Сучасний стан освітнього простору Української держави визначається міцною законодавчою базою. Законодавство про вищу освіту України включає низку законів таких як Закон «Про освіту», «Про вищу освіту», а також Указів Президента України: «Про Міністерство освіти і науки», «Про основні на¬прями реформування вищої освіти в Україні», «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та пра¬цевлаштування випускників вищих навчальних закладів».
Функціонально-освітянська діяльність регламентується постановами Кабінету міністрів України: «Про затвердження положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)» та наказами Міністерства освіти і науки України: «Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах».
Методологічними та соціально-політичними інтегрова-ними документами, які покладені в основу розвитку освіти в Україні на світовому рівні, вибору пріоритетів цього розвит-ку, стали резолюції та рекомендації ЮНЕСКО з питань освіти, зокрема «Рекомендації щодо освіти у дусі міжнарод¬ного взаєморозуміння, співпраці, миру та освіти в галузі прав людини та основних свобод особистості» (Париж, 1974р.), «Всесвітня програма дій у галузі освіти з прав людини та де¬мократії» (Монреаль, 1993р.), «Декларація Міністрів, прий¬нята на 44 іі сесії Міжнародної конференції з питань освіти» (Женена, 1994р.), «Інтегровані рамки дій в галузі освіти в дусі миру, прав людини та демократії» (Париж, 1995р.), Міжна¬родна стандартна класифікація освіти (МСКО, ЮНЕСКО 1997р.) [4,4-5].
На сьогодні вже створена певна нормативно-правова база вищої освіти. Зокрема діють Положення про організацію на¬вчального процесу у вищих навчальних закладах (1993р.), По¬ложення про організацію екстернату у вищих навчальних за¬кладах (1995р.), Положення про державний вищий навчаль¬ний заклад освіти (1996р.), Положення про порядок переве¬дення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти (1996р.), положення про академічні відпустки та по¬вторне навчання у вищих закладах освіти (1996р.), Про за¬твердження норм часу для планування і обліку навчальної ро¬боти та переліків основних видів методичної, наукової й ор¬ганізаційної роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів (2002р.).
Аналіз нормативної-правової бази дозволяє скласти чітке уявлення про сучасний стан і загальний характер роботи ви¬кладача нищого навчального закладу - педагога вищої школи.
Відповідно до статті 54 Закону України «Про освіту» (1991р.) педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозво-ляє виконувати службові обов'язки.
Педагогічну діяльність у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації здійснюють, на основі трудового договору або за контрактом науково-педагогічні працівники. Права і обов'язки яких визначаються статтями 55-58.
Стаття 47 Закону України «Про вищу освіту» (2002р.) конкретизує поняття «науково-педагогічні працівники» - це особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних за¬кладах третього і четвертого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю.
Відповідно до статті 48 на посади науково-педагогічних працівників - асистента, викладача, старшого викладача, ди-ректора бібліотеки, наукового працівника бібліотеки, доцента, професора, завідуючого кафедрою, декану, проректора, ректо¬ра, можуть обиратися за конкурсом, як правило, особи які ма¬ють наукові ступені або вчені звання, а також випускники магістратури, аспірантури та докторантури. Права і обов'язки та гарантії яких визначені в ст. 49-52, 57.
У розділі IX Закону України «Про вищу освіту» (ст.58-60) визначаються шляхи підготовки науково-педагогічних працівників - аспірантура, асистентура - стажування та док¬торантура; наукові ступені - кандидат наук і доктор наук; вчені звання - старший науковий співробітник, доцент, про¬фесор, визначається порядок їх присвоєння.
Постанова Кабінету Міністрів України № 309 від 1 березня 1999 року «Про затвердження положення про підготовку на¬уково-педагогічних і наукових кадрів» і № 644 від 28 червні 1997 року «Про затвердження порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань» конкретизують основні шляхи, принципи та механізми підготовки науково-педа¬гогічних кадрів.
Оскільки наукова і науково-технічна діяльність є невід'ємною складовою частиною навчального процесу вищих навчальних закладів ІП-ІУ рівнів акредитації, стаття 1 Закону України «Про науково-технічну діяльність» (1991р.) визначає
науково-педагогічного працівника як вченого, зміст і умови діяльності якого повністю розкриваються в подальших статтях.
