З чого ми починаємо читання нової книжки? Звісно ж, звертаємо увагу на назву, автора. Нас цікавлять і інші її особливості: ми свідомо оби­раємо для читання оповідання або повість, байку чи вірш. Від казки ми очікуємо захопливого сюжету й чудодійних чарів; від байки - сміш­ної історії, яскравої алегорії, мудрого повчання. Беручись за читання роману, ми знаємо, що це - епічний твір великої форми, в якому опо­відь зосереджено на долі окремої особистості, її ставленні до навколишнього світу, її становленні й розвитку. Вірші приваблюють нас найчастіше своїм ліричним змістом, занурюючи у світ по­чуттів і переживань поета.

Жанр літературний (від франц. gerne - рід, вид) - це історично сформована група творів, об’єднаних спільними ознаками змісту і форми. За цими найбільш характерними ознаками ми й відрізняємо байку, наприклад, від оповідання, а оповідання від повісті. Визначення жанру про­читаного твору - це своєрідний тест на глибину і повноту його розуміння. У сучасних умовах, коли людям стали доступними чимало техніч­них засобів інформації, в тому числі й Інтернет, підвищення читацької компетентності - справа надзвичайно важлива. Як народжується жанр? Які його ознаки? Що дає читачеві правильне ви­значення жанру? Знання відповідей на ці запи­тання сприятиме підвищенню культури читання.

Першу класифікацію літературних жанрів було зроблено давньогрецьким філософом Аріс- тотелем. З роками вона уточнювалася, збага­чувалася і процес цей не завершиться, поки існуватиме художнє слово.

Звернення до того чи іншого жанру багато в чому залежить від особливостей таланту пись­менника. Наприклад, Шекспір відомий усьому світові як драматург і автор сонетів, Сервантес - як автор знаменитого роману, О. Генрі - як нове­ліст, Конан Дойл - як неперевершений автор де­тективних оповідань тощо. Видатні письменники можуть бути однаково талановитими в багатьох жанрах мистецтва слова - в повістях, романах, оповіданнях і казках, віршах і піснях, поемах і драмах. Так, у російських поетів Олександра Пуш­кіна і Михайла Лєрмонтова є твори всіх названих жанрів. Український письменник Іван Франко, крім чудових віршованих та прозових творів, відо­мий як автор знаменитої драми «Украдене щастя». Англійський поет Джордж Гордон Байрон є також автором драматичних і прозових творів.

Кожен літературний жанр - унікальний за своїми можливостями відображати дійсність за допомогою художнього слова. Тому не варто підносити одні жанри над іншими. З цього при­воду видатний французький філософ і письмен­ник XVIII ст. Вольтер говорив, що всі жанри гарні, крім нудного. Проте, попри їхню різно­манітність, жанри завжди визначають на основі приналежності до одного з трьох літературних родів - епосу, лірики чи драми.

Нагадаємо, що твори, які розповідають про події та героїв, становлять найбільшу частину художньої літератури і належать до епічних жан­рів (грец. epos - слово, розповідь). Це добре відомі вам літературна казка, байка, оповідання, новела, повість, а також епічна поема, роман. Найхарактернішою рисою творів епічного жанру є головна роль у них розповіді, що взаємодіє з діалогами і монологами персонажів (зокрема, і внутрішніми монологами). Ви можете самі під­твердити це багатьма прикладами з вивчених творів, звернувши увагу на особливості їхніх сюжетів, на прийоми творення характерів, на значення композиції в зображенні подій і героїв.

Цього року на вас чекає зустріч з уже відомим вам епічним жанром повісті. Про владу грошей і їхній згубний вплив на душу людини ви ді­знаєтеся з повісті «Гобсек» французького пись­менника Оноре де Бальзака. Хвильну розповідь про долю «маленької людини» ви прочитаєте в повісті «Шинель» класика світової літератури, нашого знаменитого земляка Миколи Гоголя.

Ваші знання про роман як епічний жанр по­повняться під час читання і вивчення сатирич­ного роману англійського письменника XVIII століття Джонатана Свіфта «Мандри Лемюеля Гуллівера», психологічного роману Михайла Лєрмонтова «Герой нашого часу» тощо.

Якщо твори епічних жанрів викликають у нас гострий інтерес до життєвих історій, збагачують досвідом і почуттями інших людей, розширю­ють знання про світ, то твори ліричних жанрів передають внутрішній світ самих авторів, їхні думки і переживання. До ліричних жанрів від­носять уже знайомі вам вірш, пісню, хайку, оду, елегію, сонет, рубаї тощо.

