Сьогодні ми можемо спостерігати приклади впровадження так званого дрес-коду в державних установах та органах державної влади, що визначає вимоги до одягу для співробітників цих установ та організацій.

Це, звичайно, є явищем позитивним, тому що специфіка роботи державного службовця вимагає визначеної форми одягу. Це насамперед - протокольні заходи.

Раніше такі вимоги були дуже суворі, зараз більш демократичні. Але загалом вимоги до одягу зараз зовсім не такі категоричні, як колись. Однак і тепер у розвинених демократичних країнах керівники надають великого значення зовнішньому вигляду своїх співробітників. Значення одягу має під собою і наукове підґрунтя: як свідчать психологи, у 85% із 100 люди після першого знайомства створюють для себе образ людини на основі її зовнішнього вигляду; перша хвилина зустрічі є вирішальною у створенні соціального і психологічного портрета, вона визначає характер подальших взаємин.

Змінити перше враження згодом важко. Отже, навіть найрозумнішій, найдобрішій та доброзичливій людині необхідно бути уважною до свого вигляду, якщо вона намагається налагодити гарні стосунки з людьми. Всі ці фактори і зумовили необхідність розгляду даної проблеми і свідчать про її актуальність.

Етикет моди
Французький дослідник семіотики Р.Барт розглядає загальні питання моди, її опис в мас-медіа, перекладає моду на мову знаків та соціальних цінностей. Також цікавим є погляд на моду у книзі російського автора О.Вайнштейна, яка висвітлює аспекти ділового одягу державних службовців з історичного погляду. Інтерес для нашого дослідження становлять також праці О.Сагайдак та А.Борункова, що показують аспекти дипломатичного протоколу та етикету. Дослідники В.Галушко та І.Афанасьєв розкривають деталі ділового протоколу, секрети ведення переговорів, основи ділової етики та етики ділового спілкування.

У книзі Дж.Вуд, Ж.Серре ми знаходимо цінний матеріал з дипломатичного церемоніалу і протоколу з погляду міжнародного досвіду. Звичайно, висвітлювати питання системи моди неможливо окремо. Потрібно враховувати весь комплекс факторів, які впливають на глобалізаційні зміни у світі. Провідні суспільствознавці стверджують, що глобалізація є найбільш дискутованою і водночас найменш зрозумілою тенденцією сучасного світу. Існує багато концепцій і підходів до визначення того, що розуміти під глобалізацією, які аспекти та сфери вона охоплює.

Так, наприклад, Дж.Біллінгтон, А.Вебер, Дж.К’єза, Ю.Яковець, 3.Яхимович, К.Градов досліджують феномен “розколотої цивілізації” як результат технологічних та інформаційних перегонів, що нав’язуються найбагатшими, найбільш розвиненими країнами світовій спільноті. Пошукам адекватних відповідей на виклики глобалізації присвячені, зокрема, праці І.Данилевич, І.Гаврилової, Ю.Пивоварова, С.Патрушева та інших вчених. Вони здійснюють спробу переусвідомити історичний досвід становлення та розвитку політичної та економічної демократії, обговорюють проблеми взаємовідносин влади і суспільства, просування до культури миру, толерантності та стабільності в умовах глобалізації.

Серед невиділених частин загальної проблеми, яку ми розглядаємо у цій статті, постає взаємозв’язок семіотики та системи моди, що дає нам можливість по-новому подивитися на глобалізацію. Отже, метою цієї статті є розгляд ділового одягу державних службовців в контексті семіотики, системи моди, глобалізації.

Нове в сучасній глобальній системі, як стверджують сучасні дослідники - це постійна інтенсифікація структури взаємозв’язків, опосередкованої такими феноменами, як сучасна індустрія комунікацій та новітні інформаційні технології, а також процес глобалізації взаємопов’язаності: технологічної, організаційної, адміністративної і правової, кожна з яких, попри все інше, має власну логіку та динаміку змін. Політика сьогодні здійснюється з усією своєю звичною невизначеністю, випадковістю та недетермінованістю у світі, пронизаному потоками товарів і капіталу, пересуванням людей. Сьогодні найбільш складним питанням у дискурсі глобалістики є проблема збереження ідентичності. Зараз можна спостерігати інтенсивні процеси глобалізації, які спричиняють уніфікацію, коли стираються відмінності між соціальними класами і функціями.
Варто погодитись завторами С.Наумкіною, Ю.Ткачукутому, що не тільки методологічно, але й практично важливо, щоб теоретична рефлексія не заступила собою пошук конкретних маркерів глобалізації, а також індикаторів обумовлених нею змін, що проявилися, зокрема, у трансформації політичних інститутів, структур, відносин.

