Стрижнем сучасної парадигми освіти визначено формування самодостатньої особистості, здатної до творчої праці, постійного самонавчання, самовдосконалення й безперервного професійного розвитку, мобільної в освоєнні та впровадженні новітніх наукомістких, зокрема, інформаційних, технологій, здатної до успішної активної безстресової соціалізації в мінливих соціально-економічних умовах.
Тому шкільна освіта перетворюється на стратегічну сферу нової демократичної держави й вимагає багатоаспектної модернізації усіх її складників. Визначальними напрямками сучасної трансформації загальної середньої освіти є
- · структурна перебудова, яка передбачає 12-тирічний термін навчання, виділення початкової (4 роки), основної (5 років) і старшої (3 роки) школи та початок шкільної освіти з 6-тирічного віку;
- · оновлення змісту, характерними ознаками якого є його фундаменталізація, гуманізація, гуманітаризація та посильність освоєння учнями;
- · особистісна орієнтація навчання, як найхарактерніший прояв диференціації навчання;
- · трансформація системи оцінювання рівня навченості, що проявилося у здійсненні нових підходів до оцінювання та у введенні 12-тибальної оцінної шкали, у розробці й запровадженні нового Державного стандарту загальної середньої освіти та в реалізації компетентнісного підходу щодо визначення ефективності та оцінки результативності навчання;
- · профілізація старшої школи шляхом виділення трьох рівнів опанування навчальних дисциплін – стандарту, академічного й профільного – та введенням напрямів профільного навчання (6) і профілів навчання (26);
- · комплексна інформатизація.
Сучасний період розвитку суспільства характеризується потужним впливом на всі його процеси великого розмаїття інформаційних технологій, які проникають у всі сфери людської діяльності, забезпечують поширення інформаційних потоків у суспільстві, утворюючи глобальний інформаційний простір – інфоноосферу. Це період переходу світової спільноти до інформаційного суспільства, основою якого є інформатизація усіх аспектів життєдіяльності людини.
Інформатизація освіти по праву є пріоритетним напрямком серед усього розмаїття процесів інформатизації сучасного суспільства. Цей процес зумовлює і спонукає до широкого впровадження у освітню практику новітні психолого-педагогічні розробки, спрямовані на інтенсифікацію процесу навчання за рахунок розробки й використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій освітнього спрямування та гармонійного поєднання навчання і морально-естетичного, громадянського й соціально-трудового виховання учнівської молоді. Інформатизація освіти сприяє формуванню умов для переходу від механічного засвоювання фактичного матеріалу до самоосвіти протягом всього життя.
Інтегральною метою інформатизації освіти є ефективна підготовка молодої людини до повноцінної плідної життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства. Досягнення означеної мети інформатизації освіти вимагає створення якісного комп’ютерно-орієнтованого навчального середовища (освітньо-інформаційного середовища), серед основних функціональних завдань якого – реалізація навчання учнівської молоді комп’ютерної грамоти; формування інформаційної культури та певного рівня й спрямованості інформатично-комунікативної компетентності усіх учасників навчально-виховного процесу; здійснення якомога повнішого розвитку нахилів і здібностей кожного учня; комплексне підвищення якості, доступності та ефективності освіти.
Інформатизація освіти, окрім формування освітньо-інформаційного середовища, спирається на соціальну складову, до якої входять відповідним чином підготовлений і вмотивований кадровий склад та учні зі сформованими на достатньому рівні навичками застосування засобів ІКТ у власній навчально-пізнавальній діяльності; потребує створення індустрії педагогічно досконалих програмних засобів навчального призначення (ПЗНП); вимагає конструювання та впровадження у практику педагогічної інформаційної (комп’ютерно-інформаційної) технології.
Базою інформатизації освіти загалом та інформатизації навчального процесу зокрема є навчальна дисципліна "Інформатика". Остання має адекватно репрезентувати "велику інформатику", яка нині являє собою комплексну багатокомпонентну галузь людської діяльності – науку, інженерію (техніка, виробництво, технологія), освіту тощо, – що пов’язана з вивченням структури й загальних властивостей інформації та з методами, засобами, процесами і технологіями генерації (створення), отримання (приймання), фіксації, зберігання, накопичення, захисту, відтворення (відображення), використання, обробляння (пошуку, сортування, фільтрації тощо), перетворення, представлення, передавання інформації та управління такими процесами за допомогою електронно-обчислювальних засобів.