Є твори, в яких автор (або оповідач), розпові­даючи про певні події або людей, передає власні думки і почуття. Такі твори називаються ліро- епічними й належать до так званих перехідних жанрів. З баладою як ліро-епічним жанром ви ознайомилися в 7 класі. У 9 класі ваші знан­ня про ліро-епічні твори збагатяться вивченням поеми Джорджа Байрона «Паломництво Чайльд Гарольда» та роману у віршах Олександра Пуш­кіна «Євгеній Онєгін». У сучасній літературі популярні перехідні жанри з ознаками художньої та документальної прози, лірики й епосу. Це автобіографічні повісті й романи, щоденники, есе - жанр вільних роздумів на будь-яку тему. Лірика все більше звільняється «з полону» рими і ритму, й сучасний вільний вірш більше схожий на прозу, ніж на поезію.

У творах драматичних жанрів головними є монолог і діалог - пряма мова героїв, за допо­могою якої розгортається драматична дія. Най­важливішою особливістю драматичного твору є драматургічний конфлікт — зіткнення інтересів героїв, їхніх поглядів, світогляду і середовища, що їх оточує, тощо. Події, відтворені на сцені, сприймаються нами як такі, що відбуваються в даний час, зараз. Тому так хвилює нас поста­новка драматичного твору на сцені.

До основних жанрів драматургії належать: тра­гедія, комедія і власне драма. У 8 класі ви озна­йомилися з жанром трагедії (Вільям Шекспір, «Ромео і Джульєтта») та комедії (Жан-Батист Мольєр, «Міщанин-шляхтич»), У 9 класі ви ді­знаєтеся про «нову драму» як мистецьке явище світової літератури.

Крім загальних рис, жанри мають характерні особливості в кожній національній літературі. На­приклад, у літературних казках автори часто вико­ристовують міфологічні та фольклорні елементи своєї культури. Так, у данця Г. X. Андерсена в «Сніговій Королеві» добро несе дівчинка (Герда), а зло - фантастична істота Снігова Ко­ролева. У казці українця В. Короліва-Старого, навпаки, носієм добра є фантастична істота, створена уявою автора на основі українського фольклору, Хуха-Моховинка, а зла - лю­дина (дід).

На уроках зарубіжної літератури в 6 класі ви ознайомилися з жанром різдвяної повісті Чарль- за Діккенса («Різдвяна пісня в прозі») і Миколи Гоголя («Ніч перед Різдвом») й, напевне, поміти­ли національні особливості святкування Різдва англійцями й українцями, відзначили традиції : символи цього величного свята у двох різних народів.

Література з плином часу змінюється. Змі­нюються й такі стійкі, традиційні її форми, як жанри. Окремі з них, як-от билина, згасають, інші відроджуються в оновленому вигляді. Так, іля деяких епох характерний новий розквіт тра­гедії. крізь усю історію літератури проходить жанр байки. Жанри не зникають безповорот- -: як ніколи не вмирають гарні книжки. Вони кнвуть і в перших виданнях, і в сучасних, що збирають широке коло нових читачів. І сьогодні нас зачаровує поезія Роберта Бернса, Олексан­дра Пушкіна, Генріха Гейне, Тараса Шевченка, Лесі Українки, захоплює проза Марка Твена, Жуля Верна, Артура Конан Дойла, хвилює драматургія Вільяма Шекспіра і багато інших чудових творів зарубіжної літератури, написаних у різних жанрах.

Про літературні стилі

«Література - немов нитка дорогоцінних каме­нів, і жоден з них не схожий на інший», - так яскраво сказав відомий англійський письменник Джон Голсуорсі (1867-1933) про художню до­сконалість і розмаїття творів мистецтва слова, не підвладних часу. Можливо, ви помічали, що людина, яка любить читати, має не лише широ­кий, порівняно з іншими, читацький кругозір, а й може безпомилково визначити автора книжки за манерою написання, тобто за тим, що в літе­ратурознавстві називається стилем.

Стиль у літературі (від лат. stilus - загострена паличка для письма, манера письма) - стійка спільність засобів художньої виразності. Понят­тя «стиль» у літературі вживається в різних значеннях: 1) у значенні, пов’язаному з особ­ливостями розвитку літератури того чи іншого часу (стилі епох - Античність, Відродження, Просвітництво); 2) стилі літературних напря­мів - класицизм, бароко, сентименталізм, роман­тизм, реалізм (із трьома останніми напрямами ви ознайомитеся цього року); 3) індивідуальний стиль письменника.

