Деякі методичні поради щодо активізації пізнавальної діяльності учнів під час навчання

У середній загальноосвітній школі № 286 11 учителів, які навчають молодших школярів. Усі вони розуміють, що початкова школа має насамперед навчити дитину вчитися.

Основою навчально-виховного процесу, зорієнтованого на суб’єктність, є пошук шляхів співпраці, співтворчості, співдружності між учителями та учнями та між самими учнями. Моделювання такого навчально-виховного процесу означає перехід від освіти, заснованої на пасивному сприйнятті готових ре¬зультатів, копіюванні даних зразків, що призводить до формування шаблонності і схематичності мислення учнів, до освіти, основа й мета якої — розвиток творчої особистості.

Активну розумову діяльність учнів у процесі навчання можна забезпечити, створивши відповідні зовнішні та внутрішні умови. До зовнішніх умов належать організація уроку, його зміст, методи роботи вчителя тощо. Створення внутрішніх умов пов’язане насамперед із формуванням навчальних мотивів, самостійності, виробленням і використанням способів спостереження, умінням порівнювати.

На думку учителів нашої школи, завдяки вербальному оцінюванню в 1—2-х класах і батьки, і діти можуть виявити головний мотив навчальної діяльності — хочу вчитися, щоб навчитися...

Однак до активного навчання учнів спонукає не один, а кілька взаємопов’язаних мотивів. Одні з них пов’язані з прагненням учнів отримати схвалення навколишніх, інші — з навчальною діяльністю. Останні мотиви виникають у процесі набуття знань, умінь та навичок і безпосередньо залежать від змісту і методики викладання предмета. До них належать навчальні й пізнавальні інтереси, задоволення, яке дістають учні від розумової та фізичної праці.

Найважливішою передумовою активного опанування учнями знань, умінь та навичок учителі нашої школи вважають самостійність у навчанні.

Самостійність молодшого школяра виховується переважно на уроці і основним шляхом її розвитку є систематична і правильно організована самостійна робота учнів.

Вивчення цього питання показує, що в методиці самостійної роботи на різних уроках спостерігаються суттєві недоліки. Це, зокрема, репродуктивний характер самостійних завдань (списати, прочитати, повторити). Така робота, звичайно, корисна, проте обмежуватися тільки тренувальними завданнями недоцільно, оскільки вони гальмують пізнавальну самостійність дитини, не стимулюють розвиток творчих здібностей. Характерною рисою дитячої творчості є органічне поєднання різних видів мистецтва в одній художній дії, тому вчителі нашої початкової школи часто вдаються на своїх уроках до інтеграції, яку використовують, наприклад, у процесі навчання учнів писати твори. На таких уроках педагоги створюють умови для збагачення словника школярів новими зворотами, образами, заглиблюються в джерела народної творчості. Учителі навчають дітей бачити й відчувати красу рідного  краю на екскурсіях (які передують урокам розвитку мовлення), картинах художників, у власних малюнках, на кольорових репродукціях та фотографіях, у  віршах, які  діти спочатку навіть не вміють слухати, а потім пробують писати.

Приклади творчих завдань можуть бути:

  • розфарбовування вигаданими візерунками предметів, виготовлених іншими дітьми, учителем, батьками;
  • придумування закінчень або розгортання сюжетних ліній казок чи оповідань, розпочатих учителем;
  • вигадування оповідань, казок або малювання, ліплення тощо за задумом школярів;
  • створення сценічних образів персонажів із вигаданих самими дітьми або їхніми однолітками сюжетів.

Результативність виховного впливу запропонованих типів завдань може бути вищою, якщо враховувати такі вимоги до організації кожного уроку:

  • створення у школярів емоційного піднесення в ситуації ознайомлення зі світом мистецтва;
  • формування почуття прекрасного, тобто здатності дигитися й бачити, радіти й захоплюватися, оцінювати й милуватися;
  • здійснення індивідуального підходу — виявлення й урахування естетичних інтересів, нахилів, можливостей, здібностей кожної дитини;
  • стимулювання творчої активності бажання творити за законами краси не лише на уроках, а й у повсякденному житті;
  • заохочення до збереження краси довкілля — природи, архітектури, різних творів мистецтва;
  • виховання готовності до доброчинності — учити радіти мистецьким здобуткам однолітків, формувати вміння оцінювати добро в художніх творах та прагнення наслідувати кращі його приклади.

Учителі постійно пам’ятають, що самостійна ро¬бота на уроці — це органічна частина навчального процесу і, плануючи самостійну роботу, намагаються визначити:

  • на якому етапі уроку вона доцільніша;
  • що можна вимагати від учнів на певному рівні оволодіння матеріалом, які труднощі можуть виникнути під час роботи;
  • яким має бути характер завдань;
  • в якій формі вони можуть бути запропоновані;
  • тривалість самостійної роботи;
  • який дидактичний матеріал треба підготувати;
  • у який спосіб буде проведена перевірка.

