СИСТЕМА СТУДЕНТСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ В КОНТЕКСТІ МАКАРЕНКІВСЬКОЇ СПАДЩИНИ

СИСТЕМА СТУДЕНТСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ В КОНТЕКСТІ МАКАРЕНКІВСЬКОЇ СПАДЩИНИРозглянуто сучасний стан виконання Закону України про вищу освіту у справі студентського самоврядування в контексті макаренківських педагогічних ідей.

Ключові слова: Закон України про вищу освіту, студентське самоврядування, орган студентського самоврядування, система студентського самоврядування, рада командирів, академічна.

Самоврядування студентів зародилося з появою перших університетів середньовічної Європи. Розвиток студентського самоврядування в освітньо-виховному середовищі сучасної вищої школи є одним із провідних чинників становлення громадянського суспільства України. У зв'язку з цим актуалізується дискусія про сферу компетенції та механізми діяльності студентського самоврядування вітчизняних вищих навчальних закладів.

Історію розвитку студентського самоврядування, його філософські, педагогічні та організаційні сторони досліджували українські (Т. І. Бондар, М. В. Гриньова, Л. М. Жалдак (Маценко), О. О. Невмержицька, К. Л. Потопа, В. В. Радул, М. І. Сметанський, Р. В. Сопівник, Г. В. Троцко, С. О. Черкасова, Л. О. Шеїна) й російські (Н. П. Бугаєнко, Л. Д. Варламова, Л. Я. Загайтова, І. Ф. Єжукова, Н. Т. Шафігулліна, Л. П. Шигапова) вчені.

Студентське самоврядування, за В. Г. Горчаковою, — це управління та регулювання всієї різноманітності видів діяльності студента як особи, котра навчається у вищому навчальному закладі [6, 79]. Самоврядування — це співучасть студентів та викладачів у вдосконаленні навчально-виховного процесу з метою забезпечення його ефективності.

На думку Г. В. Троцко, студентське самоврядування — це форма управління студентами різноманітною діяльністю свого колективу на засадах свободи, рівності, безпосередньої участі в керівництві його справами [5, 296].

Ми розглядаємо систему студентського самоврядування як цілісний структурований механізм, який дає змогу студентам через самоорганізовану діяльність брати участь у керівництві справами свого колективу у взаємодії зі всіма органами управління вищим навчальним закладом, захищати власні права та інтереси, сприяє гармонійному розвитку особистості майбутнього фахівця, виховуючи лідерські якості, соціальну активність [3, 7].

Концептуальні положення самоврядування як основи функціонування й розвитку колективу, його традицій, джерело виховання самостійності та громадянського становлення особистості розкривав видатний просвітитель, педагог і письменник А. С. Макаренко [1]. Виходячи з аналізу цих положень, спробуємо екстраполювати їх на діяльність сучасної системи студентського самоврядування вітчизняних вищих навчальних закладів.

Безпрецедентно ефективною була система самоврядування в установах, що їх очолював А. С. Макаренко, — в колонії ім. М. Горького та комуні ім. Ф. Е. Дзержинського. (Варто зазначити, що офіційна радянська педагогіка того часу критикувала систему самоврядування видатного педагога [7, 278]).

У листі завідувачеві Головного управління соціального виховання Наркомосу УРСР Антон Семенович узагальнює ключові положення своєї «педагогічної віри». Документ датовано липнем 1928 р., коли він залишав Харківську колонію. У шести (із десяти) пунктах А. С. Макаренко тією чи іншою мірою порушує проблеми самоврядування. В узагальненому вигляді це такі:

а) організація первинних колективів вихованців за виробничим принципом (загони, а не шкільні групи);

б) самоврядування ґрунтується не лише на виборності, але й на призначенні, що зумовлено серйозністю трудового процесу, в якому мають брати участь не лише виборні представники інтересів дітей, а й більш досвідчені колоністи-організатори;

в) таке виборно-призначене самоврядування має існувати не як надбудова над фактичним управлінням дорослих, а бути дійовим керівником колонії, що діє за двома напрямами: як колективний орган і через уповноважених цього органу;

г) виховання організаторських навичок у всіх колоністів через систему зведе них загонів із тимчасовими командирами, які мають змінюватися якомога частіше:

ґ) відкрите визнання права колективу (як загальноколоністського, так і первинного) на примус та існування інституту покарань;

д) дисципліна, пов'язана з повагою до вихованця і його роботи (Див.: [4, 23]).

