ЯК «НЕ ЗГОРІТИ» НА РОБОТІ

ЯК «НЕ ЗГОРІТИ» НА РОБОТІ

Багатьом серед нас доводилося стикатися з байдужими лікарями, злими вчителями або недоброзичливими менеджерами. А можливо не­щодавно деякі із сьогоднішніх грубіянів і циніків були натхненними ентузіастами із сяючими очима та щирим бажанням допомогти всім навколо. Просто вони стали жертвами професійного вигоряння.

Автор сучасної концепції вигоряння Христина Маслач стан професій­ного виснаження описує однозначно: «Що відбувається, коли ви починаєте «вигоряти»? Фактично три речі: ви хронічно вичерпані, цинічні й усунуті від вашої роботи, ви відчуваєте, що стаєте менше ефективні на роботі».

Звісно, професійне вигоряння — це не медичний діагноз, і зовсім не означає, що такий стан властивий кожній людині на певному етапі її життя та кар'єри. Однак «вигоряння» — досить підступний процес і ви­никає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відпо­відної розрядки або звільнення від них. Небезпека вигоряння полягає в то­му, що це не короткочасний епізод, а тривалий процес «згоряння вщент». І людина, піддана цьому синдрому, мало усвідомлює його симптоми, ли­шень відчуває невпевненість у собі та незадоволеність в особистому житті.

Без достатніх підстав для самоповаги та зміцнення позитивної са­мооцінки, розвитку позитивного ставлення до власного майбутнього й втратою, таким чином, сенсу життя, людина намагається знайти його через самореалізацію в професійній сфері. Щоденна робота, іноді без Перерв і вихідних, із постійним фізичним, психологічним навантажен­ням, ускладнена емоційними контактами, призводить до життя в стані постійного стресу, накопичення його наслідків, виснаження запасу жит­тєвої енергії людини і, як результат, до серйозних фізичних захворювань.

Як ви вважаєте, які фактори сприяють виникненню синдрому «ви­горяння»?

Основний фактор — це хронічний стрес на робочому місці, до яко­го призводять:

*                      висування завищених вимог і високе робоче навантаження;

*                      відсутність або нестача підтримки з боку колег і начальства;

*                      нестача винагороди за роботу, як моральної, так і матеріальної;

*                      неможливість впливати на прийняття важливих рішень;

*                      необхідність зовні виявляти емоції, які не відповідають реальним

(необхідність бути емпатичним, увічливим, усміхненим);

*                      робота з «важкими» людьми;

*                      відсутність будь-яких інтересів поза роботою;

*                      переживання несправедливості;

*                      незадоволеність роботою.

Втім, будь-яка робота викликає стрес, емоції. Професійне виго­ряння виникає в результаті хронічної утоми від роботи, внутрішнього накопичення негативних емоцій, без відповідної «розрядки» від них.

Тобто коли емоційна сфера людини не в гармо­нії, то професійне вигоряння випливає з емо­ційного, і навпаки.

У цілому виділяють три етапи професійного вигоряння:

  • * перший — зниження самооцінки. Як на­слідок, такі «згорілі» працівники почувають безпорадність і апатію. Згодом це може пе­рейти в агресію й розпач;
  • * другий — самотність. Люди, які страждають від емоційного вигоряння, не в змозі встано­вити нормальний контакт із іншими людьми;
  • * третій — емоційне виснаження, соматизація. Утома, апатія й депресія, що супроводжу­ють емоційне вигоряння, призводять до сер­йозних фізичних захворювань — гастриту, мігрені, підвищеного артеріального тиску, синдрому хронічної утоми тощо.

Шлях професійного вигоряння зазвичай не особливо звивистий: від ентузіазму до від­рази. Причини професійного вигоряння пере­важно — відстроченої дії. Серія неприємних епізодів може нагадати про .себе через кілька місяців і навіть років.