Відповідно до вищезазначених нормативних документів, наказів Міністерства освіти України № 161 від 2 червня 1993ро-ку «Про затвердження І Іоложення про організацію навчально¬го процесу у вищих навчальних закладах» і № 450 від 7 серпня 2002 року.,»1Іро затвердження норм часу для планування і обліку навчальної роботи та переліків основних видів методич¬ної, наукової й організаційної роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів» та інших нормативних документів, професійна діяльність викла¬дачів вузів визначається наступними положеннями.
Відповідно до пункту 2 статті 51 Кодексу законів про пра¬цю України (КЗпП) окремих категорій працівників встанов¬люється скорочена тривалість робочого часу - скорочений ро¬бочий день, тривалість якого менша від нормальної тривалості робочого дня. Зокрема для викладачів вищих навчальних за¬кладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації у зв'язку з підвищеною розумово-емоційною діяльністю середня тиж¬нева тривалість робочого часу становить 36 годин. Щоденна тривалість робочого часу викладача при шестиденному робо¬чому тижні згідно з статтею 52 КЗпП становить 6 годин.
У встановлений час відповідно до «Норм часу для плану-вання і обліку навчальної роботи та переліків основних видів методичної, наукової й організаційної роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних за¬кладів» та індивідуального робочого плану, затвердженого ка¬федрою, викладач виконує свої обов'язки: навчальну, мето¬дичну, наукову і організаційну роботу (Див. додаток).
В обсяг навчальної роботи входить: читання лекцій, про-ведення лабораторних, практичних та індивідуальних занять, приймання заліків й екзаменів, керівництво виконанням са¬мостійної роботи та індивідуальних завдань, навчальною та виробничою практикою студентів, рецензування наукових робіт, консультації студентів та аспірантів, участь в державній
атестації студентів, а також інші види робіт, для яких встанов¬лені конкретні норми часу.
Обсяг навчальної роботи викладача, виражений в обліко¬вих одиницях, складає навчальне навантаження. Вищий на¬вчальний заклад відповідно до діючого законодавства Ук¬раїни, Статуту та колективного договору визначає обсяг на¬вчального навантаження.
В обсяг методичної роботи входить: написання і підготов¬ка до видання конспектів лекцій, методичних матеріалів до семінарських, практичних, лабораторних занять, курсового і дипломного проектування, навчальної та виробничої практи¬ки студентів; розробка навчальних і робочих планів, програм; складання завдань до проведення модульного, тестового і підсумкового контролю, екзаменаційних білетів; розробка та впровадження нових інноваційних форм і методів організації навчально-виховного процесу та інше.
В обсяг наукової роботи входить виконання планових на¬укових досліджень із звітністю у таких формах: науково-технічні звіти згідно з ДЕСТ; дисертація; монографія, підруч¬ник, навчальний посібник, словник, довідник, стаття, тези до¬повідей; рецензії на наукові роботи; керівництво науковою ро¬ботою студентів і аспірантів тощо.
В обсяг організаційної роботи входить робота: в науково-методичних комісіях Міністерства освіти, в Державній акре¬дитацій ній комісії, в експертних і фахових радах, в спеціалізо¬ваних радах по захисту дисертацій, в методичних радах і комісіях вищого навчального закладу, факультету; організація та проведення наукових конференцій, симпозіумів і семінарів; робота по виданню наукових збірників; участь ту виховній ро¬боті, виконання обов'язків куратора; участь у про¬форієнтаційній роботі тощо.
Обсяг наукової, методичної та організаційної роботи може нормуватись вищим навчальним закладом.
Графік робочого часу викладача визначається розкладом аудиторних навчальних занять і консультацій, розкладом або
графіком контрольних заходів та іншими видами робіт, перед¬баченими індивідуальним робочим планом викладача. Час ви¬конання робіт не передбачених розкладом визначається у по¬рядку встановленому вищим навчальним закладом.
Перспективи розвитку професії «педагог вищої школи» (соціальний статус, концептуальний зміст професійно діяль-ності, вимоги до професійної компетентності та інше) невід'ємно пов'язані з соціальним процесами держави, і безпо¬середньо з перспективами і станом освітнього простору. Су¬часний стан освітнього простору Української держави харак¬теризується тенденціями глобалізації та інтеграції до світово¬го освітнього простору.
