ПЕНІТЕНЦІАРНА ПЕДАГОГІКА

пенітенціарна педагогіка Пенітенціарна педагогіка - це дисципліна про педагогічну теорію, зв'язок педагогіки з іншими науками, політикою та правоохоронною діяльністю, а також про організацію, форми, методи та прийоми, які дозволяють впливати на процеси виховання та виправлення осіб, які вчинили кримінальні злочини та відбувають кримінальне покарання.


Суттєва відмінність пенітенціарної педагогіки від інших педагогічних наук полягає в її особливому співвідношенні з правом, конкретно з кримінально-виконавчим.
З одного боку, основні педагогічні положення знаходять відображення в принципах кримінально-виконавчого законодавства, в окремих статтях закону, з другого - педагогічна практика детермінована регламентацією її засобів, форм і методів впливу правовими рамками.
Крім цього особливостями пенітенціарної педагогіки, які визначають її як окрему педагогічну науку та обумовлюють тісний зв'язок з іншими галузями педагогіки є:
• вікова специфіка суб'єкту педагогічної діяльності (від неповнолітніх до осіб похилого віку)
• соціально-психологічні особливості суб'єкту педагогічної діяльності (переважно особи із стійкою асоціальною поведінкою, втраченими соціально-корисними зв'язками, низьким рівнем освіти та моралі, високим рівнем агресії та інше);
• особливості середовища здійснення педагогічної діяльності (обмеження волі, що тягне за собою значну обмеженість використання позитивного впливу соціуму у педагогічному процесі, постійний негативний вплив субкультури середовища засуджених).

Завдання пенітенціарної педагогіки.
Як і кожна галузь педагогічних знань, пенітенціарна педагогіка має свої завдання. Вона покликана:
• вивчати усі елементи педагогічної системи в їх взаємозв'язку та взаємозалежності;
• розкривати та пояснювати закономірності процесу ресоціалізації засуджених;
• описувати педагогічні явища в установах у їх взаємозв'язку з різними явищами соціальної дійсності;
• прогнозувати розвиток пенітенціарної педагогічної системи;
• досліджувати сам процес ресоціалізації, його зміст, засоби, методи і форми впливу, об'єкта та суб'єкта (як групи так і окремої особистості) виховання.
• формувати та закріплювати соціально-корисні знання та вміння їх правильно застосовувати самими засудженими.

Основні специфічні особливості педагогічного процесу в установах виконання покарань.
Пенітенціарна педагогіка у визначенні мети діяльності установ виконання покарань виходить з того, що кримінальне покарання не тільки карає за скоєний злочин, але регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Мета завжди розглядається в тісному зв'язку зі змістом, завданням та заходами, що в сукупності становлять педагогічний процес.
Організований педагогічний процес займає центральне місце у справі виховання. Він представляє собою планомірний цілеспрямований вплив вихователів на вихованців.
Даний педагогічний процес реалізується багаточисельними органічно взаємопов'язаними та взаємообумовленими формами та видами педагогічної діяльності, які можна згрупувати по їх особливому функціональному призначенню:
1) інформаційно-просвітницька діяльність, спрямована на розвиток у засуджених системи знань про матеріальні та духовні цінності суспільства та про самих себе, про громадянські обов'язки людини, моральні принципи та норми її поведінки, про методи пізнання та перетворювання навколишнього світу, самопізнання та самовиховання;
2) організаційно-практична діяльність, що спрямована на забезпечення умов життя та діяльності, необхідних для формування у засуджених особистого трудового та морального досвіду, практичних вмінь та навичок у різних сферах суспільно-корисної діяльності і взаємовідносин з оточуючими людьми, матеріальної бази для включення засуджених в суспільно та особисто значимі види діяльності і проведення виховної роботи з ними; системи відносин відповідальної залежності в групі за допомогою розстановки сил, розподілу доручень, прав та обов'язків при проведенні різноманітних форм праці; чіткого, організованого режиму життя та діяльності та інше;
3) контрольно-діагностична діяльність, направлена на отримання та аналіз безперервного потоку зворотної інформації необхідної вихователю для керівництва розвитком групи та особистості; вивчення індивідуальних особливостей засуджених і рівня їх вихованості, потреб та інтересів, характеру групових відносин та суспільної думки; вивчення та аналіз стану виховної роботи, виявлення результативності різних її форм, методів та прийомів педагогічного впливу на групу та особистість, інше;
4) прогностична діяльність, направлена на виявлення та обумовлення перспективних, поетапних, та поточних задач виховної роботи з групою та окремими засудженими, а також оптимальних умов для здійснення поставлених задач; визначення та обґрунтування найбільш ефективних форм, методів та прийомів педагогічного впливу на групи та особистість; планування виховної роботи.
