С. ГАВРИШ «МАЛЕНЬКІ ІСТОРІЇ ПРО ВЕЛИКІ ІСТИНИ». ІСТОРІЯ ДЕВ’ЯТА. СЛОНЕНЯ ГУНДА

С. ГАВРИШ «МАЛЕНЬКІ ІСТОРІЇ ПРО ВЕЛИКІ ІСТИНИ». ІСТОРІЯ ДЕВ’ЯТА. СЛОНЕНЯ ГУНДАПРАВА ДИТИНИ. РОЗРОБКИ УРОКІВ
ВАРІАТИВНОГО КУРСУ. 4-Й КЛАС
 
ДОДАТОК
 
Маленьке індійське селище. У родині погонича слонів свято. Нарешті народився хлопчик. Перша дитина померла, і, щоб увести в оману злих духів, батьки назвали другого хлопчика Піччі, що означає «божевільний» . Довгий і складний обряд супроводжував народження малюка. Батько, аби відвернути увагу злих духів, одягнув жіноче вбрання, сховався у темній кімнаті і робив вигляд, нібито це він народжує дитину. І ось усе завершилося добре — народився жаданий хлопчик. Батьки вшановують добрих богів і дякують їм. Кладуть навколо оселі квіти, приносять дарунки богам і радіють, що перехитрили злих духів.

- Дідуню, а чому батьки мріяли саме про хлопчика?

- Я вже розповідав тобі, онучку, що більшість народів віддавала перевагу синам. Не є винятком і індійці. Діти в індійській родині — її благословення і найбільша благодать. Але саме син має найвищу цінність. Індійці вважають, що поховальні і поминальні обряди, які проводить син, дарують батькам безсмертя. Батькові син допомагає перейти у наступне відродження, а для матері він — виправдання сенсу її життя.
 
03.02.2015-1-1ю
 
Вулицею селища біжить зграйка веселих дітлахів.

- Піччі, зачекай-но!

- Тітонько, відпустіть мене,— благає Піччі.

Жінка обтирає замурзане личко хлопця, поправляє на ньому одяг і лагідно промовляє до малого:

- Ти ще встигнеш награтися з друзями. Зачекай. Подумай, як на тебе, такого замурзаного та неохайного, подивляться боги. Як вони дізнаються, що це Піччі?

Хлопчик перестав пручатися.

- Так, тітонько, ви праві. Не можна бути таким, щоб боги не могли упізнати,— щиро погодився ГІіччі, обтрушуючи з себе пилюку.

Жінка схвально посміхнулася. У селищі дітей любили усі. Кожна жінка вважала за честь і обов'язок турбуватися не тільки про свою дитину, ай про всіх дітей селища. Старші діти піклувалися про менших, а менші допомагали найменшим.

Дітлахи далі побігли вулицею. Розпочалася цікава гра. Старші діти розподілили ролі. Кожен із дітлахів зображував певного бога, його вдачу, особливості, вади, як про нього розповідали батьки. Раптом Піччі запротестував:

- Я не буду грати цього злого бога, не хочу!

Усі дітлахи застигли від здивування. Піччі скинув із себе імпровізоване вбрання бога і пішов геть.

- Ти справді божевільний! — гукали йому навздогін.
 
 

- Дідусю, чого це діти глузують з Піччі?

- Зрозумій, онучку, діти виростають на легендах і переказах свого народу і не можуть зрозуміти поведінку Піччі. Адже батьки, родичі і всі дорослі розповідають, що завжди було так, а не інакше. Боги і люди живуть поряд і підтримують рівновагу між добром та злом. Треба з повагою ставитися і до добрих, і до злих богів, знати своє місце у суспільстві, старанно виконувати свої обов'язки.

- Я вже майже зрозумів, а якщо послухаю далі, зрозумію ще ліпше. Розповідайте ж, будь ласка, далі, дідуню.
 
 

Ображений Піччі побіг за село. Там його радісно зустрів великий Гунда.

Гунда, що в перекладі означає «скеля», друг хлопчика — старий, досвідчений слон. Він уже не може виконувати важку роботу, то ж вільно пасеться біля селища. Піччі, граючись зі слоном, вчиться бути погоничем, і Гунда радо йому допомагає. Хлопчик нагодував свого друга стиглими плодами і весело розсміявся. Гунда підняв хобот і засурмив. Піччі застрибав навколо слона, вигукуючи:

- Ти, Гунда, справжня скеля!

Хлопчик забув усі образи. Безтурботний, він біг лугом, наспі¬вуючи хвалу всім богам. Було дуже спекотно, тому Піччі прямував до річки — викупатися і подивитися, як просувається будівництво, яке розпочали білі люди. Англійські колонізатори будували великий і міцний міст через річку. Батько Піччі зі своїм слоном також працював на будівництві.
 
