Уроки співтворчості. Нестандартні уроки

Протягом тривалого часу в нашій країні поширена класно-урочна система навчання, яка дає змогу одночасно навчати багатьох дітей. Головним компонентом і цієї системи є урок —- частина навчального процесу, і викінчена в смисловому, часовому й організаційному плані. Від ефективності кожного уроку залежить ефек­тивність навчального процесу загалом.

Уроки, сплановані та проведені відповідно до основ­них закономірностей навчально-виховного процесу, які поєднують і реалізують усі правила й принципи дидактики, забезпечують умови для продуктивної пі­знавальної діяльності учнів, враховують їхні інтереси та потреби, прийнято вважати стандартними. Вони охоп­люють основні етапи навчального процесу: підготовку до вивчення теми, сприйняття й осмислення матері­алу, закріплення його різноманітними вправами; пе­ревірку, оцінювання знань, умінь, навичок; узагаль­нення й систематизацію знань. Стандартні уроки ві­діграли і відіграють значну позитивну роль у навчанні школярів.

 Проте вже в середині 70-х років минулого століття виявилася тенденція зниження інтересу дітей до на­вчальної діяльності. Це обумовило появу нестандарт­них (нетипових) уроків, головною метою яких є пробу­дження інтересу школярів до навчальної праці. З того часу форми проведення цих уроків стали більш чис­ленними й різноманітними. До певної міри вони ста­ли буденністю шкільного життя, навіть до класичних уроків нині включаються нестандартні елементи.

Сьогодні нестандартні (нетрадиційні) уроки є звич­ними для будь-якої школи, можна навіть говорити про «моду» на той чи інший тип уроків, та ставлення до них не можна назвати однозначним. Зрозуміло, то, будучи незвичайними за змістом, організацією, такі заняття приваблюють школярів, сприяють розвитку їхніх здіб­ностей, Та чи тривалий цей інтерес? До того ж такі уроки вимагають значних витрат часу від учителя та учнів, мають, як правило, невисоку результативність, у них немає місця копіткій пізнавальній праці. Іно­ді окрім яскравої форми такі уроки не мають жодних переваг перед традиційними.

Навіть чіткого визначення поняття «нестандартний урок» у педагогічній літературі досі не існує. Найбільш поширеним серед численних визначень є таке: нестан­дартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, і що не має традиційної (визначеної) структури, незви- і чайне за задумом і організаційною формою.        

Такі уроки не вкладаються (повністю або частково) в рамки вироблених і сформульованих дидактикою вимог. Учитель не дотримується чітких етапів навчаль­ного процесу, традиційних методів, видів роботи. З іншого боку, нестандартними можна назвати уроки, с побудовані за тією чи іншою технологією навчання. Наприклад, особистісно орієнтований урок, урок у розвивальній системі навчання, модульний урок тощо.

Зауважимо, що не існує й загальноприйнятої ти­пології нестандартних уроків. Усі існуючі класифікації значною мірою можна назвати умовними. У посібнику І. Підласого «Педагогіка» перелічується 36 видів  нестандартних занять (урок-гра, урок- рольова гра, урок-діалог, бінарний урок та ін). В.Щеньов пропо­нує класифікувати нестандартні уроки, доповнивши  типологію «класичного» уроку. Наприклад, уроки-вікторини, захист проектів тощо слід, на його думку, віднести до групи уроків контролю знань, а уроки-лекції, уроки-конференції — до уроків формування нових і знань. С.Кульневич та Т.Лакоценіна виділяють такі  групи нестандартних уроків:  

  • уроки зі зміненим способом організації (лекції,  захист ідей, урок взаємоконтролю);
  • уроки народження та реалізації нових ідей (урок- казка, театралізований урок);
  • уроки-дослідження світу (урок-екскурсія, урок- експедиція);
  • уроки з ігровою змагальною основою (Вікторина, КВК);
  • уроки зі зміною стандартних способів організації(семінар, залік, урок-моделювання);
  • уроки з оригінальною організацією (урок взаємного навчання, урок-монолог);
  • уроки — аналогії певних дій (урок-суд, урок-аукціон);
  • уроки, побудовані за аналогією з відомими фор­мами й методами діяльності (урок-диспут, урок-дослідження). 

