С. ГАВРИШ «МАЛЕНЬКІ ІСТОРІЇ ПРО ВЕЛИКІ ІСТИНИ». ІСТОРІЯ ДВАНАДЦЯТА. ЗА ЯСИРОМ

С. ГАВРИШ «МАЛЕНЬКІ ІСТОРІЇ ПРО ВЕЛИКІ ІСТИНИ». ІСТОРІЯ ДВАНАДЦЯТА. ЗА ЯСИРОМПРАВА ДИТИНИ. РОЗРОБКИ УРОКІВ
ВАРІАТИВНОГО КУРСУ. 4-Й КЛАС
 
 
ДОДАТОК
 
 
Одарка Іваниха не могла натішитися своїми діточками. І хоч знала, що не годиться задивлятися матері на власних дітей, час від часу, заколисуючи наймолодшого Іванка, не могла відвести погляду від Оксанки і Петрика.
 
Бодай спало — не плакало,
Бодай росло — не боліла
Голівонька і все тіло,—
Отцю, матці на втішеньку,
Добрим людям на услугу,
 
- співала колискову Одарка і думала про дітей.

Найстарша, Оксана, її первісток, її квіточка, кохана дитиночка, була тоненька і гнучка, як гілочка; сині очі так і виблискували з-під чорних брів-ниточок, на щічках розквітали маки, а вуста були повні і червоні, мов ягідки.
 
06.02.2015-1ж

До того ж вдачею пішла у матір — господинька така, що й годі шукати. І в хаті прибере, і їсти наварить, і хліба напече, і худобу догляне, а вже як гарно вишивала і співала! Хоч не було їй ще й п'ятнадцяти, а вже багато хто хотів до неї сватів засилати, та знали, що не віддасть Одарка так рано заміж свою донечку. Петрик хоча й був на два роки молодший за Оксанку, але вже було видно його козацьку вдачу: завжди перший з-поміж друзів — і в роботі, й у грі,— до старого і до малого привітний та ввічливий, гарний та сильний, як його батько. Іванкові не було ще й рочку, але знала Одарка, що і третє її дитятко буде гарне та розумне. Бо ще мати навчила Одарку, коли та дівувала, що тільки з любові виростають діти гарними та вправними, батькам і всім людям на радість.

Чоловік Одарчин був на козацькій службі, тому головувала у сім'ї вона. А коли повертався з походу її коханий Іван, на честь якого і молодшого сина назвала, то вже не знала Одарка, як йому догодити і чим утішити. Іван, було, пригорне до себе Оксанку та Петрика, поцілує їх та й каже:

- Слухайтеся, діточки, матері, допомагайте їй, бережіть і захищайте одне одного. Навчайтеся науки та Слова Божого. Ти, сину, як підростеш, поїдеш до Києва вчитися, а потім старшиною козацьким станеш; а ти, доню, обереш собі чоловіком козака найкращого та найславетнішого і будеш йому за гарну дружину.
 

- Дідусю, а чому Петрик поїде вчитися до Києва?

- У Києві при Печерському і Михайлівському Золотоверхому монастирях були найкращі на той час школи. Там навчали арифметики, старослов'янської, руської та грецької мов, церковних співів. Існували також школи для посадських людей, де могли навчитися грамоти діти купців і ремісників.

- А коли ж у школах почали вивчати інші науки?

- Це сталося трохи пізніше — в XVII столітті, коли з'явилися так звані братські школи, їх відкривали міщани і православне духовенство на власні кошти. Освіта в цих школах базувалася на давніх слов'янських традиціях. У братських школах зазвичай було п'ять класів. Вивчалися «сім вільних наук» — граматика (латинська, грецька, польська й українська мови), риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія й музика.

- Мабуть, важка була та наука! А що було далі з Петриком та Оксанкою?

Батько знову вирушав у похід, а діти лишалися з матір'ю. Спливали дні й місяці. Вечорами Оксана вишивала рушники для посагу, Петрик майстрував малому Іванкові коника, а Одарка поралася по хаті й пишалася тим, як підростають її дітки. Ніщо не віщувало біди.
 
06.02.2015-2ж

Одного дня, в неділю, збираючись до церкви, Одарка ніяк не могла вибрати сорочку малому Іванкові, аби по дорозі на церковну службу всі побачили, яке в неї гарне дитятко. Тому відпустила Оксанку з Петриком уперед, пообіцявши їх наздогнати. Та в цей час підступні кримські татари, оточивши село, зненацька напали на людей біля церкви і захопили їх у полон. Швидко тікали нападники з села зі своєю здобиччю. «Ясир, ясир!» — збуджено кричали вони один одному.

Так потрапили Оксанка й Петрик у татарський полон. Одарка ж побивалася у хаті: «Ой, і казали ж люди, що не повинна мати на своїх дітей задивлятися, бо біда їм буде. Що ж я наробила! Не вберегла своїх квіточок, гарних та веселих!» — плакала Одарка, притискаючи до грудей Іванка.

Спливло багато часу, а може, й не дуже, як привезли татари Оксану та Петрика у Кафу до моря. Дівчину швидко продали, а потім перепродали дуже багатому туркові.