Для макаренківської системи самоврядування зведені загони, призначені виконувати тимчасові роботи, були не просто господарчою потребою: їхнє функціонування, за словами самого педагога, було найважливішим його педагогічним винаходом [1, 47], адже «складна система колективних залежностей виховує вміння керувати та підкорятися» [7, 271].

Робота органів самоврядування тільки тоді буде актуальною й важливою, вважав педагог, якщо все життя виховного закладу побудовано так, щоб завмирання діяльності того чи іншого органу одразу ж позначалося на роботі установи : колектив відчував це як прорахунок. Органи самоврядування матимуть значущість регулярно діючих інститутів тільки тоді, коли:

● адміністрація установи в жодному разі не підміняє органів самоврядування й самостійно не вирішує питань, які належать їхній компетенції, навіть якщо рішення керівництва вочевидь більш правильне й результативніше;

● кожне рішення органів самоврядування неодмінно має бути виконано невідкладно та бездоганно;

● якщо адміністрація вважає за неможливе виконання помилкового рішення того чи іншого органу самоврядування, вона має апелювати до загальних зборів, а не просто скасовувати рішення. Оскільки орган самоврядування один, він має залишатися в очах вихованців верховним органом комуни, а якщо вихователі не впливають у цьому органі так, щоб постанови були корисні для справи, то виправляти це безсилля застосуванням формальних прав шкідливо;

● головним методом роботи адміністрації має бути вплив у самих органах самоврядування;

● робота в органах самоврядування не повинна віднімати у вихованців забагато часу, щоб вони (вихованці) не вважали тягарем свої обов'язки і не перетворювалися на «чиновників»;

● облік роботи всіх органів самоврядування має бути точно визначений, і всі їхні рішення слід записувати [Там само, 273—274].

Ідея центрального органу самоврядування в колективі — ради командирів — це відкриття А. С. Макаренка, яким він заслужено пишався і яке вельми цінував: «Рада командирів допомагала мені працювати протягом 16 років, і я тепер відчуваю вдячність, серйозну й вагому шану до цього органу, який поступово змінювався, але завжди залишався лише якимось одним тоном, одним обличчям, одним рухом» [8, 256].

Набагато пізніше, в останні роки свого життя, А. С. Макаренко нарікав, що рада командирів як оригінальний орган дитячого самоврядування завжди викликала заперечення з боку не тільки педагогів, професури, але й журналістів та письменників. «Усі вважали, що це щось казармене, що це муштра. На жаль, — зітхав педагог, — мало хто доходив до суті цього явища» [Там само, 254].

Межі самоврядування в практиці А. С. Макаренка були дуже широкі: від виховання до господарсько-побутової частини. У звітній відомості про стан Полтавської трудової колонії ім. М. Горького за 1923 р. завідувач колонії зазначав: «Загальний розвиток виховної системи колонії відбувався за такого попереднього плану: від авторитарно-вимогливого тону до робочого самоврядування. Протягом 1923 р. велика частина господарства та адміністративні турботи перейшли в руки вихованців. У серпні педагогічна рада знайшла можливим і саме завідування господарством передати вихованцям. Із середини літа почала функціонувати рада командирів як вищий господарський орган. Великого значення набули засідання товариського суду, що остаточно отримав форму кафедри з теорії вчинків...» [7, 31].

Нещодавно схваленим Законом України про вищу освіту [2] (далі — Закон) розширено повноваження та функції студентського самоврядування. Зокрема встановлено квоти представництва студентів (не менше ніж 10 %) у колегіальних органах вищих навчальних закладів — ученій раді, конференції, трудовому колективі. У Законі уточнено питання створення та функціонування органів студентського самоврядування, конкретизовано сфери, форми та напрями їхньої діяльності [Там само]. Акт має на меті законодавчо закріпити правовий, організаційний та фінансовий механізми участі студентів у житті вищих навчальних закладів та їхніх структурних підрозділів. Фінансовою основою студентського самоврядування, згідно з Законом, є кошти в розмірі, визначеному вченою радою, але не менш як 0,5 % власних надходжень, отриманих вищим навчальним закладом від основної діяльності.