 

Зрозуміло, це саме зовнішні форми поведінки, і вони ніяк не торкаються внутрішнього, духовного світу людини. Вона може притримуватись різних політичних, моральних, релігійних принципів. Але дотримання етикету, правила якого завжди і конкретні, і загальнолюдські, з одного боку, мимоволі зближують навіть зовсім різних людей, з другого - вказують на належність до тієї чи іншої соціальної групи, спільноти, країни.

Етикет (фр. еtiquet - ярлик, етикетка) - це сукупність правил поведінки, включаючи манери, одяг, форми привітань і звернень, інакше кажучи, все те, що пов’язане із зовнішніми проявами ставлення до людей. У цій статті йдеться про одяг як складову етикету, оскільки це свого роду візитна картка особи і тієї установи чи організації, яку вона представляє. Це особливо важливо, коли необхідно відвідувати офіційні заходи: дипломатичні і парламентські прийоми, конгреси, симпозіуми тощо. Наприклад, громадян, що прийшли на аудієнцію до посла іншої країни у невідповідному одязі, секретар, скоріш за все, просто не допустить до високопоставленої особи. Такі випадки - не дивина. Навіть у деякі сучасні ресторани заборонено вхід чоловікам без піджака і краватки. Зрозуміло, що правила ці не вічні: епохи, що змінюються, безперечно вносять у них свої корективи. Так, наприклад, зараз в Японії керівник країни може з’явитися на офіційному заході без краватки, це допускається протоколом у зв’язку із надто високою літньою температурою повітря у цій країні.

Поглянувши в історію, побачимо, що в усі часи одяг вказував на приналежність до тієї чи іншої соціальної групи, касти, конфесії або професії. Часто форму одягу визначали накази монархів, і за порушення цих наказів винуватців притягали до суду. Споконвіку типів одягу було стільки ж, скільки соціальних класів. Для кожного соціального стану був свій костюм, і перетворювати одяг на знак було зовсім не важко, оскільки сама станова відмінність вважалась чимось цілком природним. Таким чином, з одного боку, одяг цілком підпорядковувався умовному коду, а з другого - сам цей код відсилав до природного або точніше навіть божественного порядку. Змінити одяг означало одночасно змінити свою сутність і свій клас: одне збігалося з іншим. Раніше існувала справжня граматика костюма, порушення якої означало замах на глибинні устої Всесвіту, а не тільки на умовності смаку; наскільки багато інтриг та перипетій у світовій історії ґрунтується на цьому відверто сигналітичному характері одягу!

Цікаві моменти в контексті системи моди можна спостерігати на прикладі царської Росії, де Петро І започаткував нову костюмну традицію. Його реформи одягу сприяли появі нового європейського стилю повсякденного та парадного одягу. Належні зразки одягу виставляли в містах на опудалах-манекенах, і за відмову наслідувати їм стягувався штраф. У 1700 р. Петро видав свої знамениті укази, згідно з якими примушувалося “всіх чинів людям” голити бороди, носити німецький та угорський одяг по буднях і французький - у свята. Ці укази поширювались на всі класи, крім духовенства, візників та селян.

У Російській імперії у 1742 р. вийшов наказ, за яким носити мереживо і шовк можна було винятково “особам перших п’яти класів”, тобто високопоставленим чиновникам, вищим офіцерам. Особам, які не мали рангу, було заборонено носити одяг з оксамиту.
Захоплення європейською модою безпосередньо пов’язувалось у російському менталітеті із західною ідеологією. Тому залежно від політичної кон’юнктури у відносинах із західними країнами люди були вимушені відчувати ті чи інші незручності. У Росії, очевидно, в більшому масштабі, ніж в інших країнах, робилися спроби регламентувати моду зверху з винятково політичних мотивів.

З плином часу костюм радикально змінився - не тільки за формою, а й за духом.
Як вважає французький дослідник семіотики культури Ролан Барт, еліта вимушена була захищатися - не від робітничого класу (робочий костюм залишався чітко маркованим), а від підйому середнього класу. Тому костюму довелось вести хитру гру з теоретичною одноманітністю, так що бумежах тепер загального типу одягу залишалась деяка кількість формальних відмінностей, здатних маніфестувати опозицію суспільних класів.

Доречно було б у цьому контексті згадати таке суто англійське явище, як дендізм, філософією якого було протиставлення масовому виробництву та споживанню ідеї індивідуальності. Якщо розглядати денді тільки з точки зору одягу (хоча взагалі відомо, що це дещо більше, ніж вестиментарна поведінка), він йде ще далі у вишуканості – для нього сутність набуває вже не соціального, а метафізичного характеру, він протиставляє аж ніяк не вищий клас нижчому, а тільки в абсолютному плані - індивіда натовпу. Так він вимушений створювати безперервно нові відмінні риси, що дає змогу вислизати з натовпу, не підкорятись моді.

