ПРОБЛЕМА ОСОБИСТІСНОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЦІ

ПРОБЛЕМА ОСОБИСТІСНОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЦІ1.Внутрішній світ людини як один з орієнтирів в галузі педагогічної науки

Однією з найвагоміших сучасних педагогічних проблем є особистісна орієнтація освіти. Цілком зрозуміло, що поняття особистості та освіти завжди були взаємозумовленими і не розглядалися одне без одного. Втім у сучасних умовах він набув особливого значення і смислу.


У традиційній освітній системі, що переслідувала здебільшого технократичні цілі, тобто забезпечення певного стандарту знань, особистісна проблематика, як правило, тлумачилася через призму нормативно заданих уніфікованих параметрів - знань, умінь та навичок і обмежувалася наданням індивідуальної допомоги в їх опануванні. Зміст освіти описувався в термінах предметної реальності, а сама освітня система уявлялась як низка "предметів", засвоєння яких приводило до формування відповідного предметного досвіду діяльності суб'єкта навчання. Педагогічне забезпечення розвитку індивіда здійснювалося побічно і диктувалося ідеологічними нормами та державними запитами. Причиною цього було панування абстрактної ідеї над реаліями життя, перевагою утилітарності та прагматизму поточних завдань над загальнолюдським смислом розвитку духовного світу людини.
В умовах переходу до особистісної парадигми примат став надаватися розвитку самобутності суб'єкта навчально-виховного процесу як "надпредметного" результату, досягненню якого підпорядковуються всі змістові та процесуальні компоненти освітньої системи. Згідно з цим оволодіння власне предметним змістом освіти набуло якісно нового смислу - не як самоцілі, а як засобу розвитку внутрішнього світу людини, її власного "Я". Такому "олюдненню знань" сприяла зміна освітніх ідеалів - формування особистісних якостей суб'єкта, розкриття у навчально-виховному процесі цілісної та гармонійної картини світу, сповненої сенсорних відчуттів, з повноцінним відображенням у ній явищ культури, зокрема художньої. Набула поширення концепція, за якою становлення особистості визначається не тільки інформативним змістом предметів навчання, але й тими смислами, що відкриваються суб'єкту в ході їх опанування. Саме ці тенденції визначили сутність гуманітаризації освіти з відповідною спрямованістю процесів навчання і виховання.
Мета виховання , сформульована в нашому суспільстві, − формування гармонійно розвиненої і суспільно активної особистості з науковим світоглядом, з високим моральним потенціалом, що бажає і вміє працювати, духовно багатої і фізично досконалої.
Психологія як наука синтезує цю триєдність поняттям інтелектуально-емоційно-волевий комплекс.
Отже, орієнтація на внутрішній світ людини, що трансформувалась в одну з центральних ідей педагогіки, акцентувала необхідність розвитку самостійності, творчої ініціативи, потреби самовдосконалення, почуття відповідальності суб'єкта навчально-виховного процесу, його здатності до мотиваційного обґрунтування своєї діяльності, моральної позиції, естетичних поглядів тощо. Особистісне забарвлення зумовило такий характер засвоєння змісту освіти, при якому відбулося своєрідне "зняття" об'єктивного значення матеріалу і виявлення в ньому суб'єктивного смислу. Пізнавальний та практичний досвід став складовою більш широкого емоційно забарвленого особистісного досвіду, завдяки якому людина прилучається до глибинно-смислового осягнення світу натомість одержання формальних предметних знань про нього.
Про оволодіння таким досвідом, окрім предметних знань і вмінь, способів розв'язання пізнавальних і практичних завдань, свідчать світоглядні диспозиції індивіда, життєві ідеали, ціннісні орієнтації, структура життєвих смислів, свого роду правила самоорганізації власного внутрішнього світу.

