ОСОБЛИВОСТІ УРОКУ НА ЗАСАДАХ КОМПЕТЕНТНІСНОГО (ДІЯЛЬНІСНОГО) ПІДХОДУ

ОСОБЛИВОСТІ УРОКУ НА ЗАСАДАХ КОМПЕТЕНТНІСНОГО (ДІЯЛЬНІСНОГО) ПІДХОДУПРОЕКТУВАННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ
УРОКУ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ...
 
УРОК — ОСНОВНА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ
НАВЧАЛЬНО- ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ
 
Зупинимося на особливостях уроку на засадах компетентнісного підходу. По-перше, на компетентнісному уроці 80 % часу діти повинні працювати самостійно, а 20 % часу педагог має витрачати на організацію самостійної роботи учнів.

По-друге, такий урок повинен відображати структуру діяльності. Урок має відповідати таким критеріям: мати прогностичну мету, спіралеподібну будову навчального матеріалу у вигляді розгортання знань, учитель повинен виконувати функції організатора навчального процесу, а учень — суб'єкта діяльності, залучати дітей до активної пізнавальної діяльності з метою формування нових здібностей, обирати оптимальні методи навчання, наочність, застосовувати моделювання, створюючи ситуацію успіху для кожної дитини тощо.

У сучасній психології та дидактиці сутність навчання — це цілеспрямована, взаємопов'язана діяльність учителя і учнів, що охоплює мотивацію, цілепокладання, планування, підготовку та її здійснення, рефлексію та оцінювання результатів (Г. Костюк, Д. Ельконін, В. Давидов, В. Рєпкін, І. Лернер, А. Хуторський).

Дослідженню діяльності присвячено роботи вітчизняних і зарубіжних психологів. О. Леонтьєв розробив психологічну теорію діяльності, що згодом розвинули інші дослідники. Психологічна структура діяльності за О. Леонтьєвим містить такі складові: потребу (мотив), мету, план діяльності, організацію виконання діяльності, результат, рефлексію.

В. Бондар пропонує таку структуру діяльності: попереднє орієнтування в завданні, відтворення знань на основі встановлення зв'язків між старими знаннями й новим завданням, актуалізація знань, творча переопрацювання актуалізованих знань, побудова прийомів і дій, творче перенесення здобутих умінь на різні види діяльності.

Складові уроку:

? створення проблемної ситуації (мотивація), формулювання на¬вчальної проблеми (цілепокладання);
? актуалізація опорних знань учнів;
? складання плану розв'язання проблеми; висунення гіпотез;
? пошук шляхів розв'язання проблеми — відкриття нового знання; формулювання розв'язку проблеми;
? застосування нових знань на практиці;
? підбиття підсумків уроку (рефлексія).

«Відомості науки не лічить повідомляти учневі, але його потрібно привести до того, щоби він сам їх знаходив, самостійно їх опанував. Такий метод навчання найкращий, найважчий, найрідкісніший. Важкістю пояснюється рідкісне його використання. Переказ, читання, диктант проти нього дитяча забавка», — писав німецький педагог-демократ XIX ст. Адольф Дістервеґ, чиї ідеї значно випередили час і є актуальними для розвитку освіти XXI ст.

Метод навчання, коли дитина не отримує знання у готовому вигляді, а добуває їх самостійно в процесі власної навчально-пізнавальної діяльності, називають діяльнісним методом. На думку А. Дістервега, діяльнісний метод навчання є універсальним. «Відповідно до нього необхідно було би навчати не тільки в початкових школах, айв усіх школах, навіть у вищих навчальних закладах. Цей метод доречний скрізь, де знання має бути ще здобуте, тобто для будь-якого учня».

Побудована структура навчальної діяльності містить систему діяльнісних кроків — технологія компетентнісного (діяльнісного) підходу у навчанні.
Недостатність будь-якого обсягу знань для успішного розв'язання життєвих проблем сьогодні очевидна всім, тому на першому місці — особистість учня, його здатність до «самовизначення і самореалізації» , до самостійного ухвалення рішень та довершення їх до втілення, до рефлексивного аналізу власної діяльності.

Таким чином, пріоритет мети освіти змістився в бік формування діяльністних здібностей. За цих умовах все більшого значення набуває компетентнісно-діяльнісний підхід, що містить усі види діяльності (самовизначення, нормотворчість і нормореалізація), рефлексивний аналіз власної діяльності, а також системно тренує ко¬мунікативні здібності, забезпечує формування у дітей готовності до саморозвитку.