03.02.2015-1-2ю

Допитливий хлопчик сам не помітив, як опинився перед наметом англійського інженера. Завіса була відхилена. За столом сиділа дівчина.

- Хто ти такий? — звернулася вона до малого.

- Я — Піччі з касти погоничів слонів,— відповів хлопчик. Його чорні жваві очі з цікавістю дивилися на незнайому, чудернацько вдягнену білявку. Дівчина примружилася, схилила голову набік і, усміхаючись, спитала:

- І що ти тут робиш, Піччі з касти погоничів слонів?

- Боги керують моїми ногами. Якщо я тут, то так повинно було статися,— упевнено відповів Піччі.

Через півгодини Мері, так звали доньку інженера, вже багато дізналася про життя і вдачу малого індійця. Вона була справжня англійка з гарної родини. Її манери, освіченість, уміння триматися допомагали їй навіть у складних умовах Індії бути корисною не тільки батькові, а й місцевому населенню. Мері вважала, що освіта і вироблення практичних навичок могли б значно поліпшити життя індійців. А тому не пропускала нагоди допомогти їм у вирішенні цих проблем.

- Можеш мені допомогти, Піччі? — примруживши очі, спитала дівчина.

- Звичайно, можу, я знаю все про бога Крішну і багатьох інших богів.

- Це дуже гарно. А чи вмієш ти рахувати? Бо я тут займаюся підрахунками зарплати для людей, які працюють на будівництві.

- Трохи вмію.

- Тоді підрахуй мені оці цифри.

Відповідь не забарилася. Піччі дійсно вправно рахував!

- Ти справжній талант,— зраділа Мері.

- Я не Талант, я Піччі,— заперечив хлопчик.

Весело розсміявшись, Мері додала:

- Може, Піччі хоче навчатися в місіонерській школі, а в майбутньому стати інженером чи вченим?

- Ні, не хочу.

- Та ти ж такий здібний хлопчина і не хочеш навчатися?!

- Я і так вчуся. Я вже навіть краще від свого двоюрідного брата керую слоном.

- А якби ти пішов вчитися, то колись би зміг керувати цілим будівництвом.

Серце хлопчини затріпотіло. Йому, звичайно, дуже хотілося керувати цілим будівництвом, але чи схвалять це боги?

- А як до цього поставляться боги? — закліпав він великими чорними оченятами.

- Це вирішуєш ти, а не боги. Тобі приймати рішення.

- Неправда! — збентежений хлопчик вискочив із намету.

Піччі стрімголов біг до свого друга Гунди. Збуджений і розгублений, хлопчик довго розповідав слонові, що з ним трапилося і яка дивна англійка Мері. Гунда гучно сурмив, але, звичайно, нічого не промовив у відповіді.

- Мабуть, і ти не знаєш відповіді,— сказав Піччі і засмучений пішов додому.

Удома його зустріла рідна тітонька Нага. У неї, здавалося, були відповіді на всі запитання. Ось і зараз, вислухавши хлопчика, вона посадила його біля себе і почала розповідати історію. Нага розказала, як його дідусь довго чекав народження Піччі і, нарешті дочекавшись «народження своїх дітей», кинув усі справи і вирушив до лісу. Він став самітником — «вана прастха». Тепер у молитвах він готується до відродження.
 
03.02.2015-1-3ю

Увечері хлопчик розповів про свою пригоду татові.

- Піччі, ти знаєш, як ми з мамою тебе любимо, як довго чекали твого народження. Невже ти хочеш порушити одвічну рівновагу і забрати в нас можливість прожити благочестиве життя? — засмучено мовив батько і розповів на підтвердження своїх слів історію про зухвалість деяких богів, яких за це було покарано.

Та Піччі не вгамувався. І наступного дня на заняттях у сільській школі він поставив це ж запитання старому вчителеві — гуру.

- Що ж, Піччі, уяви собі, що слони почнуть літати,— промовив учитель.

Усі дітлахи засміялися. Але Піччі така відповідь не переконала. Учитель почав розповідати про життя богів, про минулі часи, про героїв. Піччі слухав неуважно і думав про щось своє.

Раптом знадвору донісся страшенний шум. Люди бігли вулицею селища, щось вигукуючи. Перебуваючи в полоні своїх думок, Піччі не відразу зрозумів, що трапилося і як він опинився надворі. Хлопчик розгублено оглядався круг себе. Та ось він побачив великого слона, що дико ревів і, ламаючи все на своєму шляху, просувався уперед. Слон був скажений. Таке іноді траплялося в джунглях і було великим лихом для мешканців селища.

