Щоб опанувати режимом швидкого й інтенсивного читання слід зруйнувати шкільний стереотип читання і навчитися сприймати інформацію напряму - за допомогою безпосереднього зв'язку органами зору й відповідними аналізаторами, що знаходяться у корі головного мозку. Побороти цю небажану стереотипну звичку можна кількома способами: 1) палець руки тримають на губах, щоб вони не рухались; 2) затиснути зубами олівець так, щоб ні язик, ні губи його не торкались; 3) притиснути язик до зубів або стиснути його зубами.
Для опанування технікою швидкого читання після певного пригнічення інерційної артикуляції слід вийти на так зване візуальне читання - читання очима. Не дивлячись на довгу історію вивчення сприйняття за допомогою зору, наука, на жаль, ще й сьогодні не відгадала усіх його таємниць. Проте, учені впевнені, що людина не завжди ефективно використовує свій зір. Цей висновок безпосередньо стосується й процесу читання.
Дослідники стверджують, що очі людини можуть бути або в стані фіксації (зупинки), або в стані зміни точок фіксації (руху). Крім того, очі сприймають об'єкт лише в першому стані, тобто бачення тексту здійснюється лише під час зупинок. Тому важливого значення набуває так зване поле зору, тобто ділянка графічної інформації, що сприймається очима за одну фіксацію. Вважають, що поле зору - фізіологічна величина, стала для кожної конкретної людини. Тому, коли мова йде про необхідність розширення поля зору при читанні, правильніше було б говорити про збільшення поля сприйняття інформації, У зв'язку з цим викликають інтерес такі терміни, як "горизонтальне" й "вертикальне" поле читання. Горизонтальне поле - це частина рядка, що сприймається за одну фіксацію.
Швидке й інтенсивне читання передбачає не лише збільшення швидкості читання, але й підвищення ефективності розуміння й засвоєння прочитаного. Воно потребує також значної інтелектуальної ініціативи читача, активізації його психічної діяльності, мобілізації ряду його психофізіологічних функцій - уваги, пам'яті, мислення. На перший план виступає насамперед увага.
Активність сприйняття, розуміння й запам'ятовування інформації тексту у знаній мірі залежить від уваги, роль якої К.Д.Ушинський образно визначав гак: "Увага є саме ті двері, через які проходить усе, що входить в душу людини із зовнішнього світу". Під увагою в психології розуміють зосередженість психічної діяльності на якому-небудь об'єкті чи дії, здібність утримувати цей об'єкт у полі спостереження певний строк і свідомо опрацьовувати інформацію. Увага не є самостійний психічний процес. Вона не має свого конкретного змісту, оскільки не може здійснюватися поза іншими процесами. Увага - властивість усіх пізнавальних та емоційних процесів. Без цілеспрямованої стійкої уваги неможлива ніяка серйозна робота, це основна умова інтенсифікації будь-якої діяльності. Щоб виховати увагу потрібно знати її особливості.
Розрізняють три види уваги: 1) увага, що виникає без усяких зусиль з боку людини, 2) увага, що залежить від вольових зусиль людини; 3) увага, що виникає після уваги, викликаної вольовими зусиллями. Крім того, для уваги характерними є такі властивості - об'єм, переключення, розподіл, концентрація й стійкість. Об'єм уваги тісно пов'язаний з такою її властивістю, як здатність до переключання - здатність до переносу її із одного об'єкту діяльності на інший. Зараз вченими доведено, що коли людина займається кількома справами, то вона їх виконує зовсім не одночасно. Непомітно для себе людина переключає свою увагу з одного об'єкту на інший. Процес мислення дискретний - він йде імпульсами, квантами.
Наполеон, Цезарь могли виконувати одразу сім справ. Вони миттєво, але послідовно пробігати думкою по кількох об'єктах і по кожному з них одержували результати майже одночасно. Можливо, вони керували своїм механізмом прискорення роботи мозку.
Слід враховувати, що розподіл уваги потребує від людини значно більших зусиль й затрат нервової енергії, ніж інші властивості уваги. Одне із важливих правил таке; самий короткий шлях до виконання багатьох справ - у певний час виконувати лише одну справу, цілком зосередившись на ній. Проте, зосередженість на одному виді діяльності не може продовжуватись дуже довго, як правило - близько 40 хвилин. Іноді зосередженість може стійко зберігатися протягом 3 годин й більше (наприклад, на сеансі кіно).