Педагогічний процес в умовах позбавлення волі має свої специфічні особливості:
• об'єкти впливу (засуджені) характеризуються значними відхиленнями в моральній і правовій свідомості, достатньо вираженою своєрідністю психічних станів і соціальних ролей;
• педагогічний процес реалізується в умовах ізоляції в педагогічно несприятливому середовищі і регламентується кримінально – виконавчим законодавством;
• у більшості випадків основні засоби перевиховання сприймаються засудженими як примусові;
• результати педагогічного впливу не завжди можна проаналізувати;
• процес перевиховання в місцях позбавлення волі організується в жорстких правових рамках.
На виховному процесі відображається і такий фактор, як ізоляція засудженого від суспільства. Покликана необхідністю соціального захисту суспільства від злочинних елементів, ізоляція, як виховний засіб, досить суперечна. З одного боку, вона створює умови, що є перепоною для продовження злочинної діяльності особи, впливу на нього осіб або груп, що сприяють становленню на злочинний шлях, а також умов для постійного контролю за поведінкою та інше. З другого - веде до порушення соціально-корисних стосунків, сімейних відносин, формує байдуже відношення до долі близьких та своєї власної, породжує особливі психічні пограничні стани особистості - від повної фрустрації до афективної озлобленості чи агресивності, що набагато перешкоджає спілкуванню, виховній роботі.
Тривале примусове сумісне утримання формує особливе соціальне середовище. Це середовище впливає на формування специфічної системи міжособистісних відносин, як між об'єктом перевиховання, так і між окремими групами.
Визнаючи терміни позбавлення волі, міру покарання, суди враховують характер та тяжкість скоєного злочину, ступінь вини, особливості особистості злочинця, інші обставини.
При цьому можуть виникати ситуації, коли тяжкість скоєного злочину не адекватна ступеню соціально-педагогічної запущеності особистості винного. Наприклад, скоєння менш тяжкого злочину рецидивістом - особистістю з високим ступенем кримінальної зараженості, або навпаки, скоєння тяжкого злочину особистістю, яка не має суттєвих моральних чи кримінальних відхилень. Це призводить до того, що для досягнення виправлення строк покарання визначений судом, для одних осіб може бути недостатнім, для інших - перевищує необхідний.
Оскільки процес перевиховання організується в умовах виконання кримінального покарання, то позитивно він сприймається засудженими через призму кари. Здійснення кари, і організація виховного впливу покладається на одних і тих же осіб.
Все це впливає на формування специфічних відносин між адміністрацією та засудженими і викликає внутрішній опір навіть тим виховним впливам, які не несуть в собі елементів кари.

Виправлення та ресоціалізація.
Пенітенціарна педагогіка, як і кожна наука, оперує певною системою понять. Відомо, що найзагальніші поняття, які відображають основні сторони, властивості і зв'язки явищ об'єктивного світу, називаються категоріями.
Слід розглянути основні категорії пенітенціарної педагогіки і зокрема виправлення та ресоціалізація.
Виправлення - це внутрішній процес позитивних змін окремих якостей і, в цілому, спрямованості особистості та створюють готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Виправлення розглядається як результат спільної діяльності вихованця і вихователя.
Виправлення є головною умовою ресоціалізації. При цьому варто відмітити, що ця педагогічна категорія закріплена у кримінально-виконавчому законодавстві (стаття 6 кримінально-виконавчого кодексу) та використовується як головний критерій, що визначає дію юридичних норм, спрямованих на заміну (полегшення) умов утримання засудженого аж до дострокового звільнення від покарання у виді позбавлення волі.
Ресоціалізація розглядається як самосвідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загально-прийнятого соціально-нормативного життя у суспільстві.
