У КАЗКОВІЙ КРАЇНІ ЗДОРОВ'Я (Казки валеологічного спрямування для щоденного використання)

       Казки валеологічного спрямування для щоденного використанняНі для кого не секрет, що казка — один із найдоступніших видів передачі інформації дітлахам. У стислій ненав'язливій формі казка дає можливість повідомити дітям основні життєві цінності, поділитися досвідом нації. Пропонуємо добірку притч і казок, що відкриють малечі цінності здорового способу життя та значно спростять роботу вчителя на уроках із основ здоров'я.

 

Чого горлечко болить?

Почалась зима.

Маленький Павлик сидів перед віконцем і дивився, як падає перший сніг.

Завтра вони з мамою підуть гуляти.

А зараз вже пора пити молочко і лягати спати.

Хлопчик зустрічав сонечко усмішкою.

- Мамо, пішли гуляти! — закричав малюк.

- Ти тільки прокинувся. Ще треба вмитися і поснідати, — лагідно відповіла матуся, обіймаючи синочка.

Павлусь вмився, поїв кашку, і пішов одягатися з мамою.

Колготочки одягались просто, а з кофтинки пальчики не вискочили, поки малюк не склав їх у кулачки.

Через кілька хвилин і рукавички з шарфиком були на місці.

- Йдемо? — спитала матуся.

Хлопчик кинувся до дверей.

А на вулиці все біле.

«Як цукор!» — подумав Павлик.

Він набрав цілу жменю снігу, і запхав до рота.

«Але не солодкий. Хоч холодний, як морозиво».

17.10.2014-1-1

І наступна порція білого снігу поспішила до дитячого ротика.

- Синочку, не їж сніг. Буде горло боліти.

Та хлопчик не звернув уваги. І, поки мама йшла ззаду, біг вперед, згортаючи рукавичкою білий сніжок із кущиків.

Час від часу рукавичка потрапляла до рота.

Щоб відволікти малюка від поїдання, матуся показала, як на снігу можна малювати. І не рукавичкою, а паличкою.

Через кілька хвилин білий сніг перетворився на річку. У водичці плавала рибка, а вгорі — човник із вітрилом.

Прогулянка закінчилась швидко, бо сонечко заховали величезні хмари, і знову пішов сніг.

Павлусь вдома добре поїв борщика, запив теплим компотом, та й спати пішов.

Але прокинувся малюк зі сльозами.

- Що трапилось, малесенький?! — спитала стурбована мама.

Хлопчик не міг сказати ні слова.

17.10.2014-1-2

- Покажи мені горло, сонечко, — попросила жінка.

Воно було червоним.

І чоло хлопчика горіло.

- Тому й просила тебе не їсти сніг, — сказала вона.

Матуся показала Павлику, як полоскати горло, дала малому пити малиновий чай, і попросила полежати. А, щоб він не сумував, читала йому віршики і казочки.

Наступного ранку хлопчик вже міг говорити.

Але гуляти вони не ходили ще кілька днів.

Павлик вже втомився сидіти вдома. Навіть улюблені машинки, які він з татом ввечері пускав наввипередки, більше не радували.

- Мамо, пішли на вулицю, — просив малюк щоранку після сніданку.

- Добре, — почулось якось.

Вони обоє швиденько одягнулись, і вийшли за двері.

Сонце перетворило свіжий сніг у коштовне каміння, на небі не було жодної хмарини.

Хлопчик слухняно йшов з мамою за ручку.

- Давай помалюємо, — запропонував він.

Мама посміхнулась і взяла до рук паличку.

А Павлик більше не їв сніг. Йому не хотілось хворіти і сидіти вдома.

                                                                                                                                        Солтис-Смирнова Марія Петрівна

 

Вушка не чують

Маленьку Христинку недаремно називали дзиґою. Дівчинка не могла всидіти на місці і трьох хвилин.

Тільки у водичці непосида могла бути довго. Тим більше, що у ванній з нею плавали риб­ки і каченята.

Тому головною проблемою мами було обстригання нігтиків і чищення вушок.