Концентрація уваги - дуже цінна її якість, яка полягає у зосередженості на одному об'єкті або на якійсь певній діяльності й відвертанні уваги від усіх перешкод, що не мають відношення до даного виду роботи. Справа в тому, що за своєю природою увага дуже імпульсивна. Рух - природний стан уваги. Якщо увага від чогось відключається, то вона зосереджується на чомусь іншому. З певним наближенням, психологи стверджують, що подібно до закону збереження енергії, можна формулювати закон "зайнятості уваги". Увага завжди шукає нову інформацію. Недостача новизни на одиницю часу викликає імпульс переключення уваги. Тому концентрація уваги необхідна як фактор управління нею.
Не можна не згадати ще про таку якість уваги, як стійкість. Основні прояви стійкості уваги такі: зосередженість на об'єкті та спроможність противитися відволіканню уваги. Ступінь стійкості уваги залежить від багатьох факторів: від ставлення до справи, характеру діяльності, сили нервових процесів тощо.
Керування увагою передбачає уміння підвищувати ступінь її стійкості. Характерно, що найбільша концентрація уваги спостерігається тоді, коли вона націлена на один об'єкт. Можливо, тому й виникає парадоксальна ситуація, коли одночасно з великою концентрацією уваги спостерігається її велика розсіяність.
Увага може не лише зосереджуватись, активізуватись, а й стомлюватись. Ознакою стомленості уваги є її розсіяність. Тому слід пам'ятати, що увага потребує відпочинку. Кращим відпочинком є переключення уваги з одного об'єкту на інший.
Слід пам'ятати такі поради. Не шкодуйте часу на виховання своєї уваги. Не доводьте її до перевтоми. Поважайте увагу. Після 40 - 45 хвилин читання робіть перерву. Використовуйте фізкультурні паузи, змінюйте вид роботи. Імпровізуйте, змінюйте вправи для відпочинку уваги, виявляйте винахідливість. Чим краще ви навчитесь зосереджувати увагу, тим більшими будуть ваші успіхи у справі оволодіння технікою швидкого й інтенсивного читання.
Відомо, що під час читання людина не лише одержує нову інформацію, але й добуває з глибин пам'яті одержану раніше. Іншими словами, на характер опрацювання текстового матеріалу впливають не лише нові відомості, але й ті внутрішні, базові знання, що містяться у свідомості людини й надходять із системи її пам'яті. У більшості випадків читання відбувається не за ради тимчасової зацікавленості, а для того, щоб прочитане стало міцним здобутком пам'яті, знань, а вони інструментом активної діяльності. Отже, у будь-якому випадку продуктивність читання значною мірою залежить від пам'яті читача. Чим багатший здобуток пам'яті читача, тим оперативніше й ефективніше засвоює він прочитане. Хороша пам'ять, на думку фізіолога Н.П.Бехтерєва, складається із хорошого запам'ятовування, хорошого зберігання й відтворення різних сигналів.
Колись французький письменник-мораліст XVII століття Ла-Рошфуко зовсім не жартуючи сказав, що усі скаржаться на нестачу своєї пам'яті, але ще ні хто не поскаржився на нестачу здорового глузду. Але ж розум і пам'ять органічно пов'язані одне з іншим і взаємообумовлені. Пам'ять - основа, на якій відбувається робота мозку.
Відрізняють кілька типів пам'яті, які, як кажуть, існують біч-о-біч, не заважаючи один другому. Кожний з них характеризується специфічними механізмами, вони діють в окремих часових режимах й пов'язані з різними ділянками мозку. З урахуванням того, яким шляхом засвоюється інформація і який характер сприйняття, що служить основою пам'яті, виділяють чотири її типи - моторна, емоційна, мовно-логічна й образна.
Моторна пам'ять є основою спрацювання звичних рухів. Емоційна пам'ять - пам'ять на почуття й переживання (радість й смуток, образа й захоплення). Мовно-логічна пам'ять - це запам'ятовування й збереження у пам'яті, а потім відтворення прочитаних або почутих думок у мовній формі. Адже будь-який мовний зміст є змістом мисленнєвим, але не всяке мислення реалізується виключно мовними засобами. Образна пам'ять допомагає запам'ятовувати й відтворювати у свідомості об'єкти реального світу. Це результат опрацювання й узагальнення минулого сприйняття.