Цілями педагогічної системи треба ставити та реалізувати завдання ресоціалізації злочинця, тобто досягнення такої зміни особистісних якостей засудженого, яка дозволила повернути його в соціум, розраховуючи на його самокеровану та стабільну соціально-нормативну поведінку після звільнення.
У визначенні змісту поняття ресоціалізація одні автори (З.А.Астермінов) вважають, що поняття "ресоціалізація" може бути ототожнене з поняттям "виправлення та перевиховання". Інші (І.В.Шмаров) розглядають ресоціалізацію лише як постпенітенціарну діяльність.
Визначення, яке знайшло місце у кримінально-виконавчому кодексі України продиктоване баченням процесу ресоціалізації вітчизняними науковцями в області пенітенціарної педагогіки та психології і зокрема В.М.Синьовим, В.І.Кривушою, як єдиний процес відновлювання та розвитку соціально корисних зв'язків та відносин, як у період відбування покарання, так і після звільнення, та подальша адаптація засудженого до самостійного життя на волі.
Вирішення саме цього завдання - ресоціалізації – є найбільш соціально значущим для суспільства, адже воно зацікавлене в тому, щоб злочинець не скоював кримінальних порушень не тільки в період коли він ізольований від суспільства ґратами, але й після повернення до середовища вільних людей.

Принципи пенітенціарної педагогіки.
Визначення найбільш загальних закономірностей педагогічного процесу із засудженими дозволяє систематизувати знання про глибинні процеси по зміні особистості, виробити систему науково обґрунтованих принципів, для яких дані закономірності є об'єктивною методологічною основою.
Визначаючи стратегію практики виправлення правопорушників, ці основоположні принципи чинять прямий вплив на конкретну виховну роботу із засудженими, оскільки витікаючі з них вимоги містять в собі вказівки на засоби досягнення мети, орієнтують співробітників пенітенціарної системи на вибір більш ефективних варіантів поведінки.
Отже, принципи пенітенціарної педагогіки - це керівні ідеї, вихідні методологічні положення, що випливають із закономірностей, сутності та особливостей процесу ресоціалізації та визначають його спрямованість, а також способи діяльності об'єкта цього процесу.
Основні керівні принципи ресоціалізації засуджених:
- принцип цілеспрямованості педагогічного процесу в пенітенціарних установах на ресоціалізацію засуджених.
Цей принцип передбачає такий підхід до ресоціалізації засуджених в установах, який перетворює роботу з ними у цілеспрямований процес формування соціально-нормативної особистісної позиції на основі конкретного в кожному індивідуальному випадку проектування особистості.
Таким чином, ми повинні вести мову про створення прогресивної системи, яка б забезпечила необхідний вплив на злочинця з моменту застосування покарання до звільнення від нього та після звільнення.
- тісний зв'язок процесу ресоціалізації з реальним життям. При реалізації цього принципу передбачається поновлення та налагодження соціально корисних зв'язків і відносин засуджених, постійне ознайомлення із соціально-економічними, політичними проблемами, формування у них позитивних соціальних установок, залучення засуджених до соціально корисної особистісно значущої діяльності
- принцип поєднання вимогливості до засуджених з повагою до особистості, гуманним та справедливим ставленням до них. На важливості саме такого розуміння сутності функціонування установ по виконанню покарань наголошують і міжнародні документи, що спрямовують діяльність пенітенціарних систем різних країн на гуманізацію процесу виконання покарань у вигляді позбавлення волі, зокрема, «Європейські в'язничні правила», затверджені Комітетом міністрів Ради Європи у 2006 році, у яких серед основоположних принципів діяльності відповідних установ виділений такий: «Управління пенітенціарними установами повинно здійснюватися в етичному контексті, у рамках якого визнається, що до увязнених необхідно відноситися гуманно та з повагою невідємної гідності людини"
- принцип стимулювання і педагогічного керівництва самовихованням засуджених. Його реалізація пов'язана з допомогою засудженому об'єктивно розібратись в своїй особистості, критично проаналізувати недоліки і виділити збережені позитивні риси, зі спонуканням його до роботи над собою, навчити методам і прийомам впливу на самого себе.
