Підтримувати і схвалювати те, що сьогодні у конкретної дитини вийшло краще, ніж учора.
М. Монтессорі
Диференційоване навчання – давно відомий і ефективний засіб здійснення індивідуального підходу до організації навчальної діяльності, застосування якого має бути систематичним і гнучким, відповідати змінам, які відбуваються у підготовці учнів.
Для здійснення диференційованого навчання вчителю необхідно вивчати загальну готовність дітей до навчальної діяльності та сприйняття конкретного матеріалу, зокрема:
передбачати труднощі, які можуть виникнути в дітей під час засвоєння нового матеріалу;
застосовувати в системі уроків диференційовані індивідуальні та групові завдання;
здійснювати перспективний аналіз: з якою метою плануються завдання, чому їх треба використовувати саме на цьому етапі уроку, як продовжити роботу на наступних уроках.
Диференційований підхід у навчанні - це створення педагогом невеликих гомогенних груп всередині класу (з урахуванням особистісних якостей учнів, їх нахилів, інтересів, здібностей, рівня готовності) і організація навчально-виховної роботи, яка сприяє розвитку цих груп.
Для різних видів діяльності склад груп може змінюватися. Мета диференційованого підходу в навчанні - підмітити у кожному учні його сильну сторону і дозволити їй втілитися в життя.
Завдання вчителя - побачити індивідуальність свого учня і зберегти її, допомогти дитині повірити в свої сили, забезпечити його максимальний розвиток.
Серед труднощів у використанні диференціації та індивідуалізації навчання на сучасному уроці виділені наступні:
1. Структура і специфіка уроку обумовлюється поставленими цілями і завданнями. В ході уроку завжди є навчальний матеріал, який відповідно до програми навчання необхідно виконати обов'язково всім класом з коментуванням і поясненням (особливо на етапі вивчення нового матеріалу). Проте засвоєння матеріалу безпосередньо залежить від рівня інтелектуального та фізичного розвитку, а також працездатності учнів. Мета вчителя - домогтися ефективної роботи всіх учнів на уроці.
2.Поряд з організаційними труднощами ми стикаємося з психоемоційними особливостями дітей: невмінням контактувати один з одним, труднощами міжособистісного спілкування; егоцентризмом, бажанням виділитися і привернути до себе увагу вчителя та інших учнів; завищеною (або, навпаки, заниженою) самооцінкою. Рішення даної проблеми нам бачиться в організації співпраці дітей всередині колективу.
Учнів за їх навчальними можливостями можна умовно поділити на такі групи:
учні з дуже високими навчальними можливостями — характеризуються здатністю швидко засвоювати матеріал, з інтересом самостійно пра¬цювати, потребують завдань підвищеної складності;
учні з високим рівнем навчальних можливостей —не поступаються першій групі в засвоєнні мате¬ріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їм не властива висока працездатність, потребують ко¬рекції їхньої роботи, періодичного контролю навчальної діяльності;
учні з середніми навчальними можливостями — ха¬рактеризуються здатністю нормально вчитися, але потребують оперативної підтримки й допомоги педагога;
учні з низькими навчальними можливостями — ма¬ють низький рівень навчальної працездатності, потребують спеціального підходу педагога.
Формуючи тимчасові групи, слід пам'ятати: учні не по¬винні здогадуватися про причину їх поділу на групи, щоб не травмувати їхнього самолюбства; до групи може входити 4— 6 учнів; група може бути гомогенна (однорідна) — з учнів, що мають однаковий рівень навчальних можливостей, або гетерогенна (змішана); найефективніша група змішана, але продуктивність її роботи низька.
Таким чином, здійснення індивідуального підходу вимагає, щоб весь процес виховання будувався диференційовано, а отже, цілеспрямовано, залежно від рівня розвитку фізичних умінь. розумових здібностей, індивідуальних психічних особливостей дитини, від характеру впливу на нього оточення. Індивідуальна робота - це діяльність педагога-вихователя, здійснювана з урахуванням особливостей розвитку кожної дитини. Вона виражається в реалізації принципу індивідуального підходу до учнів у навчанні та вихованні. У свою чергу диференційований підхід виховання передбачає реалізацію педагогом виховних завдань стосовно до віку, статі, рівня вихованості учнів. Диференціація спрямована на вивчення якості особистості та її інтересів, схильностей, рівня соціальної зрілості. При диференційованому підході учні групуються на основі сходстсва в колективі, поведінці, відносинах, рівні сформованості провідних якостей. Турбота вчителя з фізичного виховання про учнів відзначається своєю специфікою. У центрі уваги в даному випадку знаходиться не стільки особистість учня, скільки його життя і здоров'я.
Завдяки індивідуальному та диференційованому підходу я організую урок таким чином, щоб вихованці уникли надмірних навантажень, що іноді тягнуть за собою збої в роботі організму.
Джерело:http://ru.osvita.ua/school/lessons_summary/edu_technology/38680/