Об’єктивно навчання інформатики у школі згідно з концептуальними, змістовими й часовими факторами має містити дві частини – загальноосвітню, включаючи підготовку користувача ПК початкового рівня, та профільно-орієнтовану, призначену для реалізації мети і завдань певного профілю навчання із застосуванням універсальних та спеціалізованих ІКТ.
Зважаючи на недостатність (для реалізації освітніх завдань основної школи) часового ресурсу, що за чинними нормативними документами відводиться у 9-му класі для навчання інформатики, загальноосвітній зміст навчання інформатики має гармонійно інтегруватися до профільно-орієнтованого (рівневого) змісту навчання інформатики у старшій школі з урахуванням дидактичних та профорієнтаційних завдань і особливостей кожного профілю. При цьому слід зауважити, що загальноосвітня складова змісту навчання інформатики повинна мати інваріантний характер і не залежати від профілю (профільного рівня) навчання. Найбільш ра може бути реалізація інваріантної частини змісту навчання інформатики у вигляді двох структурно тотожних дидактичних концентрів – перший у основній (9 клас) школі, другий у старшій профільній школі (10–12 класи). Організація профільного навчання має уникати вузької спеціалізації змісту навчального процесу, оскільки основне завдання загальної середньої освіти полягає в широкій загальноосвітній підготовці учнів.
Усе зазначене дещо ускладнює конструювання змісту освіти з інформатики в умовах профільного навчання у старшій школі й потребує кваліфікованого дидактичного контролю змісту профільного навчання інформатики з метою недопущення зменшення його загальноосвітньої спрямованості.
Аналіз Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів для основної та старшої школи, Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) та Державного стандарту базової і повної середньої освіти дозволяє зробити обґрунтований висновок про необхідність і своєчасність внесення певних змін до нормативних підходів (з метою їх вдосконалення) щодо навчання інформатики у 12-річній загальноосвітній школі. У зв’язку з цим пропонуємо розглянути перспективну модель навчання інформатики у 12-річній школі.
Метою навчання інформатики та інформаційно-комунікаційних технологій у школі визначається формування в учнів теоретичної бази знань з основ інформатики, умінь і навичок використання сучасних комп'ютерно-інформаційних (інформатичних) технологій у своїй діяльності, що має забезпечити формування у випускників школи основ інформаційної культури та інформатично-комунікативної компетентності.
Як видно із формулювання мети навчання інформатики у школі, окрім формування в учнів основ інформаційної культури, передбачається також і компетентнісний результат такого навчання, що цілком відповідає спрямованості сучасної світової освіти, новітнім підходам щодо оцінки ефективності навчального процесу та якості навчання і рівня практичної підготовленості випускника. При цьому, поняття "компетентність" розглядається як системне перетворення знань, умінь і навичок (ЗУН) та власного досвіду діяльності за відповідних мотивації і ставлення (системи цінностей) у новий якісний стан – здатність чи готовність особистості до певного виду (роду) успішної діяльності у нестандартних (непередбачуваних, змінних) умовах, тобто, дієвість чи функціональність ЗУН.
Інформатично-комунікативна компетентність особистості проявляється у раціональному доборі і свідомому застосуванні нею певних ІКТ у процесі активного розв’язання різноманітних завдань з досягненням успішного результату.
Презентуємо основні концептуальні підходи до організації інформатичної освіти у структурі всієї загальної середньої освіти.
Зважаючи на світові тенденції, зокрема, щодо глобалізації усіх процесів життєдіяльності людства, стрімкого розвитку інформатики та інформаційно-комунікаційних технологій, інформатизації суспільства і освіти, всеохоплююче поширення мережі Інтернет та збільшення її інформаційних ресурсів, та враховуючи вітчизняний досвід й досвід країн-сусідів у галузі освіти, найбільш життєздатною бачиться чотирирівнева структура інформатичної складової загальної середньої освіти.
І рівень: 2–4 класи. Формування основ комп’ютерної грамотності, загальний розвиток молодшого школяра, комп’ютерна підтримка навчання більшості шкільних предметів. При цьому обов’язковими умовами виступають належний матеріально-технічний стан комп’ютерного парку, наявність необхідного програмного забезпечення, дотримання санітарно-гігієнічних вимог та відповідний рівень підготовленості вчителів.