Враховуючи закономірний зв'язок між переборюванням негативних якостей, особистості засудженого та підходом до неї з оптимістичною гіпотезою, опору на позитивні риси та якості, в діяльності співробітників пенітенціарної системи необхідно послідовно реалізувати:
- принцип опори у виховній роботі на позитивні якості. Збереження соціальних зв'язків та відносин особистості, прогнозування, виявлення, формування та розвиток цього позитивного.
Необхідно ретельно і старанно виявляти позитивні моменти в соціальних зв'язках засудженого: збереження благополучних стосунків у сім'ї, колективі, де він працював, або навчався до засудження, неформальних групах, членом яких він був (круг спілкування з друзями, творчі, самодіяльні, спортивні та інші об'єднання, гуртки та секції); отримання високого соціального статусу) в системі неофіційних міжособистісних взаємовідносин із засудженими відділення, бригади.
Особливого значення в роботі співробітників набуває вміння проектування позитивного в особистості засудженого через виявлення, створення, подальший розвиток його позитивних перспектив. Технологія створення "перспективних" ліній потребує постановки перед засудженим конкретних завдань, визначення шляхів їх досягнення, надання допомоги особистості у їх вирішенні, підтримки впевненості в досягненні бажаних цілей, постійного і послідовного ускладнення перспектив.
- принцип індивідуального та диференційованого підходу до особистості засудженого. Цей принцип означає врахування у виховній роботі індивідуальних особливостей засуджених, а також ознак, спільних для різних їх категорій.
Диференціація засуджених – це унікальний інструмент у руках співробітника, який дає змогу оптимально розробляти і реалізувати «типові» програми виховної роботи з різними категоріями засуджених, найбільш точно і тонко знаходити підходи до особистості як неповторної індивідуальності на цій основі конкретизувати індивідуальні програми.
- принцип комплексного психологічного підходу до особистості засудженого. Ідея комплексного підходу витікає з розуміння особистості як цілісного психологічного феномену, як складної динамічної системи.
Це означає необхідність вивчення, розвитку і корекції її інтелектуальної емоційно-вольової, ціннісно-орієнтаційної сфер, поведінки. Ці завдання реалізуються засобами розумового, морального, трудового, правового, фізичного, естетичного та інших взаємопов'язаних напрямків виховного процесу їх єдності та взаємообумовленості.
Комплексний підхід вимагає раціонального використання всієї палітри форм, засобів, методів і прийомів виховання, а в умовах місць позбавлення волі передбачає також конкретність та наступність виховних дій, спрямованих на ресоціалізацію засуджених на різних етапах відбування покарання із урахуванням динаміки особистісних змін у свідомості і поведінці засуджених протягом усього процесу перевиховання в місцях позбавлення волі та після звільнення.
Досягти позитивних результатів у виправленні особистості можна лише у поєднанні зусиль усіх складових суб'єкта виправного впливу.
- принцип формування в середовищі засуджених позитивних міжособистісних стосунків. Примусове перебування у визначеному адміністрацією відділені різко підвищує значення найближчого соціального середовища.
Сформувати позитивні міжособистісні стосунки серед засуджених дуже важко, але вкрай необхідно. Дуже важливим в установі є вміле поєднання керівництва адміністрації з елементами самоврядування засуджених.
- принцип дотримання законності в процесі ресоціалізації. Цей принцип відображає об'єктивно існуючу залежність організації педагогічного процесу, життя та діяльності засуджених від їх правової регламентації. Кримінально-виконавче право покликане регулювати не тільки виконання кримінального покарання, але і взаємовідносини, виникаючі в процесі ресоціалізації засуджених. В правових нормах визначаються мета і засоби ресоціалізації засуджених, форми і методи впливу, критерії та ступені виправлення особистості. Ними регулюються взаємовідносини суб'єкта та об'єкта виховання, форми та періодичність зв'язків засуджених з зовнішнім світом, з родичами.
Основною вимогою цього принципу є те, що виправний вплив на засуджених треба здійснювати на основі і відповідно з наказами діючого законодавства та відомчих нормативних актів.
- принцип перевиховання засуджених у різноманітних видах їхньої діяльності, що формують систему соціально значущих відношень до дійсності;
- принцип єдності соціального значення діяльності та її суб'єктивної значущості для засуджених.
