Трудове виховання — виховання свідомого ставлення до праці че­рез формування звички та навиків активної трудової діяльності.

Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження і взаємодії людини в сус­пільстві та природному середовищі. Воно покликане за­безпечити:  психологічну готовність особистості до праці (ба­жання сумлінно та відповідально працювати, усвідомлен­ня соціальної значущості праці як обов'язку і духовної потреби, бережливість щодо результатів праці та повага до людей праці, творче ставлення до трудової діяльності);  підготовка до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань, загальних основ виробничої діяль­ності, вироблення умінь і навичок, необхідних для трудо­вої діяльності, підготовка до свідомого вибору професії).

Трудове виховання ґрунтується на принципах:  єдності трудового виховання і загального розвитку особистості (морального, інтелектуального, естетичного, фізичного);  виявлення і розвитку індивідуальності в праці;  високої моральності праці, її суспільно корисної спрямованості;  залучення дитини до різноманітних видів продук­тивної праці;  постійності, безперервності, посиленості праці;  наявності елементів продуктивної діяльності дорос­лих у дитячій праці;  творчого характеру праці;  єдності праці та багатогранності життя.

У трудовому навчанні учні одержують загально трудову (оволодіння знаннями, уміннями і навичками з плану­вання, організації своєї праці), загальновиробничу (осво­єння науково-технічного потенціалу основних галузей ви­робництва, основ економіки та організації праці, природи й навколишнього середовища), загальнотехнічну (оволо­діння знаннями з урахуванням специфіки галузі, в яку входить обраний профіль трудової підготовки) й спеціаль­ну підготовку (передбачає формування початкових умінь і навичок праці з обраної спеціальності).

Зміст трудового виховання визначається навчальною програмою для кожного класу. Його особливості відобра­жають поняття «трудова свідомість», «досвід трудової ді­яльності», «активна трудова позиція».

Трудова свідомість особистості містить уявлення про ставлення до праці, участі у суспільно корисній праці, усвідомлення необхідності трудового самовдосконалення, систему знань, трудових умінь і навичок, з'ясування ролі праці у виборі майбутньої професії. Досвід трудової діяльності означає систему загальних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті, пра­ці, об'єктивного оцінювання результатів своєї праці та самооцінювання, умінь і навичок систематичної, організо­ваної, посильної суспільно корисної праці, узагальнення набутого досвіду. Активна трудова позиція зумовлюється системою тру­дових потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, уподобань, прагненням до обдуманого вибору професії, про­довження освіти у відповідному навчальному закладі. Формування готовності до праці поділяють на етапи — своєрідні ступені трудового становлення особистості.

Дошкільний період. На цьому етапі відбувається залу­чення дітей до побутової праці, догляду за тваринами і рослинами, виготовлення іграшок, ознайомлення з пра­цею дорослих, формування переконань щодо необхідності праці, бережливого ставлення до її результатів.

Початкова школа. Головне для неї — вироблення еле­ментарних прийомів, умінь і навичок ручної обробки різних матеріалів, вирощування сільськогосподарських куль­тур, ремонту навчально-наочного приладдя, виготовлен­ня іграшок, різних предметів для школи. Учнів знайом­лять з деякими професіями.

Основна школа. Навчання і виховання у ній зосереджу­ється на оволодінні знаннями і практичними вміннями обробки металу та дерева, основами електроніки, метало­знавства, графічної грамоти. Формування уявлень про го­ловні галузі народного господарства, вмінь і навичок ви­готовлення нескладних виробів. Починаючи з 8-го класу, учні працюють у навчально-виробничих бригадах, між­шкільних навчально-виробничих комбінатах, навчальних цехах.

Старша школа. Вона ставить за мету оволодіння умін­нями і навичками з наймасовіших професій, які здобува­ють безпосередньо на виробництві, з урахуванням потреб регіону, наявної навчально-технічної та виробничої бази. На цьому етапі важливо знайомити учнів з основами еко­номічної теорії, підприємницької діяльності, законодав­ства з питань підприємництва, фінансово-кредитних опе­рацій, психолого-педагогічними засадами управління.

На всіх етапах трудового виховання учнів необхідно формувати потребу в праці, творче ставлення до неї, залу­чати до реальних виробничих відносин і формувати роз­винуте, зорієнтоване на особливості ринкового господа­рювання, економічне мислення, розвивати загальні (інте­лектуальні, психофізіологічні, фізичні та ін.) і спеціальні (художні, технічні, математичні тощо) здібності, відроджу­вати національні традиції, народні промисли та ремесла, виховувати культуру особистості в усіх її проявах.