Піччі ніколи не бачив нічого страшнішого і тому закляк посеред вулиці: він не міг відірвати погляду від скаженої тварини. «Мабуть, так хочуть боги,— майнула думка в голові малого. — Я ж потрібен батькам і родичам. Та нічого не вдієш — боги вирішили мене вбити...» — подумав Піччі, заплющивши від жаху очі. Курява здіймалася вулицею, розплющивши очі, малий побачив свого улюбленого Гунду. Дві величезні тварини зіштовхнулися, як дві скелі. Від цього поштовху, здавалося, здригнулася земля.
 
03.02.2015-1-4ю

Скажений слон кинувся тікати у джунглі, а Гунда, піднявши хобот угору, переможно засурмив. Піччі підбіг до слона і побачив очі тварини, які дивилися йому в саме серце. Гунда захитався і повільно опустився на передні ноги. Старий слон зовсім виснажився. Ще хвилина — і він упав на бік. Гунда помирав. Піччі, обхопивши руками хобот слона, плакав і благав богів допомогти. Підійшов гуру і, обійнявши малого, мовив:

- Може, тепер ти зрозумієш, що навіть Гунда став на захист порядку у Всесвіті. Він урятував твоє життя, аби ти міг виконати своє призначення.

Підбігла мати і притиснула Піччі до себе.

- Дякувати богам, ти живий. Люди запам'ятають, як Гунда врятував тебе і все селище,— повторювала вона, ведучи Піччі додому.

Будівництво моста завершувалося. Великі і могутні тварини вправно переносили вантажі. Серед них було мале слоненя і погонич. Це — Піччі і його чотириногий друг. Коли слоненя виросте, то слухатиметься хлопця в усьому. Але попереду довгий і складний шлях навчання.

До Піччі наблизилася дівчина в європейському одязі. Слоненя здивовано дивилося на біляву дівчину і вже хотіло тікати, та малий погонич уміло його заспокоїв.

- Піччі, то ти не надумав навчатися? — запитала Мері.

- Я і так старанно вчуся,— мовив хлопчик, і тепер у його голосі не було жодної краплини сумніву.

- Ну, то роби, як знаєш,— відступилася дівчина. — А як звати твоє слоненя?

- Мого слона звати Гунда. Це я дав йому таке ім'я. Воно означає «скеля».

Слоненя підняло хобот і засурмило, наче доводячи, що їхнє життя — то скеля, яку ніхто не зрушить з місця.
 
05.02.2015-1с     05.02.2015-1сс
 
 
- Дідусю, ви розповіли мені дуже багато цікавих історій, але ще жодного разу не згадували про наш народ, про українців.

- Це ти правильно помітив. Я хотів, щоб ти вчився думати самостійно, знаходити спільне у різних народів, визначати особливе. Я думаю, зараз саме час розповісти про українців.

- Я дуже хочу послухати. Коли ж з'явилися українці?
 
03.02.2015-1-5ю

- Знахідки археологів доводять, що на території сучасного Києва наприкінці V - початку VI століття було закладене стародавнє городище. Відтоді на території міста постійно живуть слов'яни. Як свідчить більшість літописів, заснував Київ полянський князь Кий із братами Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю. У IX столітті Київ перетворився на політичний і торгово-ремісничий центр східнослов'янської держави — Київської Русі, що стала колискою українського, білоруського та російського народів, сформованих на основі руської народності. Київська Русь — одна з наймогутніших ранньофеодальних держав Європи — простягалася від Карпат до Волги і від Ладозького озера до Чорного моря. У ній об'єдналися всі східні слов'яни, що сприяло їх суспільно-економічному, політичному і культурному розвиткові та успішній боротьбі проти зовнішніх ворогів. Володарі Франції і Швеції, Угорщини й Польщі, Візантії й Англії, Німеччини і Норвегії вважали за честь поріднитися з великим київським князем. За часів правління Володимира Святославовича, який об'єднав східнослов'янські землі і захистив Русь від зовнішніх ворогів, місто досягло найвищого розквіту. Ярослав Мудрий продовжив боротьбу за єдність Руської держави і розпочав у Києві нове велике будівництво. Я розкажу тобі, онучку, історію про середульшу доньку Ярослава - Анну.
 
 
Навчальне видання «ПРАВА ДИТИНИ. Розробки уроків
варіативного курсу. 4 клас» / Г. А. Артамонова, О. Д. Семикіна –
Х. :Вид. група «Основа», 2014. – 176 с. – (Б-ка журн. «Початкове
навчання та виховання»; Вип. 5 (125)).

Останні статті

Нові виховні заходи