Сподобалася вона туркові так, що він навіть утратив усю свою пихатість. Хоч і купив він Оксану, а як до неї підступитися, не знав. Дарунки коштовні їй приносив, ласощами пригощав, піснями та музикою веселив, та все їй немиле. Можна купити козачку, та душу і серце її — ніколи. Якось узяв турок Оксану на базар, аби купити їй прикрас та шовку. Довго ходили вони по базару, товари роздивлялися. Аж раптом побачив турок, як спалахнули очі Оксанчині.

- Що сподобалося тобі, зіронько моя? — звернувся він до дівчини.

- Якщо ти подаруєш мені те, що вподобала, я стану покірною і лагідною, — опустивши очі, щоб не було видно сліз, промовила Оксана.

- Добре, добре! — зрадів турок.— Вибирай: оксамит, шовки, коштовні прикраси. Вибирай, чого душа зажадає.

- Не хочу я ні шовків, ні прикрас. Купи у татар он того хлопчика і відправ його з купцями в Україну.

- Добре,— усміхнувся турок.— Зроблю, як ти бажаєш.
 

- Дідусю, тим хлопчиком був Петрик?

- Так, онучку. Оксана добре пам'ятала, що наказував-заповідав їм батько: допомагати один одному.

Підійшла Оксана до братика, обняла його міцно.

- Пам'ятаєш, Петрику, що казав тобі батько? Бути тобі козаком, рідну землю боронити, їдь з купцями додому, а мені судилося в неволі жити. Незабаром відправляють мене до Стамбула,— мовила Оксана і швидко відійшла від брата.

Невдовзі велика важка галера вийшла з порту Кафи і взяла курс на Туреччину. Найкоротший шлях туди лежав повз грізну і величну гору Карадаг. На палубі стояла Оксана, дивилася, як веслують закуті в кайдани бранці-українці, і слухала пісню, яку співала стара туркеня.
 
06.02.2015-3ж

- Про що ця пісня, бабусю? — запитала Оксана.

- Пісня ця про чайок, що супроводжують кораблі. Кожен моряк знає, що побачити чайку можна тільки біля берега. І думають моряки, що чайки — то загиблі душі їхніх товаришів. Скоро мине галера Карадаг і вийде у відкрите море. Тоді вже не побачимо чайок аж до берега турецького.
 
06.02.2015-2сс       06.02.2015-2ссс

І продовжила стара туркеня свою сумну пісню. Аж раптом на галері почалася страшенна метушня.

- Що трапилося? — здивувалася Оксана.— Чому турки до бою готуються?

І тут побачила дівчина, як від скель Карадагу, немов на крилах, летять легкі човни.

«Та це ж козацькі чайки»,— промайнула в Оксани думка.

Даремно важка галера намагалася втекти. Невільники веслували все слабше і слабше. Короткий бій — галера у козаків. Розбили вони на невільниках кайдани і почали у свої човни складати дорогі тканини, прикраси, золото — все цінне, що знайшли на галері.

Серед козаків побачила Оксана свого брата. Кинулися вони один до одного, обнялися, і розповів Петрик сестричці, як усе було:

- Після того, як ти мене викупила, я взявся козаків по Кафі шукати, бо чув від людей, що вони є десь поблизу. А коли знайшов, сказав їм, хто я, про батька та про біду нашу. Вирішив козацький ватажок зробити засідку під скелями Карадагу, як це вони час від часу робили. Отак ми тебе та інших бранців врятували, ще й здобич велику взяли.

- Правду батько казав: бути тобі, Петре, козацьким полковником,— мовила Оксана.
 

- Дідуню, а як ставали козаками?

- Різні долі бувають у людей, різними шляхами потрапляли вони на Запорізьку Січ. Були там бідні селяни, які втекли від панів (їх називали голотою), заможні селяни, міщани та інші люди. Запорізька Січ приймала до себе всіх охочих. Поділялася вона на курені, які засновувалися за місцем проживання козаків. Життям на Січі керувала Козацька Рада, на якій обирали кошового отамана, козацьку старшину та інші органи управління: суд, соцьких, полковників.

- А чим займалися козаки?

- Козаки боронили рідні землі від загарбників, обстоювали православну віру, займалися рибальством, скотарством, полюванням. Вони були вправними вояками і знали таємниці військового мистецтва — тактику наступу й оборони, уміли будувати фортеці, мали кінноту й артилерію, власну флотилію з човнів-чайок, виготовляли порох і зброю.

- Мабуть, козаки були дуже сміливими?

- Так, онучку, козаки — то сміливці, мужні, відчайдушні звитяжці, оборонці землі рідної. Ось послухай, як козаки зверталися до всього православного населення України: «Хто хоче за віру християнську бути посадженим на палю, хто хоче бути четвертованим, колесованим, хто ладен стерпіти усілякі муки за святий хрест, хто не боїться смерті — приставай до нас. Не треба боятися смерті: від неї не вбережешся. Таке козацьке життя».

А я розповім тобі про хлопчика Василька, про його долю і шлях на Січ Запорізьку.
 
 
Навчальне видання «ПРАВА ДИТИНИ. Розробки уроків
варіативного курсу. 4 клас» / Г. А. Артамонова, О. Д. Семикіна –
Х. :Вид. група «Основа», 2014. – 176 с. – (Б-ка журн. «Початкове
навчання та виховання»; Вип. 5 (125)).

Останні статті

Нові виховні заходи