Жінка з першою проблемою згодом розібралась: нігтики з ножичками гралися, коли крихітка спала.

А почистити дівчинці вушка ніяк не виходило. Коли мама брала доцю на колінка, а в руках з'являлась паличка з ваткою, маленька починала плакати і вириватися.

Ну як же їй почистити вушка?

Так Христинка і втікала від ватної палички місяць.

Аж поки одного ранку...

Дівчинка прокинулася з хорошим настроєм.

Вона покликала маму, але не почула свого голосу.

17.10.2014-1-3

- Доброго ранку, малесенька, — лагідно сказала жінка, підходячи до ліжечка.

Але крихітка цього не почула.

Та й вушка почали чомусь боліти.

Тепер Христинка вже не усміхалась — вона ручками закрила вушка, і почала тихенько плакати.

- Доцю, що трапилось?

Але маленька нічого не чула, тому й відповісти не могла.

Мама взяла дівчинку на ручки і почала її заспокоювати. Але її завжди жвава донечка плакала і тримала ручки на вушках.

- Вушка болять? — спитала жінка.

Коли вона сіла з Христинкою на крісло, і взяла ватну паличку, маленька вже не виривалась.

Матуся акуратно почала чистити крихітні вушка.

Дівчинка сиділа дуже тихенько. Вушка переставали боліти, а мамине лагідне: «Ось так, ти молодець», — вже добре було чути.

- Бачиш, а ти боялась. Це ж зовсім не боляче, — сказала мама, як закінчила.

Радісна Христинка взяла маму за ручку, і вони пішли в кухню — маленька захотіла їсти.

А після сніданку на неї чекали стільки іграшок!

Відтоді дівчинка взагалі не боялась чистити вушка.

От тільки хай нігтики зникають у сні.

                                                                                                                                      Солтис-Смирнова Марія Петрівна

 

Як пальчики губитися перестали

Ігорчик був зовсім маленьким хлопчиком.

Він навіть ходити не так давно почав.

От тільки була у нього проблема.

Коли мама починала малюка одягати, як маленькі пальчики починали плутатися й губитись.

Тому й не любив Ігорчик одягатися.

І як не просила його матуся, щоб він одягнувся, хлопчик вивертався і втікав.

Хоча хлопчик сильно любив гуляти.

Але для того, щоб вийти на вулицю, треба вдягнутись.

Через це і на вулиці малюк бував рідко.

Але Ігорчик сумував вдома.

Навіть його пальчики засумували за пісочком, у якому можна покопатися. От надумали вони перестати плутатися й губитись.

Але, як це зробити, не знали.

- Синку, йдемо гуляти! — гукнула мама хлопчика.

Ігорчик кинувся до вітальні, де його чекала матуся.

Але як тільки побачив кофточку і куртку, почав задкувати.

Але й ніжки давно не бігали по вулиці, тому не встиг малюк зробити кілька кроків, як зупинився.

- Склади ручки у кулачки, — попросила мама. — Так твої пальчики не будуть губитися.

Ігорчик послухався.

І вже через мить його всі пальчики виглядали з рукава.

З курткою хлопчик повторив те ж саме.

Й знову пальчики всі разом показалися з рукавчика.

Задоволений малюк пішов на прогулянку.

Після цього він завжди складав пальчики в кулачок, коли одягався, тому вони перестали губитись.

                                                                                                                                      Солтис-Смирнова Марія Петрівна

 

Про неслухняне волоссячко

У однієї хорошої маленької дівчинки було сильно неслухняне волоссячко.

Дівчинка Маринка була ще досить маленькою, тому її волосся щодня розчісувала матуся.

17.10.2014-1-4

От тільки волосини сильно любили гратися між собою у плутанки. І, як тільки гребінець покладеться в шухлядку, як вони вже заплутаються.

- Треба вже мити голову, — казала мама.

Маринка знала, що після купання її волоссячко стає слухняним і цілий день не плутається.

Але дівчинка не любила мити голову, бо пінка потрапляла в очка, і вони починали пекти.