Безпосереднє застосування молодшими школярами комп’ютера у навчально-виховному процесі для реалізації завдань власної навчально-пізнавальної діяльності, як свідчать результати психолого-педагогічних досліджень та наявний практичний досвід, має починатися не раніше 2-го класу. У першому класі ще зарано, та й немає ніякої потреби залучати комп’ютер до навчально-пізнавальної діяльності учнів. Як зазначав ще В.О.Сухомлинський, головне завдання початкової школи – навчити дитину читати, писати, рахувати, логічно мислити та зв’язно висловлюватися. Найбільшою мірою це стосується першого року навчання дитини у школі. Та й дуже важливо не забувати про вік нинішніх першокласників – 6 років, який є досить критичним у житті маленької людини.
Про недоцільність застосування комп’ютерних засобів учнями у 1-му класі та певну ефективність їх застосування у 2–4-му класах засвідчили й результати експерименту, який ось уже сьомий рік поспіль проводиться у місті Києві в рамках проектів "Столична освіта" та "Київський підручник". Більше того, цим експериментом засвідчено, що навчання власне основам інформатики у початковій школі є недоцільним.
Тому найбільш ефективним бачиться впровадження інтегрованого навчального курсу за рахунок варіативної складової навчального плану. Завданнями такого курсу мають бути формування у молодших школярів первинних навичок роботи за комп'ютером, розуміння ними сутності застосування комп’ютера і інформаційних технологій та загальний розвиток дитини. При цьому, такий курс має читатися у 2–4 класах по 1 годині на тиждень. Показовими прикладами такого навчання можуть бути названі курси "Сходинки до інформатики" (автори Ф.М.Ривкінд, Г.В.Ломаковська, С.Я.Колесников, Й.Я.Ривкінд) та "Прикладна інформатика" (автор Л.А.Журавльова).
Як зазначається в анотації підручників "Сходинки до інформатики", означений курс "знайомить учнів з основними поняттями інформатики, залучає до практичної діяльності на комп’ютері, підтримує вивчення основних предметів (математика, українська мова, англійська мова, природознавство), розвиває пам’ять, просторову уяву, логічне мислення та творчі здібності".
ІІ рівень: 5–6 класи. Тут найбільш виправданим бачиться розвиток основ інформаційної культури учнів шляхом впровадження у навчально-виховний процес предметно-орієнтованих інформаційних технологій. При цьому, реалізація такого навчання має відбуватися під час вивчення більшості навчальних предметів. І не у формі інтегрованих чи бінарних уроків (про навчання інформатики вести мову також ще зарано!), а шляхом органічного інтегрування інформаційних технологій до предметних уроків.
Проте слід зауважити, що реалізація такого навчання потребує перш за все відповідного технічного оснащення навчальних закладів, наявності відповідним чином підготовлених вчителів-предметників та розробку спеціалізованих програмних засобів навчального призначення.
ІІІ рівень: 7–9 класи. Вивчення базового курсу інформатики, спрямованого на формування в учнів теоретичної бази знань з основ інформатики та на підготовку користувача персонального комп’ютера.
Нормативне перенесення початку систематичного навчання інформатики в основну школу (9-й клас), безперечно, є досить прогресивним кроком, проте, явно недостатнім для реалізації завдань основної школи щодо надання учням базової середньої освіти. До того ж, не враховуються різні можливі напрямки продовження молодою людиною своєї освіти після закінчення 9-го класу, а саме: здобуття професійної освіти у навчальних закладах початкової професійної освіти чи у вищих навчальних закладах І–ІІ рівнів акредитації, або ж продовження здобуття загальної середньої освіти у старшій школі, яка передбачає профільне навчання і певну професійну орієнтацію та допрофесійну підготовку. Звісно, у цих навчальних закладах передбачається різний обсяг, зміст і рівень навчання інформатики, а власне зміст такого навчання має бути адаптованим до спрямованості навчання у певному навчальному закладі. Отже, базові загальноосвітні знання з інформатики та відповідні компетенції мають бути сформовані у межах основної школи.
Слід зазначити, що нині немало загальноосвітніх навчальних закладів України практикують систематичне навчання інформатики з 7-го чи 8-го класу. Зазначене не суперечить віковим особливостям розвитку учнів й повною мірою узгоджується з сучасними процесами інформатизації суспільства та модернізації загальної середньої освіти України, зокрема, переходу до 12-річного терміну навчання та профілізації старшої школи. Більш ранній початок навчання інформатики є невиправданим з багатьох позицій й підтверджується педагогічною практикою.
