ПОВІСТЬ, ЯКА СТОСУЄТЬСЯ КОЖНОГО З НАС

ПОВІСТЬ, ЯКА СТОСУЄТЬСЯ КОЖНОГО З НАС

Добігають останні шкільні дні навчального року, після чого розпочнуться канікули - час від­починку, цікавого дозвілля, зустрічей і знайомств з друзями, новими людьми і подіями. Можливо, героями, справжніми чи літературними.

Та зараз крізь шибки пригріває яскраве со­нечко... Чути спів пташок... А я ще сиджу за шкільною партою у класі і не поспішаю його покинути, бо це моє дитинство. Це мій час. І мій час для роздумів.

Яких саме? Роздуми про книжки, що оточують нас; про книжки, прочитані вдома і на уроках, про які почув від учителя чи старших товаришів. Таких книжок пропливло перед очима чимало. Та на одній із них зупиняю свій погляд, як заворожений. О, як ця книжка манить мене знову і знову!

«35 кіло надії» Анни Гавальди - книжка, яку мені хотілося б перечитувати, бо вона захоплює дух! Як її читаєш, думаєш, що це насправді відбувається з тобою. Як таке може бути? Як так зуміла написати французька письменниця невелику, але таку цікаву повість, яка стосується кожного з нас! Стосується особисто мене, тому що я це відчув, прожив - і тим щасливий.

Мені дуже сподобався головний герой хлоп­чик ГрегуарДюбоск тим, що його руки робили красиві й оригінальні речі. Дарма, що Грегуар не любив ходити до школи, що йому не дава­лися уроки, бо були важкими як для нього, та він дуже любив своїх батьків, а дідуся Леона обожнював. У хлопця не складалися стосунки з учителями, які вважали його нездарою. Страж­дали всі навколо нього, та найбільше він сам.

І як я радів за Грегуара, коли він найшов те, що шукав - технічний ліцей «Граншан», до директора якого написав зворушливого листа. В ньому він написав правду, який він є насправді, що він не любить учитися, зате любить робити різні вироби своїми руками. Хлопчик зазначив, що в нього є тільки 35 кіло надії - і за це його прийняли! З цього епізоду я зрозумів для себе важливу істину - не треба видавати себе за іншого. Варто бути собою, відстоювати своє власне «я», вірити в себе і робити щось для того, щоб це «я» розвинути. Вважаю, що Грегуар правильно зробив, що написав правдивого листа.

Найбільше я переживав у ті хвилини, коли чи­тав про справжнє горе у сім’ї Грегуара - хворобу дідуся Леона, який раптово упав у кому. Я знаю, що це таке з власного життєвого досвіду - з моїм дідусем сталося те саме... Мені дуже боля­че про це згадувати. Та тим самим я ще краще розумію головного героя Анни Гавальди. Як він старався скласти іспити в бажаний ліцей! Гаряча любов Грегуара до дідуся допомогла справитися з тестами, бо увесь той час він відчував при­сутність дідуся Леона, який підтримував онука силою думки, силою уяви. Мені хотілося в ту мить плакати - і я плакав разом із Грегуаром...

І радів, що в обраному навчальному закладі хлопчику нарешті стало комфортно і затишно, що його розуміли і цінували нові вчителі. Радів і тому, „ що в сім’ї Грегуара теж стало тихіше й спокійніше, що дідусь Леон став одужувати.

Вірю, що в нового Грегуара все буде добре!

Насамкінець хочу додати, що під час читання мені чомусь дуже хотілося хоч трохи прожити життя Грегуара, побути на його місці, в його, як-то кажуть, шкурі. Хотілося розділити його тягар, взяти його ношу на свої плечі. Хай не надовго, але хотілося - і це щира правда. Мабуть, мені це було дуже потріб­но, щоб зрозуміти ще щось таке, що залишилося за межею відчуттів, уяви, за межею книжки.

Це ЩОСЬ залишила для мене Анна Гавальда, автор неперевершеної книжки. «35 кіло на­дії». Книжки, яку хочеться перечитувати знову і знову.

Джерело: журнал «Всесвітня література в сучасній школі». Автор: Ростислав КУЛЬЧЕНКО, учень Ковалевського НВК, Полтавська область.