2. Ідеал та ціннісні орієнтації – стрижень внутрішнього світу особистості

Ідеал з точки зору психології є виразом цілеспрямованості особистості. Ідеал це відображення у свідомості людини знятих суперечностей між назрілими, але не реалізованими потребами. У вигляді ідеалу людина створює для себе образ дійсності, вільної від суперечностей.
Якщо виховний ідеал - це кінцевий результат мети виховання, то він не обов'язково має бути образом ідеальної людини, як вважав Ващенко. Це може бути певна система цінностей.
Цінність - це поняття, яке визначає об'єкти, явища, їх властивості, а також екстрактивні ідеї.
Ціннісні орієнтації є одним з центральних утворень у структурі особистості й самосвідомості людини, виявляють свідоме відношення людини до соціальної дійсності і в цієї своєї якості визначають мотивацію її поведінки. Система ціннісних орієнтацій визначає змістовний бік спрямованості особистості і складає засади її поглядів на оточуючий світ, на інших людей, на саму себе, ядро мотивації, основу світобачення і "філософію життя".
Якщо ідеал може бути сформованим, або несформованим, то ціннісні орієнтації притаманні кожній людині. Ціннісні орієнтації засіб дифферентації об'єктів дійсності по їх важливості. Через спрямованість особистості її ціннісні орієнтації знаходять свій реальний вираз в активній діяльності людини, тобто повинні стати стійкими мотивами і перетворитися в переконання.
Немов Р.С. під ціннісними орієнтаціями розуміє те, що людина особливо цінує в житті, чому вона приділяє особливу увагу, позитивній життєвий сенс.
Є.С.Волков Визначав ціннісні орієнтації як свідомий регулятор соціальної поведінки особистості.
Ціннісні орієнтації формуються на ґрунті вищих соціальних потреб та їх реалізація проходить в загальносоціальних умовах діяльності. Вони є змістовними елементами свідомості, частиною її структури. У зв'язку з цим вони підпорядковуються принципу єдності свідомості та діяльності, сформульованому С.А.Рубінштейном.
Ціннісні орієнтації формуються в певних соціально-психологічних умовах, конкретних ситуаціях, які детермінують поведінку людини, завдають йому певний "обрій світобачення", та є важливою характеристикою її особистості, оскільки визначають її відношення і особливості взаємодії з оточуючими людьми, детермінують і регулюють поведінку людини. Загальнолюдські цінності, воля, совість, щастя характеризують кінцеву уяву людини про достойна життя. В персональних ієрархіях цінностей комбінація поєднання взаємовідносин і взаємозв'язків ціннісних виборів нескінченна. Простеження соціального розвитку особистості формується через динаміку його конкретних і власних відносин до загальнолюдських цінностей, акумулюючих в собі досягнення культури. Ціннісне відношення - це стійкий вибірковий переважний зв'язок суб'єкта з об'єктом оточуючого світу. Коли цей об'єкт, виступає у всьому своєму соціальному значенні, набуває для суб'єкта особистий сенс. Сам об'єкт не завжди усвідомлює особистісну ієрархію цінностей, міру їх значимості для свого життя. Важко це зробити і педагогам які намагаються простежити духовне становлення юнаків. Дехто вважають що екстремальні ситуації виявляють справжні переваги і орієнтири. Але якщо враховувати, що в таких умовах часто порушується психорівновага людини, то екстремальні ситуації теж не можуть бути кінцевою перевіркою. Але може бути що річ не в засобах знаходження і фіксації ціннісних орієнтацій, а в динамічності відношень, які як ріка, не дозволяють увійти в себе двічі, Ціннісні орієнтації мають прояв кожну хвилину, тільки контролювати діючий вибір інколи неможливо, так як людина поглинена діяльністю і процесом взаємодії з оточуючою дійсністю.
Поняття "цінність" в його психологічній трактовці еквівалентно деякому комплексу психологічних явищ, які, хоча і термінологічно, зазначається різними поняттями, але семантично не різняться: Н.Ф.Добринін називає її "значимістю", А.І.Божович "життєвою позицією", А.Н.Леонт'єв "значенням" і "особистісним сенсом". СЛ.Рубінштейн визначав, що визначена цінність здатна виконувати важливішу ціннісну функцію - функцію орієнтиру керувань. Ціннісна орієнтація виявляє себе в певному напрямку свідомості і поведінки, які мають прояв в суспільно значущих справах і вчинках.
Наявність цінностей є виразом небайдужості людини по відношенню до світу, У кожної людини існує своя система цінностей. В процесі вияву ціннісних орієнтацій учнів, як показника певного рівня розвитку їх особистості необхідно враховувати два основних параметри: ступінь сформованості ієрархічної структури ціннісних орієнтацій і зміст ціннісних орієнтацій (їх спрямованість). Перший параметр дуже важливий для оцінки рівня особистісної зрілості школяра.
Інтеріорізація цінностей як свідомий процес відбувається тільки в умовах наявності здібностей підкреслити із безліч явищ ті, які для нього являють деяку цінність (вдоволяють його потреби та інтереси), а потім перетворити їх в певну структуру в залежності від умов, близьких і далеких цілей всього свого життя, можливості їх реалізації і тому подібне. Не важко помітити, що така здібність спрямована існувати при високому рівні особистісного розвитку, яка включає в себе певну ступінь сформованості вищих психічних функцій свідомості і соціально-психологічної зрілості.
Другий параметр, який характеризує особливості (функціонування ціннісних орієнтацій дає змогу кваліфікувати змістовний бік спрямованості особистості яка знаходиться на тому або іншому рівні розвитку, В залежності від того, які конкретні цінності входять в структуру ціннісних орієнтацій особистості, які сполучення цих цінностей і ступінь більшої або меншої переваги їх відносно інших, можна визначити, на які цінності життя спрямована діяльність. Аналіз змістовного боку ієрархічної структури ціннісних орієнтацій може також показати в якої ступені визначені цінності орієнтації які навчаються співпадають з суспільним еталоном, наскільки вони адекватні цілі виховання.
Життєві цінності в теперішньому часі складаються в цілому стихійно, під впливом різноманітних факторів. Роль ціннісного впливу на їх формування мінімальна. Існують різні точки зору на співвідношення цілей виховання життєвим орієнтаціям. Наприклад, є думка, що бажаним є співпадання цілей виховання реально функціонуючий суспільстві системі цінностей. Виховання людини в їх дусі і є вірним рішенням проблеми. Можливо, така ситуація і була б вірною, якби цінності які формуються стихійно благотворно впливали на гармонійний розвиток підлітків, та на суспільний прогрес в цілому. Нажаль, такої картини поки не спостерігається. Сказане раніше дає змогу вважати, що ціннісні орієнтації залежать від того в яку діяльність включена особистість. В даному випадку, враховуючи вікову періодизацію Д.Б.Ельконіна, який розуміє психологічний розвиток як зміну етапів засвоєння предметної діяльності і діяльності спілкування.

