Виховання й шкільна освіта в державах Стародавньої ГреціїЕкономічний i культурний розквіт держав Стародавньої Греції датується VI-IV ст. до н. е. Добре відомі дві виховні системи тогочасної Греції: спартанська (Спарта – головне місто Лаконiї) й афінська (Афiни – головне місто Аттики).

Спільні риси афінської і спартанської виховних систем:

– призначалися тільки для заможного повноправного населення;

– зневажливе ставлення до фізичної праці і до людей праці (неповноправного населення та рабів).

Особливості спартанської виховної системи. Виховання у Спарті мало яскраво виражений військово-фізичний характер. Його головним завданням виступала підготовка мужнього, фізично розвинутого, здорового, загартованого i витривалого воїна – захисника земельної аристократії.

Виховання було державним і строго нею контрольованим. Контроль держави над виховання починався з перших днів життя дитини: новонароджених оглядали у спеціальному місці, що називалося лесха. Тільки здорові діти поверталися батькам.

До 7 років здійснювалося сімейне виховання. З 7 і до 18 років хлопчики перебували у спеціальних закладах інтернатного типу – агелах, а в проміжок часу від 18 до 20 років переходили у групу ефебів ("ефебiя" – молода людина, молодість) і несли гарнізонну військову службу. Після військової служби юнаки ставали повноправними громадянами Спарти. Громадянське повноліття наступало у 30 років.

Залежно від року навчання дітей в агелах ділили на окремі загони. Керівник агелу – пейдоном – спеціальна посадова особа від держави. До виховної діяльності залучалися найбільш спритні і розумні юнаки віком 15-17 років. Їх називали iренами.

Устрій життя в агелах був повністю побудований за військовим зразком. Все виховання спрямовувалося на вироблення беззаперечної слухняності, розвиток витривалості і засвоєння науки перемагати. На першому місці стояли фізичне виховання і військові вправи. Багато уваги приділялося таким військово-гімнастичним вправам як біг, боротьба, метання диска i списа, прийоми кулачного бою. До цього приєднувалися музика, спів i релігійно-обрядові танці. Мистецтво читати i писати офіційно не входило до змісту навчання. Про особливості спартанського виховання досить яскраво свідчить стародавній історик Плутарх у своїх "Порівняльних життєописах".

Одним із найбільш важливих напрямків розумового виховання в агелах вважалося уміння юнаків коротко і влучно відповідати на поставлені запитання ("лаконічна мова").

З 15-річного віку юнаки отримували право носити зброю і приймати участь у так званих криптiях – нічних облавах на ілотів.

Після кожного року навчання проводилися публічні випробування – агони.

Виховання дівчат у Спарті мало чим відрізнялося від виховання юнаків.

Особливості афінської виховної системи. Тут виховання мало виражений індивідуалістичний характер. Афіняни прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Кінцевою метою виховання виступала гармонійно розвинута особистість. Ця мета визначалася грецьким поняттям "калокагатiя" (внутрішня і зовнішня досконалість). Ідеальна людина – той, хто прекрасний тілом i душею.

Сімейне виховання для хлопчиків тривало до 7 років, а для дівчаток – до заміжжя. Виховання дiвчаток було обмеженим i замкнутим. Вони перебували в окремих частинах житлових приміщень – гінекеях. Хлопчики після 7 років починали відвідувати школу. З метою уникнення небажаних вуличних знайомств, хлопчика у школу і зі школи супроводжував спеціально приставлений раб – педагог (з гр.: "пайс" – дитина, "аго" – веду за руку)

Школа ("схоле") з грецької означає спокій, дозвілля. У подальшому цим словом називали бесіди філософів з учнями, а ще далі – i шкільні заняття взагалі.

Школи були приватними i платними. Окремо існували мусичнi i гімнастичні (палестри) школи. Перші давали всебічний інтелектуальний розвиток, а другі – таку ж культуру тіла.

Відвідування мусичної школи припадало на вік з 7-16 р.; у 12-16 р. хлопчики займалися паралельно ще й у гімнастичній школі. У подальшому (16-18 р.) найбільш забезпечена частина молоді поступала до державних гiмнасiїв – навчальних закладів підвищеного типу. Весь освітній шлях закінчувався 2-рiчною ефебією (18-20 р.) – військовою службою.

Мусична школа (з гр.: "мусична" – мистецтво муз) мала два відділи – граматиста i кiфариста. Тут заняття проводили вчителі – дидаскали ("дидаско" – я вчу).

У школi граматиста навчали читати, писати i рахувати. У процесі навчання грамоти застосовувався "буквоскладальний метод". Для письма використовували навощені дерев'яні дощечки, по яких писали загостреними паличками – стилем. Вивчали всі чотири арифметичні дії. Рахувати вчилися за допомогою пальців, камінчиків та рахувальної дошки (абаки). Цифри позначалися за допомогою букв алфавіту.

У школі кiфариста давалася літературна i музична освіта. Вивчали твори Гомера, Гесiода, а з кінця V ст. до н. е. студіювали Есхiла, Софокла, Еврiпiда. Літературні твори часто декламували в музичному супроводі. Частіше всього у школі навчали гри на лірі i кефалі. Тісно з музикою стояло навчання співу.

У гімнастичній школі – палестрі (палестра – майданчик для занять гімнастикою) хлопчики займалися системою фізичних вправ, які отримали назву п'ятиборство. Сюди входили: біг, боротьба, стрибки, метання диска i метання списа. Крім цього, у систему фізичних вправ школи входило і плавання. На чолі цієї школи стояв учитель – педотриб – спеціаліст з усіх видів гімнастики.

Гiмнасiй – державний навчальний заклад підвищеного типу в Афінах. У V-IV ст. до н. е. тут нараховувалося три гiмнасiя, що утримувалися за державний рахунок: Лiкей, Академія i Кiносарг. Тут молодь досконало вивчала філософію, політику, ораторське мистецтво, літературу, а також продовжувала займатися гімнастикою.

Освіта епохи еллінізму. Період з IV ст. до н. е. (з часу походів О.Македонського) до I ст. н. е. у грецькій історії називають епохою еллінізму. У цей час грецька культура широко поширилася на величезній території, завойованій Македонським. Афінська філософія, література і мистецтво поєднувалися з математикою, астрономією та початками природознавства, що здавна розвивалися у Древньому Сході.

Центром цієї культури стало місто Олександрія. Тут була створена найбагатша бібліотека стародавнього світу, яка мала до 700 тис. рукописних книг. У місті існували музей, обсерваторія, ботанічний сад, звіринець.

Система шкіл в епоху еллінізму нагадувала афінську. Але шкільна справа усуспільнюється: школи із приватних поступово перетворюються у державні. Порушується гармонія розумової освіти і фізичного виховання. Фізичне виховання зазнало занепаду.

В освіті поступово вирізняється коло навчальних дисциплін, котрі стають основою її змісту: граматика, діалектика, риторика, а також арифметика, геометрія, астрономія, музика. Вони пізніше будуть оформлені у "сім вільних мистецтв", які стануть основою змісту підвищеної (середньої) освіти для всього європейського середньовіччя.

Джерело:http://ukped.com/br_475.html