Оволодіння прийомами, самостійної роботи неможливе без розвитку в учнів уміння спостерігати, порівнювати тощо. Не випадково К.Ушинський писав, що від якості спостережень дітей залежить і якість їхніх думок.

Успіх роботи залежить від того, наскільки вдало вчитель поєднує методи унаочнення і словесні пояснення, Мало розповісти дітям про якість предмета або явища, показати їх, важливо при цьому активізувати дитяче мислення. Учителі заохочують дітей уважно розглянути предмети, створюють умови, за яких сприймання стає свідомим. Тільки так молодші учні розуміють суть їх окремих елементів і зв’язки, що існують між ними. Так, розповідаючи про нову геометричну фігуру, вчителі демонструють ряд предметів або їх умовних зображень, в яких неістотні властивості геометричних об’єктів змінюються, варіюються, а істотні залишаються незмінними (білий, зелений, червоний квадрат); малий і великий квадрат; квадрати, по-різному розміщені на площині тощо). Спостереження й порівняння цих предметів пов’язуються з одним геометричним терміном. Це дає змогу дітям виділити істотні ознаки серед випадкових і дійти висновку, що в нашому прикладі тільки один параметр — форма предмета — лишається постійним. На основі такої роботи вчителі виділяють на відповідних уроках матеріал і графічну модель прямої, трикутника, кола, чотирикутника тощо. Потім, виконуючи наступні завдання, діти підводять предмети або їх графічні моделі під щойно сформоване уявлення про пряму, кут, чотирикутник, трикутник. Наприклад, учням пропонується знайти пряму або трикутник на малюнку, де зображено різні лінії та геометричні фігури. Наведені завдання розвивають спостережливість, допомагають усвідомити і мимовільно запам’ятати істотні ознаки геометричних об’єктів.

Важливу роль в активному засвоєнні матеріалу відіграє вміння дитини порівнювати. Уже з перших днів перебування в школі першокласнику доводиться визначати, чим подібні або відмінні малюнки, відрізки,  числа, звуки, предмети тощо.

На першому етапі формування в дітей уміння порівнювати важливо, щоб вони зрозуміли суть порівняння: порівняти — означає знайти, чим подібні та відмінні об’єкти. Вправи на порівняння доцільно проводити під час закріплення або повторення, щоб не і розпорошувати увагу дітей, зосереджену на засвоєнні  нового матеріалу. На етапі підготовчих вправ у всіх класах слід приділити увагу вмінню аналізувати звуки,  слова, речення, описувати різні об’єкти. Особливо корисні для розвитку цього вміння словниково-логічні вправи, складання описів добре відомих предметів.

На другому етапі в центрі уваги має бути послідовність дій під час порівняння. Діти мають усвідомити, і що не тільки предмети, а й кожний звук, слово, речення, задача порівнюються за певними ознаками. Зокрема, слова порівнюються за звуко-буквеним складом, вимовою, змістом і граматичними ознаками — родом, числом, відмінком, часом тощо (зрозуміло, що повнота ознак для різних класів буде неоднаковою),

У процесі вивчення багатьох граматичних тем учитель має великі можливості для навчання учнів послідовності прийомів порівняння (зокрема під час , опрацювання тем «Частини мови», «Дзвінкі та глухі - ; приголосні», «Наголошені та ненаголошені голосні»  тощо).

Наприкінці 3-го класу учні набувають досвіду  виділяти в об’єктах внутрішні ознаки і якості, розрізняти серед них основні та другорядні; порівнювати конкретні об’єкти за різними ознаками. Виникає потреба підвести дітей до усвідомлення пізнавальної суті порівняння.

На одному з уроків учні порівнюють кілька навчальних об’єктів (пов’язаних з темою уроку). Після цього вчитель пропонує їм самостійно відповісти на запитання, що треба визначити під час порівняння, як ми це робимо тощо. Учні доходять висновку: слід обов’язково пояснити, чому задачі, приклади, певні слова подібні або відмінні. Потім формулюється правило: щоб порівняти, треба подумати, які ознаки має кожний предмет; зіставити найважливіші з них; визначити однакові, подібні або відмінні; пояснити результат порівняння.

За такої умови в молодших школярів формується вміння порівнювати певні об’єкти, диференціювати ознаки, а головне — усвідомити пізнавальну суть порівняння, що дає можливість самостійно користуватися ним.

А вчителям осмислити власну діяльність на уроці допомагає робота творчих груп за темою «Діяльність учителя на уроці». На обговорення виносяться такі питання: мета уроку, зміст уроку, особистість учня, методи навчання, структура уроку, результат уроку.

Отже, активність у навчанні молодших учнів слід розвивати планомірно, у певній системі, враховуючи всі сторони цієї проблеми: формування позитивної мотивації до навчальної діяльності, навичок самостійності в роботі, озброєння прийомами розумової діяльності та способами оволодіння змістом навчального матеріалу.

Використано Перша всеукраїнська газета для першого вчителя ПОЧАТКОВА ОСВІТА. Методичний порадник. «Створюємо простір для пошуку нового» № 37 (277)жовтень 2004