Участь Олени Пчілки у діяльності культурно-просвітницьких товариств кінця ХІХ – початку ХХ ст.

 Загальна політична реакція в Росії 80-х – першої половини 90-х років особливо негативно відбилася на Україні, тому що ставила тут ще й особливе завдання - гасити українське духовне життя. Ті українські діячі, які надавали великого значення загальній просвіті та грамотності народу, почали засновувати товариства грамотності, культурно-мистецькі осередки, що були переважно російськими.

З середини 90-х років ХІХ століття до 1905 року у Києві діяло Літературно-артистичне товариство. На початку своєї діяльності і воно було виключно російським, тому що українських легальних товариств практично не існувало. Коли до його складу ввійшли Олена Пчілка, М.Старицький, М.Лисенко, робота товариства почала спрямовуватись в українське русло. Завдяки їм була зібрана чимала бібліотека, великі комплекти портретів українських митців, картини. Влаштовувались українські літературні читання, проводились українські музично-артистичні вечори, читались лекції, святкувались ювілеї видатних українців. З кожним таким заходом все більше українських інтелігентів проймались національною ідеєю. “Ми ж на цих вечірках, – писала Олена Пчілка в автобіографії, – давали змогу виступати українському слову і в цьому полягала вся вага участі нашої в “обществі”   [8, С. 36].

У Київському Літературно-артистичному товаристві відбувалося вшанування пам’яті таких українських діячів, як Т.Шевченко, Л.Глібов, Є.Гребінка, П.Куліш, І.С.Нечуй-Левицький, вечір століття української літератури. У підготовці і проведенні кожного з них активну участь брала Олена Пчілка. Такі вечори мали великий вплив на молодь, власне, тут головним чином вона і виховувалась. Участь у роботі товариства брала донька Олени Пчілки – Леся Українка, донька М.Старицького – Л.Старицька-Черняхівська. “Взагалі молоді сили йшли спільно зі старшими”, – згадувала Олена Пчілка [8, С. 36]. Так письменниця-просвітителька спільно зі своїми старшими однодумцями прагнули залучити молодше покоління – власних дітей, їхніх друзів – до культурно-духовних надбань українського народу. Тобто, використовувалась кожна, навіть невеличка нагода, аби дати духовну поживу молодій зміні, зміцнити її національні почуття, виховати органічну потребу самовіддано працювати для рідного народу.

Письменниця трудилася в етнографічній комісії, завідувала літературним відділом товариства, виступала з доповідями не тільки про українських, а й російських, польських письменників (О.Пушкіна, С.Надсона, А.Міцкевича, Ю.Словацького).

Літературно-артистичне товариство упродовж свого існування вело активну видавничу діяльність. Часто оголошувались літературні і музичні конкурси на кращий твір, який визначався, преміювався і згодом друкувався в альманахах товариства. Там друкувались і твори Олени Пчілки.

У лютому 1901 р. Літературно-артистичне товариство організувало святкування 25-літньої літературної діяльності Олени Пчілки. Л.Старицька-Черняхівська прочитала реферат про життя і творчість письменниці, в якому відзначила її заслуги на літературній, громадській і педагогічній ниві, а М.Старицький подарував письменниці «золотий жетон» і подякував за активну участь у діяльності товариства. Олена Пчілка, в свою чергу, висловила віру в майбутнє Літературно-артистичного товариства, що стало “центром, навколо якого групувалися представники інтелігенції всіх народностей, що проживають в Києві і мають одну загальну, дорогу всім мету - розповсюдження гуманних просвітницьких ідей серед широких мас суспільства” [10.- С.161-162]. М.Лисенко і М.Старицький близько двох годин зачитували вітальні телеграми, що надійшли з різних міст тодішньої Росії. Провідна думка усіх телеграм найяскравіше була висловлена у привітанні від “Літературно-наукового вісника” за підписами М.Грушевського, І.Франка, В.Гнатюка, в якому, зокрема, зазначалося: “Двадцятип’ятилітні роковини літературної діяльності українського письменника в Росії серед теперішніх важких обставин – се така рідка, така виняткова поява, що, дождавшись її, майже з подивом, майже з зачудуванням скрикуєш: “От іще одна людина, ще 25 літ вистояла на одній чаті, не подалась і не була передчасно зметена сею хуртовиною, що змела стількох молодих, свіжих і надійних борців. Тим більший подив, тим більша радість, коли ся людина - жінка, письменниця, у якої вистачило снаги не тільки чесно й непохитно двадцять п’ять літ нести стяг українського слова, але й подарувати Україні цілий ряд молодих працівників, що в домашньому крузі набралися любові до рідної мови і до рідного народу” [12, С. 219].

