Навчання з урахуванням індивідуальних особливостей учнівСьогодні,в епоху інформаційних технологій, особливе місце займає проблема формування самостійності мислення учнів,їхньої здатності осмислювати одержувану інформацію,відтворювати і відображати її у різних зв'язках та ситуаціях, генерувати різного роду ідеї. Сучасна середня школа повинна підготувати учнів до подальшого навчання протягом усього життя і розвивати відповідні здібності.

З метою розвитку мислення учнів ,їхніх пізнавальних інтересів і здібностей необхідно приділяти особливу увагу глибокому розумінню матеріалу ,який вивчається на уроках. Так ,особлива роль повинна приділятися роботі з основними фізичними термінами і поняттями,що є їх змістовними значеннями і визначають розуміння викладеного матеріалу .Актуальність і необхідність проведення такої роботи на уроках зумовлена існуванням того факту ,що словниковий запас більшості учнів бідний:вони оперують дуже обмеженою кількістю термінів ,не можуть відтворювати основні поняття теми ,роз'яснити ,що вони означають і не завжди розуміють зміст матеріалу,що вивчається.

На першому етапі навчання ,коли знання вперше вводяться в пам'ять учнів ,вони засвоюються не в повному об'ємі і далеко не в тій формі,що є метою навчання,Тому вчителем повинна систематично проводитися спеціальна термінологічна робота,у ході якої вихідні поняття піддаються «багатоланкової та багатоаспектної диференціації»,і у результаті формується нова система знань.

При навчанні та вихованні слід використовувати індивідуальний підхід ,який забезпечує :досягнення кожним учнем соціально –необхідного рівня загальноосвітньої підготовки не нижчого від державного стандарту;задовольняє індивідуальні запити дітей,батьків у диференційованому навчанні,поглибленому оволодінні знаннями,ранній допрофесійній спеціалізації створенням оптимальних умов для самореалізації особистості.

Індивідуалізація навчання-це система засобів,яка сприяє усвідомленню учнем своїх сильних і слабких можливостей навчання,підтримці і розвитку самобутності з метою самостійного вибору власних смислів навчання. До індивідуальних особливостей відноситься своєрідність сприймання,мислення,пам'яті,уяви,інтересів,нахилів, здібностей.

Урахування індивідуальних особливостей - це пристосування прийомів,методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних особистостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистостей.

Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил,активності,схильностей і обдарувань кожного учня.

Існують такі способи індивідуалізації навчання:під час пояснення нового матеріалу вчитель зважає на учнів ,для яких він може бути незрозумілим;під час самостійної роботи частіше підходить до відстаючих учнів,допомагає і підбадьорює їх;індивідуалізує домашнє завдання;частіше створює вибіркову перевірку зошитів учнів,яким важче дається навчання.

Індивідуалізація навчання передбачає:

1)індивідуально орієнтовану допомогу учням в усвідомленні власних потреб, інтересів, цілей навчання;

2)створення умов для вільної реалізації завданих природою здібностей і можливостей;

3)підтримку школяра у творчому само втіленні;

4)підтримку учня у само втіленні;

Педагогічна підтримка використовується з метою допомоги учням у вирішенні проблем:діагностичної,пошукової, діяльнісної , рефлексійної .

Принцип індивідуального підходу до учнів дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі йти до володіння навчальним матеріалом своїм шляхом. Реалізуючи цей принцип,потрібно враховувати рівень розумового розвитку дітей ,їх знань і вмінь,пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, вольового розвитку,працездатності .Щоб врахувати учнів, учитель повинен уважно вивчити кожного з них,знати їх індивідуальні інтереси та схильності,розвиток і домашні умови.

Індивідуалізація на уроці дає змогу враховувати темпи роботи кожного учня,його підготовленість,створює можливості для диференціації завдань ,контролю і оцінювання результатів,забезпечуючи відносну самостійність .Але потребує значних затрат часу і зусиль учителя.

У класі виділяють декілька груп учнів. До групи «сильних» відносять таких, які легко і швидко засвоюють матеріал у максимальному обсязі .вирізняються здібностями до широкого узагальнення матеріалу,гнучкістю мислитель них процесів .умінням знаходити декілька обґрунтованих способів розв'язку задач і вільним перемиканням з однієї розумової операції на іншу.

У групу «середніх» учнів входять ті, які оволодівають основним обсягом знань .визначених програмою. Для успішного засвоєння матеріалу цим учням необхідна тренувальна робота. Вони виділяють головне,істотне лише після певних вправ. Які виконують під керівництвом вчителя. Учні цієї групи вміють аналізувати ,робити нескладні висновки ,до узагальнення матеріалу можуть підійти після проміжних видів роботи .