3. Співвідношення особистісного та індивідуального досвіду

Подібно до набуття досвіду, застосування знань, людина у навчально-виховному процесі опановує і досвід виконання атрибутивних функцій становлення себе як особистості. У такий спосіб особистісно-зорієнтована педагогіка збагачує і доповнює традиційну освіту гуманістичними цілями. Адже передача соціально-культурного досвіду, що становить мету освіти, не може бути ефективною, якщо не активізується особистісно-смислова сфера людини.
Поняття особистісного досвіду доцільно відрізняти від поняття індивідуального досвіду тієї чи іншої особи в окремій галузі діяльності. Особистість - це системна якість, що набувається індивідом у взаємодії з соціальним оточенням. Відповідно до цього ознаками рівня її розвитку є свідомі акти відчуття причетності до соціальних подій, визначення свого ставлення до них та виокремлення себе як об'єкта самопізнання і самовиховання. Тому, крім індивідуалізації процесу навчання, за умови якого учень, як правило, залишається провідником ідей учителя, котрий забезпечує його активну, максимально продуктивну роботу, в особистісно-зорієнтованій педагогіці учень є творцем власної діяльності, що передбачає не тільки "врахування", але й "включення" його особистісних функцій у навчальний процес, розвиток неповторно суб'єктивного, емоційно-особистісного ставлення до світу, самого себе і своєї діяльності.
Деяка модель сформованої особистості − далека, стратегічна ціль, яка має якості загальноприйнятого суспільного взірця, що уособлює узагальнену довершеність, універсальність, своєрідний стандарт.
Отже, орієнтуючись на стандартизований зразок − всебічний і гармонійний розвиток особистості, універсальну модель сформованої особистості, слід водночас не випускати з поля зору індивід, тобто кожну окрему людину як представника людської спільності з такими її природними задатками, як темперамент, характер, здібності, талант, інтелект, бо саме в цьому полягає неповторність, своєрідність, творчість кожної особистості, які і рухають її до універсалу. Індивідуум, згідно з міркуваннями філософа М. О. Бердяєва, − категорія натуралістично-біологічна. Індивідуум − це завжди частина цілого, частина природи і суспільства.
Особистість, навпаки, не може бути частиною, вона завжди ціле. Особистість тим і відрізняється від усього часткового, що вона здатна закладати в собі універсальне. Саме універсальність є соціальним навантаженням прогнозованої моделі сформованої особистості (соціалізацією), яка здебільшого асоціюється із суспільним ідеалом. Тому досягнення мети залежить не лише від шкільного етапу формування особистості, а й від соціальних умов, характеру виховних впливів сім'ї, навколишнього середовища, рівня розвитку навичок самовдосконалення і самовиховання.
Джерелом розвитку особистісних функцій суб'єкта можуть бути різні сфери його життєдіяльності. Особистісний досвід набувається: в сфері інтелектуально-пізнавального пошуку, якщо він перетворюється у пошук знань, сповнений особистісним смислом; у процесі комунікативно-діалогічної діяльності, якщо вона призводить до вироблення і апробації власної життєвої позиції; у сфері емоційно-особистісних проявів, що супроводжуються ціннісними переживаннями різноманітних дій і відносин. За всіх умов специфічний "будівельний матеріал" формування особистісних якостей індивіда становлять глибоко інтимні процеси смислових пошуків, що характеризуються намаганнями отримати якнайбільше життєвих вражень, розширити свій досвід функціонування як особистості. Тому особистісний компонент змісту освіти не можна забезпечити звичною програмно-інструктивною технологією навчання. Він потребує конструювання специфічних педагогічних ситуацій, які актуалізують у навчально-виховному процесі потребу самовираження.
Такі ситуації створює спілкування з мистецтвом, що дає підстави говорити про виняткове значення мистецької освіти. За словами А.Маслоу, саме цей вид освіти допомагає людині якомога повніше розкрити свій потенціал, таланти, здібності, сприяє її самоактуалізації, а тому може розглядатися як парадигма будь-якої освіти загалом.

