Сутність методів, прийомів і засобів навчання

Метод навчання — взаємопов'язана діяльність викладача та уч­нів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток. У вузькому значенні метод навчання є способом керів­ництва пізнавальною діяльністю учнів, що має виконува­ти три функції: навчаючу, виховну і розвиваючу. Він є складним педагогічним явищем, в якому поєднані гносеологічний, логіко-змістовий, психологічний, педагогічний аспекти. Складовою методу навчання є прийом навчання.

Прийом навчання — сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної (допоміжної) мети конкретно­го методу. Чим багатший арсенал прийомів у структурі методу, тим він повноцінніший та ефективніший. Методи навчання класифікують на загальні (можуть використовуватися в процесі навчання будь-яких навчаль­них предметів) і спеціальні (застосовуються для викла­дання окремих предметів, але не можуть бути використа­ні при викладанні інших предметів). За іншою класифікацією їх поділяють на: методи го­тових знань (учні пасивно сприймають подану виклада­чем інформацію, запам'ятовують, а в разі необхідності від­творюють її) і дослідницький метод (передбачає активну самостійну роботу учнів при засвоєнні знань: аналіз явищ, формулювання проблеми, висунення і перевірка гіпотез, самостійне формулювання висновків), який найбільш пов­но реалізується в умовах проблемного навчання. Залежно від походження інформації виділяють: сло­весні, наочні та практичні методи; від мети: методи здо­буття нових знань, метод формування умінь і навичок, метод застосування знань на практиці, методи творчої ді­яльності, методи закріплення знань, умінь і навичок, ме­тоди перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок.

Досить розгалуженою є класифікація методів навчан­ня за особливостями навчально-пізнавальної діяльності уч­нів, яку складають:

пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецеп­тивний) метод: викладач організує сприймання та усвідом­лення учнями інформації, а учні здійснюють сприймання (рецепцію), осмислення і запам'ятовування її;

репродуктивний: викладач дає завдання, у процесі виконання якого учні здобувають уміння застосовувати знання за зразком;

проблемного виконання: викладач формулює про­блему і вирішує її, учні стежать за ходом творчого по­шуку (учням подається своєрідний еталон творчого мис­лення);

частково-пошуковий (евристичний): викладач фор­мулює проблему, поетапне вирішення якої здійснюють учні під його керівництвом (при цьому відбувається поєднан­ня репродуктивної та творчої діяльності учнів);

дослідницький: викладач ставить перед учнями про­блему, і ті вирішують її самостійно, висуваючи ідеї, пере­віряючи їх, підбираючи для цього необхідні джерела ін­формації, прилади, матеріали тощо.

Залежно від особливостей викладання та учіння, в яких поєднуються методи викладання (діяльність викладача) з відповідними методами учіння (діяльність учнів):

інформаційно-повідомляючий метод викладання і виконавчий метод учіння. Передбачають викладання на­вчального матеріалу без докладного пояснення, узагаль­нення й систематизації, а учні — заучують його без до­статнього аналізу та осмислення;

пояснювальний метод викладання і репродуктив­ний метод учіння. Викладач не тільки повідомляє певні факти, але й пояснює їх, домагаючись осмислення, засво­єння учнями (учні засвоюють матеріал на рівні розуміння і запам'ятовування);

інструктивно-практичний метод викладання і про­дуктивно-практичний метод учіння. Викладач інструк­тує учнів словесними, наочними або практичними спосо­бами, як виконувати певні практичні дії; учні за допомо­гою вправ відшліфовують різні уміння і навички;

пояснювально-спонукальний метод викладання і частково-пошуковий метод учіння. Викладач частину на­вчального матеріалу подає в готовому вигляді, іншу час­тину — через проблемні завдання; учні засвоюють навчаль­ний матеріал як за допомогою репродуктивного, так і твор­чого, дослідницького методу;

спонукальний метод навчання і пошуковий метод учіння. Викладач ставить перед учнями проблемні питан­ня і завдання, організовуючи їх самостійну діяльність; учні самостійно здобувають і засвоюють нові знання в ос­новному без допомоги викладача.

Беручи за основу логіку побудови навчального матері­алу, розрізняють індуктивні, дедуктивні та традуктивні методи; логіку викладання — аналітичні, систематичні, аналітико-синтетичні, аналогічно-індуктивні, синтетично-дедуктивні; характеру пізнавальної діяльності — ілюст­ративні, продуктивні, творчі, акроматичні, катехізичні (за­питальні) методи; ступінь самостійної роботи учнів у про­цесі навчання — подаючі методи (діяльність учнів в основному зводиться до сприймання словесної або наоч­ної інформації), методи взаємодії викладача та учнів (на­приклад, бесіда, дискусія тощо), методи самостійної робо­ти учнів; спосіб вирішення пізнавального завдання: емпіричні (засновані на досвіді, експерименті) і теоретичні (засновані на логічному аналізі) методи. Досить широко в педагогіці почали використовувати методи проблемного і програмованого навчання.

Так званий бінарний підхід до класифікації методів навчання, що враховує одночасно навчальну діяльність викладача і пізнавальну діяльність учнів, передбачає: ме­тоди організації і здійснення навчально-пізнавальної діяль­ності; методи стимулювання і мотивації навчально-пізна­вальної діяльності; методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

Така розгалуженість класифікаційних типів методів навчання цілком закономірна. Однак відсутність єдиної загальновизнаної системи методів спричиняє труднощі для обміну й поширення досвіду, невизначеність місця кон­кретного методу в різних класифікаційних системах.