Групу « слабких» учнів складають ті ,які з великими труднощами і не завжди в повному обсязі засвоюють навчальний матеріал після тривалого тренування. Вони не можуть виділити всі необхідні елементи матеріалу .який вивчається ,відтворюють лише окремі з них і не в змозі з'ясувати суть відношень між ними , встановити зв'язки , з великими труднощами узагальнюють матеріал ,відзначаються інертністю мислення ,не можуть застосувати знання або ж важко це роблять у типовій ситуації.

Як свідчать спостереження ,ефективною формою диференціації є триразове пояснення нового матеріалу. Після першого пояснення група «сильних» учнів переходить до самостійного виконання додаткових завдань.

Після другого пояснення самостійні завдання одержують учні «середньої» групи,робота з якими повинна бути спрямована на засвоєння і закріплення знань ,автоматизацію умінь та навичок.

Третє пояснення спрямоване тільки на «слабких» учнів .Наприкінці уроку учитель перевіряє завдання ,які виконувалися учнями перших двох груп.

За наявності рівневих підручників та робочих зошитів спосіб дій учителя такий:усі учні класу одержують завдання –опрацювати тему на першому рівні засвоювання. Після того .як учень дасть відповідь на контрольні завдання цього рівня і вчитель перевірить їх правильність .він приступає до вивчення теми на другому рівні засвоєння,а потім переходить до третього. Тобто кожен учень має можливість працювати відповідно до свого темпу засвоєння,а вчитель –забезпечувати контроль над засвоюванням.

Великі можливості для врахування індивідуальних відмінностей учнів має диференціація домашніх завдань,контрольних робіт,робота за здалегідь складеним планом.

У процесі формування позитивного ставлення до навчання в учнів коригуються пізнавальні інтереси, поповнюються знання,формуються навички. Все це сприяє ,з одного боку, розвитку розуміння необхідності шкільних знань,інтересу до шкільних дисциплін,а з другого боку-підвищенню успішності,що,в свою чергу,стимулює учня до ще кращого ставлення до школи.

В процесі виховання свідомого ставлення до навчальної діяльності провідне місце належить вихованню мотивів.

Певне ставлення до навчання у розумово відсталих учнів може спонукатись такими групами мотивів: інтерес до шкільної обстановки,особистість вчителя,різні види оцінки,підготовка до майбутньої роботи ,інтерес до матеріалу або одержання знань,інтерес до процесу навчальної праці,звичка виконувати пред'явлені школою і вчителем вимоги.

Вихованню позитивного ставлення до навчальної діяльності сприяє формування розумово відсталих дітей цілого ряду звичок наполегливого й терпляче працювати, працювати самостійно,систематично і організовано,працювати ретельно і охайно й перевіряти себе в процесі роботи ,любити працю .Всю роботу з формування позитивного ставлення до навчальної діяльності слід ґрунтувати на корекції інтелекту розумово відсталих дітей .Чим вищим є їхній інтелект ,тим більшу здатність вони проявляють до усвідомлення мотивів навчання ,а значить, тим більше є можливостей виховати в них ставлення до навчання на якнайвищому ,доступному їм рівні.

В процесі формування позитивного ставлення до навчальної діяльності у розумово відсталих школярів відбувається цілий ряд якісних змін особистості:змінюються деякі риси їхнього характеру,схильності,інтереси,активність.

Учня ,який виявляє талант хоча б до одного навчального предмета,має помітити школа. Що ж до предметів,до оволодіння якими учень не виявив відповідних здібностей ,то тут слід давати передусім найважливішу інформацію,заощаджуючи при цьому його час і зусилля до оволодіння знаннями обраного предмету. Занадто велику кількість інформації учень з низьким рівнем розвитку такої сталої якості ,як інтелігентність не може засвоїти. Тому для нього треба ретельно виділяти найважливішу інформацію яку він,безумовно,повинен засвоїти .не гаючи часу на спроби засвоєння менш важливої та занадто деталізованої. Навпаки,учневі з високим рівнем інтелігентності не потрібно звужувати кола проблем,а давати різноманітну інформацію і сприяти його участі в дискусіях.

« Дитина,- писав В.О.Сухомлинський ,- найкраще сприймає ,осмислює і запам'ятовує знання тоді ,коли вона їх переживає. Без емоційного ставлення до знань ,без інтересу ,подиву ,задоволення, радості,захоплення,впевненості та інших позитивних переживань неможливе успішне навчання»

Джерело:http://teacherjournal.com.ua/shkola/pochatkove-navchannya-ta-vixovannya/972-navchannya-z-uraxuvannyam-ndivdualnix.html