Давай пострижемо тебе, — пропонувала матуся, — тоді волосся стане менше, воно легко розчісуватиметься і не буде плутатися.

Та дівчинка не любила стригтися. Вона дозволяла лише підстригати волоссячко спереду, щоб не заважало оченятам бачити. А ззаду її ще ні разу не стригли.

- Ну що мені з тобою робити? — продовжувала матінка, яка вже довгий час розчісувала донечку.

- Мамо, заплети мені косичку, — попросила маленька.

- Тоді пішли за подарунками для твого волосся. Може воно стане слухнянішим, коли отримає гумки і защіпки.

Так воно і сталось.

З часу, коли мама вранці почала заплітати своїй доці косички чи збирати волосся у хвостики, воно більше не плуталось, а було слухняним. Тим більше, що воно боялось ножиць.

                                                                                                                                      Солтис-Смирнова Марія Петрівна

 

Усе можна?

Чарівник Все Можна сидів перед своєю магічною кульою і уважно вдивлявся у дитячі личка.

- Мамо, а можна, я не буду лягати спати? — з надією питалась мала Софійка. — Там по телевізору має новий мультик йти, а я його пропущу.

- Сонечко, а звідки візьмуться сили для нових ігор?

І засмучена крихітка разом із мамою йшла до ліжечка.

Картинка змінилась.

- Андрійку, не можна торкатися лампочки!

Матуся забирала крихітного хлопчика від настольної лампи, до якої той намагався дотягнутись...

- Не можна їсти багато цукерок, буде животик боліти, краще супчику поїж.

Але він не такий смачний...

Не можна лізти у калюжу, будеш брудний, а ми йдемо в гості...

Картинки змінювали одна одну дуже швидко, чарівник дивився на засмучені дитячі оченята, і... Помах чарівної палички переніс всіх сюди.

Любі дітки, радий вас вітати у своєму королівстві, де все можна!

Чарівник усміхнувся, а всі новоприбулі заплескали.

І тут почалося...

Всі, хто не хотів лягати ввечері спати, грались, дивились мультики, співали чи танцювали.

Замість супу чи каші діти насолоджувались шоколадом і тістечками.

17.10.2014-1-5

А замість уроків гасали на роликах. Ще можна було не чистити зуби, не розчісуватись.

Тільки на наступний ранок:

- Ой пече! — найменший хлопчик попік пальчики об лампу.

- Зубчик болить! — кричала Оленка, яка перед цим увесь день їла самі цукерки. — І животик.

- Не можу волосся розплутати, воно до ліжка причепилось!

- А я спати хочу!

- Дайте мені яблучко! Я на городі серед огірочків його не знайшов.

- У мене оченята від телевізора болять!

Чарівника якраз удома не було. Пішов по своїх магічних справах.

Повернувся, а тут плач за плачем.

Того дверцята прищемили, той дострибався, що впав зі сходів, у ще когось зубки болять.

Він сплеснув долонями і настала тиша.

- Що тут робиться?

- Хочу до бабусі, — плакала крихітка. — Вона готує такий смачний супчик. І обіймає, і казки розповідає.

- Але вона забороняє цукерки, а тут їх можна! — захищався чарівник.

- А я хочу книжку з мамою почитати і спати у своє ліжечко лягти, — рямсав Павлусь.

- Тут не треба вчити букви і писати слова. Ось поглянь і ліжечко, як твоє...

- Але мами нема!

- Та вона ж тобі мультики забороняє!

Все Можна оглянувся. Всі такі веселі ще вчора дітки просились до бабусь і матусь.

Але в його королівство дорослих не пускають. Бо ті мають правила і заборони.

Хоча й плач дитячий він не любив.

Чарівник змахнув своєю паличкою, і всі повернулись додому.

Тепер ті дітки, що побували в гостях у чарівника Все Можна знали, що коли їм щось не дозволяють, то для їхньої ж користі.

А чародій почав робити малюкам приємні сюрпризи: то з вітром кульку принесе, то у косах бантики заплете, то хмаринку на морозиво перетворить, чи рибку покаже малюку, що боїться води.