Виправлення засуджених, справжня їх моральна перебудова можлива за допомогою розвитку морально-психологічних якостей особистості, підвищення інтелектуального, освітнього та професійного рівня. Основу суспільно корисної діяльності засуджених складає продуктивна праця, пізнавальна, навчальна та громадська діяльність.

Закономірності педагогічного процесу в місцях позбавлення волі.
Закономірності педагогічного процесу в пенітенціарних установах - це об'єктивно існуючі найбільш суттєві, повторювані зв'язки між педагогічними явищами, (особливостями діяльності співробітників) та її результативністю (змінами в особистості засудженого).
Головні закономірності педагогічного процесу в місцях позбавлення волі:
1) Мета, завдання та зміст педагогічного процесу, закономірно обумовлені характером та рівнем розвитку суспільних відносин.
Процес перевиховання засуджених не може бути політично безбарвним. Він також визначається характером та рівнем розвитку суспільних відносин, ідеологією соціальної структури суспільства, його політичної системи та духовної культури. Це відображається у визначенні суспільством соціального ідеалу особистості, моделі тих її властивостей та якостей, які повинні бути сформовані в результаті виховання.
Мета виховного процесу в органах, виконання покарань, визначається згідно загальної спрямованості кримінально-виконавчої політики, як виправлення особистості, моральна її перебудова відповідно до норм та вимог суспільства.
Відповідно до мети перевиховання, визначаються завдання та зміст виховного процесу, засоби, форми та методи виховного впливу.
Педагогічний процес і взагалі пенітенціарна система є одним із інститутів суспільства (частиною, елементом), що історично змінюються відповідно до законів розвитку суспільства.
Розвиток пенітенціарної системи відбувається у зв'язку і в залежності від кримінально – виконавчої політики держави.
2) Ефективність виправлення засудженого закономірно залежить від якості виховної роботи та її ресурсної забезпеченості, від соціального середовища (внутрішнього та зовнішнього), конкретних установ виконання покарань.
Процес становлення людини, як особистості, поза суспільством неможливий.
Для сучасного суспільства основу соціальної програми складає формування особистості в колективі, оскільки там найбільш повно та ефективно вирішується завдання всебічного та гармонічного розвитку особистості.
Особливості прояву даної закономірності в процесі виправного впливу на засуджених полягають у тому, що дуже часто позитивна соціальна програма виявляється більш слабкішою, ніж реальні відносини (як атрибут місць позбавлення волі), що складаються по неписаних законах та правилах, традиціях кримінального світу. Середовище засуджених, як правило, складається з неформальних малих груп, частина яких має яскраво виражену негативну спрямованість.
Це обумовлює, по-перше відсутність можливості формування у середовищі засуджених колективу, як педагогічного поняття, а по-друге – значні складнощі формування серед засуджених груп (особливо великих) позитивної спрямованості.
Об'єктивно дана закономірність проявляється навіть всупереч бажанню організаторів процесу виправного впливу на засуджених. Однак, без цілеспрямованого керівництва розвитком міжособистісних відносин у групах в окремих установах, вплив негативних мікро груп та їх лідерів, осіб з "подвійним життям" може стати визначним, що приведе до формування особистісних ідеалів несумісних з вимогами суспільної моралі.
3) Виправлення засудженого закономірно залежить від особливостей різних видів його діяльності і тих відносин, які виникають в її процесі.
Зміна, розвиток, виправлення особистості - це результат не механічного впливу середовища на людину. Тому вирішальним фактором є активна взаємодія людини з середовищем за допомогою предметної, конкретної діяльності. У відомому змісті, все життя людини - це сукупність, система змінюючих один одного видів діяльності - навчання, пізнання навколишнього світу, трудова, суспільна діяльність, дозвільна.
За допомогою діяльності, зовнішні умови перетворюються у внутрішні якості та властивості, що в реальному педагогічному процесі диктує необхідність визначення спрямованості видів діяльності, в яких формуються відношення особистості.
Тут прослідковуються такі об'єктивно існуючі зв'язки, як залежність формування особистості від трудової, суспільної, інтелектуальної, пізнавальної діяльності та інше. Не випадково законодавець в якості основних засобів виправлення засуджених визначив режим, суспільно корисну працю, виховну роботу, навчання, оскільки саме в них реалізуються вказані види діяльності, що мають суспільно корисну спрямованість та сприяють формуванню та розвитку моральних властивостей та якостей особистості.