  1. Найпоширеніший збудник вигоряння — розчарування та невиправдані очікування. У собі й своїх можливостях, у професії та її досягненнях, у людях. Медицина не всесиль­на, закон не всевладний, а мистецтво не під­коряє душі, колеги не святі, кар'єрне про­сування не відбувається.
  2. Рутина. Відомо, що рутина вбиває й нат­хнення, і ентузіазм, особливо в палких на­тур. Повсякденні завдання в більшості спів­робітників день за днем залишаються одна­ковими. Через 1-1,5 року виникає бажання доповнити роботу чимсь новим, але не за­вжди існує така можливість.
  3. Нестабільність, хронічний страх втрати місця роботи. У багатьох компаніях співробітникам затримують зарплату без пояснення причин. Працівники, які займають на ринку праці по­зицію зовнішніх консультантів, змушені са­мостійно шукати собі роботу й також часто перебувають у напруженні залишитися без замовлень. Хитка ситуація на ринку праці, не завжди виправдана, але паніку наводить.
  4. Досить часто вигоряння є захисною реакці­єю людей, які працюють у системі «люди­на - людина», чия робота пов'язана з тіс­ним спілкуванням із клієнтами й емоційним перевантаженням, стресами — лікарі, юри­сти, соціальні працівники, педагоги, фахівці клієнтських служб, журналісти, психологи, політики, менеджери з продажів, керівники. Деяким вдається за психологічною бронею зберегти живу, чуйну душу. Але не всім.
  5. Люди відчувають постійний внутрішньо- особистісний конфлікт у зв'язку з роботою. Приміром, жінки, які переживають внутріш­нє протиріччя між роботою і сім'єю, а та­кож пресинг у зв'язку з необхідністю по­стійно доводити свої професійні можливості за умов жорсткої конкуренції з чоловіками.
  6. Робота на зношування також спричиняє ви­никнення синдрому, звідси й хронічні стре­си, необхідність працювати за умов високого емоційного напруження, низької віддачі.

Але твердження, що за інтенсивної і тривалої роботи емоційне вигоряння неминуче — міф. Пра­цювати з душею, щодня викладатися, займаючись улюблену справу — можна і правильно. За пра­вильної організації життя і роботи вам нічого, крім радості й подяки людей, не загрожує. Голо­вний момент — «за правильної організації життя і роботи».

Звичайно, цікаво знати і специфічні причи­ни професійного вигоряння у педагогів:

  • * підвищена відповідальність педагогів під час виконання своїх професійних функцій;
  • * завантаженість протягом робочого дня;
  • * висока емоційна зосередженість у діяльно­сті — емоційне перевантаження;
  • * несприятливі соціальні умови та психологіч­на обстановка на робочому місці;
  • * необхідність творчого ставлення до своєї професійної діяльності;
  • * необхідність володіння сучасними методи­ками й технологіями навчання, відсутність чітких зв'язків між процесом навчання й одержуваним результатом, невідповідність результатів витраченим зусиллям;
  • * жорсткі часові межі діяльності, обмеження часу уроку для реалізації поставлених цілей;
  • * невміння регулювати власні емоційні стани;
  • * «невідрегульованість» організаційних момен­тів педагогічної діяльності: навантаження, розклад, кабінет, моральне та матеріальне стимулювання;
  • * відповідальність перед адміністрацією, ко­легами, суспільством у цілому за результат своєї праці;
  • * відсутність навичок комунікації й уміння виходити зі складних ситуацій спілкування з учнями, колегами, адміністрацією.

Найбільше на виникнення професійного ви­горяння педагога впливають такі ситуації:

х початок своєї діяльності після відпустки, ка­нікул, курсів (адаптаційна функція);

х ситуації емоційно неадекватного спілкуван­ня із суб'єктами освітнього процесу, особли­во з адміністрацією (захисна функція);

х проведення відкритих уроків, заходів, на які було витрачено чимало сил і енергії, а в резуль­таті не отримано відповідного задоволення;

х закінчення навчального року.

Якщо відійти від теми «хто винен» і прийти до «що робити», тобто кілька рішень, як собі допомогти.

Абстрагуйтеся від ситуації. Найпоширеніші способи — спробувати змінити свій кут зору, по­дивитися на своє становище і роботу з глобальної точки зору. Холерики і меланхоліки страждають частіше, ніж флегматики і сангвініки. І ось чому: уміння дистанціюватись від чужих переживань, особливо негативних, а також згладжування всіх спірних ситуацій сміхом і жартами — це допо­магає зосередитися на розв'язанні проблеми, ро­бочого завдання, наданні необхідної допомоги.

Приймайте подяки. Необхідно навчитися приймати подяки, похвалу, нагороди і подарун­ки — якщо ви їх отримуєте, отже, ви заслужи­ли. На робочому місці або на видному в себе вдома варто вивісьте список досягнень, успіхів і регулярно поповнюйте його — це допоможе на­очно уявити результати своєї праці. Любіть себе або, принаймні, намагайтеся собі подобатися.

Уникайте переробок. За можливості уникайте звички брати роботу додому, не дозволяйте турбу­вати вас після закінчення робочого дня. Люди, які працюють понад 48 годин на тиждень, — у групі ризику. Знаходьте час для себе, ви маєте право не тільки на робоче, але й на приватне життя. Не намагайтеся бути кращими завжди й у всьому.

