Збори — це форма виховної роботи, яка розглядається як виша форма учнівського самоврядування з тією особливістю, що на зборах вихованців дорослі (педагоги) мають право вирішального голосу.
У всіх виховних системах (С. Т. Шацького, А. С. Макаренка, С. Френе та ін.), які відзначаються високими результатами, їх організатори відводили зборам дуже важливе місце. Збори проводилися регулярно, не рідше ніж раз на тиждень. На них обговорювались і вирішувались усі найважливіші питання спільного життя вихованців, кожен мав рівні з іншими права і можливості участі в обговоренні і прийнятті ринеш. Я. А. Коменський рекомендував, щоб учні "...у визначені дні на загальних зборах розглядали справи, як це відбувається у розвиненій державі".

Це буде справді готувати юнаків до життя шляхом вироблення навичок до такого роду діяльності». Порядок дня зборів визначається заздалегідь, кількість питань, які обговорюватимуться — невелика (1—3), з кожного питання передбачається інформація (доповідь), обговорення й прийняття рішення. Веде збори обраний голова чи керівник представницького органу учнівського самоврядування. На початкових стадіях розвитку колективних взаємин збори веде педагог (у класі — класний керівник, у школі — директор чи його заступник). Хід обговорення і рішення записуються у протокол зборів.
Ще С. Т. Шацький, описуючи виховну роботу в дитячій колонії «Бадьоре життя», показав і важливість зборів, і труднощі в їх проведенні. Наприклад, він відзначав, що діти активно беруть участь у виборах, а до обговорення практичних справ їх залучити важко. Для дітей збори — цс школа громадянської активності, відповідальності й діловитості. І в цій школі теж с «новачки-першокласники», яких потрібно всього вчити, а с й такі, які багато чого вже навчені і готуються до «випуску».
ВИХОВНА ГОДИНА
Поширеною формою виховної роботи є виховна година (година класного керівника). У 80-ті роки в багатьох школах час її проведення вказувався у шкільному розкладі. Поява такої форми роботи була викликана необхідністю проведення спланованої діяльності з духовно-морального, художньо-естетичного, правового та інших напрямів виховання. В. О. Сухомлинський наголошував, що класний керівник як організатор дозвілля повинен проводити бесіди з учнями не тільки про те, що відбулося, а й на теми, передбачені планом роботи: про збереження здоров'я, мистецтво, громадянське становлення, культуру поведінки тощо. Він сформулював положення про основні напрями виховної роботи з учнями різного віку й основні теми бесід з ними. Багато в чому ці положення с актуальними і на сучасному етапі (звичайно, не стільки тематика бесід, скільки сам принцип їх проведення).
Центральним компонентом виховної години с бесіда класного керівника з учнями на теми, які заплановані раніше. Окрім цього, під час проведення виховної години обговорюються поточні справи (якщо не розвинена така форма роботи як збори), передбачаються певні види розваг з метою розвитку неформального спілкування учнів, організації їхнього дозвілля, підвищення інтересу до спільної позаурочної діяльності.
Чим відрізняється класна година від зборів? Тим, що на зборах основними «дійовими особами» є самі учні, а на виховній годині — педагог. Окрім цього, основна функція виховної години — збагачення учнів моратьними, естетичними та іншими знаннями, формування умінь та навичок моральної поведінки, а функція зборів - організація життя колективу, вираження колективної думки про шляхи і способи вирішення спільних завдань. Збори — офіційний орган громадського самоврядування, його рішення протоколюються і в подальшому є реіуляторами громадського життя колективу, а виховна година переважно передбачає неформальне спілкування класного керівника з вихованцями і вихованців між собою, що розраховане на максимальне врахування їхніх індивідуатьних особливостей, забезпечення особис-тісного підходу у вихованні.
ДИСКОТЕКА
Слово «дискотека» походить з грецької (disco — «диск». teke— «сховище») й буквально означає «сховище чи зібрання грамофоннцх платівок (дисків)». Підготовка та проведення дискотеки для учнівської молоді сприяє формуванню її ціннісного ставлення до мистецтва, естетичної культури, культури спілкування та статево-рольових взаємин. Дискотека як танцювальний вечір готується творчою групою учнів, серед яких є продюсер та сценарист, адміністратор і діджей, шоумен і шоу-група, технічні спеціалісти і група охорони порядку.
Орієнтовне коло обов 'язків членів основного складу: 

  • продюсер-адміністратор — вирішує всі адміністративні питання, поширює квитки, забезпечує реквізитом, веде касу дискотеки;
  • режисер (сцснарист-постановник) — створює сценарій та втілює його в життя;
  • діджей (один чи двоє) — готує і веде музичну частину вечора;
  • редактор — керує роботою прес-центру;
  • шоумен — готує і проводить ігри, танцювальні конкурси.