4) Ефективність ресоціалізації засудженого закономірно залежить, від відповідності змісту, форм і методів виховного впливу особливостей особистості, як цілісного психологічного феномену, зокрема відношення засудженого до скоєного злочину та кримінального покарання за нього.
Особистість засудженого являє собою певну динамічну систему, в якій всі якості та властивості знаходяться в тісному зв'язку та у взаємодії. Розвиток однієї якості, або властивості залежить від інших і в свою чергу, чинить зворотній вплив на них. Тому і в процесі перевиховання особистість засуджених повинна сприйматися як деяка цілісність, а виховні впливи повинні бути спрямовані на формування потреб, розвиток свідомості та поведінки, придбання знань, відпрацювання практичних вмінь та навичок, на укріплення волі та формування моральних почуттів.
Коли засуджений вважає себе зовсім невинним у скоєному злочині, не розкаюється, а до міри кримінального покарання ставиться як до несправедливої, то у нього закономірно з'являється негативне відношення і до педагогічного впливу.
У пенітенціарних установах непоодинокими є випадки, коли засуджені, особливо за крадіжки, грабежі, розбійні напади, вважають себе сучасними "Робін Гудами", несправедливо засудженими, і мотивують це тим, що грабували "незаконно багатих", "вибивали неповернуті борги". Деякі виправдовують себе тим, що і серед високопоставлених керівників було чимало злочинців, які з вкраденими у держави коштами втекли за кордон. А засуджені за зґвалтування іноді намагаються виправдовуватися тим, що потерпілі спровокували злочин своєю попередньою "легкою" поведінкою з іншими чоловіками або спільним розпиванням спиртного.
Виправлення таких та інших засуджених може бути успішним лише тоді, коли вдається сформувати у них почуття вини за скоєні злочини, каяття, відношення до покарання, як до справедливої міри, а до професії співробітника пенітенціарних установ, як до важливої, необхідної та соціально-значущої.
5) Ефективність виправлення засудженого об'єктивно залежить від його власної активної діяльності по самовизначенню.
Багаторічна практика свідчить, що реалізація будь-якої кількості виховних заходів не приведе до бажаних результатів, якщо самі засуджені не захочуть уважно розібратися в особливостях свого характеру, критично поставитися до себе та свідомо, систематично займатися самовихованням, відновленням формуванням і розвитком позитивних рис, звичок тощо.
Лише зовнішні по відношенню до особистості умови і дії не можуть забезпечити її розвиток та корекцію, оскільки їх вплив опосередкується внутрішнім світом засудженого, його поглядами, відношенням до навколишньої дійсності, його особистою активністю.
Теорією та практикою встановлено, що виховні впливи на засуджених найбільш ефективні саме тоді, коли вони доповнюються кропіткою роботою над собою самого засудженого.
Отже, виправлення неможливо розглядати однобоко - лише як результат впливу співробітників пенітенціарних установ, це ще і результат самооцінки особистості засудженого в процесі її власної діяльності.
Інакше кажучи, засуджений повинен стати не тільки об'єктом, але і суб'єктом виховних впливів.
6) Переборювання негативних якостей особистості засудженого закономірно пов'язане з підходом до неї, з оптимістичною гіпотезою, опору на позитивні риси та якості.
Іноді співробітники пенітенціарних установ всю індивідуальну роботу із засудженими спрямовують тільки на боротьбу з його недоліками і, не досягнувши відразу результатів, стверджують: "Ця людина не піддається виправленню". Такий настрій передається засудженому, він втрачає віру в свої сили, не прагне працювати над собою.
Позитивне в особистості може бути виявлене в особливостях його поведінки, інтелектуальному розвиткові, витонченості емоційно-почуттєвої, або сили вольової сфери, досвіді соціальних відносин, професійних чи загальнокультурних знаннях, вміннях та навичках тощо. Якщо працівники установ зможуть виявити позитивне в ув'язненого, розвивати і опиратися на це позитивне то можна розраховувати на реальність досягнення мети повернення суспільству правослухняної особистості.

Джерело:http://www.br.com.ua/referats/Pedagogica/133466.htm?dl