Педагогічна практика виробила різноманітні форми позакласної виховної роботи.

Форми виховної роботи — це варіанти організації виховного процесу, композиційна побудова виховної справи. У психолого-педагогічиій літературі поняття «виховний захід» використовується для позначення різних видів і форм виховної роботи. Однак учені відзначають невідповідність означеного поняття фактичному смислу виховної роботи, адже «захід передбачає фрагментарність».

Систематичність, комплексність, послідовність, безперервність виховання точніше передає поняття «виховна справа», якому останнім часом надають перевагу теоретики і практики. Виховна справа — це вид (форма) організації і здійснення конкретної діяльності з метою виховання. Головна особливість виховної справи — необхідність, корисність, здійсненність. Виховні справи мають колективний і творчий характер. Зазвичай виховні справи організовують у вільний від навчальних занять час, тобто у години дозвілля. У цікавих, змістовних, захопливих виховних справах діти беруть участь добровільно. Враховуючи, що дозвіллєва діяльність за своїм змістом мас бути соціально значущою, тобто сприяти всебічному розвитку особистості (а такою є вся діяльність, що пронизує позакласні виховні справи), то всі виховні справи, організовані у години дозвілля, є формами, в яких виявляється дозвіллєва діяльність школярів. Отже, кожна форма дозвіллєвої діяльності має бути виховною справою.
Якщо розглядати виховні справи як уособлені системні утворення, можна виділити їх узагальнену структуру:

  • цілепокладання, планування;
  • організація і підготовка;
  • безпосереднє здійснення справи;
  • аналіз досягнутих результатів.

Різноманітність форм позакласної виховної роботи постійно поповнюється новими формами, що відповідають умовам шкільного життя, яке постійно змінюється. Часто основи їх змісту і методики черпаються з популярних ігор телевізійних передач (КВК, «Брейн-ринг», «Що? Де? Коли?», «Поле чудес», «Відгадай мелодію», «Поклик джунглів», «Чудова сімка», «Розумниці і розумники» тощо). Значний вклад у розробку нових форм виховної роботи зроблено 1. П. Івановим (80-ті роки XX ст.) та Н. Є. Щурковою (90-ті роки XX ст.).
Усю багатоманітність форм виховної роботи з учнями поділяють на три групи — залежно від основного завдання, яке реалізується у процесі використання тієї чи іншої форми:

  1. форми управління і самоуправління шкільним життям (збори, лінійки, мітинги, години класних керівників, засідання представницьких органів учнівського самоврядування, стінна преса тощо);
  2. пізнавальні форми (екскурсії, походи, фестивалі, усні журнали, інформації, газети, тематичні вечори, студії, секції, виставки тощо);
  3. розважальні форми (ранки й вечори, свята, ігрові програми тощо).   

Кожна форма, яка використовується у педагогічному процесі, допомагає реалізовувати не одне виховне завдання. Наприклад, форми управління шкільним життям вирішують не лише завдання організації діяльності учнівського колективу, а й завдання просвіти школярів (насамперед — у питаннях менеджменту) і вироблення у них управлінських навичок. З цією метою педагоги використовують у ролі організаторів цих форм роботи не тільки здібних учнів, а й тих, хто спочатку не виявляє організаторських здібностей. У цьому, зокрема, полягає смисл регулярної зміни органів учнівського самоврядування, залучення до управлінської діяльності у різних сферах шкільного життя якомога більшої кількості учнів.
Розважальні форми роботи не можуть і не повинні виконувати тільки розважалигу функцію: вони будуть розважати по-справжньому тільки тоді, коли вноситимуть у свідомість і почуття дітей уявлення та знання про щось раніше невідоме і впевненість у власній значущості в системі міжособистісних взаємин. Л щоб забезпечити це, потрібно добре продумати організацію справи, залучити до її організації та проведення мак-симальїгу кількість учасників (в оптимальному випадку — всі учасники повинні почувати себе відповідальними оріанізаторами форми роботи, яка проводиться), зробити так, щоб вихованці добре відпочили.
Огжке, розважальні форми виховання (якщо вони правильно педагогічно продумані, підготовлені і проведені) сприяють інтелектуальному і духовному розвитку школярів, зміцненню їхнього здоров'я.