Літературно-артистичне товариство піднімало також питання впровадження української мови у школах. У 1904 році воно організувало святкування 35-річниці літературної діяльності І.С.Нечуя-Левицького. Олена Пчілка виступила з доповіддю про письменника і подарувала йому портрет Т.Шевченка. Після завершення святкування вона разом з небагатьма іншими учасниками вечора підписала резолюцію, в якій вказувалось, що “існуюча заборона української мови позбавляє не лише українську інтелігенцію можливості висловлювати свої думки, а й відбирає у народу єдиний засіб для проведення знань у маси на рідній мові, в результаті чого підтримуються темрява і невігластво, які вбивають духовні сили народу і наносять шкоду його економічному добробуту” [14, С. 23].

Таким чином, українське крило товариства, до складу якого входила і Олена Пчілка, сприяло духовному піднесенню українського народу шляхом заохочення розвитку української літератури і мистецтва, надання необхідної допомоги молодим письменникам, артистам, художникам, збиранням і вивченням української народної творчості, а також порушувало питання про впровадження української мови в школах. У Російській імперії такі “вольності” не дозволялися. І в 1905 році діяльність товариства була заборонена за “неблагонадійність”.

Паралельно з участю у Літературно-артистичному товаристві у 1903 році М.Лисенко, Олена Пчілка, П.Житецький вирішили заснувати нове товариство, яке з’явилося під назвою “Боян”. Це було музично-літературне товариство, що влаштовувало музичні концерти як власними силами, так і запрошуючи музикантів з-за кордону. Засновники прагнули зробити його переважно українським, щоб сприяти розвитку національної музики і залучати до музичної культури ширше коло своїх співвітчизників, але це їм не зовсім вдалося. Літературно-музичне товариство “Боян” проіснувало 2 роки. Причиною припинення його діяльності Олена Пчілка вважала “різношерстність членів”, серед яких були українці, росіяни, чехи, поляки, котрі не завжди у своїй діяльності знаходили спільну мову [6, С. 47].

Важливим етапом у культурному житті України став гурток “Література” або “Плеяда молодих українських літераторів”. Про його діяльність відомо з 1889 року. І знову серед тих, хто очолив гурток, ми бачимо Олену Пчілку, М.Старицького, М.Лисенка. “Плеяда” стала школою виховання молодої зміни, свідомого прилучення її до поступових українських ідей.

Членами цього освітньо-творчого осередку стали не лише нащадки трьох названих родів - Леся Українка, Л.Старицька-Черняхівська, М.Обачний (Косач), Грицько Григоренко (О. Судовщикова), а, як зазначає Г.Аврахов, “це була розгалуджена, новітня школа самовдосконалення ініціативної молоді, де навчалося і так чи інакше заявило про себе, як творчу особистість, понад тридцять “плеядівців” [1, С. 144].

Старші, поважні досвідом і віком, ніколи не тяжіли повчальництвом над молодими, а були рівноправними партнерами в літературних змаганнях, дискусіях. “Плеяда молодих - це було плоть од плоті, кость от кості нашої”,- писала Олена Пчілка [8, С. 37]. Гурток існував, як велика духовна родина, яка ставила метою формування самобутньої національно свідомої творчої особистості. Духовне зростання кожного з членів було справою всіх, а духовне зростання громади – ставало надбанням кожного. Олена Пчілка разом зі старшими своїми однодумцями уміло прилучала молодь до справжньої роботи, до відповідальності за майбутнє народу.