Незважаючи на таке величезне розмаїття, для біль­шості нестандартних уроків, як правило, характерні: колективні форми роботи; інтерес до навчального ма­теріалу; вагомість творчої складової; активізація пізнавальної діяльності; партнерський стиль взаємин;  зміна ролі вчителя; нестандартні підходи до оцінювання тощо,

|Особливість нестандартних уроків полягає в та­кому структуруванні змісту і форми, яке б викликало  в учнів інтерес, сприяло їх оптимальному розвитку й вихованню.

Для нестандартних уроків характерною є інфор­маційно-пізнавальна система навчання — оволодіння готовими знаннями, пошук нових даних. Розкриття внутрішньої сутності явищ через диспут, змагання. На цьому уроці вчитель може організувати діяльність кла­су так, щоб учні в міру можливості працювали самостійио, а він керував цією діяльністю, забезпечуючи її необхідними дидактичними матеріалами.

Порівняно зі звичайним, нормативним заняттям не­стандартний урок максимально стимулює пізнавальну самостійність, творчу активність та ініціативу школя­рів. Навчальний процес тут спрямований на підвищен­ня якості їхніх знань, формування працьовитості, цілеспрямованості, потрібних у житті навичок і вмінь.

Крім того такі уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. Насамперед тому, що  навчальний процес тут має багато спільного з ігровою  діяльністю. Майже всі прийоми, способи дії нестандартних уроків відзначаються ігровим спрямуванням. Не дивно, що в методичній літературі їх часто визна­чають термінами «урок-гра», «урок-змагання», «еко­логічна гра в завданнях» тощо.    

Водночас не слід перетворювати нестандартні уроки на головну форму роботи в школі: як уже зазначалося, вони не завжди характеризуються серйозною, вдумли­вою пізнавальною працею учнів, високою результатив­ністю, властиві їм і значні витрати часу.

Істотно важливе значення для нестандартного уро­ку має форма організації навчання. За цим критерієм їх поділяють на п’ять типів.

  1. Уроки-змагання (вікторини, конкурси, уроки-аук ціони, уроки типу КВК).

Такі уроки передбачають поділ дітей на групи, що змагаються між собою, проведення різноманітних кон­курсів та оцінювання їх результатів.

  1. Уроки громадського огляду знань (уроки-заліки, уроки-консультації, уроки взаємного навчання).

До них звертаються, щоб оцінити рівень засвоєння найскладніших розділів навчальної програми. Ці уро­ки спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, ознайомлення з додатковою літературою.

 Проводять їх наприкінці чверті, навчального року.

  1. Урокикомунікативної спрямованості (уроки-диспути, конференції,уроки з мультимедійним забезпеченням).           

Вони передбачають самостійне опрацювання матеріалу, підготовку доповідей; виступи перед аудиторією, обговорення або доповнення виступів опонентів. Сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок самостійної роботи.

  1. Театралізовані уроки (виконання ролей за сценарі­єм, імітація певної діяльності).

Пробуджують інтерес до навчання, спираючись пе­реважно на образне мислення, фантазію, уяву школя­рів. Особливо цінними такі уроки є для учнів 1—2-х класів, у яких конкретне образне мислення переважає над абстрактним.

Драматизація є засобом надання навчальному ма­теріалу і навчальному процесу емоційності.

  1. Уроки-подорожі, мандрівки пов’язані з виконан­ням учнями певних ролей, створенням відповідного оформлення, умов проведення.

На відміну від традиційного розуміння освіти як за­своєння суми знань та навичок, сьогодні її даба розглядати радше як процес становлення особистості, тому що світ, у якому живуть наші діти, змінюється вчетве­ро швидше від наших шкіл. Найважливішою ланкою, від якої залежить успіх шкільної освіти, є ефективна праця вчителя, його продуктивно-перетворювальна діяльність на основі створення й упровадження влас­них, нових ідей, підходів, технологій. І ця діяльність реалізується саме на уроці, який був і залишається основним структурним елементом навчального процесу. Саме на уроці створюються необхідні умови для реалізації всіх основних принципів дидактики, засвоюються знання, формуються вміння і навички, роз­виваються пізнавальні здібності учнів.

Для сучасного уроку характерне широке коло завдань. Він має бути спрямований на формування осо­бистості учня, забезпечувати загальний розвиток шко­лярів через засвоєння спеціальних знань, передбаче­них шкільною програмою, розвивати їхні пізнавальні й творчі здібності.