Змініть декорації. Дуже корисно виділити собі хоча б кілька днів на місяць, цілком вільних від роботи, контактів із колегами, вихованцями та пацієнтами, і присвятити відпочинок приєм­ному, цікавому заняттю. Необхідно за будь-яку ціну взяти відпустку, приємно провести час, а потім, у спокійній обстановці, спробувати розставити цілі та пріоритети в житті й роботі.

Будьте уважними до себе. Професійне вигорян­ня є певним дзвіночком, який нагадує про необ­хідність піклуватися про себе. Підбирайте справу по собі: за своїми схильностями і можливостями. Це дозволить вам знайти себе, повірити у власні сили.

Переосмисліть свою роботу. Використовуй­те ваші постійні обов'язки для досягнення гло­бальних, важливих для вас, цілей. Залишаючись на своєму робочому місці, намагайтеся освоїти те, що раніше здавалося вам проблемою. Не слід концентрувати всі зусилля на тому, що ви й так знаєте досконало. Таким чином ви зможете роз­палити інтерес до своєї професії, зробивши її чудовим інструментом для саморозвитку.

Перехід у сферу, що перебуває поруч. Перехід у суміжну сферу може стати чудовим виходом із ситуації, коли ви відчуваєте, що «зносилися» на старому робочому місці. Цей принцип ще на­зивають горизонтальною кар'єрою.

Змініть вид діяльності. Знайти іншу робо­ту — це гідний варіант, якщо ви чітко розумієте, що вашу пісню в цій сфері проспівано. Зі зміною напряму своєї діяльності важливо розуміти, що в будь-якій новій справі буде те саме, причому з початку: перший етап швидкого природного зростання (пісочниця новачка) - становлення працівника середнього рівня через подолання - вихід у майстерність і нескінченне самовдоско­налення через зусилля й особистісне зростан­ня. Зупиніться на справі, і якій особисто вам можна зростати нескінченно і займайтеся нею.

Підтримка колег. Співробітники, які мають підтримку від колег і керівників, меншою мірою піддані професійному вигорянню. Підтримуйте колег у складні періоди, хваліть і шукайте такої допомоги самі. Говоріть про всі тривоги, шу­кайте зворотний зв'язок, не замикайтеся в собі.

Ставте собі питання. Для чого я це роблю? Чи є це для мене цінністю? Чи подобається мені робити те, що я роблю? Чи відчуваю я, що це доб­ре? Чи приносить мені те, що я роблю, радість?

Ці питання важливі завжди, чим би ви не займалися.

Можна запропонувати для профілактики професійного вигоряння всім, хто його має, з урахуванням, звісно, і педагогів таку пам'ятку.

  • НЕ приховуйте свої почуття. Виявляйте ваші емоції та давайте вашим друзям обговорю­вати їх разом із вами.
  • НЕ уникайте говорити про те, що трапило­ся. Використовуйте кожну можливість пере­глянути свій досвід наодинці із собою або разом з іншими.
  • НЕ дозволяйте вашому почуттю затиснення зупиняти вас, коли інші надають вам шанс говорити або пропонують допомогу.
  • НЕ очікуйте, що складні стани, характерні для вигоряння, зникнуть самі по собі.
  • Якщо не вживати заходів, вони трапляти­муться з вами вас протягом тривалого часу.
  • Виділяйте достатньо часу для сну, відпочин­ку, міркувань.
  • Виявляйте ваші бажання прямо, відкрито і чес­но, говоріть про них сім'ї, друзям і на роботі.
  • Намагайтеся зберігати нормальний розпоря­док вашого життя, наскільки це можливо, та дивіться на речі оптимістично.
  • Намагайтеся подолати свій страх.
  • Знайдіть час, щоб побути наодинці із собою.
  • Не дозволяйте оточенню вимагати від вас занадто багато.
  • Не намагайтеся робити вигляд, що вам по­добається те, що насправді вам неприємно.
  • Не тисніть занадто на своїх дітей.
  • Намагайтеся рідше говорити: «Я цього не можу зробити».
  • Використовуйте можливість виступити з промовою.
  • Стежте за харчуванням і фігурою.
  • Дозволяйте собі «маленькі життєві радості».
  • Не забувайте, що ви гарні!
  • Опануйте навички позитивного мислення і розвивайте їх у своїх вихованців.

Джерело: журнал «Управління школою. Психологічний практикум» №19-21. Автор: В. Ф. Калошин, кандидат технічних наук, м. Київ