На сучасному етапі увага педагогів акцентується на особистості, індивідуальності. Поняття «особистісно орієнтоване виховання», «навчання, центроване на учня» тощо наповнюються практичним організаційно-педагогічним і психологічним змістом: діагностикою рівня інтелектуального, фізичного й емоційно-морального розвитку, розробкою стратегії і тактики (технології) індивідуального темпу засвоєння змісту освіти і формування певних рис характеру. У зв'язку з цим нового, глибшого смислу набуває класифікація форм здійснення позакласної виховної роботи залежно від кількості учасників тієї чи іншої виховної справи. Індивідуальні, групові і масові форми організації педагогічного процесу у своєму поєднанні забезпечують, з одного боку, оптимальне врахування особливостей вихованця й організацію діяльності та взаємин кожного відповідно до притаманних йому можливостей, а з іншого — адаптацію всіх до соціальних умов неминучої співпраці з індивідами широкого спектру ідеологій, національностей, професій, способу життя, темпераменту, характеру тощо.
Якщо у навчанні діяльність із розвитку інтелекту за своєю суттю є індивідуальною, то у виховній роботі сама технологія виражається у взаємодії індивіда з іншим чи (що трапляється частіше) з іншими, не у всьому схожими, а нерідко і багато в чому несхожими суб'єктами виховного процесу. Сутність виховання як процесу найбільшою мірою виражається в діяльності, у взаємодії з іншими людьми, в якій формуються ставлення індивіда до його оточення. Саме у зв'язку з цим класифікація форм виховної роботи за кількістю учасників цього процесу є більш актуальною, ніж у навчанні.
Однак це не означає, що засоби і методи перестають відігравати свою суттєву роль. Залежно від цієї ознаки форми виховної роботи поділяють на три групи:

  1. словесні (збори, мітинги, інформації, бесіди, диспути, дебати тощо), у холі яких використовуються словесні методи і види спілкування;    
  2. наочні (виставки, музеї, екскурсії, стенди, колажі та інші форми наочної агітації), які орієнтовані на використання наочних методів — зорового сприйняття вихованцями зразків взаємин, дій тощо;
  3. практичні (чергування, шефська і благодійна діяльність, збір та оформлення експонатів для музеїв, виставок, виготовлення стендів конкурсах тощо), основу яких становлять практичні дії вихованців, які змінюють об'єкти їхньої діяльності.

Чим відрізняється ця класифікація форм виховної роботи від класифікації методів? Відмінність полягає в тому, що коли класифікують методи за джерелом знань, то розглядають окремі методи як самостійні шляхи вирішення дидактичного завдання. Наприклад, пояснення — самостійний метод і може бути використаний незалежно від інших. А будь-яка словесна форма виховної роботи не обмежується одним методом. Під час проведенім зборів можуть і пояснювати, і розповідати, і дискутувати. Практичні форми роботи також передбачають не лише виконання вправ чи графічних робіт, а завжди мається на увазі використання кількох (багатьох) методів у певному поєднанні (як і не одного, а кількох виді~ діяльності). У цьому полягає суть поліморфності форми педагогічного процесу.
Джерела поліморфності форми — у багатоплановості окремого педагогічного завдання, у тривалості його вирішення, що не обмежується часом взаємодії виховатеял з вихованцем, у тісному взаємозв'язку педагогічних завдань, у динамічності і недискретності педагогічного процесу. Все це можна «подолати», багатоманітну сукупність завдань можна вирішити лише завдяки використанню форми, а не завдяки використанню якогось метода, навіть досконалого, правильно підібраного тощо. Для виховної роботи це є характерним ще більшою мірою, аніж для навчальної: у навчанні за результатами використання одного методу може бути створено ілюзію вирішення педагогічного завдання у вигляді засвоєння певної суми знань, формування певного уміння. Однак педагогічне завдання, що вирішується у навчанні, не обмежується знаннями і вміннями. Істотними її складовими є формування взаємин, різнобічний розвиток учня-вихованця. А це може бути забезпечено лише певним поєднанням засобів і методів їх застосування, тобто у рамках форми, яка відповідає всьому змісту завдання.