От і ти слухайся старших, а то забере тебе Все Можна до себе.

                                                                                                                                       Солтис-Смирнова Марія Петрівна

 

Треба їсти

Аніта знову встала з-за столу не поснідавши.

- Доцю, не виростеш! — попередив татко, який сьогодні лишився на господарстві разом з крихіткою.

- Не хочу, — і манюня склала ручки перед собою, ще й губки надула.

- А якщо животик розболиться?

Та дівчинка вже не слухала, вона спішила у дитячу, до іграшок.

Погравшись, погулявши з татком на майданчику, спостерігаючи за кицьками, які під будинком по черзі то гріли на сонечку животики. то перегони влаштовували, татко з донечкою прийшли додому.

Матуся саме розлила по тарілках борщик.

Аніта сіла за стіл. З'їла ложок 5:

- Я наїлась!

- Мало, — сказала матуся. — Давай ще трохи.

Але дівчинка вже була в дверях і повертатися не збиралась.

Батьки переглянулись і пішли вкладати малечу спати.

Вечеря, сніданок, обід, підвечірок все йшло за одним сценарієм: їсти маленька не хотіла.

17.10.2014-1-6

Навіть на фрукти не дивилась.

Минуло кілька днів. Вона разом із бабусею вийшла на вечірню прогулянку і зустріла Толю — свого сусіда. А він так виріс, що крихітка, яка ще місяць назад була однакового з ним росту, зараз виявилась на голову майже нижчою.

Навіть коти, здавалось, діставали їй до плеча. Вони дивились на Аніту із засторогою: «не чіпай наших хвостів, бо ми будемо захищатися!».

Хоча дівчинка до цього ніколи не тягала котячих хвостиків. Ці тваринки їй подобались і вона просто їх гладила.

Аж тут до неї ще й сорока підлетіла. Велика така. Блискітку на сукні побачила, думала відірвати і не змогла. Але з упертості не відпусти­ла, потягнула маленьку за собою.

- Бабусю! — закричала Аніта.

Від лавочки бабця прибігла і налякала пташку.

- Чогось всі підросли. А я ні, — засмучено прошепотіла крихітка.

- Бо їси мало. Ми ж тобі казали, що рости перестанеш так.

Аніта повернулась до бабусі:

- Щось я зголодніла. Пішли додому обідати.

З того часу дівчинка їла нормально. Все, що мама на тарілку клала. Чи майже все.

І швидко виросла, а собаки, коти і сороки з воронами її більше не лякали.

                                                                                                                                         Солтис-Смирнова Марія Петрівна

 

Як Капризулька Посміхушкою стала

Жила на світі маленька дівчинка.

Але ім’я її мало хто пам'ятав, бо крихітка любила поплакати, потупотіти ніжками, поверещати. Тому прозвали її Капризулькою.

Мама з татком сильно любили донечку і готові були для неї зробити все-все.

Але що робити, якщо маленька нічого не хоче сказати, а відразу у крик І плач.

Що залишалось батькам: від безсилля щось робити вони сердились, навіть іноді кричали на Капризульку.

Але вона через день чи два знову, нічого не кажучи, плакала і кричала.

Тоді мама пригорнула донечку до себе.

А маленька почала вириватися.

- Тебе щось болить? — спитала матуся.

- Ні.

- Ти їсти хочеш?

- Ні.

- Може, пити?

- Так.

- Сонечко, замість того, щоб плакати, краще просто сказати.

17.10.2014-1-7

- Добре, — відповіла маленька.

Тільки через день вона знову ридала.

Мама спиталась:

- Що таке? Ти голодна?

-Ні.

- Гуляти хочеш?

-Ні.

- Може, спатоньки підеш?

- Ага.

- А чому не кажеш?

Матуся взяла донечку за ручку, повела її у спальню, поклала в ліжечко і заспівала колискову:

Котику сіренький, котику біленький,

Не ходи по хаті, не буди дитятко...

