Діагностування - така дослідницька операція, яка дозволяє виявити, виміряти і зафіксувати стан педагогічного явища, яке стало предметом перетворення в шкільній практиці.

Методи діагностування
незалежних змінних:

Методи діагностування
залежних змінних:

  • хронометраж,
  • спостереження,
  • експертна оцінка,
  • рейтинг,
  • ранжування,
  • параметричний понятійний опис,
  • порівняльна характеристика,
  • статистичний аналіз,
  • фотографія робочого часу та ін.
  • бесіда,
  • спостереження,
  • інтерв’ю,
  • рефлексія,
  • аналіз документів та продуктів діяльності,
  • соціометрія,
  • опитування,
  • анкетування,
  • тестування,
  • педагогічний консиліум,
  • експертиза.

У наукових дослідженнях важливою проблемою є вибір оптимальних показників та критеріїв для вимірювання результатів дослідження.

Факти, які використовуються для вимірювань, називають показниками (індикаторами) - доступні для спостереження і вимірювання характеристики (ознаки) певного об’єкта чи явища, що вивчається.

Усім показникам (індикаторам) властиві характеристики, які в інструментарії виступають, як правило, в якості варіантів відповідей на запитання (анкети, тесту) або критерії оцінки. Розміщені в тій чи іншій послідовності, вони утворюють шкалу вимірювання.

Під вимірюванням розуміють визначення конкретного значення показників на відповідній шкалі за допомогою відповідних еталонів

  • -    природи якості  за допомогою зазначення еталонного зразка субстанції ? якості;
  • -    кількості якості  за допомогою еталонної одиниці цієї субстанції (мірило);
  • -    ступеня якості  за допомогою еталонної точки.

Шкала вимірювання  числова система, в якій відносини між різними властивостями досліджуваних явищ, процесів переведені в властивості того чи іншого числового ряду.

На практиці використовуються різні типи шкал:

номінальні

 вимірюють переважно об’єктивні ознаки;

рангові (порядкові)

 розміщення ознак чи властивостей у порядку зростання чи навпаки;

інтервальні

 вимірюються ті властивості та ознаки, які можна визначити числом.

В педагогічних дослідження найчастіше доводиться використовувати методи оцінювання рівня знань учнів, які виступають показником ефективності нової методики чи педагогічної технології. Найпоширенішими методами педагогічного оцінювання є:

  • -    спостереження;
  • -    усна форма перевірки знань (усне опитування);
  • -    письмова форма перевірки знань (письмові роботи);
  • -    співбесіда у вигляді інтерв’ю;
  • -    тестування.

Кожен із зазначених методів має свої позитивні і негативні риси, які слід враховувати при проведенні процедури вимірювання.

Позитивні і негативні риси усної форми перевірки знань

Позитивні риси

Негативні риси

„Класичність” як велика тривалість існування і масове поширення.

Велика суб’єктивність процесу вимірів та інтерпретації результатів. Неможливість забезпечення стандартизації умов виміру.

Простота і доступність, невибагливість до умов проведення.

Низький рівень надійності, коефіцієнт якої рідко перевищує 0,5.

Отримання досить надійних даних про мовний розвиток учня.

Неможливість забезпечити валідність виміру, передусім ? валідність змісту.

Отримання певного уявлення про загальний розвиток учня.

Мала чи недостатня точність.

 

Великі витрати часу на виміри у великих групах учнів.

 

Надмірність рівня психологічних стресів під час ґрунтовних усних вимірів.

 

Неможливість апеляцій, відновлення та аналізу конфліктних моментів тощо.

Позитивні і негативні риси письмової перевірки знань

Позитивні риси

Негативні риси

Досить високий рівень стандартизації умов проведення (уніфікація вимірювання).

Велика витрата часу екзаменаторів на перевірку письмових робіт, що робить цей метод порівняно дорогим.

Незначний рівень впливу суб’єктивних чинників при виконанні письмових робіт.

Висока суб’єктивність інтерпретації результатів, що спричинює недостатній рівень інтегральної об’єктивності.

Наявність чималого досвіду проведення письмових вимірювань і тривалого збереження його результатів.

Недостатній рівень надійності.

Доступність, можливість охопити великий контингент.

Посередній рівень загальної валідності виміру, недостатній ? валідності змісту.

Отримання даних про когнітивний розвиток учня.

Мала точність, яку можна частково підвищити лише збільшенням тривалості вимірювання.

Можливість перевірки рівня проблемного мислення, загальної і специфічної грамотності та ін.

 

Прийнятна тривалість проведення першої стадії письмового вимірювання.

 

Позитивні і негативні риси перевірки знань
під час співбесіди чи інтерв’ю

Позитивні риси

Негативні риси

Можливість отримати повне і загальне уявлення про учня.

Великі витрати часу на отримання більш-менш значної кількості інформації.

Висока свобода дій екзаменатора.

Незадовільна загальна об’єктивність через слабку уніфікацію умов проведення. Дуже висока суб’єктивність інтерпретації результатів.

Отримання даних про когнітивний розвиток учня.

Мала точність, яку можна частково підвищити лише збільшенням тривалості вимірювання.

Доступність і демократичність методу.

Недостатній рівень валідності і надійності.

Позитивні і негативні риси тестової форми перевірки знань

Позитивні риси

Негативні риси

Досить висока об’єктивність процесу вимірювання та інтерпретації результатів.

Необхідність ґрунтовної зміни психології виховання і навчання,  перехід до вищого рівня змагальності та індивідуалізму.

Можливість забезпечення стандартизації умов виміру.

Заміна підручників, розрахованих на усне опитування, новими, орієнтованими на тестові форми перевірки.

Прийнятний рівень надійності, коефіцієнт якої може досягати 0,9.

Значні витрати часу на первинну підготовку матеріалів для проведення вимірів.

Можливість забезпечити валідність виміру, передусім ? валідність змісту.

Необхідність подолання опору й упереджень прихильників старих методів педагогічних вимірювань.

Достатня точність, яку можна підвищити заміною традиційної шкали на ширшу.

Мала кількість фахівців з тестування, що додатково сповільнить процес переходу на сучасне тестування.

Незначні витрати часу у великих групах учнів.

Пам’ять освітян про негативні наслідки „силового і раптового” запровадження тестування учнів у 1993-1994 рр.

Незначний рівень впливу суб’єктивних чинників під час вимірів.

 

Легкість забезпечення тривалого збереження вимірів результатів і автоматизації їх обробки.

 

Полегшення процесу інтеграції системи освіти в європейську, сприяння мобільності учнів, освітян, фахівців усіх профілів.