Компетентнісно-діяльнісний підхід налаштований на розвиток особистості. Відрізняє систему навчання те, що в ній наголошено на зоні ближнього розвитку, тобто є область потенційних можливостей, що дають змогу учневі контактувати із дорослим та під його керівництвом на більш високому рівні розв'язувати необхідні завдання. Виходять на зону найближчого розвитку через постановку навчальних завдань. Учитель керує пошуком відповідей на навчальне запитання чи навчальну задачу, зокрема надає допомогу, а не підказує. Діяльність школяра в межах своєї зони найближчого розвитку передбачає використання ним додаткових відомостей з допоміжних джерел (словників, довідників, енциклопедій), з якими учень працює самостійно. Робота учня з урахуванням зони найближчого розвитку сприяє актуалізації самоконтролю, саморегуляції та плануванню власної діяльності в умовах контролю і допомоги з боку вчителя.

Школа сьогодні стрімко змінюється, прагне відповідати вимогам часу. Головне, що змінюється в суспільстві, — це прискорення темпів розвитку. Тому важливо не стільки дати дитині якомога більше знань, скільки забезпечити її загальнокультурний, особистісний та пізнавальний розвиток, навчити учитися. Це є найважливішим завданням нових освітніх стандартів, що мають реалізувати розвивальний потенціал початкової загальної освіти та загальної середньої освіти загалом. Конструктивно виконати завдання освіти XXI століття допомагає компетентнісно-діяльнісний підхід.

Діяльністний підхід — це метод навчання, коли дитина не отримує знання в готовому вигляді, а добуває їх сама в процесі власної навчально-пізнавальної діяльності. Принциповою відмінністю технології діяльнісного методу від традиційної технології демонстраційно-наочного метода навчання є те, що запропонована структура описує діяльність не вчителя, а учнів.

Технологія діяльнісного метода в практичному викладанні реалізується завдяки такій системі дидактичних принципів (за Л. Петерсон).

1) Принцип діяльності — полягає в тому, що учень, отримуючи знання не в готовому вигляді, а добуваючи їх самостійно, розуміє зміст і форми власної навчальної діяльності, розуміє та сприймає систему її норм, активно бере участь в їх удосконаленні, що сприяє активному успішному формуванню його загальнокультурних та діяльнісних здібностей, загальнонавчальних умінь.

2) Принцип неперервності — передбачає наступність між усіма ступенями та етапами навчання на рівні технології, змісту і методик з урахуванням вікових, психологічних особливостей розвитку дітей.

3) Принцип цілісності — передбачає формування учнями узагальненого системного уявлення про світ (природа, суспільство, про себе, соціокультурний світ та світ діяльності, про роль і місце кожної науки в системі наук).

4) Принцип мінімакса — полягає в тому, що школа має запропонувати учневі можливість засвоєння змісту освіти на максимальному для нього рівні (визначається зоною найближчого розвитку вікової групи) та забезпечити його засвоєння на рівні соціально безпечного мінімуму (державного стандарту знань).

5) Принцип психологічної комфортності — передбачає позбавлення всіх стресоутворювальних факторів навчального процесу, створення в школі та на уроках доброзичливої атмосфери, орієнтованої на реалізацію ідей педагогіки співробітництва, розвиток діалогових форм спілкування.

6) Принцип варіативності — передбачає формування учнями здатності систематично розглядати варіанти й адекватно ухвалювати рішення в ситуаціях вибору.

7) Принцип творчості — означає максимальну орієнтацію на творчість в освітньому процесі, набуття учнями власного досвіду творчої діяльності.

Отже, необхідними засадами реалізації діяльнісного підходу є: введення дітей у зміст нового навчального матеріалу шляхом відкриття знань, а не їх подавання; створення умов для використання на уроці наукової інформації, здобутої поза школою; передбачення певних інтелектуальних труднощів під час опанування навчального матеріалу; активізація пізнавальної діяльності з використанням проблемно-пошукових методів.
 
 
Навчальне видання «Проектування та проведення уроку в
початкових класах на засадах компетентнісного (діяльнісного)
підходу» / Упоряд. Дрожжина Т. В., Гезей О. М. – Х. :Вид. група
«Основа», 2014. – 127, [1] с. – (Б-ка журн. «Початкове навчання
та виховання»; Вип. 8 (128)).

© Українська педагогіка