Орієнтовне коло обов 'язків членів допоміжного складу:

  • прес-центр — проводить рекламну і соціологічну кампанію;
  • шоу-група — готує танцювальні і концертні номери, допомагає під час проведення ігор та конкурсів;
  • технічні спеціалісти — організовують роботу музичного і світлового оснащення, допомагають діджею під час проведення танцювального вечора; цраалда».
  • група охорони порядку — організовує чергування для підтримки порядку і спокою.

ВІТАЛЬНЯ (ПОЕТИЧНА. МУЗИЧНА, ТЕАТРАЛЬНА, СПОРТИВНА)
Головне призначення вітальні — організація цікавого спілкування за інтересами. Про еластичність цієї форми роботи можуть свідчити приклали незвичайних віталень: кінологічна — збирає гостей, які люблять собак; театральна — гості є членами театральних студій, гуртків, люблять бувати на театральних виставах; астрологічна — гості захоплюються астрологією; психологічна — збираються гості, які цікавляться психологічними проблемами.
Загальна характеристика вітальні: збір гостей (15—20 хвилин) відбувається у супроводі мелодійної, тихої музики у м'яких ритмах; господиня вітальні допомагає всім зручно розміститися; кожного вітає посмішкою, психологічно налаштовує до спілкування. Після того, як усі зібралися, відбувається представлення гостей. Кожен може додати кілька слів про того, кого представляють. Це може бути інформація весела, дотепна, серйозна — головне завдання полягає в тому, щоб усі присутні дізналися якомога більше цікавого один про одного, щоб забезпечити позитивний психологічний мікроклімат вітальні. Насамперед представляють тих людей, які вперше прийшли до вітальні. Візитною карткою кожного може бути пісня, вірш, пародія, усмішка, веселий жарт, цікава історія тощо.
Потім іфигадують минуле: кожен гість має в собі минуле — історію формування своєї особистості. Тематика вітальні визначає і тематику спогадів: у музичній вітальні пригадують моменти життя, пов'язані з музикою; у поетичній — те, що визначило сьогоднішній інтерес до поезії; у спортивній — випадки під назвою «Я і спорт» тощо.

ДИСПУТ
Диспут (наукова полеміка) — форма співпраці, яка використову-сться для вивчення різних поглядів на певну проблему з метою встановлення істини. Вченими доведено, що під час суперечки інтенсивно розвивається мислення (Ж. Піаже, Д. Болдуін). Тому ця технологія активно використовується у педагогічному процесі. Вона покликана вирішувати такі завдання: розвивати логічне мислення, вміння ставити запитання та відповідати в емоційно-напружених обставинах; виховувати моральні якості, формувати культуру поведінки та спілкування, ціннісне ставлення до себе та до опонентів.

Етапи організації та проведення диспуту

  1. Не пізніше ніж за тиждень оголошується (в усній чи письмовій формі) тема диспуту; перелік запитань, що виносяться для обговорення (полеміки); дата, час, місце проведення і склад учасників.
  2. Ведучий відкриває диспут, повідомляє тему й мету, коментує їх.
  3. Ведучий визначає секретаря і знайомить із членами журі — спеціалістами з визначеної проблеми.
  4. Ведучий знайомить учасників, які мають різні погляди на проблему. Прихильники різних точок зору обирають керівника.
  5. Повідомляються організаційний регламент та правила співпраці (вони можуть бути написані на плакаті). Прикріплюється плакат із критеріями оцінок, який усно коментується.
  6. Розігруються порядкові номери виступів.
  7. Захисники першої точки зору у своєму виступі викладають власну думку з проблеми, вичерпно пояснюючи й обґрунтовуючи її.
  8. Інша сторона ставить запитання, з'ясовує позицію команди.
  9. Захисники другої точки зору у своєму виступі викладають думку прихильників першої точки зору з проблеми, доводячи, що вони її правильно зрозуміли.
  10.  Ведучий звертасгься із запитанням до прихильників першої точки зору для того, щоб переконатися, що захисники другої точки зору правильно їх зрозуміти.
  11. Захисники другої точки зору у своєму виступі викладають свою позицію з даної проблеми, пояснюють і обфунтовують її.
  12. Захисники першої точки зору у своєму виступі доводять розуміння позиції іншої сторони.
  13.  Ведучий, спілкуючись із прихильниками другої точки зору, переконується в тому, що їхню позицію правильно зрозуміли.
  14.  Прихильники першої точки зору ставлять запитання.
  15. Прихильники другої точки зору відповідають на запитання. Відводиться час для обдумування відповідей і запитань. Коли час і кількість запитань вичерпано, диспут припиняється.
  16. Після обміну запитаннями та відповідями сторони намагаються довести неправильність протилежної точки зору.
  17. Члени журі приймають рішення й оголошують результати диспуту: чия точка зору перемогла. Може статися так, що жодна не звучатиме переконливо. Журі керується фактами та обґрунтованими аргументами.
  18. Ведучий називає переможця диспуту, визначнішій його за кількістю набраних балів.
  19. Підбиваються підсумки.