У цьому аспекті А. С. Макаренко писав: «Майже все майно колонії перебуває на руїнах у вихованців, разом із ключами від комор і гамазеїв. Колоністи становлять більшість господарської ради» [7, 17]. З огляду на це, законодавча позиція про фінансування студентського самоврядування в розмірі не менше ніж 0,5 % спеціального фонду вищого навчального закладу є педагогічно обґрунтованою та економічно доцільною.

Головні функції ради командирів А. С. Макаренко окреслює так: це «розподіл робіт між загонами, призначення командирів загонів, призначення інших службових осіб (комірника, городника, коменданта, завгоспа та ін.), дозвіл відпусток, розподіл одягу, організаційні питання» [7, 51]. Екстраполюючи ці функції самоврядування на сучасні умови, слід було б питання розподілу академічних та соціальних стипендій передати у компетенцію студентського самоврядування. Аналогічний досвід має Польща. Студентське самоврядування розподіляв кошти, виділені навчальним закладом на студентське життя, а навчальний заклад, своєю чергою, - забезпечує органи студентського самоврядування матеріальними засобами. Студентське самоврядування веде на території закладу діяльність на соціально-побутовому й культурному полі студентів (Ст. 156 Закону про вищу освіту від 12 вересня 1990 р. - Ustawа О szkolnісtwіе wуzszym z dnsia. 12 wrzesnіа 1990 г.).

Згідно зі згаданим вище Законом України про вищу освіту [2], винятково за погодженням з органом студентського самоврядування може бути ухвалено:

● відрахування осіб, які навчаються у ВНЗ, та їхнє поновлення на навчання;

● переведення осіб, які навчаються у ВНЗ за контрактом за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб, на навчання за державним замовленням;

● призначення заступника декана факультету, заступника директора інституту, заступника керівника ВНЗ;

● поселення осіб, які навчаються у ВНЗ, в гуртожиток і виселення з нього.

Скептики ідеї самоврядування справедливо дорікають, що іноді у вишах органи студентського самоврядування перетворюються на так звану річ у собі, відриваючись від реальних потреб студентської громади і перетворюючись на «касту недоторканних». Досвід комуни ім. Ф. Е. Дзержинського показує, що командирів у загонах обирали на 3—6 місяців: «по-перше, в цей короткий термін вони почуваються уповноваженими колективу і не перетворюються на своєрідних службових осіб, по-друге, через командні пости проходить значна кількість вихованців, по-третє, обов'язки командира, які потребують додаткових зусиль, не стають у цей термін обтяжливими для вихованців» [7, 272]. Очолює загін, — писав А. С. Макаренко, — командир, якого обирають загальні збори. Командир загону має для комуни велике значення, особливо з того часу, коли скасовано посади вихователів (тобто з 1930 р.). Те, що командира загону обирає не загін, а загальні збори, робить його авторитетним не лише у своєму загоні, а і в інших. Острах, що командири в комуні будуть зловживати своєю владою, безпідставний, тому що (за традицією колонії ім. М. Горького) командир на наступне півріччя обраним бути не може [Там само, 147]. Ці ідеї можна використовувати на рівні головної ланки сучасної системи студентського самоврядування — академічної групи, оскільки вони мають під собою об'єктивне педагогічне підґрунтя. «Ця традиція, — вважав А. Макаренко, — по-перше, дає нам можливість більшість комунарів пропускати через функцію організаторів, по-друге, призводить до демократії в загоні, не зменшуючи ролі єдиноначальності командира» [Там само]. Отже, А. С. Макаренко вбачав у самоврядуванні потужний виховний потенціал для особистісного зростання вихованців, розвитку в них організаторських, лідерських, комунікативних, морально-етичних якостей.

Зазначені ідеї А. С. Макаренка можна перенести також і на сучасний інститут кураторів (наставників) академічних груп вишів. Куратор на початковому етапі створення колективу має заповнити прогалину в лідерстві і навчити студентів самоврядування у своєму колективі. Ми згодні з В. Г. Горчаковою в тому, що відміна інституту кураторства передчасна. За даними дослідниці, лише менша частина студентів висловлюється за його скасування через формальне виконання кураторами своїх обов'язків та брак у них особистісних якостей для роботи зі студентами [6, 80]. Скажімо, В. Г. Горчакова вважає, що можливим виходом із цього становища може бути стимулювання управлінської діяльності куратора не щомісячною надбавкою до зарплати, а одноразовою після досягнення потрібного рівня самостійності та самоврядування групи. Впоравшись зі своїм завданням до другого семестру, куратор може бути звільнений від безпосередньої організаторської роботи в групі, переведений у статус наставника з передачею своїх функцій раді групи. Такий приклад є в управлінському досвіді А. С. Макаренка: до 1930 р. в комуні ім. Ф. Е. Дзержинського було ліквідовано посади вихователів, оскільки комунари настільки виросли, а їхнє самоврядування досягло такого високого рівня розвитку, що вони вже самі могли керувати загонами й закладом.

