліями суспільного розвитку 1990-х років та змінами в системі освіти, головним завданням якої, як підкреслено в Концепції загальної та середньої освіти, є духовний та інтелектуальний розвиток особистості. Російські музеологи відзначають, що вперше в документі, що визначив напрямок шкільної реформи, прозвучало слово "музей".
США, до речі, були першою країною в світі, яка визнала цю професію - музейний педагог. Таких педагогів там готують відразу три вищих навчальних заклади - Університет ім. Дж. Вашингтона у Вашингтоні, Бенк Стріт Коледж в Нью-Йорку, Каліфорнійський університет в Лос-Анджелесі. Державна Академія культури в Санкт-Петербурзі перша в Росії запропонувала студентам-музеєзнавцям курс "Музейна педагогіка".
Головним об’єктом музейної педагогіки часто визначають культурно-освітні аспекти музейної комунікації, тобто особливий підхід до різноманітних діалогових процесів, що відбуваються в музеї, а це ставить завдання участі у формуванні вільної, творчої, ініціативної особистості, здатної стати активним учасником діалогу. Таким чином, музейна педагогіка за об’єктом збігається з теорією музейної комунікації, а за методом – з педагогікою, ширше – з психологією. Музейна педагогіка не тільки узагальнює досвід, а й прогнозує нові методики, створює музейно-педагогічні програми. Як наукова дисципліна міждисциплінарного характеру вона оперує передовсім категоріями музеєзнавства і психолого-педагогічних дисциплін – наприклад, «музейний предмет», «музейна культура», «музейна комунікація», «виховання», «дидактика», «музейна освіта», «музейний педагог», «візуальне мислення».
Завданням музейного педагога на даному етапі є розвиток здатності сприймати музейну інформацію, розуміти мову музейної експозиції. На сьогоднішній день вітчизняний відвідувач музею далеко не завжди поважає культурну спадщину та розуміє її значення і цінність. Завдання музейного педагога – сформувати ціннісне ставлення до культурного надбання, прищепити бажання спілкуватися з музейними цінностями. Необхідними умовами для цього є створення в музеї умов для найбільш ефективної роботи з аудиторією. Незамінним у цьому випадку є використання новітніх інтерактивних технологій, популяризація музейного виховання, залучення різноманітних партнерів. Останнім часом усе більше музеїв запроваджують практичні програми. Пояснюється це тим, що у всіх людей, незалежно від віку, виникає бажання торкнутись руками предметів, у тому числі і музейних. Таким чином людина отримує цілий букет відчуттів, може на дотик оцінити предмет, його фактуру, температуру, матеріал, форму, відчути неабияку емоційну віддачу.
Освіта і музейна справа, перебуваючи під впливом постійних швидкісних змін у суспільному житті, й самі зазнають певних перетворень. І освітяни, і працівники музеїв мають відповідати тим вимогам, які сучасне суспільство ставить перед системою навчання і виховання підростаючого покоління.
Музей і школа в меті своєї діяльності традиційно мають багато спільного: вони прагнуть виховувати почуття патріотизму, свідоме ставлення до надбань світової та вітчизняної науки і культури; розвивати мислення, творчі здібності та певні практичні навички, стимулювати творчу активність особистості тощо. Проте сьогодні, замість об’єднатися і спільно реалізовувати навчальні та виховні завдання, музеї і школи діють паралельно в одній площині.
Обидві сторони, здавалося б, зацікавлені в активних партнерських стосунках. Музеї мають залучати нових відвідувачів, і класні керівники, і вчителі-предметники зацікавлені у використанні музейних розробок і на уроках, і в позакласних заходах. Чому ж за такої взаємної зацікавленості рівень співпраці або не змінюється, або, на жаль, навіть зменшується?
На наш погляд, одна з причин такої ситуації - відсутність єдиної скоординованої системи роботи, яка б орієнтувала музеї розробляти екскурсії, лекції, конференції з урахуванням шкільної програми. Вчителі, у свою чергу, могли б з одного ресурсу дізнаватися про потенціал виставкових фондів, їх тематику та зв’язок з навчальними програмами, про виховні заходи, які проводяться музеями.
Часто важлива та актуальна інформація вчасно не потрапляє від школи до музею і навпаки. Так, Музей Українського народного декоративного мистецтва пропонує до уваги відвідувачів тематичну екскурсію-вікторину «Кожна одежина на ім’я красна» та тематичні екскурсії з демонстраціями одягання народного вбрання, пов’язування жіночого головного убору, одягання чоловічого та жіночого поясів. Такий вид роботи був би корисним для вчителів української мови та літератури, оскільки у творах вітчизняних письменників досить часто трапляються назви, які маловідомі сучасному читачу. Що таке очіпок, плахта чи запаска, учні знають лише приблизно, тому практичний елемент такої екскурсії дозволить їм не лише краще зорієнтуватися в національному вбранні, а й збагатити словниковий запас. Не менш корисні такі екскурсії для роботи вчителів історії, українознавства та класних керівників.
Музей Мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків пропонує тематичні екскурсії «Боги та герої Давньої Греції», «Біблійні події та життя святих у творах з колекції музею» та ін. Екскурсії дають можливість значно збагатити уроки зарубіжної літератури та всесвітньої історії, адже школярі отримують змогу не просто почути про значний вплив еллінізму та християнства на європейську культуру та освіту, а й побачити результат цього процесу.
Цікавою є розробка спеціальної програми Національного музею художнього мистецтва «Школа і музей: навчатися разом веселіше» Пропонується добірка тематичних екскурсій, дотичних до програми з історії України, історії художньої культури, українознавства, курсів «Я і Україна», «Мій Київ», української та зарубіжної літератури.
Уся названа вище інформація загальнодоступна, оскільки розміщена на музейних сайтах. Та чи всі вчителі користуються сьогодні Інтернетом, чи є така форма пошуку зручною та актуальною? Мабуть, ні. Можливо, і освітянам, і музейним працівникам необхідно детальніше координувати свою діяльність і полегшувати роботу один одному.