Об’єктивно (ступенева структура загальної середньої освіти, завдання основної школи, профільність старшої школи) найбільш доцільним і дидактично виправданим бачиться систематичне навчання інформатики в основній школі як складової інваріантної частини навчального плану у вигляді базового навчального курсу: у 7-му класі по 1 год/тиждень, у 8-му та 9-му класах – 2 год/тиждень, загальним обсягом 175 годин. Пояснимо сказане.
Важливою вимогою й передумовою організації навчання у загальноосвітній школі є чітке визначення і розмежування завдань навчання на різних її ступенях та певна завершеність освіти на кожному з них. Тому на етапі відбору змісту освіти та конструювання навчальних програм необхідно передбачити таке структурування навчального матеріалу, такий його зміст й глибину вивчення, за яких у випускника основної школи (після закінчення 9-го класу) має бути повністю сформований певний мінімум предметних знань, умінь і навичок, достатній для свідомого обрання ним напрямку подальшого навчання та успішності такого навчання, активної соціальної адаптації, раціонального використання засобів ІКТ, зокрема, у межах будь-якого профілю навчання у старшій школі. Подальше навчання у старшій школі (у 10–12 класах) має забезпечити поповнення і поглиблення предметних знань, їх систематизацію та узагальнення.
За таких обставин той курс інформатики, який нині викладається у 10–11 класах, має бути перенесений до основної (у структурі 12-річної) школи з певною змістовою його адаптацією відповідно до завдань основної школи та вікових особливостей учнів. Разом з тим, найскладніший матеріал курсу має залишитися у змісті предмету у старшій школі. Тобто, об’єктивно постає необхідність, з одного боку, поділу й певного розмежування, а з другого – структурного й змістового узгодження курсів інформатики для основної і старшої школи.
Структура базового курсу – змістова й процесуальна – має утворювати два дидактичні концентри: перший концентр охоплює 7-й клас, другий – 8-й та 9-й класи. Функціональне призначення першого концентру курсу (як самостійної своєрідної закінченої освітньої одиниці) полягає у формуванні в учнів загального цілісного уявлення (світогляду) про інформатику у всьому її розмаїтті прикладань і проявів, а другого концентру – у формуванні основ інформаційної культури та інформатичної компетентності особистості на рівні користувача-початківця персонального комп’ютера. При цьому, передбачається майже повна тотожність тематичної структури змісту освіти обох зазначених концентрів.
IV рівень: 10–12 класи. Інформатика як складова профільного навчання.
Розпочате в Україні реформування загальної середньої освіти передбачає розбудову старшої профільної школи. Внаслідок цього мають бути створені сприятливі умови для свідомого й обґрунтованого вибору випускником школи галузі своєї майбутньої професійної діяльності та реалізації у межах навчально-виховного процесу початкової, точніше, ознайомлювальної, професійно-світоглядної підготовки з певного фаху. Зазначене ґрунтується на врахуванні індивідуальних особливостей, інтересів і потреб учнів та має забезпечити якнайповніше розкриття особистості під час її подальшої продуктивної діяльності.
Навчання інформатики має здійснюватися у вигляді:
- · профільно-орієнтованих курсів інформатики у неінформатичних профілях;
- · спеціалізованих курсів інформатики у фізико-математичному, технологічному, економічному тощо профілях;
- · інтегрованого профільного курсу інформатики у інформаційно-технологічному профілі;
- · курсів за вибором (елективних курсів) у предметній структурі усіх профілів.
Щодо профільного навчання інформатики та ІКТ, Типовими навчальними планами у складі "технологічного напряму" виділяється "інформаційно-технологічний профіль" (ІТП).
Метою профільного навчання за ІТП визначено забезпечення здобуття учнівською молоддю повної загальної середньої освіти, загальноосвітньої профільної та початкової допрофесійної підготовки у галузі інформатики та інформаційно-комунікаційних технологій, осмисленого вибору майбутньої професії; гармонійного розвитку та виховання особистості, здатної до активної успішної самореалізації, безстресової суспільно корисної соціалізації, професійного зростання й мобільності на ринку праці в умовах сучасного суспільства, зокрема, глобалізації та інформатизації світу.