У 1908 році було відкрито Київський Український Клуб. Його очолив комітет у складі М.Грушевського, Олени Пчілки, Д.Дорошенка, С.Єфремова та М.Лисенка. У Клубі діяло три комісії: артистична, літературна і господарська. Відповідно встановився і певний розпорядок роботи Клубу: щосереди влаштовувались літературні вечори, щосуботи - танцювальні, і щонеділі - концерти для дорослих та досить часто дитячі ранки. Особливо варто наголосити на тому, що рада Клубу піклувалася про підростаюче покоління. Саме Український Клуб у 1909 році вперше в Києві організував велике дитяче свято в пам’ять Тараса Шевченка. Одним з ініціаторів його проведення була Олена Пчілка, яка згодом писала: “Хоч траплялося в Києві й давніше, що збиралися дітки на Шевченкове свято, але то було так собі десь у знайомих, невеличким гурточком. А се вже було прилюдне, урочисте свято, в громадській світлиці “Українського товариства”, з оповістками в газетах і т.ін. До сього свята готувалися заздалегідь, і воно вийшло дуже гарним” [4, С. 16-17]. Такі заходи, в яких активну участь брали діти, прилучали їх до духовних цінностей свого народу, вчили шанувати національні святині, сіяли зерна любові до рідної землі.

Київський Український Клуб швидко набув собі великої популярності серед української громадськості міста. Характерною і важливою рисою діяльності Клубу була його спрямованість на те, щоб залучити до активного громадського життя якомога ширші кола українства. Пробуджуючи у людей цікавість до своєї культури, історії, діячі Клубу намагались згуртувати українців навколо ідей національного самовизначення і культурного відродження. Рада Клубу, до якої входила Олена Пчілка, використовувала для досягнення цієї мети різноманітні засоби. Досить регулярно проводились вечори, присвячені творчості видатних українців. Такі вечори не тільки збирали прихильників тієї чи іншої особистості, але й пропагували українську культуру, формували національні почуття. Цій же меті служила і організація для всіх бажаючих пароплавних прогулянок з Києва до могили Т.Шевченка. Такі прогулянки проводились неодноразово і мали масовий характер [11].

Після закриття у квітні 1910 року “Просвіти” Київський Український Клуб залишився чи не єдиним головним осередком українського культурно-просвітнього руху в місті.

Паралельно з роботою в Українському Клубі Олена Пчілка допомагала київській “Просвіті” у влаштуванні театральних вистав, святкових вечорів, перекладала твори зарубіжних авторів для видавничої комісії товариства. Зокрема в листі до Б.Грінченка від 20.10.1907 р. вона просить вибачення, що затримується з перекладом “Спартака” і повідомляє, що розпочала ще один переклад, який можливо пригодився б і “Просвіті”, але сімейні справи забирають багато часу, і тому, напевно, робота затягнеться [2, Арк. 1]. Як свідчать матеріали про діяльність лекційної комісії товариства “Просвіта”, у 1909 році письменниця прочитала лекцію “Українські колядки”, яка супроводжувалася виступом хору [3]. Її роботу в київській “Просвіті” не можна назвати особливо плідною. Очевидно, це пояснюється тим, що в цей період багато часу забирають обов’язки редактора і видавця “Рідного краю” та члена ради Українського Клубу.