За терміном збереження інформації пам'ять поділяють на короткочасну й довгострокову. Саму короткочасну пам'ять ми використовуємо найчастіше. Тому її називають ще робочою або оперативною. Однак можливості короткочасної пам'яті дуже обмежені - вона має невеликий об'єм. Довгострокова пам'ять потрібна тоді, коли новий матеріал запам'ятовують на довгий строк або назавжди. Ця пам'ять найбільш важлива і за своєю структурою досить складна. Обсяг її практично необмежений. Ця пам'ять зберігає наш досвід, й знання, здобуті нами протягом усього життя.
Отже, щоб навчитись швидко читати, потрібно:
1) стримувати мовну артикуляцію;
2) читати очима, вони мають бути максимально рухливими (потрібно тренувати очі для горизонтального, вертикального та паралельного читання);
3) керувати своєю увагою; швидко переключати її, щоб попе¬редити втому, правильно розподіляти, пам'ятаючи, що читання потребує 100% уваги;
4) розвивати пам'ять, оскільки добре розвинута пам'ять робить читання більш ефективним.
Ось такі перші етапи опанування швидким читанням. Більш детально з цією методикою можна ознайомитись самостійно, використовуючи спеціальні посібники.
Невід'ємною умовою опрацювання літературних джерел є супровід прочитаного письмовими записами. Завдяки цьому стає можливим краще зрозуміти й засвоїти прочитане; подовжити процес сприйняття інформації, а значить і краще запам'ятати її; відновити в пам'яті те, що вже забулось; проаналізувати прочитане; відібрати найважливіші фрагменти інформації, потрібні для дослідження, що виконується.
Дуже важливо вміти правильно виконувати записи у процесі опрацювання літератури. Дуже короткі записи збіднюють одержану інформацію. Навпаки, надмірні подробиці в записах призводять не тільки до зайвих витрат часу, а й свідчать про невмілість зрозуміти та зафіксувати головне. Інколи в записах головне підмінюється другорядним або спотворюється суть прочитаного тексту.
Опрацьовуючи літературні джерела, застосовують виписки, анотації, конспекти.
Виписка - коротко записаний зміст окремих фрагментів (розділів, глав, параграфів, сторінок чи абзаців) прочитаного. Цінність виписок дуже вагома. Вони можуть замінити суцільне конспектування прочитаного тексту. Стислість їх дає можливість в малому обсязі накопичити значну інформацію. Вдало обрана виписка може стати основою для подальшої мислительної, творчої діяльності науковця.
Мета виписок полягає в тому, щоб підготувати в тій чи іншій формі для подальшого використання необхідні, найбільш важливі, істотні відомості з підручників, книг, журналів. Виписують звичайно окремі положення, факти, цифровий, ілюстративний матеріал.
Виписки можна робити і в процесі читання, і після його завершення, форми виписок різні: це можуть бути цитати, тобто повний запис тієї чи іншої частини тексту, яка містить істотні думки автора, характерні факти. В цьому разі після цитати необхідно точно вказати вихідні дані джерела інформації: автор, заголовок, місце видання, рік, сторінки. Другою формою запису є тези - це стислий виклад основних думок прочитаного твору. Цей вид записів, що супроводжує читання, дає змогу узагальнити прочитаний матеріал, викласти його суть коротко і повно. Тези, на відміну від конспекту, дають можливість викласти зміст прочитаного матеріалу в будь-якому порядку, незалежно від його викладу в тексті. Як правило, тези повинні випливати одна з іншої. Частину тез записують у вигляді цитат.
Тези можуть бути або простими і короткими, тобто містити в собі лише основні положення; або складними і повними, тобто, крім основних, - містити також другорядні твердження. В тезах не повинно бути ілюстрацій, пояснень, детальної аргументації.
Найбільш короткою формою записів прочитаного є план. Він може бути простим і коротким або складним і розгорнутим. Є різні форми складання плану в процесі пізнавально-інформативного читання. Одна з них полягає в складанні плану в процесі читання, виділенні ключових речень, словосполучень або слів, які використовуються як пункти плану, відображають хід викладу автором інформації в тексті. Тому найчастіше пункти плану формулюють у вигляді: 1) ключових слів та словосполучень, 2) тверджень, 3) запитань.