Світовий освітній простір - відносно нове поняття. Воно визначає сукупність всіх освітніх і виховних закладів, науко-во-педагогічних центрів, урядових і суспільних організацій з просвітньої діяльності в різних країнах, геополітичних регіонах і в глобальну масштабі, їх взаємовплив і взаємодію в умовах інтенсивної інтернаціоналізації різних сфер суспільно¬го життя сучасного світу [3, 3]. Одним етапів інтер¬націоналізації є Болонський процес.
Болонський процес (назва походить від університету Болонья, де були досягнуті відповідні домовленості) - це своєрідний рух освітніх національних систем до єдиних кри-теріїв і стандартів, які утверджуються в Європі. Для успішного входження України до Європейської системи не-обхідне фундаментальне оновлення системи педагогічної освіти. На думку доктора філософських наук, професора, академіка АПН України, ректора Національного педа¬гогічного університету імені М.П. Драгоманова, директора Інституту вищої освіти АПН України В.П. Андрущенка во¬но передбачає наступне.
1. Вихід на новий рівень інтеграції науки і педагогічної освіти. Сучасний стан освіти вимагає від педагога постійного оновлення знань, вміння навчатися протя-гом всього життя., бути науковцем і дослідником, сфор-
мувати в собі адекватні здібності і якості в процесі свого професійного становлення. Це, в свою чергу, ставить нові вимоги перед викладацьким складом вищої школи. Викладач повинен бути не тільки методистом, а й по-тужним вченим, вести розгалужені наукові досліджен¬ня, залучати до них студентів.
2. Радикальну модернізацію змісту педагогічної освіти:
ліквідація ідеологізації, застарілих форм і методів, на¬
ближення до соціокультурних реалій та модернізація
майбутнього.
3. Демократизацію освітньої політики: децентралізація си¬
стеми освіти, підвищення самостійності університетів,
мобільності викладачів і студентів, впровадження дер¬
жавно-громадського управління навчальним закладом.
4. Організацію ранньої профорієнтації випускників за¬
гальноосвітніх шкіл: визначення покликань, психо¬
логічних та професійно значимих якостей.
5. Здійснення виховної роботи на багатокультурній ос¬
нові: формування толерантності, вміння жити разом, по¬
важаючи етнічне, культурне розмаїття. При цьому ко¬
жен має залишатися собою для того, щоб розмаїття не
призвело до конфлікту, вчитель має виконувати
відповідну посередницьку функцію, узгодити моделі по¬
ведінки, а головне - сформувати поважливе сприйняття
позицій один одного.
6. Підвищення мобільності викладачів і студентів, са¬
мостійності студентів, рівня їхньої самоорганізації:
обмін між викладачами вузів і студентами, включене на¬
вчання студентів у зарубіжних університетах, проведен¬
ня спільних педагогічних експериментів та інше.
7. Впровадження кредитно-модульної системи організації
навчання.
Міністр освіти і науки України, Президент АПН України, академік НАН України В.Г. Кремінь характеризуючи основні загальноцивілізаційні тенденції, що будуть стверджуватися в
XXI столітті і впливати на всі сфери життя людини і суспільства (тенденція до глобалізації суспільного розвитку; набуття людством здатності до самознищення; перехід від індустріальних до інформаційних технологій), визначає на-ступні пріоритети сучасної освіти:
• забезпечення високої функціональності людини в нових
умовах;
• забезпечення оптимального балансу між локальним
(патріот своєї країни) і глобальним (громадянин світу)
формуванням людини;
• формування на загальносуспільному і індивідуальному
рівнях розуміння людини як найвищої цінності;
• формування у людини здатність до свідомого і ефектив¬
ного функціонування в глобалізованому світі;
• мінімізація асиметрії між матеріальністю і духовністю,
формування конструктивізму як основи життєвої по¬
зиції.
Все вищезазначене обумовлює необхідність перегляду і модернізації освіти в контексті Національної доктрини, що в свою чергу передбачає:
• зміну змісту освіти;
• корекцію спрямованості навчального процесу;
• перехід від кваліфікації до компетентності;
• утвердження особистісно-орієнтованої педагогічної сис¬
теми;
• актуалізація патріотичного виховання;
• придаиня інноваційного характеру освіті.
Сучасний стан та перспективи розвитку професійної діяльності педагога вищої школи
- Категорія: Скарбничка