Реалізація технології діяльнісного методу на уроках у початковій школі

Освіта як соціальний інститут і система передачі молодшому поколінні накопичених культурних цінностей суспільства існує з моменту появи школи. Однак зміни, — що відбулися в Україні останніми роками, зумовили новий характер освіта. Головне тепер - не лише знанні, а й особистість учня, здатність його що самовизначення та самореалізації , до рефлексивного аналізу власної діяльності. Успішно розв’язати це звивання допомагає дидактична технологія діяльнісного методу, — основа науково-педагогічного проекту "Росток". Технологія діяльнісного методу навчання без конфліктів синтезує ідеї нових концепцій освіти (Л.В.Занков , В.В.Давидов. П.Я.Гальперін ) враховуючи наступність з традиційною школою. Педагогічний колектив спеціалізованої школи № 185 з поглибленим вивченням фізико-математичних дисциплін у рамках науково-педагогічного проекту "Росток" почав впроваджувати дидактичну технологію діяльнісного методу. Для цього ми підготували педагогів, котрі змогли б навчати дітей самостійно здобувати знан­ня та якості, необхідні їм для успішного самовизначення і самореалізації.

Відтак, з'являється необхідність розгляду вікового розвитку школярів з позицій провідної діяльності ство­реної А.М Леонтьєвим та Д.Б. Ельконіним. В її основу поклянемо уявлення про те, що психічний розвиток дити­ня відбувається в процесі діяльності, а це означає, що важному віку як специфічному періоду життя людини відповідає певний вид провідної діяльності. На будь-якому етапі вікового розвитку дитини відбувається формування повних психологічних новоутворень: у дошкільному дитинстві - ігрова діяльність, • молодшому шкільному віці - навчальна, у підлітковому - навчально-професійна.

У наукових дослідженнях А. М Леонтьева представле­ні ці компоненти діяльності: мотив, мета, завдання (умови їх досягнення), результат.

Мотив спонукає до діяльності, мета — усвідомлене людиною прагнення . Це означає, що діяльність-важливий акт усвідомлення особистістю мотиву. Тобто тут важливий момент позитивного самовизначення до діяльності - без цього вона не відбувається. Таким читав, позитивне самовизначення — необхідна умова діяльності, а, отже, — одна з умов неперервності освіти

Здатність учня до діяльності інакше можна назвати самореалізації . Акт самореалізації передбачає досягнення поставленої мети. А разом - здатність до самовизначення, та самореалізації - гарантують учневі готовність до розвитку на всіх етапах його життя. Відтак, здійснення як самореалізації, так і позитивного самовизначень відображаючи структуру діяльності, - необхідні, умова неперервності освіти.

Саме такі уявлення про неперервність освітнього процесу представлено а працях Л.Г. Петерсон. Вона розгляд неперервність освіти як неперервність процесу саморозвитку особистості, що грунтується на самовизначенні та рефлексивній самоорганізації. Такий підхід дає змогу виокремити внутрішнє психолого-педагогічне підгруп для побудови системи освіти, яка виключає її розриви , уможливлює прогнозування траєкторії саморозвитку особистості.

В контексті вищезазначеного розуміння неперервності освіти розглянемо, як відбувається цей процес в умовах нашої школи. Перевалом більшість дітей віком 6-6,5 років. Цей вік належить дошкільному періодові. Оскільки провідною діяльністю дошкільників є гра, то навчальна діяльність організовується у формі гри, безпосередніх спостережень і предметних занять, різних видів практичної та образотворчої діяльності. У цьому віці гра - найбільш сприятлива умова для психічного та особистісного роз­витку малечі. В ситуації гри дитині зрозуміла необхідність здобуття нових знань і способів дій, вона сама намагається навчитися того, чого ще не вміє. Таким чином, на період І семестру, як на особливий період першої сходинки неперервної освіти, наше завдання — сформувати нав­чально-пізнавальну мотивацію та елементарні діяльніші здібності учнів на основі використання ігор. Саме в ігро­вій ситуації упродовж І семестру підготовки шестирічних учнів здійснюється механізм рефлексивного мисленні, закладений у свідомість людини природою. Саме в ігро­вій ситуації діти набувають перший діяльнісний досвід.