І не встигла вона доспівати, як крихітка вже солодко спала.

Тепер щоразу, коли Капризулька починала плакати і капризувати, тато і мама питались, що таке.

А через кілька днів дівчинка сама вже почала просити, щоб її погодували, погрались з нею або поклали її спати.

Тому замість сліз і криків згодом всі чули веселий сміх маленької.

І її замість Капризульки почали називати Посміхушкою.

                                                                                                                                       Солтис-Смирнова Марія Петрівна

 

Відпочиваємо з користю

Сьогодні був останній дзвоник у лісовій школі, і друзі замислилися над тим, як вони проведуть літо. Вчителька Сова розповіла про різні дитячі табори, де не тільки можна відпочити, а й навчитися багатьом цікавим справам.

Дуже важливо так продумати літній відпочинок, щоб не тільки оздоровитися, а й з користю провести літо.

Наприклад, є така творча діяльність, як створення фотознімків. У цьому нам допоможе фотоапарат і вміння бачити щось особливе, неповторне. Це може бути і куточок природи, окремі квіти або життєві ситуації.

Можна спробувати свої здібності у вишивці. Для цього виду діяльності нам потрібні кольорові нитки, канва, п'яльці та терпіння. Бо творчий процес вишивання довготривалий і потребує навиків.

Для багатьох непосидючих дітлахів потрібен рух. Отут згодяться всі види фізичних вправ або танцювальні гуртки. Спробуйте себе у спортивних змаганнях, іграх із м'ячем, тенісною ракеткою, греблі, плаванні або туризмі.

Кожен любить повозитися у пісочку, але можна це зробити з користю. Пропонуємо організувати свято піщаних скульптур. Тут вам згодяться ваші знання казок, літературних героїв або мультфільмів. Задана тема розкриє ваші творчі здібності у всій повноті, поєднає у колективній праці.

17.10.2014-1-8

А ще є такий вид діяльності, як створення гербарію. Для цього потрібно зібрати та висушити цікаві гілочки, листя, квіточки тощо. А потім створити композицію на папері або картоні. Так можна залишити добрі спогади про літо протягом усього року.

Багато дітей люблять малювати. Такий вид творчості дуже корисний для розвитку творчих здібностей, формування уявлення, вміння бачити красу навколо. Завжди прикрасою свят є виставки. Спробуйте намалювати на тему: «Моє неповторне літо». Кращі малюнки ми надрукуємо в нашій газеті.

Друзі замислилися над завданням. Вчителька запропонувала записати пропозиції у літній щоденник. А ти вже вмієш записувати важливі справи у щоденник? Це дуже стимулює творчу діяльність, бо можна щось забути, а записане завжди нагадуватиме про твої задумки.

Друзі записали завдання:

1. Підготувати свої твори до виставки на перше вересня.

2. Обов'язково навчитися чомусь новому і корисному і продемонструвати свої здібності на першому уроці восени.

3. Нагадувати один одному дзвінками та розповідати, як проходить літній відпочинок.

                                                                                                                                          Валентина Роменська

 

Казка про дівчинку Марійку та бабусю Гігієну

Десь-колись у якомусь царстві жили-були тато, мама, дівчинка Марійка та бабуся Гігієна. Тато і мама працювали в полі, а Марійка залишалася вдома з бабусею.

Вранці, коли Марійка прокидалася, бабуся говорила:

- Марійко, прибери свою постіль, зроби зарядку, вмийся холодною водою і сідай снідати.

Коли Марійка відмовлялася від манної каші або молока, хапала зі столу печиво і збиралася без сніданку бігти на вулицю, де на дівчинку вже чекали подружки, бабуся зупиняла її:

- Спочатку поїж, а потім підеш гратися, — говорила вона. — Щоб рости, необхідно їсти.

Завжди перед їжею бабуся примушувала Марійку мити руки, їжу подавала в чистому і гарному посуді. А коли Марійка поспішала, бабуся говорила:

- За столом не поспішай, від їжі, яку ковтають поспіхом, мало користі.

