Методи зведення й обробки результатів емпіричних досліджень

Зведення дослідних даних, одержаних на основі проведеного емпіричного дослідження, - це їх систематизація та встановлення якісних і кількісних залежностей між факторами, що досліджувались.

Для обробки результатів досліджень найчастіше застосовують статистичні, табличні й графічні методи.

Щоб кількісні показники результатів експерименту дали можливість виявити наявність деяких залежностей між досліджуваними факторами, їх потрібно певним чином упорядкувати. Придатними для цього можуть стати статистичні методи ранжування і групування.

Ранжування полягає у розподілі кількісних показників у певному порядку (наприклад, за ступенем їх важливості чи значущості, або у послідовності зростання чи зменшення). На основі ранжування оминають усі другорядні й випадкові дані, що не впливають на результати проведеного дослідження.

Групування передбачає поділ дослідних даних на основі певних показників на групи з однотипних або близьких за значеннями елементів. Показники групування можуть бути кількісними і якісними.

При групуванні за кількісними ознаками (кількісне групування) за основу беруть ознаки, які можна охарактеризувати кількісно (наприклад, результати тестування чи опитування, швидкість процесів, продуктивність праці, точність виготовлення виробів тощо). Кількісні ознаки завжди можна вимірювати одиницями вимірювання, а результати вимірювання упорядковувати за певною послідовністю (зростання, зменшення, періодичної повторюваності тощо).

При групуванні за якісними ознаками (атрибутивне групування) за основу беруть ознаки, які неможливо охарактеризувати кількісно, але вони можуть так повторюватись (наприклад, національність або соціальне походження опитуваних). З якісних ознак неможливо скласти якусь послідовність.

Дослідні дані можуть бути згруповані за однією або кількома ознаками. За кількістю ознак розрізняють просте й комбіноване групування. Просте групування відбувається за однією ознакою (наприклад, всіх учасників експерименту можна поділити за стажем роботи). Комбіноване групування конкретної сукупності даних одночасно здійснюють на основі кількох ознак (коли поділених за стажем роботи працівників поділити ще й за рівнем освіти - то це вже буде групування за двома ознаками. Третьою ознакою групування можуть стати вікові категорії тощо). Доцільним вважається групування не більше, ніж за трьома ознаками.

Статистично упорядковані дослідні дані для зручності подальшого використання заносять до таблиць. Таблиці дають можливість відображати кількісні ознаки досліджуваного об’єкта у стислому вигляді, компактно, систематизовано і наочно. Подані у таблиці дані зручно порівнювати та аналізувати. Таблиця може бути не лише засобом відображення зібраних під час експерименту даних, але й їх інтерпретації. Тому важливо знати, як правильно скласти таблицю, який її вид доцільно обрати.

Кожна таблиця складається з двох частин: текстової й цифрової. До текстової частини відносяться заголовок таблиці та необхідні словесні пояснення. До цифрової частини відносяться статистичні числові дані, номер таблиці.

Інформативність таблиці залежить від вдалої її побудови. Правильний вибір структури таблиці допомагає краще розкрити сутність уміщених до неї даних і зв’язки між ними. За структурою розрізняють прості, групові, комбіновані, складені, шахові та інші таблиці.

Проста таблиця (табл. 3.1) містить перелік даних, зібраних про окремі фактори досліджуваного об’єкта.

У груповій таблиці окремі з досліджуваних факторів групують за якоюсь певного ознакою (табл. 3.2).

У комбінованій таблиці (табл. 3.3) досліджувані фактори можуть бути згруповані за декількома ознаками. Комбінована таблиця створює кращі умови для порівняння й аналізу дослідних даних, ніж прості та групові таблиці.

Складену таблицю створюють шляхом об’єднання кількох простих або групових таблиць (табл. 3.4).

Шахова таблиця (табл. 3.5) - різновид комбінованих таблиць. За допомогою такої таблиці можна зручно показати зв’язки між досліджуваними ознаками.

Розміщують таблиці у науковій праці безпосередньо після посилання на них у тексті. Коли таблиця займає багато місця, тоді її виносять на окрему сторінку відразу після тієї сторінки, де є посилання на неї. Якщо таблиця безпосередньо з текстом не пов’язана, то її можна подати у додатках.

Над таблицею зазначають її назву, яка коротко і стисло характеризує значення зібраних у ній даних.

Усі таблиці нумерують арабськими цифрами. Номер таблиці розміщують на один рядок вище й праворуч від назви таблиці (як у наведених зразках таблиць 3.1-3.5). Нумерація таблиці у межах розділу (Таблиця 3.1 - перша таблиця третього розділу).

Для посилання на стовпчики таблиці їх нумерують (так, як це зроблено у зразку табл. 3.3).

Таблиця 3.2

Ставлення учнів до виконання нестандартних задач

Проста таблиця (зразок)

Таблиця 3.2

Розподіл учнів 6-х класів шкіл м. Глухова за інтересом до навчання

Групова таблиця (зразок)

Таблиця 3.3

Розподіл учнів шкіл за віком

Комбінована таблиця (зразок)

Таблиця 3.4

Розподіл учнів шкіл за віком

Складена таблиця (зразок)

Таблиця 3.5

Розподіл учнів шкіл за статтю та віком

Шахова таблиця (зразок)

Графічний метод представлення емпіричних даних полягає у побудові графічних залежностей між досліджуваними параметрами.

Вони надають можливість стисло й наочно подати результати досліджень, у конкретній і зрозумілій формі пояснити цифрові дані та взаємозв’язок між ними. За допомогою вдало побудованих графіків чи діаграм можна зобразити не лише конкретні дані, а й закономірності, які вони ілюструють.

Графічні зображення результатів досліджень найчастіше будують на основі системи прямокутних координат. Для побудови графіків застосовують рівномірні і нерівномірні (функціональні) шкали. Рівномірною вважається шкала, протягом якої відстань між двома сусідніми відмітками не змінюється. У функціональної шкали відстань між двома сусідніми відмітками постійно змінюється за певним математичним законом (прикладом такої шкали може бути логарифмічна). Застосовують нерівномірні шкали для більш наочного зображення окремих графічних залежностей.

Побудова графіка включає три етапи:

• вибір шкали і побудова координатної сітки з урахуванням доцільного масштабу графічного зображення;
• відкладання дослідних точок (тобто числових значень експерименту) на координатній сітці;
• з’єднання дослідних точок ламаною або плавною лінією так, щоб вона проходила якнайближче до них. Наприклад, для опису динаміки рівня інтересу учнів до навчання використовується лінійний графік (рис. 3.1)

Класи

Рис. 3.1. Динаміка рівня інтересу учнів до навчання (лінійна діаграма).

Більш наочно, ніж лінійні графіки, залежності між досліджуваними факторами відображають діаграми: стовпчикові (вертикальні (рис. 3.2) і горизонтальні), стрічкові та секторні (рис. 3.3). Ступінь наочності діаграм значно підвищується за рахунок їх об’ємності, можливості нанесення словесних пояснень та різноманітних умовних позначень.

Рис. 3.2. Розподіл учнів за інтересами до професій

           де: 1 - Л-Природа; 2 - Л-Техніка: 3 - Л-Знакова система; 4 - Л- Людина; 5 - Л-Художній образ.

Рис. 3.3. Розподіл оцінок учнів з трудового навчання (секторна діаграма).

Лівінський О.М., Курок О.І., Гридякін В.О., Зінченко В.П.

Методологія і методи наукових досліджень

                                                                                         Навчальний посібник