Другий спосіб - план складається після того, як все першоджерело прочитано повністю. Оскільки в цьому випадку пункти плану можна об'єднувати або міняти місцями, то такий спосіб дозволяє скласти більш послідовний і логічний план. В цьому випадку не має небезпеки ледь не кожну думку тексту перетворювати в пункт плану.
Ключові слова та словосполучення, що відіграють найбільшу роль при складанні плану, це найістотніші для розкриття теми слова і словосполучення, які найчастіше повторюються в тексті. Як правило, це - основні поняття деякої предметної галузі. їх знання дозволяє швидко орієнтуватися в текстах, відшукувати та узагальнювати необхідну інформацію.
Анотація - стислий виклад головного змісту першоджерела (книги, статті). Анотацію складають на даний прочитаний документ в цілому.
В анотації відмічається до якої тематики відноситься друкований матеріал, перелічуються розглянуті в ньому питання, проблеми, але зміст цих питань не розкривається. Для анотації притаманні особливі словосполучення: в монографії йде мова про ..., автор висвітлює ..., розглядаються питання ..., узагальнені ..., текст повідомляє про ..., в статті коротко, повно, детально розглядаються проблеми ....
Анотація має свою структуру: тема, предметна рубрика, зміст. Іноді деякі складові анотації пропускають.
1. Тема - це найчастіше - назва джерела інформації.
2. В анотації називається предметна рубрика, тобто галузь знань, до якої відноситься розглядуваний друкований текст.
3. Зміст - текст анотації.
Інколи анотації замінюють короткими записами, які звичайно називають - резюме. Резюме дає оцінку всього друкованого тексту або окремих його частин, розділів. Ці записи повинні містити коротку за обсягом інформацію про те, що найбільш важливе, оригінальне і нове зустрілося в прочитаному, а також про те, що з прочитаного знадобиться надалі.
Анотації зручно накопичувати на окремих картках з різних питань, пов'язаних з досліджуваною проблемою. Анотації дають можливість швидко відновити в пам'яті раніше прочитаний текст.
Конспект - (від латинського conspectus - огляд) це докладно записаний стислий виклад змісту інформації. Конспект повинен бути змістовним, повним і по можливості коротким. Повнота записів означає не обсяг, а все те, що є головним у даній інформації. Головне у складанні конспекту - це уміння виділити раціональне зерно стосовно досліджуваної проблеми.
Конспект розкриває зміст друкованого тексту з тією ж послідовністю викладу матеріалу, яка спостерігається в оригіналі. При складанні конспекту, вибирають найбільш важливу і суттєву інформацію, головні твердження виділяють, ключові слова (референти), словосполучення підкреслюють, або записують іншим кольором, що дужо важливо для подальшого використання конспекту.
Конспекти можуть бути текстуальними і тематичними, простими і короткими, складними і розгорнутими. Першим кроком при створенні текстуального конспекту є складання плану першоджерела, а далі згідно з пунктами плану записують тези, виписки окремих найважливіших уривків, цитати, таблиці, цифри, схеми.
Тематичний конспект необхідно складати тоді, коли тема або проблема розглядається в кількох розділах або в різних статтях журналу чи збірки праць. А в конспекті весь матеріал, що стосується визначеної теми, збирають в одному місці. Важливо, щоб між такими записами не був порушеним логічний зв'язок.
Щоб конспект був стислим, потрібно прочитане переказувати своїми словами (а не переписувати дослівно), що вимагає глибокого усвідомлення та аналізу прочитаного, що в свою чергу дасть значну користь. При написанні конспекту доцільно застосовувати скорочення слів, але так, щоб не було втрачено суть викладу прочитаного. Не бажано, наприклад, скорочувати підряд декілька слів. Щоб скорочення були зрозумілими надалі тому, хто написав конспект, в першу чергу слід користуватись загальноприйнятими скороченнями (про них можна дізнатись з довідкової літератури). Але кожний, хто опрацьовує літературні джерела, може мати і свій власний словник скорочених слів (при його відсутності з часом багато скорочень стане неможливо відновити). У скороченому тексті слід дотримуватись всіх потрібних розділових знаків.