Добирати теми для диспуту потрібно з урахуванням потреб та інтересів учнів, їхніх вікових особливостей.

ДЕБАТИ
Дебати — інтелектуальне змагання, яке сприяс розвитку вміння відстоювати свої погляди та судження. Рекомендується проводити зі старшокласниками. Вимагає певної підготовки ведучого та учасників. Технологія «дебати» передбачає такий алгоритм дій: підготовка до гри, гра, аналіз гри. Умови гри: у грі беруть участь дві команди (одна — стверджує тезу, інша — її заперечує). Команди складаються з двох чи трьох (залежно від формату дебатів) гравців (спікерів). Суть гри полягає в тому, щоб переконати нейтральну третю сторону, суддів у тому, що ваші аргументи є переконливішими, ніж аргументи вашого опонента.

ТРЕНІНГ
Соціально-психологічний тренінг розуміють як практику психологічного впливу, що грунтується на активних методах групової роботи (використання специфічних форм повідомлення інформації, вироблення вмінь і навичок у сфері спілкування, діяльності, особистісного розвитку та корекції). 
Мета тренінтової роботи може бути різною і відображати спектр процесів, які відбуваються у підлітковому середовищі. Виділяють загальні цілі, які об'єднують різні за напрямом і змістом тренінгові групи, зокрема:

  1. дослідження психологічних проблем учасників групи і надання допомоги в їх вирішенні;
  2. покращення суб'єктивного самопочуття і зміцнення психічного здоров'я;
  3. вивчення психологічних закономірностей механізмів та ефективних способів міжособистісної взаємодії з метою створення ефективного і гармонійного спілкування між людьми;
  4. розвиток самосвідомості і самодослідження учасників для коре :ції чи попередження емоційних порушень на основі внутрішніх і пі ведінковнх змін;
  5. сприяння процесу особистісного розвитку, реалізації творчого потенціалу, досягненню оптимального рівня життєдіяльності і відчуття щастя та успіху.

Тренінг — це форма спеціально організованого навчання з метою самовдосконалення особистості, в ході якого вирішуються такі завдання:

  1. оволодіння соціально-психологічними знаннями;
  2. розвиток здатності до самопізнання та пізнання інших людей;
  3. підвищення рівня уявлень про власну значущість, цінність, формування позитивної «Я-концепції».

Завдання групи соціально-психологічного тренінгу з дітьми — допомогти пізнати себе, а для цього спочатку потрібно навчитися сприймати і розуміти себе.

Самосприйняття особистості здійснюються такими основними шляхами:

  1. Сприйняття себе шляхом зіставлення себе з іншими (тобто людина розглядає іншу людину як модель, що є зручною для спостереження й аналізу). Ми дивимося на себе ніби збоку. Групові заняття надають можливість зіставити себе з іншими членами групи.
  2. Сприйняття себе шляхом сприйняття себе іншими (тобто людина використовує інформацію, яку передають Тй інші люди). Це так званий механізм зворотного зв'язку; він дає змогу учасникам дізнаватися про те, що думають інші про них: про манеру їхньої поведінки, про почуття, які переживають люди, коли мають контакт із конкретною людиною.
  3. Сприйняття себе шляхом отримання результатів власної діяльності (тобто людина сама оцінює те, що зробила). Це механізм самооцінки, який може допомагати чи заважати розвитку особистості. У тренінговій і рут иійснюсться постійне визначення рівня самооцінки кожного учасника і її необхідна корекція.
  4. Сприйняття себе шляхом спостереження власних внутрішніх станів (тобто людина осмислює, аналізує, обговорює з іншими свої переживання, емоції, відчутґя, думки). Однією з принципових відмінностей тренінгу від інших форм роботи є можливість проникнення у своє «Я», отримання досвіду розуміння свого внутрішнього світу.
  5. Сприйняття себе шляхом сприйняття власного зовнішнього вигляду, тобто людина приймає своє тіло, своє фізичне «Я». Під час тренінгу учасники вчаться приймати свій зовнішній вигляд таким, яким він є, і, прийнявши його, розвивати себе і свої можливості.

Результативність соціально-психологічного тренінгу залежить від дотримання в групі загальноприйнятих принципів: добровільності спілкування, самодіапюстикн, позитивного характеру зворотного зв'язку, неконкурентного характеру взаємин, мінімізації лабілізації (засобу пізнання власної недосконалості) і її опосередкованості, дис-танціювання й ідентифікації, включеності, гармонізації інтелектуальної та емоційної сфер.
Результативність тренінгу забезпечує особистість того, хто його проводить. Розвивальний і оздоровлювальний ефект виникає в групі тоді, коли створюється атмосфера емпатії, відвертості, саморозкриття, особливих теплих взаємин між членами групи.
Психологічні та вал силогічні тренінги проводять також з метою формування навичок здорового способу життя.