Успішність процесу навчання, ефективність викорис­тання в ньому розглянутих методів навчання значною мі­рою залежать від матеріальних передумов.

Засоби навчання — допоміжні матеріальні засоби школи з їх спе­цифічними дидактичними функціями.

Слово вчителя — найістотніший засіб навчання. За до­помогою слова вчитель організовує засвоєння знань учня­ми, формування в них практичних умінь і навичок. Вик­ладаючи новий матеріал, він спонукає учнів до роздумів над ним.

Підручник як важливий засіб навчання слугує учневі для відновлення в пам'яті, повторення та закріплення знань, здобутих на уроці, виконання домашнього завдан­ня, повторення пройденого матеріалу.

Інші засоби навчання виконують різноманітні функції: одні заміняють учителя як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.); другі — конкрети­зують, уточнюють, поглиблюють відомості, які повідомляє вчитель (картини, карти, таблиці та інший наочний матеріал); треті — є прямими об'єктами вивчення, досліджен­ня (машини, прилади, хімічні речовини, предмети живої природи); четверті — «посередники» між школярем і при­родою або виробництвом у тих випадках, коли безпосеред­нє вивчення останніх неможливе або утруднене (препара­ти, моделі, колекції, гербарії тощо); п'яті використовують переважно для озброєння учнів уміннями та навичками — навчальними і виробничими (прилади, інструменти та ін.); шості — символічні (знакові) засоби (історичні та геогра­фічні карти, графіки, діаграми тощо).

Спеціальні технічні засоби навчання (ТЗН) — необ­хідний чинник засвоєння знань. До них належать: дидак­тична техніка (кіно-, діапроектори, телевізори, відеомаг-нітофони, електрофони), аудіовізуальні засоби; екранні по­сібники статичної проекції (діафільми, діапозитиви, транс­паранти, дидактичні матеріали для епіпроекції), окремі посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагмен-ти та ін.), фонопосібники (грам- і магнітофонні записи), ві-деозаписи, радіо- і телевізійні передачі.

Ефективному використанню засобів навчання сприяє кабінетна система навчання, що передбачає проведення за­нять з усіх предметів у навчальних кабінетах, обладнаних посібниками, літературою, дидактичними матеріалами, технічними засобами, а також позаурочних занять. Така система сприяє швидкому «проникненню» учнів у пред­мет, що вивчається на уроці; створює кращі можливості для використання наочності, ТЗН та умови для цікавої організації позаурочної роботи з предмета і позакласної виховної роботи з учнями. Щоправда, вона створює і певні проблеми, пов'язані з труднощами у складанні розкладу занять, підтриманні санітарного стану в класі; зайві пере­сування в коридорах.

Комп'ютеру належить чільне місце серед сучасних тех­нічних засобів навчання. Перелік професій, пов'язаних з використанням комп'ютерів, дедалі ширшає. Тому вміти працювати з ними повинен кожний, і школа не може стоя­ти осторонь цієї справи. Узагальнивши сучасні уявлення про можливості комп'ютеризації в царині освіти, можна виявити такі чотири напрями використання комп'ютерів:

1) комп'ютер як об'єкт вивчення;

2) комп'ютер як засіб навчання;

3) комп'ютер як складова частина системи управління народною освітою;

4) комп'ютер як елемент методики наукових досліджень.

За допомогою комп'ютера як засобу навчання можна реалізувати програмоване і проблемне навчання. Комп'ю­тер використовують для навчального моделювання науково-технічних об'єктів і процесів. Використання комп'ю­тера в процесі навчання сприяє також підвищенню інте­ресу й загальної мотивації навчання завдяки новим фор­мам роботи і причетності до пріоритетного напряму нау­ково-технічного прогресу; активізації навчання завдяки використанню привабливих і швидкозмінних форм подан­ня інформації, змаганню учнів з машиною та самих із со­бою, прагненню отримати вищу оцінку; індивідуалізації навчання — кожен працює в режимі, який його задоволь­няє; розширенню інформаційного і тестового «репертуа­рів», доступу учнів до «банків інформації», можливості оперативно отримувати необхідні дані в достатньому обся­зі; об'єктивності перевірки й оцінювання знань, умінь і на­вичок учнів.

Водночас педагоги повинні враховувати й негативні мо­менти. Передусім робота з комп'ютером швидко стомлює учнів, може погано впливати на зір або навіть призводити до розладу нервової системи. Комп'ютеризоване навчання не розвиває здатності учнів чітко й образно висловлювати свої думки, істотно обмежує можливості усного мовлення, формуючи логіку мислення на шкоду збагаченню емоційної сфери. В умовах автоматизованого навчання швидко фор­муються егоїстичні нахили людини, загострюється індиві­дуалізм, розширюється конкурентність, сповільнюється ви­ховання колективізму, взаємодопомоги. Здебільшого інте­рес до програми з обмеженою інформативністю швидко зга­сає. Оскільки діалог з машиною синтаксично збіднений, учень нерідко почувається «дурнішим» за комп'ютер, що згодом може стати причиною стійкого негативізму до ма­шини1 .

Загалом спілкування з комп'ютером сприяє розвиткові інтелектуального, духовного та морального потенціалу уч­нів, виховує уміння планувати й раціонально будувати трудові операції, точно визначати цілі діяльності, формує акуратність, точність і обов'язковість.

Останні статті

Нові виховні заходи