Стилі епох називають також «великими сти­лями», для яких характерна підпорядкованість значущим художнім принципам певного часу. Наприклад, для епохи давньогрецької античності характерне зародження меліки (лірична пісня),збереження почуття міри у викладі тексту твору (у римських поетів ця вимога одержала назву «золотої середини», тобто прагнення до чистоти, ясності, високої майстерності поетичної твор­чості). Основною вимогою епохи Відродження стало зображення людини з сильним характером і відображення життя в усіх його складнощах і суперечностях. У цьому ви вже малц можливість переконатися, читаючи і роздумуючи над траге­дією Шекспіра «Ромео і Джульєтта» і романом Сервантеса «Дон Кіхот».

Стиль літературних напрямів відображає на­явність загальних принципів зображення дій­сності, які виявлялися у творчості письменників у періоди виникнення і розвитку класицизму, бароко, романтизму тощо. Згадаймо, наприклад, про класицистів, які вірили в перетворювальну силу розуму, здатну змінити не тільки людину, а й суспільство. Тому вони дотримувалися пра­вила «трьох єдностей»: місця, часу і дії. Герої класицистичних творів - завжди носії однієї, домінантної риси, властивої людям певного часу. Головними перевагами творів класицизму ви­знавалися гармонія і відповідність їхніх частин, стрункість композиції, ясність і чіткість мови.

Значне місце в літературі має поняття індиві­дуального стилю письменника, під яким мається на увазі взаємодія всіх художніх засобів як єдиної системи творчості. Як це виявляється безпосе­редньо в творі, розглянемо на прикладі трагедії Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Цій трагедії, як і всім іншим п’єсам Шекспіра, властивий гострий драматургічний конфлікт: родинам Монтеккі і Капулетті, які ворогують, протистоїть кохання їхніх дітей - Ромео і Джульєтти. З розвитком дії п’єси цей конфлікт лише поглиблюється. Немож­ливість здійснення щастя юних героїв розкрива­ється в зображенні все нових і нових перешкод на їхньому шляху. Але всією своєю поведінкою, думками, вірою в перемогу свого кохання вони прагнуть подолати всі негаразди. Саме взаємодія всіх елементів п’єси - гострого конфлікту, ди­намізму сюжету, сили і благородства характерів героїв (що й становить особливість індивідуаль­ного стилю Шекспіра-драматурга) - дає змогу читачеві (глядачеві) з невідривною увагою пере­живати історію кохання Ромео і Джульєтти, які стали вічними літературними образами.

Особливість, неповторність стилю кожного ав­тора можна показати також на прикладі відомого вам роману англійського письменника Д. Дефо «Робінзон Крузо». З винятковою майстерністю Д. Дефо витримує загальний підхід до детально­го, точного і ретельного опису подій і явищ. Якщо він зображує бурю, то описує й усі пошкодження, завдані судну, і ту послідовність, з якою моряки рубають щогли, відкачують воду й намагаються врятувати корабель. Працю Робінзона він описує докладно і завжди підкреслює результати цієї праці. Усе змальоване автором життя Робінзо­на постає у вигляді трудових процесів, кожен з яких закінчується перемогою, означає новий важливий етап в житті героя. Хід думок вина­хідливої, врівноваженої і гуманної людини опису­ється з такою ж точністю, як і його наполеглива праця. Взаємозв’язок усіх художніх елементів, особливості їх художнього втілення і свідчать про неповторний індивідуальний стиль Д. Дефо, який створив на початку XVIII століття свою знамениту книжку, що й досі залишається одним із найбільш популярних творів у всьому світі.

Запитання і завдання

  • Що означає поняття «стиль у літературі»?
  • У яких значеннях вживається це поняття?
  • Що характерно для «великих стилів» у лі­тературі? Наведіть приклади з вивчених раніше стилів епох (Античність, Середньо­віччя, Відродження).
  • Які загальні принципи зображення дійсності характерні для класицизму і бароко?
  • Які особливості художнього твору свідчать про індивідуальний стиль письменника?

Джерело: Журнал «Всесвітня література в сучасній школі». Автор: Лідія Сімакова, кандидат педагогічних наук, м. Київ