- Остання студентська акція щодо освітньої реформи, одним із організаторів якої ти був, вдалася, на твою думку?
Почнемо з того, що акція мені справді сподобалась. Було доволі багато людей, не зважаючи на те, що в багатьох університетах або тривали канікули, або закінчувалася сесія. Тим не менше люди знайшли у собі сили прокинутися рано-вранці і о 9ій ранку прийти на демонстарацію. Я очікував десь на таку мобілізацію. Мені здається все доволі не погано вдалося. В кінці кінців ми добре натиснули на депутатів, на владу і зрештою вони зняли з порядку денного розгляд цього законопроекту і погодилися провести всі попередні слухання. Так що тактична перемога в принципі у нас є , однак на цьому не можна зупинятися.
- Нещодавно Табачник заявив про те, що про зниження рівня акредитації НаУКМА чи Острозької академії не може бути й мови. Чи вважаєш ти цю заяву результатом студентської демонстрації?
Безумовно це результат. Коли чиновнику не нагадувати його місце – він дозволяє собі все. Згадайте інтерв'ю того ж депутата Луцького місячної давнини, згадайте інтерв'ю Табачника того ж періоду – доволі зухвалі висловлювання, сміливі випади, абсолютна впевненістьу своїй правоті. Вони ініціюють реформи і вони глибоко переконані в тому, що саме так і буде. Коли студентство показує свої біцепси, коли воно показує свою силу, тоді вони змушені відступати, змушені підбирати іншу риторику – це насамперед. Але ми повинні змусити їх не просто змінити риторику, а піти на конткретні кроки, відступити, відмовитись від своїх планів, прийняти наші умови. Ось наша задача.
- Напевно часто тебе про це запитують, та все ж...Хтось спонсорує студентські акції?
Хм.. Так, це запитання дуже часто можна почути, особливо від депутатів,від чиновників Міносвіти. Особливо мене порадувала остання заява Табачника про те, що за студентськими акціями безумовно хтось стоїть. Не знаю наскільки щиро вони в це вірять, але вони постійно артикулюють це. Правлячі кола регулярно, на моїй пам'яті, намагаються переконати суспільство в тому, що просто так нічого не буває, що за будь-якою акцією непокори щось стоїть – чи то їхні політичні опоненти, чи всесвітня змова. Це абсурд.Вони відмовляються вірити в те, що це самоорганізований рух, низовий, який відбувається навіть без підтримки того ж самого ректорату Могилянку, але насправді це рух самих студентів. Наша профспілка ніколи не співпрацювала з жодними політичними партіями. Ми вважаємо, що боротьба за права студентів – це справа самих студентів.
- Якщо не говорити про фінансову сторону, то, можливо, підтримуєте звязки з депутатами, які допомагають хоча б порадами?
Ні, ми маємо принципову позицію – не співпрацювати з владою. Ми вважаємо, що незалежний студентський рух має будуватися знизу. Самі студенти повинні боротися за свої права, вони самі повинні виборювати якісь преференції. Це їхня задача, це не задача політиків. Якщо справді не хочеться встрявати в їхню брудну парламентську гру, тому що, в кінці кінців, все зводиться до розподілу місць в парламенті. Насамперд, треба згадати те, що попередня влада робила абсолютно такі ж реформи як і нинішня. Комерціалізація освіти це не винахід Табачника, чи Януковича, чи Азарова – це практика будь-яких політиків, які дбають насамперед про свій капітал і про капітал своїх спонсорів. Це тенденція, яка існує у всьому світі. В позаминулому році ми виводили студентів проти реформи уряду Тимошенко, проти введення платних послуг. Потім, ідентичну реформу хотів впровадити уряд Азарова. І що, нам після цього не виходити? Ми вважаємо, що байдуже хто при владі, байдуже, хто порушує студентські права – головне відстоювати свої інтереси і боротися насамперед за себе. А якщо вже говорити про нинішній законопроект про вищу освіту, то він розроблявся міністором Вакарчуком. Саме Вакарчук, до речі, запропонував ввести ранжир вищих навчальних закладів відносно кількості студентів. Тому говорити, що "українофоб" Табачник ненавидить Могилянку і саме він ввів цю норму – це абсурд. Подібна норма проектувалася ще Вакарчуком і нинішня влада, ще раз підкреслю, мало чим відрізняється від попередньої. Вона просто більш послідовна, вона більш наполегливо вводить ринковий механізм в освіту.
- Депутат Андрій Шевченко, який, загалом, акцію підтримував, написав опісля у одній із соцмереж про те, що коли вийшов повідомити про перенесення слухання законопроекту його "ледь олівцями не закидали". Як ти можеш прокоментувати таку агресивність до всіх і вся?
Я радий, що студенти нарешті навчилися не довіряти владі, не довіряти депутатам. Це прекрасна тенденція. Ми всі пам'ятаємо реформи минулого уряду. Примазатися до студентських акцій, організованих незалежною ініціативою, політикам не вдасться. Здобути якийсь політичний капітал на студентських протестах не вийде.
– Освітянська реформа також передбачала повернення до певних радянських стандартів освіти. Після навчання на державній формі студент повинен би був "відпрацювати" ці гроші. А чи знаєш ти, що щось подібне вже давно є у Могилянці, це так зване "стажування"...