Висновки

Таким чином у першому розділі ми розглянули проблему особистісної орієнтації освіти в сучасній педагогіці і визначились з вагомістю цього питання. Побачили, що не тільки інформативний зміст предметів навчання, але й смисли, що відкриваються суб'єкту в ході їх опанування, визначають особистісний успіх у навчанні і вихованні.
Щоб досягти мети виховання – формування гармонійно розвинутої і суспільно активної особистості з науковим світоглядом, з високим моральним потенціалом, що бажає і вміє працювати, духовно багатої і фізично досконалої, слід враховувати та розвивати самостійність, творчу ініціативу, потребу самовдосконалення, почуття відповідальності суб'єкта навчально-виховного процесу, його здатності до мотиваційного обґрунтування своєї діяльності, моральної позиції, естетичних поглядів тощо
Стрижнем особистості є ідеал та ціннісні орієнтації. Ціннісні орієнтації є одним з центральних утворень у структурі особистості й самосвідомості людини, саме вони виявляють свідоме відношення до дійсності і визначають мотивацію поведінки. Через спрямованість особистості ціннісні орієнтації знаходять свій реальний вираз в активній діяльності, в тому числі у самовихованні і самоосвіті.
Особистісно-зорієнтована педагогіка збагачує і доповнює традиційну освіту гуманістичними цілями. Адже передача соціально-культурного досвіду, що становить мету освіти , не може бути ефективною, якщо не активується особистісно-смислова сфера людини.
Пізнавальний та практичний досвід емоційно забарвлюється особистісним досвідом. Поняття особистісного досвіду відрізняється від поняття індивідуального досвіду тієї чи іншої особи в окремій галузі діяльності.
Таким чином в особистісно-зорієнтованій педагогіці учень є творцем власної діяльності, що передбачає не тільки "врахування", а й "включення", його особистісних функцій у навчальний процес, розвиток неповторно суб'єктивного, емоційно-особистісного становлення до світу, самого себе і своєї діяльності.
Особистісний компонент змісту освіти не можливо забезпечити звичною програмно-інструктивною технологією навчання. Він потребує конструювання специфічних педагогічних ситуацій, які актуалізують у навчально-виховному процес потребу самовираження. Саме такі ситуації створює спілкування з мистецтвом, тому ми й говоримо про виняткове значення мистецької освіти. Адже, саме цей вид освіти допомагає людині розкрити свій потенціал, таланти, здібності та сприяє її самоактуалізації.

Джерело:http://www.parta.com.ua/ukr/referats/view/6777/