Мода, як відомо, являє собою колективне наслідування новинкам, що регулярно з’являються; навіть якщо як алібі вона посилається на індивідуальне самовираження “особистості”, вона за своєю суттю є феномен масовий, тому цим феноменом і зацікавились соціологи, які знайшли тут чудовий приклад діалектики відносин між індивідом та суспільством.

У наші дні мода стала справою всіх і кожного, перетворилася на суспільний інститут.
У своїй праці дослідниця О.Вайнштейн робить спробу поглянути на моду саме як на суспільний інститут. Про це йдеться і в працях В.Галушко та І.Афанасьєва. Таким чином, виникає парадокс: мода знищила будь-яку продуману своєрідність одягу та тиранічно утвердила його інституціональну своєрідність.

Бюрократизувався не сам одяг, а в більш витончений спосіб - його проект своєрідності. За допомогою моди всьому сучасному одягу прищепили трохи індивідуальності - а це фатально призвело до нейтралізації самої індивідуальності. Її нейтралізувала не загальна соціалізація світу, а виникнення особливої опосередкованої сили між абсолютним індивідом і тотальною масою, сучасне демократичне суспільство зробило її засобом рівномірного розподілу, що покликаний автоматично встановлювати рівновагу між потребами своєрідності і правом кожного її задовольняти. Суспільство змушене було підпорядкувати процес оновлення одягу строго регулярним строкам - досить довгим, щоб можна було встигати йому підпорядкуватися, і досить коротким, щоб прискорювати торговельний оборот і відтворювати відмінність між людьми.
Останніми десятиліттями глобалізація економічних, соціальних, політичних і культурних процесів проглядається все чіткіше. Однак, оскільки країни світу значно відрізняються за масштабами і рівнем соціально-економічного розвитку, можна припустити, що результати впливу глобалізації на окремі держави та групи держав також далеко не однакові. Ця гіпотеза активно обговорюється в науковій літературі. Зміст дискусії між прибічниками неокласичної теорії і теорії розвитку, аспекти глобалізації, які дотримуються в цілому оптимістичних поглядів на наслідки глобалізації, та їх теоретичними опонентами викладено в багатьох публікаціях.

Аналіз сучасної літератури з проблем глобалізації, як підкреслюють С.Наумкіна і Ю.Ткачук, свідчить про існування досить радикальних думок про глибину її впливу на суспільні відносини, на становище людини в суспільстві. На думку англійського соціолога Б.Уїлсона, головним наслідком глобалізації є заміна традиційних зв’язків між людьми, які відбувалися переважно в межах локальних спільнот (community), зв’язками глобального масштабу, численними, безособовими і функціональними. У результаті порушується механізм передачі від покоління до покоління вищих моральних цінностей, якими й були безпосередні особистісні зв’язки в межах первинних спільнот. Відтак люди у своїй поведінці керуються вже не тими цінностями, а лише безпосередньо практичними функціональними завданнями, які диктує їм актуальна ситуація. На основі цього Б.Уїлсон робить висновок про настання доби постмодерну, яку він прямо пов’язує з глобалізацією, розуміючи під нею, перш за все, узагальнений символ змін.
Один з найважливіших параметрів таких змін - величезне розширення мережі соціальних зв’язків, до якої включений індивід, і яке супроводжується зростаючою дестабілізацією таких зв’язків та часто розпадом сталих людських спільнот, що могли б “озброювати” індивіда набором чітких норм, цінностей, мотивів.

Таким чином, підбиваючи підсумок, слід зазначити, що:

  • по-перше, моду вже не можна розглядати з погляду соціальних класів;
  • по-друге, експансія масової культури на прикладі індустрії моди має подвійний характер (позитивний момент - одяг став більш демократичним та доступнішим, але поряд з цим можна спостерігати зменшення комбінаторики одягу, а отже, зникнення справжньої індивідуалізації образу);
  • по-третє, наш прогноз до вимог одягу в контексті семіотики полягає у тому, що діловий одяг державних службовців буде залишатися чітко регламентованим, чого вимагають міжнародні норми ділового етикету.

Подальша глобалізація світу, напевно, супроводжуватиметься збереженням цих тенденцій. Перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Сучасний стан глобалізаційних процесів ставить перед людством усе нові завдання та питання. Для вивчення цих проблем залучаються найновіші знання та наукові дослідження. У кінцевому результаті ми хотіли б побачити чітку картину розвитку суспільства та виробити нові можливості та механізми розвитку. На нашу думку, ми маємо велике поле для досліджень у даному напрямі на майбутнє. Розглядаючи ці напрями, нас буде цікавити насамперед державно-управлінський контекст. Безперечно, ми розглянули тільки одну сферу суспільного буття, вивчаючи яку більш глибоко пізнали суспільство взагалі та відносини між індивідом та суспільством зокрема.