Марійка побоювалася бабусі і тому слухалася. Та якось під час вечері, коли Марійка розкрила цікаву книгу, бабуся заперечила;

- Марійко, не читай за столом: погано засвоюватиметься їжа.

Дівчинка кинула книгу і зіскочила зі стільця:

- Не хочу, не буду! Набридло! Житиму, як хочу! — кричала Марійка. Налила в брудну склянку молока, з'їла немите яблуко і пішла до своєї кімнати.

Вночі Марійка почула голосні крики і вереск. У спальні стрибали комашки, таргани, бактерії та віруси. Марійка злякано спитала:

- Хто ви?

До неї підійшов один із них і відповів: —Я великий король Вірус Дванадцятий!

Але він був не схожий на короля. Його корону обплутало павутиння, він весь був у сажі. З його бороди звисали макарони. А червона сорочка була заплямована варенням.

- Це добре, що ти врешті позбулася прискіпливої бабусі Гігієни. Тепер твоїми друзями будемо ми — бактерії та віруси.

Марійка відчула гострий біль у животі. Голова її пашіла і була дуже важкою.

- Бабусю, — тихо покликала Марійка. Але ніхто не відгукнувся. Тільки з темних куточків на неї повзли бактерії та віруси, а попереду був король — Вірус Дванадцятий...

17.10.2014-1-9

Марійка занедужала. Вночі викликали «швидку допомогу». Наступного ранку дівчинка не пішла гуляти.

Вона хворіла. Лікарі за допомогою ліків боролися з бактеріями та вірусами. І коли ліки перемогли, дівчинка змогла виходити на подвір'я.

Після хвороби Марійка стала слухатися бабусю Гігієну: прибирала постіль, підтримувала чистоту в кімнаті, робила зарядку, вмивалася холодною водою, мила перед їжею руки, виконували її поради і більше не хворіла.

                                                                                                                                             Л. Коротевич, В. Шахтенко

 

Маленька Ля та пані Застуда

Маленька Ля сьогодні застудилась. Її червоний носик ображено сопів і раз у раз солодко чмихав. Ля любила чихати, і навіть сама собі лоскотала носика, після цього носик трохи дихав. На вулиці тільки починалася весна, якраз гарна пора для застуди. Мама дозволила не йти до школи і Ля із задоволенням відсиджувалася у величезному кріслі, з якого так гарно було дивитися у вікно. Шкода, звичайно, що з температурою не вийдеш погуляти, зате можна досхочу їсти улюблені цукерки і заїдати їх найсмачнішим у світі персиковим варенням. Щоправда, доводилося ще й пити тепле молоко з пінкою та медом, а цього дівчинка не любила понад усе на світі. Проте... Мама зараз на роботі, залишила кілька пакетиків, які потрібно випити, а далі Ля сама собі господар.

На Ля була пухнаста синя піжама з надзвичайно смішною кишенею-кенгуру на животі. У цю кишеню було так зручно ховати цукерки... А на ногах у маленької хворої усміхалися рожеві шкарпетки із зеленими царівнами-жабами. Біля крісла, у якому тато полюбляв дивитися футбол, лежали улюблені книжки і стояли кілька слоїків різного варення, на тумбочці поруч лежав градусник.

- От життя, — потягнулася Ля, потираючи прозорі крильця. - Нікого нема, нікуди не треба йти! Як же я люблю хворіти!!!

- Бдзинь-бдзинь, — промовив дзвінок.

- Тут хтось прийшов.

- Але ж я нікого не чекаю, — здивувалася дівчинка.

- Нічого не знаю, там якась товстенька пані.

- Мама каже, що двері незнайомим відчиняти не можна... Як думаєш?

- А я знаю? Тобі вирішувати. Але якщо що, то я тут ні до чого.

- Ну гаразд.

Ля розправила крильця і почовгала до дверей, по дорозі, напевно, сто разів чихаючи.

- Аааачхи!

- Будь здорова, дитино.

- А ви хто?

- Я — Застуда!

