Педагогічний етюд «Потрібний людям»

Педагогічний етюд «Потрібний людям»
24 квітня 2016 року виповнюється 79 років від дня народження Олександра Марковича Бандурки. Його ім'я добре відоме не лише на нашій Дергачівщині, в першу чергу як плідного депутата чотирьох скликань Верховної Ради України, починаючи з 1990 року по тому самому, нашому виборчому округу, а й в Україні, та далеко за її межами. Без перебільшення, в усьому світі.


Ось лише деякі його життєві здобутки і заслуги: закінчив три ВНЗ — Харківський інженерно-економічний інститут, Харківський юридичний інститут, Академію Міністерства внутрішніх справ СРСР; майстер з трьох видів спорту — важкої атлетики, класичної боротьби та шахів; генерал-полковник поліції; доктор юридичних наук; професор; академік трьох академій; кавалер понад тридцяти державних і міжнародних нагород, окремі з яких у нього за першим но¬мером; заслужений працівник МВС України; заслужений юрист України; переможець конкурсу «Ділова людина року» 1994 року; переможець всесвітнього конкурсу «Людина світу на зламі двох століть», що проводили в СІЛА; творець і засновник Національного університету внутрішніх справ, що дозволяє щодо цього поста¬вити його в один ряд із такими історичними постатями, як М. В. Ломоносов і В. Н. Каразін; протягом 12 років — перший ректор створеного ним університету, нині — радник ректора.
Цей перелік можна гідно продовжувати. І це при тому, що його батько був робітником залізничної станції, а мати — колгоспницею. Та життя не один раз підтверджувало нестандартність цієї особистості. Приміром, зокрема, свого часу за його особливі успіхи в оперативно-розшуковій роботі, він, будучи лейтенантом, відразу одержав позачергове звання капітана. Подібним міг похизуватися хіба що Ю. О. Гагарін, який розпочав свій історичний космічний політ стар¬шим лейтенантом, а закінчив майором.
О. М. Бандурка також свого часу був наймолодшим в Україні начальником райвідділу міліції.
Цю відповідальну посаду він обіймав в неповні двадцять п'ять років. Був ще наймолодшим в Україні полковником міліції. Перший на Слобожанщині одержав звання генерал-полковника міліції. Свою кандидатську дисертацію він захищав тоді, коли була вже повністю готова його докторська
Усі здобутки далися йому не просто так. За його плечима — три поранення, десять операцій під повним наркозом.
У період роботи в органах внутрішніх справ йому з сім'єю довелося вісімнадцять разів змінювати місце проживання, помінявши при цьому більше трьох десятків квартир. Його дружина Олена Опанасівна два рази вступала до медичного інституту й обидва рази, з болем в душі, вимушена була його залишати через несподівані переведення чоловіка по роботі.
Та наведу ще три особливо важливі в його чудових досягненнях факти. О. М. Бандурка — член Спілки письменників України. Він — автор більше 120 власних книг, значна частина яких — художні та художньо-публіцистичні. Ось лише деякі з них: «Триста п'ятдесят років мого життя» (2001 р.), «Світ очима українця» (2008 р.), «Судьба распорядилась...» (2008 р.), «Коріння родоводу» (2010 р.), «Преступность и творчество» (2011 р.), «О власти и преступности» (2012 р.), «Україна очима українців» (2013 р.), «Анекдоти від О. М. Бандурки: смійтеся на здоров'я!» (2012 р.), «Тисячоліття злочинності в Україні» (2015 р.) тощо. Кожна з цих праць по-своєму унікальна й своєрідна, і зовсім не схожа на іншу. В них виважені творчі роздуми: зрілої багатогранної особистості; правоохоронця з більше ніж піввіковим стажем безперервної різнобічної діяльності; досвідченого народного й обласного депутата; визнаного вченого широкого діапазону; патріота-українця, а ще люблячого чоловіка, батька, дідуся і прадідуся та, в першу чергу, глибоко і надійно мислячої, дуже уважної до всього і, перш за все, до чужого горя і людських негараздів душевно-ранимої чуйної людини.
Кожна його книга — це гігантська праця, яка повністю поглинає вихідні та відпустки й геть увесь вільний час. Влучно в народі говорять: «Книги пишуть лише воли».
Мені вдалося опрацювати поки що лише деяку частину художніх книг письменника О. М. Бандурки. Висловлю свою думку про прочитане як педагог із сорока восьмирічним стажем, учений і письмен- ник-початківець. Ці твори — високохудожні та по­вчальні. Тому впевнений, що їх необхідно вивчати, зокрема в загальноосвітніх навчальних закладах. Особливо це доречно для нашого району, адже біль­шість наших жителів добре знають автора особисто.
Беззаперечним доказом того, що О. М. Бан­дурка — особистість світового рівня є той факт, що Астрономічна спілка назвала одну з зірок в космічному просторі, в сузір'ї Тільця, іменем Олександра Бандурки. Зірку зареєстровано в Укра­їнському астрономічному каталозі УКРАСТРО. Це підтверджено спеціальним сертифікатом і від­повідним офіційним листом. Подібним на Хар­ківщині поки що ніхто не може похвалитися.
Та найбільше життєве надбання цієї, здава­лось би, на перший погляд, звичайної людини, без сумніву, в іншому. За останні понад двадцять п'ять років мені випала велика честь спостері­гати за його роботою як начальника УВС Хар­ківської області, ректора і радника ректора його університету, радника губернатора Харківської області, особливо часто як обласного та народ­ного депутата, наукового керівника і наукового консультанта чисельних аспірантів і докторайтів. І завжди, підкреслюю, завжди, ким би він не був, до нього йшли на прийом від декількох до де­кількох десятків людей. А в окремі періоди про­дуктивного шістнадцятирічного служіння депу­татом Верховної Ради були випадки, що й сотні!
Будучи народним депутатом О. М. Бандур­ка прийняв більше п'ятнадцяти тисяч виборців, прохання більше десяти тисяч із них виконав!
Дуже часто до нього йшли і йдуть як до останньої інстанції, тобто вже тоді, коли й не знаєш, куди діватися. Знаю це по собі, особисто. А це тому, що він дуже потрібний людям.

Джерело: журнал «Управління школою» №19-21. Автор: М. П. Пугач, учитель, кандидат технічних наук