Після лютневої революції 1917 року почали відновлювати свою діяльність, утворені на початку ХХ століття, “Просвіти” і створювались нові. Ідея національної незалежності захопила широкі верстви українського суспільства. Про це піднесення Олена Пчілка писала із захопленням, радістю і надією: “Глибокі товщі народного грунту були затужавлені, байдужі, холодні, несвідомі навіть своєї власної природи. Чи можна було сподіватися великого їх руху?.. Аж тут одразу – “Просвіти”, Товариства, Ради, Комітети – і все те українське, українське! Своє учительство, земство, духовенство, селянство, своє військо! Хто такого сподівався за такий короткий час після визволення? Все заворушилось і творить кругом себе рух український. Кожний місяць дає більший прибуток, дальший поступ української справи, ніж колись давали роки” [7].

Проблеми національного відродження України, розвитку національної освіти, культури, осмислення історичного минулого залишаються основними у діяльності письменниці. На її пропозицію було створено комісію дитячого виховання, що згодом стала називатися “комісія національного виховання дітей”.

Дитячі ранки тепер, завдяки письменниці, стали виключно українськими. Зважаючи на те, що школа ще не могла забезпечити належне національне виховання підростаючого покоління такі заходи мали неабияке значення. На такі дитячі ранки збиралося біля сотні дітей, які приходили разом з батьками, дідусями і бабусями, що також прилучались до свого, рідного, поступово проймались національними почуттями. Для таких свят Олена Пчілка писала дитячі твори. З особливою теплотою відгукувалась вона про юних учасників цих заходів: “Любо та мило було дивитись на юрбу наших діточок…, онуків славного козацтва гетьманського Гадячу”. “Ні, жив Бог землі української! Є для кого працювати” [10]. І вона працювала, незважаючи на свій уже похилий вік, оскільки розуміла, що майбутнє України – діти, а щоб вони зростали національно свідомими громадянами, необхідно дбати про те, аби підростаюче покоління знало історію свого краю, шанобливо ставилося до національної культури, мови, звичаїв і традицій.

Особливою популярністю серед старшокласників та дорослого населення м. Гадяча користувались вечори, присвячені творчості кращих українських письменників. Вони сприяли пізнанню народного характеру і формуванню національних ідеалів.

Можна лише дивуватися працездатності і мужності цієї уже немолодої жінки. Підточувались сили смертю рідних, давалися взнаки хвороби. Та коли мова йшла про підняття національного духу, вона працювала самовіддано і натхненно. Так, Олена Пчілка стала організатором і душею Гуртка українознавства гадяцької української шкільної молоді. До революції 1917 року Гурток діяв нелегально, а після революції став масовою організацією шкільної молоді м. Гадяча. Членами Гуртка були учні хлоп’ячої і дівочої гімназій, Вищої початкової школи й дворічних Педагогічних курсів. Гурток українознавства мав кілька відділів: співочий, драматичний, лекційний, музичний, декламаційний. Засідання Гуртка відбувалося двічі на тиждень. Гуртківці під керівництвом Олени Пчілки влаштовували шевченківські свята, читали доповіді, інсценували драматичні твори українських письменників. Сама письменниця часто виступала з цікавими лекціями.

Треба сказати, що Олена Пчілка володіла неабияким даром впливати на дітей та молодь. Їх заохочували не лише її виступи, а й сама особистість, наділена сильною волею, великим патріотизмом, гуманними почуттями, вмінням переконувати. Як згадує один із членів Гуртка українознавства Петро Одарченко, вона завжди охоче давала поради учням, які брали участь у діяльності гуртка, зокрема у підготовці доповідей про українських письменників, серед яких багатьох знала особисто. З великою повагою ставилася до кожного старшокласника, який приходив за допомогою “…свої думки, свою вольову, діяльну любов до України та до українського народу Олена Пчілка перелила не тільки в своїх дітей, – вона перелила її і в молоді серця тих дітей і юнаків, що мали щастя бачити велику українську діячку і чути її палкі промови і заклики”, – писав П. Одарченко. [5, С. 245].

Отже, ще в молоді роки, перейнявшись ідеями і прагненнями громадівців, Олена Пчілка активно працювала в культурно-просвітницьких товариствах, які спрямовували свою діяльність на відродження духовності українського народу, виховання національно свідомої творчої молоді, на поширення просвіти.