Корисність подальшого користування конспектом в значній мірі залежить від правильності його оформлення. Конспект, як правило, ведеться в зошитах або на окремих аркушах. Звичайно роблять великі поля, щоб на них занотовувати свої думки, узагальнення, висновки; це робить конспект особливо цінним видом записів.
Найдоцільніше писати конспекти в процесі роботи з літературними джерелами на окремих аркушах паперу стандартних розмірів. Записи слід виконувати тільки на одному боці аркушів. Завдяки цьому надалі за допомогою ножиць і клею до конспекту зовсім нескладно внести необхідні доповнення або корективи, при необхідності поміняти місцями окремі частини записів (що неможливо зробити при наявності записів з обох боків аркушів паперу). Так само можна робити доповнення, пояснення (власні коментарі) на зворотньому боці кожного аркуша паперу чи призначених для цього полях поруч з уже наявним текстом (доцільна ширина полів біля 1/4 ширини аркуша паперу). Для цього по тексту ставлять певні позначки і так само позначають відповідні доповнення чи пояснення, розміщені на зворотному (чистому) аркуші або на полях.
Текст конспекту повинен мати абзаци та ієрархічний поділ на пункти та підпункти. Щоб виділяти важливі положення чи думки, слід користуватись підкреслюваннями тексту різними типами ліній (прямі, хвилясті, штрихові) або лініями різних кольорів.
Існує два способи складання конспектів.
Перший з них полягає у тому, що підібрана інформація з досліджуваної проблеми опрацьовується послідовно. Спочатку складають конспект на кожну окрему частину інформації, а потім все об'єднують і утворюють один суцільний виклад дослідженої теми. Такий спосіб найбільш поширений, але він недостатньо ефективний потрібні значні витрати часу.
Другий спосіб - вибірковий. За цим способом підібрану для опрацювання інформацію розміщують у послідовності за ознакою її повноти, важливості, новизни. Спочатку опрацьовують найновішу інформацію високого наукового рівня. Одержані відомості кладуть в основу складання плану подальшої роботи. Далі переглядають менш важливу, другорядну інформацію, доповнюючи нею вже опрацьовані матеріали. При наявності повторів другорядну інформацію пропускають. Останній спосіб скорочує час на підготовку узагальненого конспекту.
Усю інформацію, одержану у процесі роботи з літературними джерелами, необхідно систематизувати , проаналізувати і викласти у вигляді письмового огляду.
Опрацьовані матеріали можна систематизувати за хронологією публікації або за тематикою питань, що досліджуються.
У першому випадку всі відомості систематизують за певними етапами. Для цього в історії розвитку якоїсь закономірності чи пошуку шляхів розв'язання проблеми доцільно виділити наукові етапи, які характеризуються якісними стрибками. Об'єктивний критичний аналіз опрацьованих матеріалів можливий при наявності у дослідника належного рівня знань та достатньої для цього ерудиції.
Під час критичного аналізу інформації різні ідеї, факти, теорії порівнюють між собою. У даному випадку важливо визначити ті етапи, на яких відбувались зміни у перебігу досліджень, з'явились нові ідеї, що якісно змінили їх спрямованість.
У процесі активного аналізу завжди виникають власні міркування й думки науковця, визначаються найбільш актуальні питання, що підлягають дослідженню в першу чергу. Зовсім недопустима форма аналізу, коли дослідник лише перераховує прізвища своїх попередників і наводить анотації їхніх праць, не висловлюючи при цьому своїх міркувань.
Тематичний аналіз передбачає опрацювання матеріалів, розподілених між різними питаннями досліджуваної проблеми. В цьому випадку робота дослідника значно спрощується, витрачається менше часу. Але разом з тим стає можливим менш детально проаналізувати наявну у дослідника інформацію.
Огляд повинен повно і систематизовано містити виклад аналізу опрацьованих літературних джерел і повністю відображати стан питання, якому присвячене дослідження. Наявні в ньому відомості повинні давати можливість об'єктивно оцінювати науковий рівень дослідження, правильно обирати шляхи та засоби досягнення поставленої мети.
В.К.Сидоренко, П.В.Дмитренко
Основи наукових досліджень
Навчальний посібник для вищих педагогічних закладів освіти