Вибір професії — один з головних у житті людини. Це, по суті, вибір життєвого шляху, вибір долі. Від нього багато залежить, наскільки людина зможе реалізувати себе в різних сферах життєдіяльності, якими будуть її власні набутки та віддача від неї суспільству. Тому вибір профе­сії — точка, в якій схрещуються інтереси особистості та суспільства. Зважаючи на це, профорієнтаційна робота в школі має враховувати, з одного боку, схильності людини, з іншого — тенденції розвитку суспільства, господарсько-економічної сис­теми, які потребують професійно мобільних кадрів, здатних організувати і розвивати свою справу, до конкурентної бо­ротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а за потреби і до перекваліфікації.

Свідомий вибір професії передбачає якомога ширшу обізнаність учня про професії, їх особливості, здатність співставити свої можливості з професійними вимогами, врахувати потреби суспільства в кадрах певних спеціаль­ностей.

Профорієнтаційна робота в школі є тривалим, з кож­ним роком все складнішим процесом, що передбачає такі головні аспекти (етапи):

1. Професійне інформування — психолого-педагогічна система формування обізнаності щодо особливостей про­фесій, потреби суспільства в них, а також профорієнта­ційної позиції, зорієнтованості особистості на вільне та свідоме своє професійне самовизначення.

2. Професійна діагностика — система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно зна­чущих властивостей і якостей.

3. Професійна консультація — надання особистості на основі вивчення її професійно значущих властивостей і якостей, допомоги щодо найоптимальніших для неї на­прямів професійного самовизначення.

4. Професійний відбір — допомога учневі у виборі кон­кретної професії на основі його загальних і спеціальних здібностей, інтересів, перспективних умов професійної під­готовки і працевлаштування.

5. Професійна адаптація — допомога молодій людині всебічно пізнати майбутнє, його професійне середовище. Актуальна вона на стадії освоєння професії.

Ідея трудового виховання в історії розвитку педагогіки і шкільництва знайшла своє відображення у працях Песталоцці, Ушинського, Сковороди, Макаренка, Сухомлинського, Каменського

Песталоцці висунув проблему поєднання продуктивної праці з на­вчанням і розглядав трудове виховання в зв'язку з моральним. В ро­мані «Лінгард і Гертруда» під час роботи дітей (прядіння) Гертруда вчила їх читати, рахувати. В школі, організованій для селянських дітей поміщиком, вони цілі дні проводять за роботою на прядильних і ткацьких верстатах. На пришкільній ділянці діти впрошували городні рослини. Одним словом, діти спочатку працюють, а потім учаться.

Велику роль як засобу виховання особистості Ушинський від­водить праці. В своїй роботі «Праця в її психічному і виховному значенні» він підкреслює, що людина формується і розвивається у трудовій діяльності. Праця, по-перше, є основою і засобом люд­ського існування і, по-друге, вона є джерелом фізичного, розумо­вого і морального вдосконалення людини. Ось чому, на його дум­ку, виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно вихову­вати її не для щастя, а готувати до праці.

Ушинський надавав великого значення фізичній праці, вважа­ючи дуже корисним, щоб людина у своїй діяльності поєднувала фізичну і розумову працю, підкреслюючи велике виховне значен­ня сільськогосподарської праці (особливо в сільських школах).

Спираючись на народне розуміння праці, Сковорода обстоював не­обхідність підготовки дітей до «спорідненої» трудової діяльності. За його переконанням, краще бути талановитим бондарем, ніж бездар­ним письменником. Природно, що в праці людина з найбільшою повнотою реалізує свої можливості, приносячи найбільшу користь суспільству. Саме через працю, за Г. Сковородою, лежить моральне самовдосконалення людини. За Г. Сковородою, успіх у діяльності людини зумовлюється не лише її здібностями, а й такими якостями, як працьовитість, терплячість, вміння володіти собою, поміркова­ність, доброчесність, справедливість, доброзичливість, вдячність, скромність, бадьорість духу («кураж»), а також гуманізм та милосердя.

Чи не найголовнішим «секретом» успіху виховної роботи в за­кладах А.С. Макаренка була відмова від споживацької благодійно­сті та державних дотацій на їх утримання. Він здійснював переви­ховання шляхом залучення вихованців не тільки до побутового самообслуговування, а й до рентабельної продуктивної праці. Це забезпечувало можливість на лише фізично виживати, а й форму­вати у вихованців оптимістичний погляд на свою подальшу долю. Адже вони знайомилися з реальними виробничими відносинами, отримували надійну професію, організаційні навички, досвід вза­ємовиручки, відчуття захищеності у колективі і суспільстві.

Центральним у всебічному розвитку особистості, на думку вче­ного, є трудове виховання. Особливого значення у зв'язку з цим, він надавав єдності трудової культури і загального розвитку — морального, розумового, естетичного, фізичного; розкриттю, ви­явленню і розвитку індивідуальності в праці, високій моральній сутності праці, її суспільно-корисній спрямованості. Педагог вва­жав за необхідне в період дитинства і отроцтва широко залучати учнів до різноманітних видів продуктивної праці. Природно, що трудове виховання, на думку вченого, розпочинається за шкіль­ною партою, оскільки навчання є найважчою працею для школяра.