Так, я чув про це. Я думаю це адекватніше оцінювати самим студентам Могилянки, я ніколи там не вчився. Але, на скільки я знаю по настроям тих же членів нашої профспілки, які вчаться в Академії, то не всім це подобається. В кінці кінців диплом Могилянки – це, по-моєму, фетиш, який, зазвичай, є не конвератований. Це просто папірець із печаткою. Тому, інакше як використання дешевої робочої сили це назвати важко. Однак це просто моя суб'єктивна оцінка.
- Так уже сталося, що у центрі подій під час розмов про освітню реформу стоїть НаУКМА. На студентській акції найбільше було студентів Могилянки. Цей виш, на твою думку, дійсно страждає найбільше?
Тут є кілька можливих моментів. По-перше критику законопроекту розпочала саме адміністрація Могилянки, зокрема це багаточисленні інтерв'ю президента Академії – Квіта. Ми знаємо, що преса значно більше ведеться на селебрітіс, на медійних героїв, на знаменитостей, тому будь-які заяви незалежних студентських організацій ніколи не будуть такими розкрученими, як заяви адміністрації найкращого гуманітарного вишу країни. Саме тому на заяви як Квіта, так і Брюховецького зверталася найбільша медійна увага, хоча ми прекрасно розуміємо, що найбільше страждає не Могилянка, а всі студенти і абітурієнти, котрі навчаються в цій країні. А Могилянка просто опинилася у центрі уваги преси. От і все. Хоча, якщо взяти студентську акцію, то могилянцям потрібно віддати належне – вони проявили себе з найкращої сторони. Я вважаю, що якщо 5 років тому Академія вважалася центром консервативного дискурсу, латентного або й відкритого націоналізму, то зараз це осередок критичної думки і публічної дискусії. За 5 років відбулися просто феноменальні зміни, що не може не тішити.
- Ти вважаєш доцільно говорити про відкритий конфлікт Могилянки з Табачником, на якому так акцентує увагу адміністрація НаУКМА і який постійно заперечує Табачник?
Мені здається цей конфлікт більше надуманий, більше розворушений у медійному плані. Насамперед лінія конфлікту лежить в іншій площині – між державною бюрократією, урядом і правлячим класом по один бік, а по інший бік – з усіма людьми, котрі вчаться і батьками, котрі хочуть надати своїм дітям якісну і безкоштовну освіту. Ось тут справді існує конфлікт.
- Загалом студентська демонстрація пройшла успішно. Ти вважаєш, що ключем до цього успіху стали саме студенти як найактивніший прошарок нашого суспільства?
Важко сказати. Щоб добитися якихось позитивних зрушень потрібна, по-перше, хороша самоорганізація, потрібне розуміння того, що нам потрібно, потрібне усвідомлення своїх інтересів. Якщо люди розуміють чого вони виходять на ці демонстрації, якщо у них високе усвідомлення простого моменту – це не акції за політиків і за їхні обіцянки, це акції за наші інтереси і якщо це розуміння буде – тоді цей успіх можливий, тоді ми дійдемо до кінця.
- Якби тобі, наприклад, прийшлося брати участьу організації Майдану підприємців, ти б погодився з тим же запалом?
Цікаве питання. Справа а тому, що в мене є досвід не лише студентської, але й робітничої боротьби. Ми з товаришами з профспілки допомагали організовувати страйки на промислових підприємствах, тобто працювали із реальними робітниками. І займалися цим не з меншим запалом. Звичайно, студенти більш піддатлива аудиторія, тому що в них є простір для критичного мислення. На щастя, у нас цей Університет ще не до кінця забрали. Освіта з кожним роком життя у незалежній Україні все більше демонтується. Але в університетах зберігається ще найбільший протестний критичний потенціал. Зрештою, студентські акції а Європі, котрі зараз відбуваються ледь не у кожній другій країні це доводять. Це соціальна група, котра найбільш динамічна, котра найбільш легко може заявити про свої права. У Франції, наприклад, боротьба проти пенсійної реформи, проти збільшення пенсійного віку. Кого це має хвилювати? Насамперед, напевно, тих робітників, котрим скоро виходити на пенсію, але ми бачимо, на перший погляд, дивну ситуацію – найактивнішу участь у протестах брали студенти і, що дивує найбільше, ліцеїсти. Поліція боялась ліцеїстів, як вогню. Тобто коли на акції виходили робітничі профспілки їх ще могли стримувати, а от коли ліцеїсти повернулися з канікул, тоді справді вулицям Парижу і Марселю довелося непереливки. Чому так відбувається? Цим людям виходити на пенсію через 40-45 років, але вони вже зараз задумуються про своє майбутнє. В кінці кінців вони розуміють, що у них відбирають їхнє соціальне право. Правлячий клас замість того, щоб затягнути собі паски, перекладає всі урізання на соціальну сферу. От там є це розумінні – розуміння того, що у нас забирають, навіть у школярів.
- Україна колись дійде до такого рівня свідомості?
Скажу так – я все для цього роблю.
Джерело: http://interviewer.com.ua