Надалі вчитель початкової школи має сформувати клас, як колективний суб’єкт діяльності, так званий нав­чальний соціум, який прагне і вміє вчитися разом. Тому до кінця і класу головною формою організації навчальної діяльності стає спільна діяльність. В її основі лежить емо­ційна підтримка, що особливо важливо в період адаптації. Інша мета спільної діяльності — колективне вирішенні проблеми, що стоїть перед учнями. Найрозповсюдженішою формою кооперації в цей час є робота такого типу. це частина - ціле" одна дитина починає, друга продовжує або порівнює індивідуальне рішення, обирає оптимальне. Так спільна діяльність вже знайома дітям і відображає передній досвід.

 В 2 класі відбувається поступовий перехід від спільної колективно-розподільної діяльності. Він починається із введення навчального завданні й оволодіння нормами

співпраці.

На кожному наступному етапі розвитку колективу постійність дітей зростає, а це означає, що вчитель може передавати дітям функції колективної діяльності:діти можуть самостійно ставити навчальні завдання та

виконувати їх.

Уже в 3 класі учні здатні виконувати окремі навчальні дії: ціле покладання, знаходження нового способу дій. моделювання, контроль та оцінку. Основною формою організації навчальної діяльності стає між групова дискусія.

Ситуація суттєво змінюється в 4 класі. В цей період учні здатні до колективно-розподільної роботи: вони можуть самостійно планувати уроки й добирати завдання до кожної частини плану. Але цс стосується лише уроків розв'язку навчального завдання. Наприкінці 4-го класу учням необхідно давати змогу готувати й проводити фрагменти уроків відповідно до складеного ними плану Так, наприклад, якщо план складено в групі, один учень (або група) проводить "розминку", а інший (або група) добирають завдання й здійснюють контроль за ходом розв'язання завдань з теми, а третій (або група) прово­дить підсумкову рефлексію.

Отже, неперервність процесу навчання здійснювати­меться лише тоді, коли на кожному етапі навчання фор­муватиметься мотивація до навчальної діяльності та здатності до самостійної  пізнавальної діяльності . Основною такого підходу є технологія діяльнісного методу навчання .

Нашими спостереженнями було встановлено ,що систематичне  залучення дітей до активної пізнавальної діяльності, яка відповідав їх провідній діяльності, сприяє фізичному здоров'ю та емоційно наснажує їх підвищує працездатність школярів.

Інтегративний характер технології діяльнісного методу дав змогу впроваджувати та реалізовувати її як у математичній , так і природничих та гуманітарних науках. Діяльнісний підхід до навчання - не новий підхід . Про  це висловлювався ще Сократ. наводячи приклад того, що людина не може навчитися грати на флейті, не приклавши її до губ. Німецький психолог А.Дістервєг зазначав : "Відомостей науки не варто повідомляти учневі , але його необхідно підвести до того, щоб він самостійно  їх знаходив і самостійно ними оволодівав.

Зрозуміло, що діяльнісний підхід до навчання дітей має певні переваги перед традиційним наочних поясненням готових знань, проте опанування ним погребує від учителі неабиякого професійного хисту. Вчитель має наочно та доступно пояснити новий матеріал організувати дослідницьку роботу учнів. Діти мають самостійно підійти до розв'язання ключової проблеми уроку й усвідомлено пояснити , як необхідно діяти в нових умовах

Педагоги нашої шкоди відповідально підійшли до вивчення теоретичних засад технології діяльнісного методу, щоб стати активними учасниками практичного впровадження діяльнісного підходу до навчання. Тому, вважаю, їх досвід заслуговує на увагу.

Джерело:журнал «Початкова освіта»