Учитель має бути на уроці й психологом, і режисе­ром, і актором водночас. Він має відчувати, коли не­обхідно зняти в класі напруження цікавою розминкою або грою, а коли від цікавого, розважального початку перейти до серйозної роботи.

Процес опанування навчальних предметів, психо­логічні особливості їх засвоєння, принципи й законо­мірності вивчення знаходять відображення в типології уроків.

Практика роботи довела ефективність традицій­них уроків різних типів: уроків вивчення нового матеріалу, уроки формування, уроки застосування вмінь і навичок, уроки узагальнення й систематизації, уроки  перевірки, оцінювання та корекцій знань, умінь і навичок, комбіновані уроки. Кожний урок можна про­вести в незвичній формі. Уроки, які разом з учителем створюють діти, допомагають краще засвоїти новий матеріал та переконатися в тому, що знання можна не лише засвоїти, а й використовувати для взаємного навчання, для вирішення творчих завдань, у жит­ті. Досвід підготовки та проведення різних за формою щ уроків підтверджує розвивальну сутність інтегрованих видів діяльності.

В.Сухомлинський порівнював думку дитини з ніж­ною трояндою, що не може квітнути без сонця. Ба­жання вчитися зароджується в емоційному забарвлен­ні думки, у почутті радісної схвильованості. Саме ін­теграція дає можливість сформувати в учня здатність сприймати предмети та явища довкілля емоційно й водночас системно.

«Характерною ознакою дитячої творчості є син­кретизм — органічне поєднання різних видів мистецтв в одній художній дії», — писав видатний психолог Л.Виготський.

Виходячи із цього положення, неважко усвідомити актуальність та необхідність інтегрованого навчання учнів. Причому найбільшу увагу слід приділяти ство­ренню системи інтегрованих уроків мови й мовлення. Саме засобами рідного слова можна відкрити дитині красу природи, прищепити любов до Батьківщини, навчити розрізняти зло і добро.

Готуючись до уроків, потрібно враховувати не тіль­ки своєрідність кожного класного колективу, а й пси­хологію, вікові особливості, потенційні можливості кожного учня; знаходити і реалізовувати на уроках такі методичні прийоми, які дають учням відчуття са­мостійності й творчої участі в процесі засвоєння на­вчальної дисципліни.

Нестандартні нові технології навчання допомагають залучити до активної роботи всіх учнів. Диферен­ційоване, особистісно орієнтоване навчання дає змогу кожному учневі на основі власних здібностей, на­хилів, інтересів, ціннісних орієнтацій і суб’єктивного досвіду реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці.

Але не можна зовсім відмовлятися від традицій­них форм уроку. Перевіривши на практиці ефектив­ність використання «традиційних» технологій навчання і нових, інтерактивних, нестандартних методів, видів та форм роботи з учнями, вважаю, що найкращі ре­зультати можна отримати лише завдяки гармонійному поєднанню старого й нового, удосконаленню, урізно­манітненню вже відомого і впровадженню нових тех­нологій навчання.

Скільки існує школа, стільки й точаться дискусії про те, як зацікавити дітей нелегкою працею — на­вчанням, що треба зробити, аби уроки викликали в учнів інтерес, як перетворити їх на справжню школу духовності. Одна з основних передумов виникнення у школярів інтересу до навчання — налагодження тісної співпраці між ними й педагогом.

Слово вчителя має не тільки нести інформацію, а й хвилювати, дивувати захоплювати, інтригувати. Звісно, для цього викладач повинен бути людиною ерудованою, обізнаною, емоційною, здатною заціка­вити учнів своїм предметом і зробити їх співавторами уроку, адже ще Б.Сухомлинський зазначав: «Найваж­ливіше— у своєму учневі бачити живу людину. На­вчання — це насамперед живі людські стосунки між педагогом і дітьми, а не перекладання знань з голови педагога в голову учня».

Чи зуміємо ми прищепити дітям любов до навчан­ня? Зуміємо, якщо наші уроки стануть уроками спів­творчості учнів і учителя.

Використано Перша всеукраїнська газета для першого вчителя ПОЧАТКОВА ОСВІТА. Методичний порадник. «Нетрадиційні підходи до організації уроку» Випуск 36 № 48 (528)грудень 2009