Профільне навчання за ІТП призначене для вмотивованого свідомого формування у старшокласників умінь і навичок самостійної навчально-пізнавальної, науково-практичної, дослідницько-пошукової діяльності у галузі інформатики та ІКТ, особистісно зорієнтований розвиток їхніх інтелектуальних, творчих, фізичних, психічних, морально-етичних, соціальних якостей, життєвої потреби у самоосвіті, самовдосконаленні й саморозвитку.
Профільне навчання за ІТП виступає своєрідною з’єднувальною ланкою між загальною середньою й професійною інформатичною освітою, забезпечуючи наступно-перспективний зв’язок між різними рівнями освіти.
Серед навчальних предметів ІТП виділяються три групи дисциплін: група загальноосвітніх предметів, навчальний процес яких максимально насичується інформаційними технологіями і засобами; група споріднених з інформатикою навчальних предметів (алгебра, геометрія, фізика та/або технології і креслення), зміст яких має максимальною мірою спрямовуватися й забезпечувати потреби профілю; група власне інформатичних предметів (узагальнена інформатика та/або технології, креслення і курси за вибором інформатичного спрямування).
Як найбільш прийнятна, пропонується така предметна структура профільного навчання інформатики у складі ІТП:
- · єдиний (базовий) курс обсягом 2 год/тиждень (за нормами академічного рівня);
- · вибіркове викладання (2 год/тиждень) спеціальних курсів, які по суті й визначатимуть певну спеціалізацію у межах профілю;
- · курси за вибором інформатичного спрямування (елективні курси) мають підсилювати профіль (чи його певну спеціалізацію) і зазвичай включаються до варіативної частини навчальних планів
При цьому, перспективними нині є такі спеціалізації профілю: програмування; бази даних і знань; експертні системи і штучний інтелект; інформаційні технології проектування; автоматизовані системи управління; веб-технології; електронне видавництво; комп’ютерна графіка тощо.
Загалом, для ІТП можливими бачаться три варіанти архітектоніки узагальненої інформатики як навчального предмету за Типовим навчальним планом профілю, де передбачено 4 щотижневих години впродовж трьох років, загалом 420 годин. Причому, другий і третій варіанти передбачають виділення базового курсу інформатики (по 2 години щотижня) як своєрідного інваріантного ядра у внутрішньопредметній структурі інформатичних дисциплін.
- Перший варіант – універсальний стандартизований. Єдиний курс інформатики обсягом 420 годин, що являє собою поглиблений за змістом варіант базового курсу за сталої його тематичної структури.
- Другий варіант – спеціалізований. Вважається найбільш прийнятним, реалізується за наведеною вище схемою й включає: (базовий курс + спеціальний курс + курси за вибором).
- Третій варіант – змішаний, елективно спрямований. Реалізується у складі базового курсу інформатики обсягом 2 год/тиждень та доповнюється курсами за вибором у межах інваріантної та варіативної складових навчального плану: (базовий курс + курси за вибором).
Кожний із цих підходів має свої переваги й свої недоліки. Перший варіант відповідає пропозиціям Типового навчального плану, хоча передбачає значні різнопланові труднощі його реалізації (великий зміст, єдиний для всіх учнів і всіх навчальних закладів, обмежені можливості для диференціації й особистісної орієнтації навчання). Другий варіант передбачає введення певних спеціалізацій у межах профілю, що дозволить більш ґрунтовно зосередитися на вивченні окремої галузі у розмаїтті сучасних ІКТ, хоча зумовить підвищені вимоги до кадрового та програмно-технічного забезпечення й збільшить трудомісткість підготовки навчально-методичного забезпечення. Третій варіант межує з певною еклектичністю, проте підвищить мобільність навчальних закладів відповідно до їх реальних можливостей та сприятиме диференціації й особистісній орієнтації навчання.
Остаточні якісні висновки можна буде зробити лише в результаті практичної апробації у реальному навчальному процесі усіх зазначених вище підходів.
Наведений вище матеріал ставить більше запитань, ніж дає відповіді на актуальні питання модернізації навчання інформатики та запровадження профільного навчання, зокрема, за ІТП. Вважаємо наведені пропозиції початковими положеннями можливої дискусії з означеної проблеми. Сподіваємося на її конструктивне обговорення з метою прийняття виважених, обґрунтованих рішень задля підвищення якості навчання інформатики у загальноосвітній школі.
Дорошенко Ю.О., доктор технічних наук, професор