- А, то от через кого я сьогодні в школу не пішла. А чому ж ви тоді бажаєте мені здоров’я?

- Ну, а як же? Я ж не можу сидіти з тобою вічно! Знаєш, скільки маленьких дітей мріють не піти до школи і так само солодко чихати собі дома?

- А тоді чому ви прийшли до мене, якщо такі зайняті?

17.10.2014-1-10

- Я ж не можу залишити свою підопічну саму вдома. Тобі так скоро зовсім набридне хворіти. — Пані Застуда поправила дівчинці шалик на шийці, перевірила температуру, торкнувшись теплою, сухою долонею до лоба. Вона була досить огрядна, хоча й не висока на зріст.

- То ви зі мною посидите?

- Так, поки твої батьки не прийдуть.

Застуда вже зняла чоботи і пальто та зайшла до кімнати. Роздивилася уважно книжки на полиці, із задоволенням тицьнула товстеньким пальчиком у книжку про Карлсона, роздивилася кілька зошитів Ля, що лежали на столі, схвально похитала головою біля вимкненого телевізора і подивилася на слоїки з варенням.

- Неподобство! — сплеснула вона у долоні. — Як же так можна?

- Що? Що таке? — злякалася дівчинка, подумавши, що щось зробила не так. Вона завжди була дуже чемною дівчинкою і страшенно не любила, коли на неї сварилися дорослі.

- У тебе немає найкращого у світі, найсмачнішого в світі, най-най-най, — аж задихнулася вона...

- Та чого ж?!

- Чорничного варення! Без нього не видужає жоден хворий! А ще в тебе немає ні шматочка найсмачнішої у світі речі після чорничного варення — справжнього торта!!!

17.10.2014-1-11

- І що з того? — не могла второпати Ля.

- Як що? Як що? Ти ніколи не вилікуєшся, якщо не скуштуєш хоча б малесенький шматочок тортика! А чорничне варення? Про що думають батьки? Не залишити дівчинці чорничного варення. Так, зажди хвилинку!

У Ля аж засвербіли крильця від цікавості. Куди це телефонує товстенька пані? Пані Застуда на вигляд була така ж, як і бабуся Ля, у такій же теплій спідниці та кольоровому в'язаному светрі, точнісінько, як у самої Ля. Пані Застуда щось стурбовано шепотіла в трубку, та скільки Ля не дослухалася, не могла почути, про що ж розмова.

- Дзинь, дзинь, - знову пролунав голос дзвінка.

- Хто там ще?

- Відчиняй, відчиняй, дитинко, то мій онучок, Чих. — І правда, за дверима стояв маленький хлопчик у картатій куртці і короткуватих джинсах — точнісінько, як Ре, — однокласник Ля, найбільший хуліган і найкращий друг.

Я тут от приніс, бабуся просила, — буркнув він, простягнув пакет і тільки його й бачили. Аж підошви зарябіли так біг!

- Агов, а, може, зайдеш, чаю поп'єш? — гукнула Ля хлопцеві. Він на мить зупинився.

- Якось іншим разом. Не до тебе зараз, розумієш. Так багато ще здорових школярів. Така купа справ! Та й самому ще уроки треба робити, бо ще перепаде на горіхи!

Ля зачинила двері, пані Застуди ніде не було, тільки з кухні долинало брязчання і тихий спів.

- Ой, а що це ви робите?

- Печу торт із чорничним варенням!

- Ура! Я так люблю торт із чорничним варенням. А можна я вам допомагатиму?

- Ну, звичайно. Давай, ти будеш місити тісто?

- Давайте!

Напевно, давно Чарівне Місто не чуло таких ароматів, як цього дня. Маленька Ля та пані Застуда спекли величезний торт, ним, напевно, можна було б нагодувати усіх застуджених дітей Весняної вулиці. Найніжніший крем із маленькими ягідками чорниці, солодкі коржі з маком, багато-пребагато шоколаду зверху — це було так смачно, аж на очі наверталися сльози. Ля запропонувала пані Застуді чаю, а та розповіла їй, що той Карлсон, про якого книжку написали, насправді, її двоюрідний дядько, веселий і предобрий чоловік, тільки дивак, повіявся десь та й оселився собі на даху. Ще пані Застуда розповіла, що на сусідній вулиці живе хлопчик, у якого зовсім-зовсім немає варення, тому він довго хворітиме і це не принесе йому радості.