Згідно з прийнятим нині формулюванням, студентське самоврядування визначають як ініціативну, самостійну, під власну відповідальність діяльність студентів із вирішення життєво важливих питань організації навчання, побуту, дозвілля. Це загалом відповідає поглядам видатного педагога. Студентське самоврядування також можна розглядати як особливу форму ініціативної, самостійної громадської діяльності студентів, спрямованої на вирішення важливих питань життєдіяльності вишу, розвиток соціальної активності та лідерських якостей майбутніх фахівців.

Висновок. Розбудова системи студентського самоврядування сучасних вищих навчальних закладів — складний і тривалий процес, який можна прискорити завдяки творчому використанню макаренківських ідей про організаційну будову колективу та самоврядування.
 
 
1. Антон Макаренко: Харківська трудова колонія імені М. Горького (в документах і матеріалах 1926-1928 рр.) [Текст] / Автори-укладачі: І. Ф. Кривонос, Н. М. Тарасевич, А. В. Ткаченко; за ред. І. А. Зязюна. — К. : Пед. думка, 2008. — 352 с.

2. Закон України про вищу освіту [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zаkоn4.rаdа.gоv.uа/laws/show/1556-18/раgе . — Заголовок з екрану.

3. Кращенко Ю. П. Виховання лідерських якостей майбутніх учителів у системі студентського самоврядування : автореф. дис. ...канд. пед. наук : спец. 13.00.07 «Теорія і методика виховання» / Ю. П. Кращенко ; Ін-т проблем виховання НАПН України. — К., 2012. — 20 с.

4. Ткаченко А. В. Самоврядування у виховній практиці А. С. Макаренка: педагогічна необхідність чи гра в демократію / А. В. Ткаченко // Матеріали Всеукр. студент. наук.-практ. конференції «Виховання особистісних якостей майбутніх фахівців у системі студентського самоврядування», 24-25 квіт. 2009 р. м. Полтава / За зал ред. проф. М. В. Гриньової / Мін-во освіти і науки України, Полтав. міськрада, Полт. держ. пед. ун-т ім. В. Г. Короленка. — Полтава, 2009. — С. 22—26.

5. Троцко Г. В. Студентське самоврядування як засіб розвитку особистості / Г. В. Троцко // Педагогічна і психологічна науки в Україні : 36. наук, праць до 15-річчя АІІН України : у 5 т. / АПН України. — К. : Пед. думка, 2007. — Т. 1 : Теорія та історія педагогіки. — С. 296-307.

6. Горчакова В. Г. Предпосылки, противоречия и принципы развития студенческого самоуправления / В. Г Горчакова // Пед. образование. — М„ 1990. — Вып. 2. — С. 77—82.

7. Макаренко А. С. Педагогические сочинения : в 8 т. / А. С. Макаренко ; АПН СССР ; [редкол. М. И. Кондаков, В. М. Коротов, С. В. Михалков, В. С. Хелемендик]. — М. : Педагогика, 1983—1986. — Т. 1. / [сост. и автор коммент. : Л. Ю. Гордин, А. А. Фролов]. - 1983. — 365 с.

8. Макаренко А. С. Педагогические сочинения : в 8 т. / А. С. Макаренко ; АПН СССР ; [редкол. М. И. Кондаков, В. М. Коротов, С. В. Михалков, В. С. Хелемендик]. — М. : Педагогика, 1983—1986. — Т. 4. / [сост. М. Д. Виноградова, А. А. Фролов; авт. коммент. : М. Д. Виноградова, Л. Ю. Гордин, А. А. Фролов]. — 1984. — 398 с.
 
 
М. В. Гриньова, Ю. П. Кращенко.
Науково-теоретичний та педагогічний вісник НАПН
України «Педагогіка і психологія», 4 (85) - 2014 - С.57-63.

Останні статті

Нові виховні заходи