- То нехай візьме у мене. Он його скільки!!! Це і мама готувала і обидві бабусі, а ще хрещена... От.

- Ти добра дівчинка, Ля. То, може, йому захопити і шматочок торта?

- Так, так, звичайно, — хоч торт і був дуже смачний, але хворого хлопчика було так шкода. — Беріть.

Ля сама відрізала добру половину смаколинки. Нехай швидше видужує. Пані Застуда подивилася на годинник і почала збиратися — скоро прийдуть батьки Ля, тож дівчинка вже не сидітиме наодинці.

- Ну, прощавай, Ля.

- До побачення, пані Застудо.

- Сподіваюся, ми не скоро знову зустрінемось, бережи себе.

17.10.2014-1-12

Ля зачинила двері і всілася в крісло. За вікном вже починався весняний вечір. В цю пору він рано наступає. Сутеніло. Від найсмачнішого у світі тортика та чорничного варення дівчинка перестала чихати, а носик - ображатися на нежить.

- Дзинь, дзинь, прийшли батьки, — повідомив дзвінок.

- А у мене була сьогодні пані Застуда, — сказала батькам Ля.

- Так, так, — це ми у неї попросили, щоб ти не сиділа сама. О, справжній домашній торт!!! Скільки ж років минуло з тих пір як ми їли такий торт???

                                                                                                                                             Юлія Смаль

 

Сценарій казки «Колобок» валеологічного спрямування

- Я веселий Колобок, по доріжці приг та скок

зарум'янений бочок, по доріжці я кочуся

у пилюці замащуся, і ніхто не з'їсть дружочка

замазуру-колобочка.

Виходить Зайчик:

- Хто це котиться назустріч? Наче пахнеш смачно ти,

А чому ж такий брудний?

Колобок:

- По доріжці я котився і увесь так забруднився

Схочеш з'їсти замазуру — будеш пить гірку мікстуру

Зайчик:

- Ти по лісі не котися, до бабусі повернися

Не послухав Колобок, та все далі приг та скок.

З’являється Вовк:

Хто це в лісі так співає, вовку спати Заважає

з'їм тебе дивину - незвичайну звірину!

Колобок:

Як візьмеш мене у ротик — заболить в тебе животик

По доріжці я котився і в болоті замастився

Як не хочеш мать турботи — не клади мене до рота.

Вовк:

Ти полісі не котися, до бабусі повернися

Не послухав Колобок — покотивсь через місток.

З'являється Ведмідь:

- Що тут робиш Колобок — зарум'янений бочок?

Заберу тебе до хати, в молоці пополощу

Медом трішки помащу, з’їм тебе я на обід,

Щоб не біг, куди не слід!

Колобок:

- Ти мене не зачіпай, а хутчіше утікай

Бо коли, мене з’їси - захворієш, дружок, ти.

Ведмідь:

- Ти полісі не котися, до бабусі повернися

- Не послухав Колобок, та й забрів десь у лісок.

Назустріч йому Лисичка:

- Колобочку, рум'яненький, запашненький, солоденький

Хочу дуже тебе з'їсти - подивлюся де б це сісти!

Колобок:

- Ти не їж мене, Лисичко, дуже брудне в мене личко,

Не рум'яний вже бочок - я бруднуля-колобок!

Пожалій мене, Лисичко, та відмий моє ти личко.

Поскликай звірят до хати - піду з ними я гуляти!

17.10.2014-1-13

А мораль, малечо мила, у цій казочці така –

Для здоров’я і для дружби - необхідна чистота!

 
 
Всеукраїнська газета для вчителів початкових
класів зі сценаріями уроків із усіх предметів
«Початкова освіта» № 12 (732), червень 2014